Конспект лекцій з дисципліни ЗЕД

     Виявимо основні недержавні установи регулювання ЗЕД. 1. Українська спілка промисловців і підприємців.

 

     

2. Торговельно-промислова палата України, зокрема її численні підрозділи.
3. Профспілки, які згідно із законом України «Про професійні спілки» мають можливість обговорення законів і законодавчої ініціативи.
4. Інші установи недержавного регулювання.

     Закордонний досвід роботи недержавного макрорегулювання і особливості роботи вказаних установ треба розглянути самостійно (див. список додаткової літератури). 

      4. Мегаекономічний рівень регулювання ЗЕД спирається на документи таких міжнародних організацій:

1. Економічні організації системи ООН, зокрема:

1. ЕКОСОР (економічна і соціальна рада) як координатор соціально-економічної діяльності ООН та її спеціалізованих органів;
2. Територіальні установи (ЄЕК - Європейська економічна комісія, ЕСКАТО -економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану та інші);
3. Спеціалізовані й галузеві установи (ЮНІДО - комітет ООН з промислового розвитку; ЮНКТАД - конференція ООН з торгівлі та розвитку; ЮНЕСКО -ООН з питань освіти, науки та культури; Статистична комісія ООН та інші).

 
  

2. Регіональні інтеграційні угрупування - ЄС, ЄАСТ, АСЕАН, НАФТА, Євро-АзЕС та ін.
3. Міжнародні фінансово-кредитні установи - МВФ, Світовий Банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, Паризький і Лондонський клуби кредиторів.
4. Міжнародні організації з міжнародної торгівлі, - СОТ, МТП (Міжнародна торгова палата) та ін.
5. Координаційні організації - С-8 (група восьми провідних країн світу), ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).

     Для нашої дисципліни важливі конкретні обмеження і засоби стимулювання, які запроваджують вказані установи. Тим більше, що макро- і мікрорегу-лювання повинні спиратися на регламентуючі засади мегарегулюючих інститутів.

 

     

     Наведемо деякі приклади. Міжнародний валютний фонд є маяком для інших фінансових установ. Його санкції, кредитні програми надають червоне чи зелене світло подальшому руху фінансових потоків. ЕБРР є суттєвим барометром вкладень в екологічні проекти. МТП розробляє базисні умови поставок товарів ІНКОТЕРМС, на які спирається більшість міжнародних контрактів купів-лі-продажу.

     Дуже часто виникають суперечності статутів різних організацій, що обмежує ЗЕД. Так, статут ВТО рекомендує скоротити до мінімуму тарифні й скасувати нетарифні обмеження. А статут ЕС надає можливість використання не-тарифних торговельних обмежень з позаорганізаційними країнами. 
 
 
 

Тема 3. Митне регулювання

1. Сутність і форми нетарифного регулювання.
2. Сутність і форми тарифного регулювання. Мито і його види.
3. Особливості митного регулювання в Україні.

 
 

      1. Митне регулювання - пряма функція держави, елемент макроекономі-чного впливу. Але збільшується роль мегаекономічних інститутів, які змушують державні органи виконувати статутні зобов'язання.

     Митна регламентація підрозділяється на тарифні й нетарифні засоби. Тарифні засоби пов' язані з прямим підвищенням ціни завдяки використанню митних тарифів.

     Нетарифні засоби прямо не підвищують ціни, але є заходами прихованого протекціонізму. Існують численні методи нетарифного регулювання як адміністративного, так і фінансового характеру. Їх можна згрупувати таким чином:

1. Заборона експорту чи імпорту.
2. Кількісні обмеження, зокрема:
 

4. Квотування - визначення ліміту обсягу поставок у вартісному чи фізичному вираженні на період часу (квартал, рік та інше) у таких формах:

 

• глобальна квота без зазначення конкретної країни-партнера;
• групова квота для окремих товарів для деяких конкретних країн;
• індивідуальна квота при зазначенні однієї країни-партнера;
• антидемпінгова, компенсаційна і спеціальна квоти.

8. Ліцензування - обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз чи вивіз продукції з такими видами ліцензій:

• генеральна з дозволом експортно-імпортних операцій по даному товару чи в дані країни без обмеження кількості угод;

• глобальна без обмежень поставки чи закупки кількісно чи вартісно;

• автоматична, яка надається негайно після отримання заяви від експортера чи імпортера;
• разова (індивідуальна) для однієї угоди на період здійснення останньої.

Механізм розподілу ліцензій різноманітний з такими головними формами:

• аукціон;
• система явних преференцій з урахуванням колишніх підсумків ЗЕД;
• розподіл на позаціновій основі за підсумками експертних оцінок.

15. Так звані «добровільні» обмеження експорту, коли експортер зменшує поставки у зв' язку з небезпекою більш негативних бар' єрів.

3. Прихований протекціонізм, зокрема:

1. державні закупки як гарантування реалізації національних товарів з одночасним зменшенням ринкової ніші імпортної продукції;
2. вимоги про обов' язкове використання місцевих компонентів і чинників (сировина, робоча сила, транспортні засоби та ін.);
3. технічні бар' єри з вимогами подання сертифікатів якості, екологічної безпеки, виконанням санітарно-гігієнічних ветеринарних і фітосанітарних норм, правил техніки безпеки та ін.;
 

5. антидемпінгові засоби з переслідуванням постачальників іноземної продукції за заниженими цінами;
6. податки й збори на ввіз чи вивіз продукції (прикордонний податок за факт перетину кордону; екологічні, фітосанітарні та інші збори; митні збори за оформлення документів.

4. Фінансові заходи підтримки національних експортерів, зокрема:

1. субсидії національним експортерам у таких формах:

 

• прямі, що заборонені СОТ;
• непрямі через надання податкових пільг, переваг при страхуванні та інше;
• внутрішні, найбільш приховані й дискримінаційні для імпортерів при бюджетному фінансуванні національних виробників, які конкурують на місцевому ринку з іноземними постачальниками;

4. експортне кредитування національних постачальників і так зване зв'язане кредитування імпортерів при зобов'язанні закупки товарів тільки у фірм даної країни;

5. обов' язковий імпортний депозит - попередня застава, яку імпортер повинен внести у власний банк перед закупкою іноземного товару;
6. стимулювання демпінгу при експорті й антидемпінгові процедури при імпорті.

 
 

2. Мито - обов'язковий внесок, який збирається митними державними органами при імпорті, експорті чи транзиті, що сприяє підвищенню стартової ціни. Мито виконує три функції:

• фіскальну як стаття доходів державного бюджету;
• протекціоністську (захисну) для захисту національних виробників і стримування імпорту;
• балансувальну для недопущення небажаного експорту товарів, якщо внутрішні ціни нижче світових.
 

Класифікуємо мито за певними критеріями:

1. За складністю встановлення:

 

• прості (одноколонні) з незмінною ставкою для товарів незалежно від країни походження;
• складні (багатоколонні) з встановленням двох і більше ставок по кожному товару залежно від країни походження.

3. За об'єктом нарахування:

• експортні;
• імпортні;
• транзитні.

7. За методом нарахування:

• адвалорні з відсотковим нарахуванням до митної вартості;
• специфічні з абсолютним грошовим нарахуванням до митної вартості;
• комбіновані (змішані) з об'єднанням адвалорного і специфічного засобів (наприклад, 10% від митної вартості, але не більше 100 грн. за одиницю ваги).

11. За характером дій:

 

• сезонні;
• антидемпінгові при імпорті товарів за цінами, які нижче внутрішніх цін країни-експортера;
• компенсаційні при встановленні факту отримання субсидій в країні експортера, що веде до зниження цін, при недопущенні небажаного експорту з власної країни.

14. За походженням:

• автономні, які встановлюються в однобічному порядку;
• конвенційні з встановленням за договором чи домовленістю з іншою країною.

17. За розміром:

- максимальні для товарів з країн, з якими відсутні домовленості;

 

• мінімальні для товарів з країн, з якими діє режим найбільшого благо-сприяння;
• преференційні для окремих товарів чи з окремих країн.

 

7. За типом ставок:

• постійні без змін протягом встановленого періоду;

• змінні з нестабільним рівнем, що коригується залежно від динаміки світових цін, рівня субсидій та інших обставин.

10. За засобом нарахування:

• номінальні, або вказані в тарифі;
• ефективні або реальні з урахуванням мита, яке було накладено на імпортні проміжні компоненти (вузли, сировина та ін.).

     Таким чином, митне регулювання об'єднує тарифні й нетарифні засоби державної діяльності, яка може стимулювати чи стримувати експорт, імпорт і транзит. 
 

      3. Митне регулювання в Україні ґрунтується на таких нормативно-законодавчих актах:

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з доповненням та змінами.
2. Митний кодекс України від 11.07.2002 р.
3. Закон України «Про єдиний збір, який стягується в пунктах пропуску через митний кордон України» від 4.11.1999 р.
4. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23.09.1994 р. з доповненням та змінами.
5. Декрет Кабміну України «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» від 12.01.1993 р. з доповненнями та змінами.
6. Постанова Кабміну України «Про ставки митного збору» від 27.01.1997 р. з доповненнями і змінами

     Державним органом, який здійснює митний контроль, є Державна митна служба України.

 

     

     Порядок руху товарів та інших предметів через митну територію держави регулює Митний кодекс України.

     Митний контроль здійснюється посадовими особами митниці шляхом перевірки необідних документів митного огляду транспортних засобів, товарів, особистого огляду, переогляду, обліку предметів, які перетинають митний кордон, а також в інших формах.

     Митний контроль може доповнюватися ветеринарним, фітосанітарним і екологічним (зокрема радіологічним і хімічним) контролем.

     Товари, транспортні засоби та інші предмети, що перетинають митний кордон, підлягають обов'язковому декларуванню. Декларування здійснюється шляхом заяви даних про мету переміщення товарів, їх якісні характеристики, які необхідні для митного оформлення і контролю.