Визначення кредитоспроможності підприємства-позичальника банком

     Щоб уникнути такої невтішної перспективи, слід розробити і застосовувати  єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Однак про яку єдину науково обґрунтовану методику (чи навіть – про підхід) можна говорити, якщо немає єдиного науково обґрунтованого визначення самого поняття кредитоспроможності?

     Його  визначень в економічній літературі чимало. Проаналізуємо деякі з  них:

     1) Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [34].

     2) Кредитоспроможність [credit-worthiness] –  система умов, що визначають спроможність  підприємства залучати позиковий  капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни [31].

     3) Кредитоспроможність позичальника  – це його здатність повністю  і своєчасно розрахуватися за  своїми борговими зобов’язаннями. [24].

     4) Кредитоспроможність (credit-worthiness) –  спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг [36].

     5) 1 – Наявність передумов для  отримання кредиту, що підтверджують  спроможність повернути його. 2 –  Спроможність повернути кредит [32].

     6) Кредитоспроможність – це здатність  позичальника в повному обсязі  і у визначений кредитною угодою  термін розрахуватися за своїми  борговими зобов’язаннями [8].

     Розглянемо  основні відмінності наведених  вище визначень. Так, у першому, третьому і четвертому з них кредитоспроможність пояснюється як «спроможність», у другому – як «система умов», у п’ятому – як «наявність передумов», а в шостому – як «здатність». Очевидно, етимологія терміна «кредитоспроможність» усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про «спроможність».

     У першому, третьому і шостому визначеннях йдеться про «позичальника», у другому – про «підприємство», у четвертому – про «компанію» та «приватну особу», у п’ятому суб’єкт не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути «позичальник», адже у його ролі можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

     У першому, третьому і шостому визначеннях  мовиться про спроможність розрахуватися  за своїми борговими зобов’язаннями, у другому – про здатність «залучати» і «повертати» капітал, у четвертому – про спроможність «залучати позиковий капітал» і «обслуговувати свій борг», у п’ятому – про передумови «отримання» кредиту та здатність «повернути» його. Говорити про кредитоспроможність як про здатність залучати капітал або як про передумови для «отримання» кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника «залучати» кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати «капітал» чи «кредит» – позичальник має бути здатним не лише повернути «капітал» або «кредит», а й заплатити за користування ним. На мою думку, сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника «розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями», адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника.

     У першому визначенні йдеться про  спроможність позичальника розрахуватися  за своїми борговими зобов’язаннями «повністю і в строк», у другому  – «в повному обсязі у передбачені терміни», у третьому – «повністю і своєчасно», у четвертому – «належним чином», у п’ятому такого уточнення немає, у шостому – «в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін». Найточніше, на мою думку, останнє формулювання, оскільки у ньому мовиться не про абстрактну «своєчасність», а про «визначений кредитною угодою» строк.

     Порівнявши  різноманітні визначення, перевагу надамо шостому формулюванню, яке міститься  в Положенні Національного банку  України «Про кредитування»: «Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному  обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями». Вочевидь, це визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття. Проте, зауважимо, що і воно не є вичерпним [13].

     Розглянемо  ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів – грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його платоспроможністю. Тому виникає питання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? Між ними є істотна відмінність: кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним [13].

     Зважаючи  на викладені вище аргументи, удосконалимо попереднє визначення так: кредитоспроможність  – це спроможність позичальника в  повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами.

     Виникає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися  банком як потенційне джерело погашення  кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Тобто, потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій [24].

     Тобто, кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і  у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими  зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

     Здавалося б, таке визначення – вичерпне і  його можна було б застосовувати  на практиці. Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна  одержати парадоксальний результат. Це конкретні умови кредитування.

     Висновок  щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших  документах, неодмінно має містити  посилання на конкретні умови  кредитування, у контексті яких здійснювалася  оцінка кредитоспроможності.

     Отже, враховуючи всі викладені аргументи: кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися  за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності [14].

     Таке  визначення повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе  теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.  

     1.2 Інформаційне забезпечення і критерії визначення кредитоспроможності

     Для якісного оцінювання фінансового стану позичальника банки використовують такі джерела інформації:

• підсумки переговорів із заявником;
• інспекція на місці;
• аналіз фінансових звітів;
• зовнішні джерела.

     Основним  джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності  господарських організацій має бути баланс із пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансу дає змогу визначити, якими коштами володіє підприємство і яку суму кредиту ці кошти можуть забезпечити. Однак для всебічного і ґрунтовного висновку про кредитоспроможність клієнтів банку балансових показників недостатньо. Тому для розрахунку показників кредитоспроможності слід використовувати: дані оперативного обліку, бізнес-план, відомості, які накопичуються у банках, дані статистичних установ, дані анкетування клієнтів, інформацію постачальників, підсумки обробки даних дослідження за спеціальними програмами, відомості спеціалізованих бюро з оцінки кредитоспроможності господарських організацій.

     Крім  того, доцільно проаналізувати плани  формування і розподілу прибутку на передбачуваний термін видачі кредиту  і відомості про планову величину амортизаційних відрахувань у випадку кредитування основного капіталу [29].

     Маючи інформацію, отриману безпосередньо  від клієнтів, експерти кредитного відділу звертаються до архівів свого банку. Якщо клієнт вже отримував раніше кредит у банку, то в архіві зберігаються відомості про затримки у погашеннях боргу та інші порушення.

     Іноді банки можуть звіряти власну інформацію з даними інших банків, які мали відносини з потенційним позичальником. Також отримані дані можна перевірити у різноманітних постачальників і покупців цієї фірми. Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великі, є комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність і т.д.

     До  того ж, оцінюючи кредитні заявки, працівникам  кредитних відділів потрібно проаналізувати не тільки всі питання, пов’язані з конкретним позичальником, а й економічну ситуацію, яка склалася в регіоні та галузі, в якій він діє. Заявки позичальників щодо кредитів, пов’язаних з міжнародними торговельно-економічними та фінансовими операціями, розглядаються з урахуванням кон’юнктури світових валютних ринків.

     Необхідні відомості про позичальника та отримана банком під час оформлення кредиту  інформація систематизуються у кредитній  справі позичальника. Документи, що входять  до сукупності матеріалів щодо кредиту, групуються так:

• юридичні документи, що засвідчують наявність кредитних відносин між позичальником і банком;
• фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибуток і збитки, бізнес-плани та ін.);
• матеріали щодо кредитоспроможності позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листи, звіти аудиторських фірм, власні висновки банку щодо кредитоспроможності позичальника та ін.).

     У процесі визначення кредитоспроможності  клієнта банк аналізує та вивчає діяльність потенційного позичальника, прогнозує ризик неповернення коштів і приймає рішення про задоволення заяви на отримання кредиту чи про відмову надати кредит.

     Світова і вітчизняна банківська практика дозволила  виділити критерії кредитоспроможності  клієнта.

     1. Характер клієнта – його репутація як юридичної особи і репутація менеджерів, ступінь відповідальності клієнта за погашення боргу, чіткість його розуміння мети кредиту, її відповідності кредитній політиці банку. Репутація клієнта як юридичної особи складається з тривалості його функціонування в даній сфері, відповідності економічних показників середньогалузевим, з його кредитної історії, репутації в діловому світі його партнерів (постачальників, покупців, кредиторів). Репутація менеджерів оцінюється за такими показниками: професіоналізм, моральні якості, особистий фінансовий і сімейний стан, результати взаємовідносин керованих ними структур з банком. Навіть при чіткому розумінні клієнтом мети позики надання її є ризиковим, якщо воно суперечить затвердженій кредитній політиці (наприклад, порушує затверджені ліміти окремих сегментів кредитного портфеля).

     2. Здатність запозичити кошти означає наявність у клієнта права на подання заявки на кредит, підпис кредитного договору або ведення переговорів, тобто наявність певних повноважень у представника підприємства або фірми, досягнення повноліття або інші ознаки дієздатності позичальника – фізичної особи.

     3. Здатність заробити кошти для погашення боргу в процесі поточної діяльності. Відома й інша позиція, коли кредитоспроможність пов'язується з мірою вкладення капіталу в нерухомість. Останнє є формою захисту від ризику знецінення коштів в умовах інфляції і не може бути основною ознакою кредитоспроможності позичальника. Річ у тому, що для вивільнення грошових коштів з нерухомості потрібен час. Вкладення коштів у нерухомість пов'язане з ризиком знецінення активів. Тому доцільно орієнтуватися на ліквідність балансу, ефективність (прибутковість) діяльності позичальника, його грошові потоки.