История экономической мысли

Виникнення міста і  його статус. Утворення середньовічного міста визначалося суспільним прогресом, насамперед прогресом аграрного виробництва. Особливе значення мав розвиток товарного виробництва (заінтересованість феодала в додаткових джерелах доходу) й обміну (розширення торгівлі зі Сходом). Найраніше феодальні міста сформувалися в Італії (XI ст.) і на півдні Франції (X ст)У цей самий період стали з'являтися міста в Північній Франції, Нідерландах, Англії, по Рейну і Верхньому Дунаю в Німеччині. Тут більшість міст виникали заново. Особливим був район Зарейнської Німеччини, Скандинавських країн та інших територій, де розвиток феодальних відносин був уповільнений, а міста виникали в XII—XIII ст. із базарних містечок і колишніх племінних центрів. Отже, найбільш урбанізованими зонами Західної Європи стали місцевості, де спостерігався стійкий прогрес сільського господарства або завершувались чи перетиналися великі торгові шляхи.

Власник землі, на якій стояло місто, був його сеньйором. У його руках були суд, гроші, він присвоював значну частину міських доходів. Сеньйор встановлював митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів, організовував захист міста та його жителів від нападу грабіжників. Прагнення сеньйора отримати з міста якомога більше прибутків привело до комунального руху. Так називали боротьбу між містами і сеньйорами в XI— ХIII ст. Розпочавшись із боротьби за зменшення поборів і торгові привілеї, вона переросла в боротьбу за міське самоврядування й правову організацію.

Міста-комуни мали:

1) виборних радників, мерів (бургомістрів), інших посадових осіб, які становили малу раду міста (зазвичай 12—24 особи), що була законодавчим та виконавчим його органом;

2) своє міське право (наприклад, правові кодекси міст Німеччини — "Саксонське дзеркало", "Магдебурзьке право" та ін.), суд, до якого входили війт і обрані міщанством присяжні судді; фінанси, право самообкладання і розкладу податків, особливе міське тримання, військове ополчення. Міське право охоплювало регулювання торгівлі, мореплавства, діяльності ремісників та їх корпорацій, розділи про права бюргерів, про умови найму, кредиту, оренди, побутові розпорядження;

3) право на оголошення війни і на укладення миру, вступу в дипломатичні відносини. Місто-комуна виплачувало сеньйору невеликий щорічний внесок.

У значно гіршому становищі були міста в країнах з відносно сильною централізованою владою. Хоч у них і були привілеї, але  виборні установи діяли під контролем  королівських чиновників. Найбільші свободи таких міст — скасування необґрунтованих податків, обмеження в успадкуванні майна, економічні привілеї. Більшість європейських міст у XI—XV ст. отримали лише часткові привілеї, але й вони сприяли їхньому розвитку. Жителів міст, як правило, звільняли від особистої залежності. У міських грамотах зазначалося: "Якщо кріпосний проживе рік і один день у стінах міста і якщо за цей період господар не заявить на нього права, то він отримує назавжди повну свободу".

Економічні функції  міста

У великих містах більшість людей були задіяні у сфері виробництва й обігу товарів. Уже в XIII ст. досягнуто високого для свого часу поділу праці ремісників Найбільш поширені серед них — текстильне виробництво, виплавка й обробка металів.

  Постійне ведення воєн потребувало нових видів озброєння та військової амуніції. Розвиток із XIV ст. артилерії, використання замість кольчуг цільних металевих амуніцій зумовили підвищений попит на метал, що спричинило піднесення металургії. Однак найбільшим досягненням в індустріальній сфері було винайдення пороху і вогнепальної зброї. Перші гармати з'явилися вже на початку XIV ст., пізніше — ручна вогнепальна зброя. Наприкінці XV ст. в італійському місті Пістойє було винайдено курок, тому склалася думка, що саме цьому місту зобов'язаний своєю назвою пістолет.

Надзвичайного розвитку набуває будівництво  кам'яних споруд (церкви, замки, міські стіни, будівлі, мости), що викликало  необхідність становлення нових  і розширення традиційних ремесел, виготовленна допоміжних матеріалів (цвяхів, замків, скла). Мистецтво будувати перетворювалось на науку. Архітектори, які будували знамениті кафедральні собори, що потребувало складних розрахунків, домагалися присвоєння вчених ступенів — майстрів кам'яного будівництва.

Розвиток торгівлі активізував суднобудування. На півночі Західної Європи споруджували кораблі для перевезення зерна, лісу. У XII—ХIII ст. побудовано кораблі підвищеної вантажності — ганзейські коккі. У Венеції будували галеаси — торгові кораблі водотоннажністю до 200 т.

У період середньовіччя вищим досягненням технічного прогресу було застосування водяних млинів у багатьох видах виробництва — сукновиробництві, обробці шкіри, пивоварінні, у виплавці металу, борошномельній справі тощо.

Цехи

Професійні об'єднання. У часи середньовіччя значного поширення набула тенденція до об'єднання осіб суміжних професій у межах кожного міста в цехи, гільдії, братства. Цехи в Західній Європі виникли майже одночасно з містами: в Італії — в X ст., у Франції — наприкінці XI — на початку XII ст., в Англії і Німеччині — у XIII ст. У XIV ст. в Парижі було 350, у Лондоні — 60, у Кельні — 50 цехів. Їхні права і привілеї закріплювались відповідними документами — пожалуваннями, постановами міських властей, статутами.

Цехи як організації самостійних  дрібних майстрів допомагали їм захищати свої інтереси від феодалів, від конкуренції сільських ремісників і майстрів з інших міст, що становило небезпеку в умовах тодішнього вузького ринку і незначного попиту. Цехи виконували низку функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла: встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів: регулювали відносини майстрів із підмайстрами й учнями.

Згідно зі статутами цехів, виконання  яких контролювали виборні магістри — старости, кожен майстер повинен  був виробляти продукцію лише відповідного виду, розміру, якості й кольору, користувався лише визначеною сировиною. Майстрам заборонялося виробляти більше продукції або робити її дешевшою, оскільки це загрожувало нормальній роботі інших майстрів. Саме тому зберігався дрібний характер виробництва. До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала зручні умови для розвитку продуктивних сил, сприяла спеціалізації, кваліфікації простого товарного міського виробництва. У її межах розширювались асортимент і якість випуску товарів, удосконалювалися навики ремісничої праці.

Крім соціально-економічних функцій  цехи охоплювали також інші сторони  життя ремісників. У разі війни  вони виступали як бойова одиниця. Цехи, будучи своєрідною релігійною організацією, мали церкву або ікону в церкві, каплицю, спільну казну, із коштів якої допомагали ремісникам та їхнім сім'ям у разі захворювання чи смерті годувальника. На загальних зборах розглядали питання порушення статуту. Усі свята цехи проводили разом. Як об'єднання економічного характеру, які виконували завдання організації виробництва та збуту продукції, а також охорони економічних інтересів ремісників, цехи в Західній Європі до кінця XIV ст. відігравали прогресивну роль, відповідаючи досягнутому в той час рівню продуктивних сил. Однак з кінця XIV ст. у міру розширення внутрішнього й зовнішнього ринку вони стали загрозою технічному прогресу, оскільки прагнули зберегти малі виробництва, заважали вдосконаленню виробничих процесів через побоювання конкуренції.

4. Відображення  господарського розвитку Західної  Європи та Київської Русі у  документальних та літературних  джерелах Середньовіччя.

.«Руська правда» збереглася до нашого часу приблизно у 100 списках, які можна згрупувати у три основні редакції: «Коротка Правда», «Пространна Правда» та «Скорочена Правда». У цих документах обмежувалася, а потім і відмінялася кровна помста як пережиток первісного ладу.

Достатньо чітко «Руська  правда» дозволяла визначити  суспільне становище представників тих чи інших соціальних груп. Так, визначаючи відповідальність за вбивство огніщанина необхідно було виплатити штраф у 80 гривень тоді як за вбивство смерда лише 5 гривень. Однакова сума штрафу суспільства. за життя смерда і холопа підкреслює їх близький соціальний стан. Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феодала.

«Руська правда»

У Київській Русі 13—15 % населення мешкали у містах і  се-иищах, яких нараховувалося близько 240. Але тільки 74 міста мали населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкали 35—40 тис. чол. На той час це було одне з найбільших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і горгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на горговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. На шляху «із варяг у греки» були розташовані такі стародавні міста, як Київ, Любеч, Чернігів, Смоленськ, Новгород та ін. Пізніше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. Західноєвропейські мандрівники відзначали наявність великої кількості міст у Київській Русі, вони навіть називали її країною міст, «гардарікою».

Високий розвиток ремісництва. Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гончарів, які випалювали свої вироби у спеціальних горнах. Великого розвитку отримало також і теслярство, адже значну кількість церковних будівель, княжих та боярських теремів, а також будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дружини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»), але вони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні засхідноєвропейським.

. «Повість минулих років»

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою. Про всі ці процеси також дають досить чітке уявлення стародавні літописи. Основною формою державних податків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя. Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. Селян, які були основною масою населення, на Русі називали смердами. Вони юридично залишалися вільними, але економічно вже були залежними або тільки від держави або ще й від феодалів. Слід зазначити, що всі ці тимчасово залежні люди потрапляли не тільки в економічну, а й у юридичну залежність від кредиторів, які могли чинити з ними на власний розсуд. Якщо боржник ухилявся від сплати боргу, тікав, то після того, як його знаходили, він перетворювався на раба. Можливостей погасити кредит у боржника було дуже мало, а тому тимчасова залежність перетворювалася на постійну.

На найнижчому щаблі були раби — «холопи» або «челядь». Проте вони не були єдиною масою, адже частина з них жила у панському маєтку, працювала із застосуванням панського реманенту й отримувала певне утримання. З прийняттям християнства з'являється ще один значний прошарок суспільства — духовенство, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких культів. Церква та монастирі також ставали великими землевласниками.  Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри.  У процесі подальшого поділу праці ці домашні промисли виділяються в окрему галузь — ремісниче виробництво. Ремісники поступово починають працювати не лише на внутрішнє споживання патріархальної родини, а й на продаж. Згодом вони перестають займатися землеробством та зосереджуються на виробництві виключно ремісничих виробів, переселяються із сільської місцевості у міста.

Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Слід зазначити, що кредитні відносини в Київській Русі були досить розвинуті. Переважна частина населення займалася землеробством і різними промислами. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина — спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.

Повість минулих літ» зазначали, що поляни, деревляни, волиняни та інші слов'янські племена мали певні державні утворення на чолі з князівськими династіями вже у VI—VIII ст. Такі утворення — результат розвитку феодальних елементів у суспільно-економічному ладі, коли органи племінного управління поступово переростають у державні, а союзи племен— у «княжіння» та «землі» державного типу. Поступово влада князів окремих племен поступається владі князя союзу племен, унаслідок чого і виникали слов'янські князівські династії. Такою династією у полян стає, наприклад, «рід Кия».

5. Економічний  розвиток українських земель  під владою Польщі та Литви та початок формування фільваркової системи у польсько-литовський період.

Землі під Литовським князівством  не втрачали своєї самобутності. Мова залишається руська, а звичаї не чіпаються. Зберігаються і форми  організації господарства та власності (вотчини, „держава” - бенефіцій). Данина збиралася переважно у вигляді продуктової ренти. Була також відробіткова. Поступово натуральна рента змінюється продуктовою. Поширеною формою господарства став фільварок – велике багатогалузеве товарне господарство, засноване на примусовій праці кріпаків. Селянство поділяли на 3 групи: слуги, челядь, тяглі люди. Поступово відроджуються українські міста, де розвивалось ремісництво та ярмаркова торгівля. Ремісники об’єднувалися у цехи, очолювані цехмістрами. Міста отримали магдебурзьке право. Торгівля відбувалась в умовах обмежень, особливо зовнішньої. Поширення товарних відносин стимулює розвиток грошової системи.