Визначення кредитоспроможності підприємства-позичальника банком

     Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність в договорі обов’язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.

     Підстави, за якими страховик має право  відмовити у виплаті страхових  сум, передбачені у статті 26 Закону України «Про страхування». Відповідно до частини другої статті 18 цього закону факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування [6].

     Одним з видів забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед кредитором (банком) є неустойка (пеня). Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку [3].

     За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, – неустойку) (стаття 19 Закону України «Про заставу»). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється банком відповідно до статті 20 цього закону в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором [5].

 

2. МЕТОДИКА  ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА-ПОЗИЧАЛЬНИКА КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

     2.1 Методи комплексного  аналізу кредитоспроможності  підприємства

 

     Агрегувати  кількісні і якісні характеристики позичальника дозволяють моделі комплексного аналізу: правило «6 С», CAMPARІ, PARTS, тощо [18].

     На  сьогоднішній час закордонними комерційними банками використовуються різні  системи оцінки кредитоспроможності клієнтів. Системи відрізняються один від одної числом показників, застосовуваних як складені частини загального рейтингу позичальника, а також різними підходами до самих характеристик і пріоритетністю кожної з них.

     У практиці банків США застосовується правило «Шести С». В основі цієї методики лежить використання шести основних принципів кредитування. На практиці це виражається в детальному вивченні шести аспектів кредитної заявки, позначеної словами, які починаються з літери «С». З погляду кредитора, усі ці пункти повинні бути задоволені. Коротко розглянемо ці аспекти:

1. Характер позичальника (character). Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт може достатньо точно вказати мету отримання кредиту та має серйозні наміри погасити його. Якщо в інспектора немає впевненості щодо мети кредиту, то її має бути з’ясовано. Кредитному інспектору належить встановити: чи відповідально клієнт ставиться до позикових коштів, чи дає він правдиві відповіді на запитання банку та чи буде прикладати всі зусилля для виплати заборгованості за кредитом. Тобто, під «характером позичальника» розуміється відповідальність, правдивість і серйозність намірів клієнта погасити всю заборгованість.
2. Здатність позичати кошти (capacіty). Кредитний інспектор повинен бути упевнений у тому, що клієнт, що просить кредит, має юридичне право подавати кредитну заявку і підписувати кредитний договір. Для цього потрібно детально вивчити статут та установчий договір підприємства і з’ясувати коло осіб, які мають повноваження на підписання кредитного договору від імені компанії. Стягнення через судові органи коштів за кредитним договором, що був підписаний не уповноваженими на це особами, може виявитися неможливим, через що банк зазнає збитків [19].
3. Наявність коштів (cash) – безумовно, найважливіший фактор у кредитуванні будь-якого клієнта. Хоча позичальники мають три джерела погашення отриманих кредитів (потік готівки; продаж чи ліквідація активів; залучення засобів шляхом випуску боргових зобов’язань або цінних паперів), банкіри воліють вибирати як основне джерело погашення кредиту потік готівки. Тому кредитного експерта цікавить одержання відповідей на наступні питання про підприємство клієнта:

• прибуток, дивіденди й обсяг продажів у минулому;

• достатність планованого потоку готівки;
• наявність ліквідних резервів;
• терміни погашення кредиторської і дебіторської заборгованості, оборотність товарно-матеріальних запасів;
• структура капіталу і рівень левериджу;
• контроль за витратами;
• показники покриття;
• динаміка цін на акції;
• якість керування;
• зміст аудиторського висновку;
• останні зміни в бухгалтерському обліку.

4. Забезпечення (collateral). Оцінюючи забезпечення за кредитною заявкою кредитний інспектор повинен проаналізувати достатність капіталу та якість активів для надання необхідного забезпечення по кредиту. При цьому визначається:

• право власності на активи;
• термін служби активів;
• терміни морального зносу;
• залишкова вартість;
• ступінь спеціалізації активів;
• право арешту, борги й обмеження;
• зобов’язання по лізингу і заставні;
• страхування клієнта;
• гарантії;
• відносні позиції банку як кредитора;
• судові позови і положення з оподатковуванням;
• інвестиційні потреби [25].

5. Умови (condіtіons). Працівники банку повинні бути в курсі останніх тенденцій у діяльності позичальника відповідної галузі і того, як зміна економічних умов  може вплинути на процес погашення кредиту.

     Для з’ясування цього необхідно одержати переконливу інформацію по наступним позиціям:

• положення клієнта в галузі й очікуваній частці на ринку;
• зіставлення результатів діяльності клієнта з результатами інших фірм даної галузі;
• конкурентоздатність продукції;
• чутливість клієнта і галузі до зміни стадій ділового циклу і зміни технології;
• умови на ринку робочої сили;
• вплив інфляції на баланс і грошовий потік клієнта;
• довгострокові прогнози у відношенні галузі;
• політичні фактори і фактори, пов’язані з охороною навколишнього середовища.

6. Контроль (control). Останнім фактором оцінки кредитоспроможності позичальника є контроль, що зводиться до одержання відповідей на наступні питання:

         - наскільки зміна законодавства і правил негативно вплине на діяльність позичальника;

         - наскільки кредитна заявка відповідає стандартам банку і регулювальних органів щодо якості кредиту [25].

     В Англії ключовим словом, у якому  зосереджені вимоги при видачі позичок  позичальником, є термін «PARTS», що включає в себе:

• purpose – призначення, мета;
• amount – сума, розмір;
• repayment – оплата, повернення боргу і відсотків;
• securіty – забезпечення, застава [35].

    У даній методиці розраховують такі показники  як: 

 

     Система оцінки клієнта в англійських  клірингових банках одержала назву «PARSER» чи «CAMPARІ». Це перші букви основних понять, покладених в основу всієї системи.

     PARSER:

     Person – інформація про персону потенційного позичальника, його репутації:

     Amount – обґрунтування суми кредиту, що проситься;

     Repayment – можливості погашення;

     Securіty – оцінка забезпечення;

     Expedіency – доцільність кредиту;

     Remuneratіon – винагорода банку(процентна ставка) за ризик надання кредиту.

     CAMPARІ: 

     Character – репутація позичальника;

     Abіlіty – оцінка бізнесу позичальника;

     Means – аналіз необхідності звертання за позичкою;

     Purpose – ціль кредиту;

     Amount – обґрунтування суми кредиту;

     Repayment – можливість погашення;

     Іnsturance – спосіб страхування кредитного ризику [18].

     В англійських банках існує анкета по оцінці кредитоспроможності потенційного позичальника. Відповіді на численні питання допомагають банку прийняти позитивне чи негативне рішення про надання кредиту. Анкета включає як формальні показники (одержувані математичним шляхом на основі бухгалтерської інформації), так і неформальні (інформація про кредитну історію позичальника, рівень його менеджменту, засновників, виконання раніше взятих на себе зобов’язань і ін.) [39].

    Існують і деякі інші методи оцінки кредитоспроможності, які по своїй специфіці відрізняються  від вище перелічених.

    Так, фінансове положення підприємства-позичальника в економічному житті Німеччини визначають по рівню рентабельності і частці забезпеченості власними засобами.

    Відповідно  до цього виділяють три основні  групи підприємств з різним ступенем ризику:

    1) бездоганний фінансовий стан, тобто солідну базу власних засобів і високу норму рентабельності;

    2) задовільний фінансовий стан;

    3) незадовільний фінансовий стан , тобто низьку частку власних засобів і низький рівень рентабельності.

     Все це дозволяє виділити підприємства працюючі з вищою, ніж міжгалузева рентабельність; працюючі на міжгалузевому рівні  і з показниками на рівні нижче галузевих. Практика видачі кредиту банком така, що його одержують вільно підприємства мають або бездоганне фінансове положення незалежно від якості забезпечення кредиту, або з бездоганним забезпеченням, незалежно від фінансового положення підприємства.

     У Японії,  окрім загальноприйнятих застосовують і коефіцієнти власності (відношення власного капіталу до підсумку балансу, співвідношення позикового і власного капіталу, відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу, відношення іммобілізованого капіталу до суми власного капіталу і довгострокової заборгованості і ін.). Ці показники, що характеризують стійкість фінансового положення, одержують при аналізі горизонтальної і вертикальної будови балансу [12].

      Оцінка  кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає:

      - оцінка підприємства та аналіз  його балансу та іншої звітності;

      - оцінка кредитоспроможності клієнтів  на підставі методик, прийнятих  окремими комерційними банками;

      - використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції;

      При оцінці підприємства банк цікавиться наступними питаннями:

      - характер діяльності підприємства  і термін його функціонування;

      - фактори виробництва: трудові,  виробничі, фінансові ресурси,  економічне середовище.

      В Угорщині для оцінки кредитоспроможності  використовують три показники. В Польщі вирішальним фактором є наявність попиту на ринку на готову продукцію потенційного позичальника [20].