История экономической мысли

Литовські князі та польські королі вважали українські землі своєю  власністю. Вони роздавали їх на право  та на ліво з правом експлуатації селян. З розвитком феодального землеволодіння найчастіше був пов’язаний  процес потупового покріпачення селянства. У Литві остаточне закріплення селян було фіксовано Литовським статутом 1588р. За селянами залишалося лише право володіти рухомим майном, необхідне для виконання повинностей.

„Устава на волоки” - це земельна реформа, за якою вся земля селян вимірювалась та поділялась на волоки (20 га). Саме за волоком закріплювалися всі повинності що їх несли селяни. На основі цієї реформи було створено фільваркові господарства. Встановлювалася норма панщини – 2 дні на тиждень. Одним з важливих наслідків реформи було руйнування громади.

 

Землевласники-феодали мали на землю  монопольне право, яке й визначало  в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволодіння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» одним з найдавніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише правової, а й економічної думки середньовіч. Формування великої земельної власності у вигляді аллоду відбувається шляхом як руйнування общини і поглинання селянських наділів за рахунок так званих комендацій так і королівських пожалувань. Великим землевласником у державі франків була католицька церква. католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за користування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів: пожалуваний, повернений, з винагородою. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. З часом (IX—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод, що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Відповідно й селянин ставав утримувачем землі отримував від феодала земельний наділ де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угіддя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної родини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні повинності. частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання — взуття, одяг, домашнє начиння тощо. Це виробництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом економічної поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх господарств. Надзвичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економіч-мої думки є «Капітулярій про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків, адже навіть для короля вони були основним джерелом доходу, і він був зацікавлений у взірцевому провадженні господарської діяльності. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків, а безпосередні виробники повинні були нести певні повинності виключно у натуральній формі. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське

 

1. Порівняльна характеристика промислового  перевороту у провідних країнах  світу. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Великі  географічні відкриття: передумови  і наслідки

 

В економічному розвитку Західної Європи велику роль відіграли географічні відкриття кінця XV — початку XVI ст. їх важливою економічною передумовою була криза левантійської торгівлі з другої половини XV ст. Після загарбання турками Константинополя у 1453 р. ними контролювалися Чорне та Середземне моря.

Значним стимулом до географічних відкриттів було золото як матеріалізація багатства. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу. Видобуток коштовних металів був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси. Пасивним залишався баланс Європи у східній торгівлі. Іспанські дворяни після завершення війни з арабами і відвоювання у 1492 р. Гранади залишилися без засобів існування. Вони зневажали економічну діяльність і намагалися вийти із скрутного становища за допомогою територіальної експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції.

Розвиток абсолютизму  в Західній Європі створив політичні передумови для організації великих морських експедицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні були гроші для утримання війська, чиновників, двору.

Перші експедиції, що поклали  початок великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Серед  таких відкриттів Œуспішною була подорож 1497— 1498 рр. португальця Васко да Гама, (який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан.) Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у 1492 р., рушив на Захід через Атлантичний океан (шлях біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив Америку. Колумб здійснив ще три експедиції до Америки в 1493—1496, 1498—1500, 1502—1504 рр. ŽПершу навколосвітну подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519—1521 рр.

Великі географічні  відкриття мали важливе .значення для господарства Західної Європи. Почалася перебудова європейських економічних відносин. Виникли економічні зв'язки між найвіддаленішими областями, землями і народами різної матеріальної культури. Торгові шляхи перемістилися з країн Середземного моря на океани: Атлантичний, Індійський, Тихий.

Безпосереднім результатом великих географічних відкриттів було створення колоніальної системи. Першими на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Португалія, створивши величезні колоніальні володіння. Поступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши на зовнішньому й внутрішньому ринках. Нещадне пограбування колоніальних народів принесло європейським колонізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню економіки європейських країн.

Почалася перебудова європейських економічних відносин.

Первісне нагромадження капіталу

 У ХVІ ст. у країнах Західної Європи капіталістичний сектор виробництва мав великий вплив на господарське життя, незважаючи на те, що давав меншу частину всієї продукції промисловості і сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції продовжували виробляти господарства тих форм, які були властиві лише феодальному суспільству. Для виникнення та розвитку капіталістичного виробництва необхідні дві умови:

наявність значної  маси бідних людей, юридично вільних, позбавлених  засобів виробництва та існування, змушених найматися на роботу до капіталіста;

нагромадження в руках  невеликої кількості людей грошового  багатства, необхідного для створення  капіталістичного підприємства.

Найбільш престижна  галузь торгівлі - зовнішня торгівля - стимулювала розвиток товарного виробництва та внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці ХУ ст. перетворилась у центр світової торгівлі, відбувся перехід від Середньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу. Розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення у цей період нових форм організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонерні компанії, біржі та ін.).

Паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський, капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, з яких лихвар намагався отримати максимум грошей, а клієнтом банкіра був купець, у добробуті якого був зацікавлений сам банкір, оскільки його відсоток становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра належали такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Таким чином, в епоху первісного нагромадження зародилось багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які утримували лідерство у торгівлі, ставали європейськими банками.

Розвиток торгівлі спричинив зміни у сфері виробництва як сільськогосподарського, так і промислового. З'явились нові організаційні форми - мануфактури, організаторами яких передовсім виступали купці.

У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

Відбувалося формування національних держав, що мали економічну основу для об'єднання у вигляді  національного внутрішнього ринку, що формувався і пов'язував в єдине ціле окремі райони країни. Замість торговельної політики окремих міст формується торговельна політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто захисту вітчизняних купців у їх боротьбі проти зарубіжних конкурентів

Процес первісного нагромадження капіталу найбільш яскраво проявився в Англії. Його основними шляхами були такі: аграрний переворот та Реформація; система державного боргу, в результаті якого надзвичайно збагатилися ті лихварі, купці, підприємці, які позичали державі, зокрема абсолютній монархії) гроші під великі проценти; протекціоністська політика уряду щодо національної буржуазії; колоніальна система, піратство

До кінця епохи  первісного нагромадження формується перша економічна концепція, яка  отримала назву меркантилізму. Вона виражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти уже говорили про багатство нації, а не окремої людини, хоч помилково ототожнювали його з грошима, а гроші - з золотом та сріблом. Саме з цим пов'язана їх вимога до держави проводити політику протекціонізму в інтересах нації.

Передумови утворення мануфактури

• зростання ремесла, товарного виробництва
• поява майстерень з найманими працівниками
• накопичення грошових багатств у результаті первинного накопичення капіталу

Шляхи виникнення мануфактури

• об'єднання в одній майстерні ремісників різних спеціальностей, завдяки чому продукт аж до його остаточного виготовлення залишався на виробництві в одному місці
• об'єднання в загальній майстерні ремісників одної і тої ж спеціальності, кожен з яких виконував безперервно одну і ту ж саму операцію.

Форми мануфактури

Розсіяна мануфактура

У розсіяній мануфактурі підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, постачав їх сировиною, знаряддями виробництва. Дрібний виробник фактично знаходився на положенні найманого працівника, що отримував заробітну плату, але продовжував працювати у своїй домашній майстерні.

Змішана мануфактура

Змішана мануфактура поєднувала виконання  окремих операцій в централізованої майстерні з роботою вдома. Подібна мануфактура виникала, як правило, на базі домашнього кустарного промислу.

Централізована мануфактура

Найрозвиненішою формою була централізовна мануфактура, яка об'єднувала найманих робітників в одній майстерні. Мануфактура вела до спеціалізації працівників і розділенню праці між ними, що підвищувало його продуктивність.

 

 

 

 

 

 

2. Історичні передумови виникнення, сутність та етапи еволюції  меркантилізму. Т.Мен, Дж.Ло, Дж.Стюарт, Ж.Б.Кольбер, А.Монкретьєн, А.Серра.

Передумови  виникнення меркантилізму:

|Розпад системи феодалізму та зародження капіталізму

|Зростання товарообігу

|„Нестача грошей”

|Розвиток торгівлі

|Дефіцит грошових металів

|Географічні відкриття

|Процеси первісного нагромадження капіталу

| Обезземеленням селян

Колонізація та пограбування значних  територій.

Суть  меркантилізму. Отже, у XV—XVI ст., виникає перша економічна концепція доринкової економічної теорії — меркантилізм, яка стала першим виявом політекономії. Основою меркантилізму є узагальнення досвіду первісного нагромадження, яке було першою спробою пояснити суть і прискорити цей процес. З'являється велика кількість різноманітних за жанром економічних творів, спричинена необхідністю виконання практичних завдань прискорення процесу первісного нагромадження капіталу та теоретичного обґрунтування економічних заходів держави. У своїх творах меркантилісти основну увагу приділяють проблемам торгівлі і грошей, протиставляючи їх феодальній економіці та натуральному господарству. Погляди меркантилістів не були системними, а були окремими спостереженнями, здогадками, висновками, вкрапленими в трактати з практичними рекомендаціями. Загальне у поглядах різних мислителів складає ідеологію меркантилізму, а конкретна господарська практика є політикою меркантилізму.  Заслуга представників меркантилізму — в постановці проблеми, якою повинна займатися економічна наука: що таке багатство, які його джерела? Ранній (монетарний) виник ще до великих географічних відкриттів і був актуальним до кінця XVI ст. Меркантилісти зводили багатство до грошей у вигляді дорогоцінних металів.  Пізніше багатство стали розглядати не у вигляді нерухомого скарбу, а у формі капіталу, що перебуває у постійному русі Засобом примноження грошей стає зовнішня торгівля. Зосередження зусиль політики на залученні грошей до країни сприяння ввезенню в країну золота й срібних грошей Характерна теорія грошового балансу (монетарна теорія), яка ставила два завдання: зберегти гроші в певній країні та залучити якомога більше грошей із-за кордону.Найвизначнішим їх представником був англієць У. Стаффорд. Пізній (мануфактурний) меркантилізм охоплює період початку XVII — середини XVIII. Основними його представниками були Т. Мен, Дж. Ло, Дж. Стюарт, Ж. Б. Кольбер, А. Монкретьєн, А. Серра

В основі була теорія активного торгового  балансу:

| джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;

держава збагачується тим  більше, чим більше експорт товарів  переважатиме над імпортом;