Конспект лекцій з дисципліни ЗЕД

     Агентська угода з дистриб' ютором підписується звичайно на тривалий термін (2-5 років) з наступним продовженням за згодою сторін. Такі угоди полягають в основному на реалізацію машино-технічних, сировинних і споживчих товарів.

     Уклавши агентську угоду, в якій визначаються загальні основи взаємин сторін, вони укладають договори купівлі-продажу на постачання товарів, по яких агент повинний придбати товар принципала, а потім реалізовувати його кінцевому споживачу. Реалізація товару - остання операція в переліку обов'язків агента, до цього він повинен організувати рекламу й систему збуту, складування, передпродажний сервіс і технічне обслуговування в гарантійний період.

     При великих і постійних обсягах реалізації агент, який в даному разі буде називатися генеральним агентом, організує свою збутову мережу, які складається із субагентів, що працюють у визначених регіонах, і дилерів, що обслуговують окремі населені пункти. Винагорода агента складає різницю між ціною покупки товару в принципала і ціною його перепродажу.

 

     

      За їхнім місцем на ринку посередники-агенти поділяються на простих агентів, агентів з правом «першої руки» і монопольних чи ексклюзивних (виняткових) агентів.

     Угода про просте агентство надає право посереднику збувати на обговореній території певну номенклатуру товарів принципала й одержувати від нього винагороду. Така угода не обмежує прав принципала, який може самостійно чи через інших агентів виходити з цими ж товарами на той же ринок без виплати простому агенту якої-небудь винагороди чи компенсації. В агентській угоді фіксується також зобов'язання принципала не продавати самостійно чи через інших посередників товари на цьому ринку на більш сприятливих комерційних умовах, ніж були запропоновані простому агенту. Проста агентська угода не гарантує посереднику стабільного становища на ринку, а принципал не може розраховувати на активну роботу агента. У зв'язку з цим прості агентські угоди звичайно укладаютьна короткий термін (до одного року) при виході експортера на нові ринки й іноді навіть з декількома агентами для того, щоб оцінити їхню здатність і вибрати найбільш перспективного партнера.

     Різновидом простого агентства є агентство з правом «першої руки». Відповідно до договору про агентство з правом «першої руки» принципал зобов'язаний спочатку запропонувати товар агенту і тільки після його відмови продавати товар на цьому ринку самостійно чи через інших посередників без виплати винагороди агенту. Приводом для відмовлення можуть бути технічні характеристики, терміни постачання, ціна та інші умови, що, на думку агента, не сприятимуть руху товару на ринку. Звичайно ці всі мотиви перелічуються в агентській угоді. Відмова повинна бути зроблена принципалу в письмовому вигляді.

     Угода про надання агенту монопольного права означає, що тільки він може продавати товари принципала певної номенклатури на обговореній території протягом установленого часу й одержувати за це винагороду, але принципал позбавляється права і можливості виходити на цей ринок з товарами визначеної в угоді номенклатури самостійно чи через інших агентів.

 

     

     Якщо принципал продає на обговореній території сам чи через інших агентів, він все одно зобов'язаний виплатити монопольному агенту встановлену в угоді винагороду. Тому, підписуючи подібну угоду, принципал повинен чітко обмовляти, в яких випадках він може самостійно збувати товар на ринку монопольного агента. Це буває у випадках продажу безпосередньо урядовим органам чи постачань запчастин до вже відданого раніше устаткування. Такий тип угоди вигідний як принципалу, так й агенту: він дає агенту впевненість у стабільному положенні на ринку і спонукає його до вкладення капіталу для створення і функціонування збутової мережі, а це гарантує принципалу активну збутову діяльність агента. Але, якщо монопольний агент виявиться незацікавленим у збуті товарів чи через їхню низьку конкурентоздатність, чи через недостатню винагороду, кон'юнктури ринку, що змінилася, чи внаслідок інших причин, то для принципала цей ринок буде закритим на весь термін дії угоди. Потрібно ще враховувати, що конкуруючі фірми як із країни агента, так і з-за кордону могли просто підкупити агента, щоб він уклав монопольну агентську угоду і, не починаючи ніяких кроків для збуту товарів принципала, тим самим закрив для нього ринок і забезпечив «зелену вулицю» товарам конкурентів принципала. Щоб уникнути подібної ситуації, принципал включає в угоду зобов'язання агента реалізувати на ринку певну кількість товару за визначений період, наприклад за рік. Однак, завищуючи свої вимоги до агента, принципал ризикує наштовхнутися на завищені вимоги агента, що стосуються в основному підвищення розміру винагороди. 
 
 

Тема 9. Орендні операції в ЗЕД 

1 .Сутність і особливості міжнародних орендних операцій. 2. Лізинг у міжнародній господарській практиці. 

      1. Суть орендної операції полягає в наданні однією стороною (орендодавцем) іншій стороні (орендатору) об'єкта оренди у виняткове користування на встановлений період за певну винагороду.

 

      

     Орендний договір на відміну від договору купівлі-продажу зберігає за орендодавцем право власності на майно з одночасним тимчасовим користуванням цим майном з боку орендатора.

     Операція вважається експортною, якщо орендодавець купує майно в національного продавця і віддає його в оренду іноземному партнеру.

     Імпортна орендна операція починається з купівлі об'єкта в іноземного продавця і віддачею в оренду національному орендатору.

     Таким чином, характерною рисою міжнародної орендної операції є участь у ній іноземного контрагента.

     Особливим випадком є ситуація суборенди, коли виникає подвійна експортно-імпортна послуга оренди.

Користь орендного співробітництва полягає в тому, що:

• дозволяється одержати додаткові обсяги збуту в умовах жорсткої конкуренції;
• надається можливість орендатору застерегти себе від морального старіння обладнання, що особливо важливо для малих і середніх підприємств;
• стимулюється одержання сучасного обладнання без попередніх великих витрат.

Перелічимо основні об' єкти міжнародної оренди:

• обладнання загального промислового призначення;
• транспортні засоби;
• підйомно-транспортне й будівельне обладнання;
• засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;
• офісне й поліграфічне обладнання;
• товари довготривалого споживчого призначення.

Залежно від термінів розрізняють три види оренди:

• лізинг як довготривала оренда з терміном від 3 років;
• хайринг як середньотривала форма оренди з терміном від 1 до 3 років;
• рентинг як короткотривала форма до 1 року.

     Об'єктом лізингу є офісне обладнання, будівельно-монтажні комплекси, технологічні системи, промислові підприємства. Страхування здійснюється силами орендатора.

 

     

     Хайринг пов'язаний з використанням транспортних засобів, дорожньо-будівельних і сільськогосподарських машин, монтажного обладнання та інших засобів. Страхування і технічне обслуговування здійснюється за домовленістю чи орендатором, чи орендодавцем.

     При рейтингу експлуатуються транспортні засоби, туристичні й спортивні товари та ін. Страхування і технічне обслуговування здійснюється орендо-давцем.

Найбільше розповсюдження у міжнародній практиці набув лізинг.

     Тривалість терміну оренди коливається від 1 доби до періоду зношення обладнання. Термін, який вказаний у договорі, є безвідзивним. Це підкреслює здатність сторін розірвати договір тільки у разі порушення зобов'язань з боку однієї сторони. Термін орендного договору може бути продовжений тільки згодою обох сторін. При закінченні періоду угоди орендатор повинен або повернути обладнання, або викупити його за кінцевою вартістю.

     У статті про умови й форми винагородження (орендної плати) повинні бути обговорені порядок встановлення платежу, його форми й терміни. В орендну плату включається повна ціна обладнання, мито і податки, а також витрати на технічне обслуговування і ремонт.

Орендна плата може мати дві форми:

• постійна ставка протягом терміну дії договору;
• прогресивно-понижувальна ставка у залежності від тривалості договору.

     Особливо докладно повинна бути оформлена стаття «Обов'язки сторін». Орендодавець залишається власником об'єкта оренди й зацікавлений в його збереженні. Тому в договорі повинні бути передбачені обов'язки власника у вказаний термін доставити обладнання в придатному для експлуатації стані, сприяти орендатору в навчанні персоналу, здійснити за свій рахунок ремонт або повне технічне обслуговування.

     Орендатор зобов'язаний використовувати обладнання згідно з вимогами інструкцій. Він може застрахувати обладнання, але ця функція, як правило, належить орендодавцю.

 

     

     Поява суборендатора повинна обов'язково відображатися в тексті договору. 
 

    2. Процес становлення лізингу в Україні знаходиться в початковому стані. Тому особливе значення має теоретичний аспект цього питання і визначення термінів.

     Лізингова операція являє собою дещо середнє між кредитом і орендою. Сутність полягає в передачі лізингодавцем лізингоодержувачу матеріальних цінностей в тимчасове користування з виплатою вартості послуг у відсотках за надання фактичного кредиту. Але на відміну від кредиту об'єкт залишається у власності лізингодавця. Одночасно вказана операція має відмінності від традиційної оренди:

• процедура надання послуг орендатору здійснюється фінансовими установами (лізинговими компаніями);
• тривалість лізингу менше терміну зношення об'єкта;
• на відміну від звичайної оренди в лізинговій операції беруть участь як правило три суб'єкта:

 

1. орендодавець;
2. орендатор;
3. постачальник послуги - фінансова фірма з випуску або доставки обладнання згідно із заявкою орендатора.

     Лізинг є міжнародним, якщо як мінімум два суб'єкти знаходяться в різних країнах.

Розглянемо форми лізингу:

• непрямий, коли співвласником фірми-лізингодавця чи лізингоодержувача є іноземна особа;
• прямий, коли всі учасники угоди являють собою повністю осіб з резиденс-твом різних країн;
• експортний, коли послугу надає національний суб'єкт;
• імпортний, коли послугу отримує національний орендатор;
 

• оперативний на період, який значно менше терміну зношення;
• фінансовий з середньо- і довготривалим терміном договору, повним зношенням об'єкта;
• груповий з колективною експлуатацією об'єкта;
• преференційний (пільговий);
• компенсаційний як частина взаємозаліку за поставку певного товару чи послуги;
• генеральний з правом отримання додаткових послуг, зокрема інших лізингових;
• інші форми.

     У ст. 4 Закону України «Про лізинг» дано визначення його основних форм. Наприклад, фінансовий лізинг набуває чинність при періоді оренди, що забезпечує від 60% зношення вартості об'єкта.

     Лізингові операції мають позитивні й негативні риси, що необхідно прораховувати при прийнятті рішень. Вказані моменти ви повинні розглянути самостійно і навести відповідні приклади під час практичних занять.

     Типовий лізинговий договір не має єдиного зразка, але є статті, які повинні максимально відображати зміст і особливості угоди. Йдеться про назву сторін, об'єкт лізингу, термін угоди, порядок надання й прийому в експлуатацію, розмір і порядок оплати, особливості використання з можливістю суборенди, умови страхування, права й обов'язки сторін з порядком вирішення суперечок, форс-мажорні обставини, різні додатки.

     Особлива увага повинна бути приділена в разі зміни місцезнаходження об'акта договору, що узгоджується письмово з лізинговим постачальником.

     Традиційним для лізингу є вказівка на мінімальний термін, протягом якого договір не можливо розірвати. Як правило, цей термін припадає на інтервал від 40 до 90 відсотків.