Лекции по "Экологии"

    Коефіцієнт  перехресної еластичності попиту Exy  розраховується за формулою:

    

    Відповідно  від значення коефіцієнта перехресної  еластичності попарно взяті товари можна поділити на наступні групи:

    1. Товари-замінники – коефіцієнт перехресної еластичності буде мати позитивне значення: зростання ціни на один товар приведе до зростання попиту на товар-замінник і навпаки.

    2. Супутні товари – коефіцієнт перехресної еластичності буде мати негативне значення: зростання ціни на один товар приведе до падіння попиту на супутній товар і навпаки.

    3. Незв’язані товари – коефіцієнт перехресної еластичності буде мати нульове значення: зростання ціни на один товар ніяк не вплине на обсяги продажу іншого товару.

    Концепція еластичності попиту по доходу побудована на залежності  обсягів споживання одного продукту від доходів споживачів.

    Коефіцієнт  еластичності попиту по доходу Eі  розраховується за формулою:

    

    Відповідно  від значення коефіцієнта еластичності по доходу всі товари можна поділити на наступні групи:

    1. Нормальні товари (товари вищої категорії) – коефіцієнт еластичності по доходу має позитивне значення: збільшення доходу споживачів приводе до збільшення обсягів споживання і навпаки. Так, значення коефіцієнта еластичності по доходу на автомобілі приблизно оцінюють в +3,0; а для більшості продуктів с/г виробництва він дорівнює приблизно +0,2 (Мова йде про США).

    2. Товари нижчої категорії – коефіцієнт еластичності по доходу має негативне (від’ємне) значення: збільшення доходу споживачів приводе до зменшення обсягів споживання цих товарів і навпаки. До таких товарів належать – відновлені автомобільні шини, капуста, поношений одяг тощо.

    Еластичність  попиту по доходу надає можливість, виходячи з динаміки росту доходів  населення, спрогнозувати які галузі економіки і за якими темпами будуть розвиватися. 

    Розділ  №7.

    Окремо  хотілось би зупинитися на державному регулюванні цін – справа в тому, що час від часу у суспільства та уряду виникає уявлення, що механізм попиту і споживання створює ціни або несправедливо високі для покупців, або несправедливо низькі для виробників. В таких випадках уряд може вмішуватися, законодавчо встановлюючи вищий та нижчий кордони цін.

      Переважна більшість західних  економістів вважає, що державне регулювання цін позбавляє ціни їх нормативної (розподільчої) функції і генерує непередбачені побічні ефекти. Так, якщо верхній кордон ціни, встановлений урядом, нижчий за рівень рівно вісної ціни, то це призведе до появи дефіциту товару і уряд буде змушений регулювати рівень споживання товару. За інших умов, якщо нижчий кордон буде вищий за рівно вісну ціну, то з’явиться надлишок продукту, який змусить уряд регулювати обсяги його виробництва або стимулювати споживчий попит.

    Отже, напрошуються висновок: попит і пропозиція визначить рівноважну ціну. Але необхідно зауважити, що це можливо лише за умов досконалої конкуренції, яку створити реально не можливо. Тому сьогодні крім механізму попиту та пропозиції в економічно розвинутих країнах використовують й інші важелі ціноутворення:

    1. Визначення суспільно нормальної собівартості продукції і норми рентабельності.

    2. Здійснення державою товарних інтервенцій – продаж і закупівлю певних видів товарів.

    3. Дотацію виробникам разом із квотуванням. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Тема  №4: Витрати виробництва  та прибуток.

    План.

    1. Сутність та види витрат і  прибутку.

    2. Закон спадної віддачі.

    3. Витрати в короткостроковому  періоді. 

    4. Витрати виробництва в довгостроковому плані.

    5. Мінімально ефективний розмір фірми і структура галузі.

    Розділ  №1.

    Загально  відомо, що кількість продукту, який фірма намагається запропонувати на ринку залежить від:

    1. Цін (або витрат) та ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва.

    2. Ціни, за якої товар буде продаватися на ринку.

    Економічні  витрати – витрати за використані ресурси, що необхідні для виробництва певного продукту.

    Стосовно  виробничих (або економічних) витрат розрізняють наступні їх види:

    1. Явні витрати – плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників фірми.

    2. Приховані (або умовно-розрахункові) – вартість використаних ресурсів, що належать власникам фірми, вони дорівнюють грошовим надходженням за умов їх найкращого альтернативного використання, тобто продажу іншим. До них належать:

    2.1 втрачені відсотки – можливість отримати премію за наданий іншим кредит;

    2.2 втрачена орендна плата – можливість отримання доходу від наданих в оренду капітальних активів;

    2.3 втрачена заробітна платня – можливість отримання доходу за працю в іншому місці;

    2.4 втрачений підприємницький доход – можливість отримати прибуток від зайняття іншими видами бізнесу, остання отримала назву – нормальний прибуток.

    Економісти  вважають, що економічних витрат належать всі види витрат – як явних, так і прихованих.

    Відповідно  до видів витрат розрізняють і  різновиди прибутків:

    1. Бухгалтерський прибуток  – різниця між валовим доходом (виручка від реалізації продукції) та явними витратами.

    2. Економічний прибуток – різниця між валовим доходом та всіма витратами (явними та прихованими).

    В Україні існує інша ситуація –  за С(П)НБО розрізняють:

    Валовий доход – Непрямі податки = Чистий доход – Валові витрати = Прибуток – Податок на прибуток = Чистий прибуток.

    Для подальшого розгляду матеріалу необхідно  зупинитися на наступних категоріях:

    Короткостроковий  період – період, протягом якого підприємство не змінює розміру власних виробничих потужностей (основних засобів виробництва), але змінює інтенсивність їхнього використання.

    Довгостроковий  період – термін часу, необхідний для зміни підприємством  розміру власних виробничих потужностей.

    Необхідно пам’ятати, що довгостроковий та короткостроковий період розрізняються більше концептуально – динаміка розміру основних засобів виробництва – ніж календарно.

    Розділ  №2.

    Для розуміння природи економічних  витрат доцільно використовувати наступні категорії:

    1. Сукупний продукт (ТР) – загальна кількість виробленого продукту.

    2.

    3.

    Сутність  динаміки витрат виробництва в короткостроковому  періоді визначає закон спадної віддачі: при послідовному додаванні перемінного ресурсу (наприклад, праці) до постійного (фіксованого) ресурсу фірми (наприклад, капіталу або землі) додатковий (або граничний) продукт, що приходиться на кожну послідовну одиницю перемінного ресурсу, починаючи з певного моменту зменшується.

    Необхідно звернути увагу, що закон спадної  віддачі ґрунтується на посиланні  – всі одиниці перемінного ресурсу володіють однаковою якістю.

    В основі закону спадної віддачі знаходиться  наступна закономірність: граничний продукт перестає збільшуватися в момент, коли наступна додаткова одиниця перемінного ресурсу стає зайвою по відношенню до фіксованих ресурсів. 

    Виходячи  з закону спадної віддачі, стосовно визначення розміру нарощування виробництва (в нашому випадку, середнього продукту (АР), можна зробити наступний висновок – виробництво продукту є сенс збільшувати за рахунок одного перемінного ресурсу до моменту, коли розмір граничного продукту зменшується до рівня середнього продукту.

    Для розуміння цього ствердження  приводять спеціальні таблиці та графіки, але, на мій погляд, взагалі  достатньо лише простого арифметичного  правила – якщо до суми додати число, яке більше за середню арифметичну цієї суми, то останній показник повинен збільшитися; якщо – менше, то буде зворотна ситуація.  
 

    Розділ  №3.

    Аналогічно  для розуміння природи динаміки короткострокових виробничих витрат використовують їх види:

    1. Постійні витрати  – до них належать витрати, розмір яких не змінюється відповідно до зміни обсягів виробництва.

    2. Перемінні витрати  – до них належать витрати, розмір яких змінюється відповідно до зміни обсягів виробництва.

    3. Загальні (сукупні)  витрати – сума постійних та перемінних витрат.

    Крім наведених видах витрат, розмір яких безумовно є важливим, на передній план виходять інші:

    4. Середні постійні  витрати – визначається як співвідношення сукупних постійних витрат до кількості виробленої продукції; їх розмір знижується по мірі нарощування виробництва.

    5. Середні перемінні  витрати (AVC) – визначається як співвідношення сукупних перемінних витрат до кількості виробленої продукції; їх розмір спочатку знижується по мірі нарощування виробництва поки не досягне свого мінімуму, а потім починає зростати. Це пояснюється тим, що середні перемінні витрати підкорюються закону спадної віддачі – збільшення продуктивності праці має дві сторони: збільшуються не тільки віддача, а й зменшуються перемінні витрати.

      6. Середні сукупні (загальні) витрати – уявляють собою суму середніх постійних та середніх перемінних витрат; їх динаміка подібна динаміці середніх перемінних витрат, але не є тотожною, що пов’язано з впливом динаміки середніх перемінних витрат.

    7. Граничні витрати (МС)  – співвідношення зміни сукупних витрат до зміни сукупного продукту; їх динаміка подібна динаміці середніх сукупних витрат, що зображено на рис.1.

    Відповідно  до залежності між середнім та граничними продуктами залежність між граничними витратами та середніми сукупними витратами має аналогічну природу – останні будуть зменшуватися до тих пір, поки граничні витрати не підвищаться до їхнього рівня (знову правило середньої арифметичної).

      Виходячи з наведених вище положень можна зробити наступний висновок: за умов постійної ціни на перемінні ресурси криві граничних витрат (МС) і середніх перемінних витрат (AVC) уявляють собою дзеркальне відображення кривих граничного продукту (МР) та середнього продукту (АР) див. рис.1.

    

    Отже, крива граничного продукту(МР) перетинає криву середнього продукту в точці, в якій останній приймає максимальне значення; в свою чергу, крива граничних витрат (МС) перетинає криву середніх перемінних витрат(AVC) в точці, де остання приймає мінімальне значення.

    

 

Рис.1 Співвідношення виробничих кривих та кривих витрат.

[Верхній фрагмент: вертикальна вісь – розміри середнього та граничного продукту; горизонтальна – кількість праці. Нижній фрагмент: вертикальна вісь – виробничі витрати; горизонтальна – кількість виробленого продукту.] 

    Аналіз  рис.1 дозволяє зробити наступний висновок: за умов, що праця є єдиним елементом перемінних витрат, а ціна праці залишається не змінною, граничний продукт зростає, коли граничні витрати скорочуються, і навпаки; аналогічно справи обстоять і з відносинами між середнім продуктом та середніми перемінними витратами.

    Тобто наведені точки перетину однаково вказують на межу, вище якої збільшувати  виробництво продукту недоцільно.

    Треба також пам’ятати, що існують фактори, які можуть зміщувати криві виробничих витрат:

    1. Ціни на ресурси – їх зростання зміщує криві вверх і навпаки.