Лекции по "Экологии"

    3. Власність або контроль за важливими видами сировини – дозволяє ефективно заблокувати входження в галузь конкурентів; приклад, Aluminum Company of America за рахунок контролю над всіма важливими джерелами бокситів довгий час утримувала монопольне положення в алюмінієвій галузі. Те ж саме стосується й компанії De Beers.

    4. Ціноутворення та засоби нецінової конкуренції – зниження ціни, активна рекламна компанія, додаткова послуга та інші стратегічні заходи є достатньо ефективною зброєю монополіста проти входження в галузь потенційних конкурентів. Наприклад, компанія Du Pont в 70 – 80-і роки цілеспрямовано тримала зайві потужності у виробництві двоокис титану з метою запобігання появи конкурентів.

    При розгляду та аналізі бар’єрів необхідно пам’ятати про наступні моменти:

    1. Відносна рідкість абсолютних бар’єрів – науково-технічний прогрес дозволяє створювати не тільки товари замінники (факси та електронна пошта підірвали монопольну владу поштової служби), а й нові винаходи, щоб обійти власників патентів.

    2. Прийнятність – наявність особливостей технологій та ринкового попиту можуть створювати умови, за яких наявність монополії буде найкращим рішенням.

    Але дуже часто завдяки патентам, ліцензуванням, контролем за сировиною та нечесної конкуренції монополії вважаються небажаним та неефективним явищем з точки зору суспільства.

    Розділ  №3.

    Перед тим, як розпочати аналіз поведінки  чистої монополії по відношенню до ціноутворення та визначення обсягів  виробництва, необхідно зробити  три допущення:

    1. Статус монополії гарантовано  ефектом масштабу, патентами або  контролем за ресурсами.

    2. Фірма не регулюється урядом.

    3. Фірма визначає одну ціну на  всі одиниці випуску.

    За  думкою більшості сучасних економістів  крива попиту монополіста має спадний характер (на відміну від кривої попиту при досконалій конкуренції, яка є абсолютно еластичною і має горизонтальне положення) – це означає, що при зниженні ціни обсяги попиту зростають.

    Спадний характер кривої попиту монополії дозволяє зробити наступні висновки:

    1. Ціна перевищує граничний дохід – це легко зрозуміти з наступного прикладу: 3 одиниці товару монополіст може продати за 140 г. о., тоді як 4 – за ціни 130 г. о. – отже граничний дохід дорівнює 4 х 130 – 3 х 140 = 100 г. о. Варто нагадати, що в умовах досконалої конкуренції граничний дохід дорівнював ціні, яка залишалася незмінною. 

    2. Ціну диктує монополіст – це означає, що визначаючи обсяги виробництва (за допомогою правила рівняння MR=MC), монополіст опосередковано за допомогою кривої попиту визначає ціну.

    3. Монопольна ціна в області еластичного попиту – зменшувати ціну з метою збільшення попиту доцільно до точки одиничної еластичності попиту, де максимізується прибуток.

    Зрозуміти, чому для визначення ціни та обсягів  виробництва монополії використовують правило MR=MC, можна й без графічних зображень – якщо продовжувати нарощувати виробництво після точки, в якій MR=MC, то за правилом середньої арифметичної середній валовий доход буде зростати меншими темпами, чим середні сукупні витрати; кожна додаткова одиниця буде збільшувати такий диспаритет, що призведе до відповідного зменшення прибутку. Якщо ситуацію проаналізувати у зворотному напрямі, то буде інша ситуація – з кожною відмовою від виробництва одиниці продукції „недотриманий” середній прибуток перевищуватиме вибраний варіант (меншу кількість).

    Наступний дуже важливий момент, що описує специфіку монополії – це відсутність кривої пропозиції (яка показує зв’язок між ціною та обсягами пропонованої продукції), що пояснюється відсутністю єдиної унікальної ціни для кожної кількості продукції, тобто одна кількість продукції може визначатися кількома варіантами цін.

    Доречно також зупинитися на деяких помилкових уявленнях стосовно поведінки монополій:

    1. Монополіст визначає саму високу ціну – роблячи це він втрачає частину прибутку, тому мета монополіста встановити ціну, яка відповідає одиничній ціновій еластичності, за умов якої він може отримати найбільші прибутки.

    2. Монополіст намагається максимізувати прибуток на одиницю продукції – як і в першому випадку таке намагання привело б до втрати сукупного прибутку, збільшення якого й є головною метою монополіста.

    Статус  монополії не гарантує отримання прибутків  – може виникнути  ситуація, за якої зростатимуть виробничі витрати  і падатиме попит  на продукцію монополіста, що, в свою чергу, може привести не прибутків, а до збитків.

 

    Розділ  №4.

 
    

    Рис.2 Неефективність чистої монополії в  порівнянні з галуззю із досконалою конкуренцією.

 

    Звертаючись до рис.2, можна побачити наступну картину  – на лівому графіку зображено визначення ціни та кількості виробленої продукції в галузі з досконалою конкуренцією. Можливість вільного входу і виходу в галузь надає можливість отримувати тільки нормальний прибуток – економічний прибуток або збиток за рахунок такого руху швидко зникає, тому граничні витрати (МС) було прирівняли до кривої пропозиції (S). В той же час, сукупний попит (D), ціна (Р) та граничний доход (MR) співпадають і визначаються однією кривою (D). Таким чином, в умовах досконалої конкуренції перетин цих кривих визначає справедливу ціну, що дорівнює найменшим середнім сукупним витратам (АТС), і необхідну суспільству кількість продукції, тобто відбувається ефективний розподіл ресурсів разом з ефективним виробництвом.

    У випадку з монополією (права частина  рисунку) ситуація зовсім інша – у  зв’язку з тим, що в умовах монополії (на відміну від досконалої конкуренції, де граничний дохід є абсолютно еластичним і дорівнює ціні, що визначається перетином пропозиції і попиту) граничний дохід менший за ціну, в наслідок чого його крива має більш крутий нахил. Таким чином, точка перетину кривих MR та MC будуть визначати ціну (Pm) та кількість виробленої продукції (Qm), що відрізняються від аналогічних в умовах досконалої конкуренції – ціна вища, а кількість менша.

    Отже, на основі наведеного вище здійснюється наступний висновок – обсяг випуску, при якому монополіст максимізує прибуток, не забезпечує ефективного розподілу ресурсів. Отже в умовах монополії ціна (Р) перевищує мінімальні середні витрати (АТС) і граничні витрати (МС).

    Виходячи  з вище сказаного, монополії за рахунок „монопольної влади” визначають таку ціну, яка дає їм можливість отримувати економічний прибуток – за рахунок „приватного податку” на споживача.

    Наступним важливим моментом є той факт, що витрати виробництва в умовах досконалої конкуренції та монополії можуть відрізнятися під впливом наступних факторів:

    1. Ефект масштабу – галузь, що складається з однієї фірми досягає найменших середніх сукупних витрат.

    2. Х-неефективність – визначає ситуації, коли фактичні витрати вищі за мінімально можливі (див. рис.3), тобто в точках Х та Х′.

 
    

    Рис.3 Х-неефективність

    До  найбільш поширених причин належать неефективність виробництва та поганий менеджмент – неадекватно про стимульовані працівники, забезпечення роботою родичів та друзів, відмова від підприємницького ризику тощо.

    3. Витрати „погоня за рентою” – витрати, завдяки яким отримується монопольне положення (патенти, ліцензії, контроль над джерелами сировини тощо).

    4. Науково-технічний прогрес – стосовно ставлення монополіста до НТП існує дві точки зору: з одного боку він не зацікавлений в розробках із-за відсутності конкуренції, з іншого боку нові розробки – це нові бар’єри для потенційних конкурентів.

    Загальний висновок більшості економістів – чиста монополія економічно не ефективна. Отже, найбільш поширеними заходами суспільства по відношенню до монополій, що складають варіанти державної політики вважаються:

    1. Якщо монополія вважається економічно неефективною та без перспектив поліпшення ситуації, держава за допомогою антимонопольного законодавства дробить монополію на кілька конкуруючих фірм.

    2. Якщо монополія природна, то держава  здійснює регулювання цін та якості товару (послуги).

    3. Якщо є підстави прогнозувати, що за рахунок появи нових  технологій монополія буде існувати  недовго, держава може взагалі ігнорувати її існування.

 

    Розділ  №5.

    Цінова  дискримінація має місце тоді, коли монополіст один і той же продукт продає за різними цінами, і цінові відмінності не визначаються відмінностями у витратах.

    Цінова  дискримінація можлива лише за наступних  умов:

    1. Монопольна влада – що дає контроль над виробництвом та цінами.

    2. Розподіл ринку – монополіст повинен виділяти покупців в окремі класи, в яких кожна група має різну готовність або здатність платити – такий розподіл ґрунтується на різній еластичності попиту.

    3. Неможливість перепродажу – якщо ті, хто купує на ринковому сегменті з низькими цінами, будуть мати змогу перепродати товар на сегменту високих цін – цінова дискримінація буде підірвана.

    Визначившись  із сутністю цінової дискримінації  доречно розглянути її приклади: Тарифи на між місцеві телефоні розмови – представник брокерської компанії змушений використовувати дорогий денний кредит, тоді як студент надає перевагу дешевому вечірньому тарифу. Аналогічні приклади не важко навести самостійно.

    Наслідки  цінової дискримінації  полягають в тому, що в порівнянні з монополією з однаковими цінами цінова дискримінація забезпечує:

    1)  більш високий прибуток,

    2)  більші обсяги виробництва,

    3) більш високу ціну для споживачів,

    4) меншу ціну для тих, хто купує  надлишки продукції.

    Стосовно  заходів по регулюванню діяльності монополії існують наступні підходи:

    1. Соціально оптимальна ціна – визначається розміром граничних витрат на перехресті з кривою попиту – забезпечує ефективне розміщення ресурсів.

    2. Ціна, що забезпечує справедливий прибуток – визначається розміром сукупних виробничих витрат в точці перетину із кривою попиту – частково забезпечує ефективне розміщення та використання ресурсів.

    Проблема  полягає, що названі ціни нижчі за монопольну ціну, яка визначається правилом: MR=MC. Для рішення цієї проблеми можливі наступні заходи:

    1. Виплату державою субсидій монополісту.

    2. Дозволити цінову дискримінацію.

    3. Дозволити монополіям встановлювати  ціну, що забезпечує справедливий  прибуток (характерно для США)  – але це шлях до банкрутства  в довгостроковому періоді.

      Вибір між соціально оптимальною ціною та ціною, що забезпечує справедливий прибуток, отримало назву дилема регулювання.

 
 

    Тема  №7: Ринки монополістичної  конкуренції та олігополії.

    План.

    1. Монополістична конкуренція – сутність та специфічні риси.

    2. Економічні ефекти монополістичної конкуренції.

    3. Олігополія – сутність та специфічні риси.

    4. Цінова поведінка та моделі олігополії.

    5. Реклама та економічна ефективність в умовах олігополії.

    Розділ  №1.

    В більшості економічно розвинутих країн  світу досконала конкуренція і чиста монополія уявляють собою, скоріше, виключення, чим правило. Більшість ринкових структур (галузей) належать до найбільш поширених їх різновидів – монополістичної конкуренції та олігополії.

    Монополістична  конкуренція –  це різновид ринкової структури, що визначається великою кількістю учасників (продавців-виробників), диференціацією продукції та відносно низькими бар’єрами входу та виходу.

    Розглянемо  специфічні риси монополістичної конкуренції більш детально:

    1. Відносно велика кількість учасників – чисельний показник практично не має ніякого практичного значення: кількість учасників може коливатися в достатньо широкому інтервалі; головним є те, щоб вони відповідали наступним вимогам:

    1.1 Мала доля ринку – орієнтиром цього показника є наявність дуже обмеженого контролем над ринковими цінами.

    1.2 Неможливість зговору – кількість учасників повинна бути такою, щоб тайні домовленості, стосовно скорочення обсягів виробництва і штучного підвищення цін, були неможливими.

    1.3 Незалежна діяльність – кількість учасників повинна забезпечувати умови, за яких діяльність однієї фірми практично або зовсім не впливає на діяльність інших, та навпаки.