Лекции по "Экологии"

    2. Постійна кількість існуючих  ресурсів.

    3. Незмінні технології.

    4. Виробляються два продукти.

 

    Головний  висновок, що можна зробити з аналізу  таблиці та кривої виробничих можливостей  – в любий момент часу економіка повної зайнятості й ефективного виробництва повинна жертвувати частиною виробництва одного продукту (альтернативні витрати), щоб отримати більше іншого; той факт, що ресурси обмежені, не дозволяє економіці одночасно збільшувати випуск обох продуктів.

    Крім  того, цей аналіз дозволяє сформулювати закон зростаючих альтернативних витрат – чим більше виробляється одного продукту, тим більшими будуть альтернативні витрати. В основі цього закону знаходиться наступне положення – економічні ресурси не в повній мірі пристосовані для альтернативного використання.

    Приклад, збільшення виробництва піци змусить  збільшувати обсяги вирощування  зерна, що призведе до використання перелогів  та пасовищ, родючість яких значно нижча, і більше користі б було за умов їх використання за призначенням.

    Для того, щоб вирішити скільки виробляти  того чи іншого продукту використовують порівняння граничної вигоди і граничних витрат, що визначить найбільш ефективний розподіл ресурсів.

    Необхідно підкреслити, що було розглянуто закриту  економічну систему, що функціонує в постійних умовах – це було зроблено з метою визначення загальних принципів (економічних законів). В реальному житті все набагато складніше.

    Отже, на відміну від закритої, відкрита економіка має можливість одночасно  збільшити випуск двох продуктів за рахунок економічного росту, який досягається за рахунок наступних заходів:

    1. Збільшення обсягів  ресурсів –  за рахунок їх створення.

    2. Покращення їх  якості.

    3. Використання більш  прогресивних технологій.

    4. Міжнародна спеціалізація  і торгівля – не відносяться до прямих факторів зростання економіки, але за їх рахунок країна може отримати більше продуктів, ніж вона може отримати, згідно її кривої виробничих можливостей.

    Розділ  №4.

    Для уникнення найбільш поширених помилок  під час здійснення економічного аналізу необхідно постійно пам’ятати про деякі особливості його використання:

    1. Особливості термінології – такі поняття, як закон, принцип, теорія і модель є синонімами, вибір терміну у кожному конкретному випадку визначається існуючою традицією його використання або доцільністю. Наприклад, зв’язок між ціною товару та обсягом його продажу називають законом попиту, а не принципом, теорією, моделлю.

    2. Дослідження економічної поведінки  на різних рівнях – здійснюється за наступною класифікацією:

    2.1 За масштабами:

    2.1.1 макроекономікс – досліджує поведінку економіки в цілому або її агрегованих складових (сукупність специфічних економічних одиниць, що розглядається в якості однієї одиниці);

    2.1.2 мікроекономікс – досліджує конкретні економічні одиниці.

     2.2 За якісною оцінкою:

    2.2.1 позитивна економікс – досліджує тільки факти і не допускає якісних оцінок;

    2.2.2 нормативна економікс – використовує якісні оцінки по відношенню до того, якою повинна бути економіка і що для цього необхідно зробити.

    Крім  перерахованих у попередньому питанні особливостей економічного аналізу необхідно також пам’ятати про найбільш поширені помилки, що трапляються під час проведення економічного аналізу (вони, на перший погляд, здаються несуттєвими, але нехтування ними може призвести до помилкових результатів):

    3. Наявність упередженого ставлення – достатньо суттєва причина, що може завадити об’єктивному економічному аналізу. Наприклад, давати кредит завжди краще, ніж брати; ринок є більш ефективним регулятором за державне втручання і т.п.

    4. Використання некоректної термінології – дуже часто у засобах масової інформації, що публікують статті, присвячені економічній проблематиці, можна зустріти некоректне використання економічних термінів. Наприклад, замість чистого прибутку використовують прибуток, доход або чистий доход.

    5. Здійснення логічно помилкових узагальнень – справедливість конкретного узагальнення по відношенню до конкретного індивідуума не обов’язково буде справедливим по відношенню до групи в цілому. Наприклад, перехід на вирощування зернових та олійних одного фермерського господарства на орендованих земельних угіддях особисто для фермера є позитивним, тоді як у масштабах всього сільського господарства країн такий перехід буде мати катастрофічні наслідки; зростання ВВП країни не обов’зково буде супроводжуватися зростанням рівня життя окремого домогосподарства.

    6. Порушення причино-наслідкових зв’язків – як правило, здійснюється у наступних випадках:

    6.1 Логічна помилка post hoc (назва походить від латинського прислів’я: post hoc, ergo propter hoc – після цього, значить по причині цього) – не завжди подія, що відбувається попереду, є причиною наступної події. Наприклад, прихід до влади нового уряду одразу спричинив суттєвий підйом економіки – можливо це могло статися в результаті вигідної світової кон’юктури.

      6.2 Підміна казуальності кореляцією – високий рівень кореляційного зв’язку між динамікою двох змінних не є приводом для ствердження, що одна перемінна є причиною, а інша наслідком. Наприклад, високий рівень кореляції між фондовим індексом і основними макроекономічними показниками не є приводом для ствердження, що зростання економіки країни стало причиною зростання індексу – можливо причиною зростання є спекулятивні операції на фондовій біржі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Тема  №2: Товарно-ринкова організація суспільного господарства.

    План.

    1. Умови виникнення товарно-ринкового господарства.

    2. Визначення вартості товару та її залежність від рівня продуктивності та інтенсивності праці.

    3. Закон вартості та його роль і товарно-ринковому господарстві.

    4. Альтернативні теорії формування вартості товарів.

    Розділ  №1.

    Розрізняють наступні форми організації суспільного виробництва:

1. Натуральне господарство.
2. Товарно-ринкове господарство.

    Історично першою, елементарною формою організації  виробництва, яка є найпростішим типом економічної системи вважається натуральне господарство – найпростіший спосіб організації господарської діяльностей людей, за якого вони створюють продукцію для задоволення власних потреб.

    До  основних ознак, що визначають специфіку натурального господарства належать:

1. універсальна праця;
2. замкненість господарств;
3. прямі (нетоварні) зв’язки між працівниками господарської одиниці.

    В свою чергу, до основних ознак товарно-ринкового господарства належать:

    1) суспільний розподіл праці між виробниками – їх спеціалізація;

    2) економічний суверенітет виробників;

    3) результати праці, направлені  на продаж.

    Безумовно, головними умовами виникнення товарно-ринкового  господарства є спеціалізація та економічний суверенітет виробників, як правило, це пов’язують із виникненням капіталістичних відносин. Спеціалізація надає можливість підвищити продуктивність, тоді як економічний суверенітет – скористатися підприємницьким мистецтвом.

    Поширеною є думка, що існування натурального господарства пов’язано із докапіталістичною епохою – виділяють наступні форми натурального господарства:

1. первісне родинне господарство;
2. натуральне господарство античних часів;
3. феодальне натуральне господарство.

    Але необхідно зауважити, що складно найти приклади натуральних та товарно-ринкових господарств у чистому виді.

    Товарно-ринкові  підприємства прийнято розрізняти за:

    1. Галузевою ознакою – під галуззю розуміють сукупність підприємств, яких об’єднують схожі технології виробництва і вироблена продукція.

    2. Формою власності – розрізняють: приватні підприємства, товариства з різними формами відповідальності та акціонерні товариства – їх відміни полягають у наступних можливостях та зобов’язаннях:

    1) використати найману працю;

    2) нести матеріальну відповідальність;

    3) залучати джерела фінансування.

    Але всі форми товарно-ринкових господарств  об’єднує намагання власного розвитку за рахунок обмеженої кількості ресурсів, що знаходяться в їх розпорядженні. Для цього здійснюються наступні заходи:

1. Виробляються конкурентоспроможні товари.
2. Використовуються прогресивні виробничі технології.
3. Створюються і використовуються найефективніші фактори виробництва.
4. Пошук оптимальних джерел фінансування.
5. Використання прогресивних маркетингових технологій тощо.

Розділ  №2.

    Вартість  товару – це суспільна праця, що втілена в товарі.

    Зрозуміло, різні люди мають різні можливості:

    1. Професійну підготовку – дає  можливість виконувати різні  за складністю роботи.

    2. Кваліфікацію – на виконання  аналогічних операцій людям, що  належать до однієї професії, необхідна різна кількість часу.

    3. Інтенсивність праці тощо.

    Таким чином, за загальне мірило прийнято суспільно необхідний робочий час – такий час витрачається при створенні визначеного виду товару більшістю робітників однієї професії, при середньому рівні їх кваліфікації,  середній інтенсивності праці та однаковому техніко-технологічному способі виробництва.

    Залежність  перерахованих складових на вартість товару має наступний вид:

    1. Продуктивність праці (кваліфікація та / або техніко-технологічний спосіб виробництва) – збільшення цього показника призводе до зменшення вартості і навпаки.

    2. Інтенсивність праці – зміна цього показника не впливає на розмір вартості товару.

    Розділ  №3.

    Згідно  трудової теорії К.Маркса, сутність закону вартості полягає в тому, що виробництво та обмін товарів мають відбуватися відповідно до їхньої вартості – отже, ціна є проявом закону вартості, а вартість – закону цін, тобто узагальненим вираженням ціни. Вартість – це основа ціни, на якій утворюються ринкові ціни – якщо ціни будуть менші за вартість, то виробництво припиниться.

    Зміна цін підпорядкована вартості –  скорочується робочий час, потрібний для виробництва товару, то будуть знижуватися і ціни на нього, якщо збільшується, то будуть зростати й ціни.

    Необхідно зазначити, що під суспільно необхідним робочим часом розуміють не тільки працю, необхідну для створення товару, а також працю, що була використана для створення інших факторів виробництва:

    1. Земля – йдеться про працю,  що була використана для отримання  природних багатств.

    2. Капітал – праця, за рахунок якої було створено засоби виробництва.

    3. Підприємницька здібність – праця  менеджерів. 

    Розділ  №4.