Діагностика трудових ресурсів підприємства

      На  підприємстві найбільші витрати  часу у 2010 році були викликані щорічними відпусками та випадками тимчасової непрацездатності. Проте, такі втрати робочого часу передбачені діючим трудовим законодавством.

    Структура оплати праці – це співвідношення окремих складових оплати праці  в загальному її обсязі. Структуру оплати праці на ТОВ «Труд» представлена в табл. 2.16.

    Загальний фонд оплати праці працівників у 2010 році становив 5772,0 тис.грн., що на 5,75% більше, ніж у 2008 році.

    Якщо  звернутись до елементів фонду оплати праці, то в фонд основної заробітної плати зріс на 7,91%, а фонд додаткової заробітної плати зменшився на 0,12%, інші заохочувальні та компенсаційні виплати зросли на 0,9 тис.грн.  

    Таблиця 4.8

    Структура фонду оплати праці

 
 

    Взагалі, в стабільно розвинених економічних  системах основна заробітна плата  складає 85 – 90% в структурі фонду  оплати праці. Якщо ж звернутись до даних таблиці, то можна сказати, що фонд основної оплати праці в загальному обсязі оплати праці становить лише 74,39%. Це пов’язано з різними причинами: нестабільність доходів підприємств, інфляція, складна і непостійна система оподаткування, занедбаність нормування праці та інше. Але найголовнішою причиною такого співвідношення є прояви недбалості в управлінні оплатою праці на підприємстві.

    Для того, щоб збагнути який рівень оплати праці на підприємстві, та як здійснюється управління у даній сфері, необхідно розглянути яка ж середня заробітна плата виплачується працівникам на даному підприємстві (табл. 4.9). 
 
 

Таблиця 4.9

Рівень  середньої заробітної плати

 

    Середньомісячна заробітна плата розраховується як відношення фонду оплати праці  до середньоспискової чисельності  працівників і цю суму необхідно  розділити на 12 місяців. Якщо проаналізувати дані таблиці, то можна сказати, що рівень середньомісячної заробітної плати зріс в 2010 році порівняно з 2008 роком на 370,36 гривні і становить 2226,85 грн.

    Динаміка  середньомісячної заробітної плати  працівника підприємства представлена на рис. 4.8.

     Отже, динаміка заробітної плати на підприємстві є позитивною, що свідчить про високий рівень стимулювання праці на підприємстві.

     Найважливішим показником оцінки ефективності використання трудових ресурсів  і одночасно  ефективності економічного потенціалу можна вважати продуктивність праці.

    

    Рис. 4.8. Динаміка середньомісячної заробітної плати працівника підприємства 

     Продуктивність  праці відображає можливості окремого робітника виробляти певну кількість  продукції чи виконувати певний обсяг  роботи за одиницю робочого часу або  кількість витраченого часу на виробництво одиниці продукції чи обсяг роботи.

     За  її розмірами та динамікою можна  оцінювати розвиток продуктивних сил, ступінь освоєння науково-технічного прогресу, використання трудового потенціалу.

     На  практиці, розрахунок продуктивності праці здійснюється зіставленням результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції чи виконаних робіт  із затратами праці.

    Рівень  продуктивності праці на підприємстві наведено в табл. 4.10.

Таблиця 2.10

Рівень  продуктивності праці на підприємстві

 

    Аналіз  продуктивності праці розрахований по чистому доходу ТОВ «Труд»  свідчить про зниження продуктивності праці у звітному році: середньорічний виробіток одного працівника скоротився на 34,54 тис.грн. порівняно з рівнем 2008 року. Продуктивність праці виробничого персоналу у 2010 році становила 135,46 тис.грн.

    Динаміка  продуктивності праці, як основного показника ефективності використання персоналу підприємства, представлена на рис. 4.9.

Рис. 4.9. Динаміка продуктивності праці на підприємстві

    Середньоденний  виробіток одного працівника зменшився  на 149,85 грн., порівняно з рівнем 2008 року. У 2008 році значення даного показника становило 438,79 грн./чол.

    Отже, поряд із скороченням чисельності  працівників підприємства, управління продуктивністю праці та працівниками погіршується, що свідчить про неефективне використання персоналу. 

     4.3. Напрямки забезпечення  ефективного використання  трудових ресурсів  підприємства

 

     Сучасні підходи до кадрової політики мають  бути сконцентровані навколо проблем  національної системи кваліфікації і компетенцій, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців і робітників.

     Для ефективного використання трудових ресурсів на підприємстві пропонуються такі напрямки діяльності:

     – інноваційна організація навчального  процесу;

     – принципово новий підхід до змістового наповнення навчальних програм;

     – організація стажування фахівців;

     – новітні підходи до вирішення  економічних питань щодо вартості людського  капіталу та розробка відповідного економічного механізму;

     – введення до складу витрат на виробництво  товарів і послуг відрахувань на амортизацію людського капіталу;

     – оскільки людський капітал зазнає швидкого морального старіння, доцільно визначити  норми його амортизації та термін окупності.

     Реалізація  такого комплексного підходу забезпечить  конкурентоспроможність фахівців і робітників на ринку праці та прискорить процес інтеграції України у світовий економічний простір.

     Основні напрямки поліпшення формування і використання трудових ресурсів представлено на рис. 4.10.

    З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три групи:

    1. Матеріально-технічні;

    2. Організаційно-економічні, що характеризують  ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

    3. Соціально-психологічні, що пов’язані  з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

     Рис. 4.10. Основні напрямки поліпшення формування і використання трудових ресурсів 

    Серед матеріально-технічних факторів важливу  роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

    Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

    – впровадження комплексної механізації та автоматизації;

    – удосконалення технології виробництва;

    – хімізація виробництва;

    – зростання рівня електроозброєності.

    Підвищення  рівня механізації виробництва  здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

    Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням  верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

    Важливим  засобом здійснення механізації  виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.

    Модернізація  тісно пов’язана з реконструкцією діючих підприємств.

    Для зростання продуктивності праці  велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.