Визначення кредитоспроможності підприємства-позичальника банком

 

     Таблиця 3.3 – Співвідношення між фінансовими коефіцієнтами і балами [23] 

     Продовження таблиці 3.3

 

     Перерахунок значень фінансових коефіцієнтів у бали здійснюється за формулами наведеними таблиці 3.3:

     Б_1.1 = 16 К_1.1 < 10 = 10;

     Б_1.3 = 40 К_1.3 – 12 < 10 = 10;

     Б_2.1 = 8 К_2.1 < 5 = 5;

     Б_2.2 = 0 < 120 К_2.2 < 15 = 4,8;

     Б_2.3 = 0 < 40 К_2.3 < 10 = 1,2;

     Б_3.1 = 24 К_3.1 < 30 = 20,88;

     Б_3.3 = 0 < 16 К_3.3 < 10 = 10;

     Б_3.4 = 0 < 16 К_3.4 < 10 = 6,88.

     Загальна  оцінка фінансового стану фермерського господарства «Колос»:

     

.

     Отже, за даною методикою позичальнику присвоюється клас «В».

 

      3.3 Порівняльний  аналіз та шляхи  вдосконалення оцінки  та аналізу кредитоспроможності підприємства-позичальника банком

 

     Розрахувавши  кредитоспроможність фермерського господарства за двома різними методиками, визначили, що за методикою «Райффайзен  Банк Аваль» підприємство відноситься  до класу позичальника «Б», а за методикою  Н. Кручок – до класу «В».

     Тобто, за першою методикою фінансовий стан господарства оцінюється як добрий і  позичальника можна віднести до класу  з мінімальним рівнем ризику. В  той же час, цей клієнт потребуватиме  більшої уваги, ніж позичальник  класу «А», через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату діяльності. Також ця кредитна операція вимагає безсумнівного забезпечення.

     За  іншою методикою, фінансова діяльність цього ж господарства оцінюється як задовільна, тобто позичальник із середнім рівнем ризику і потребує ще більш детального контролю та відповідно більшої суми для формування кредитного резерву.

     В залежності від класу позичальника банк визначає умови кредитування підприємства. Таким чином, підприємство зможе отримати кредитні кошти у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за більш низькою ціною.

     Розглянемо  переваги та недоліки цих методик  з метою визначення факторів, які  вплинули на розбіжність у результатах оцінки та спробуємо визначити чи говорить насправді різний клас позичальника про різну кредитоспроможність фермерського господарства.

     Отже, методика, яку використовує у своїй  діяльності «Райффайзен Банк Аваль» є комплексною, відповідає вимогам  інструкції Національного банку України № 279 та на практиці показує гарні результати у вигляді успішної кредитної політики банку – це без сумніву можна віднести до переваг. В її основу покладено 15 кількісних показників, які дають повну оцінку фінансовому стану позичальника і в той же час не потребують багато часу та трудомісткості для їх розрахунку та аналізу, особливо за наявності відповідного програмного забезпечення.

     Також дана методика включає ряд якісних  показників діяльності підприємства, які на мою думку є дещо суб’єктивними та в деякій мірі завищують рейтинг позичальника. Такими показниками, наприклад, є:

• рівень менеджменту, оцінка якого здійснюється на розсуд фінансового аналітика та не має прямої залежності від конкретних факторів;
• наявність погашених кредитів в минулому – якщо підприємство не є постійним клієнтом «Райффайзен Банк Аваль», то надати оцінку показнику фінансовий аналітик часто мусить лише зі слів клієнта, адже не завжди можна отримати подібну інформацію від інших банків. Для новостворених підприємств даний показник взагалі немає сенсу оцінювати;
• наявність власної нерухомості – за це клієнт може підвищити свій кредитний рейтинг аж на 30 балів, але чи є це доречним, якщо судити тільки по факту наявності. На мою думку, цей показник потребує підкріплення кількісними показниками, щодо оцінки стану цієї нерухомості та відповідного розмежування балів.

     Методика  оцінки фінансового стану позичальника Н. Кручок базується на кількісних показниках та взагалі не враховує якісні сторони діяльності позичальника, що робить її більш суворою по відношенню до клієнта. Але, в той же час, в умовах сьогодення стан фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і можливість здійснювати розрахунки за зобов’язаннями, багато в чому залежить від:

• кваліфікаційного рівня персоналу, особливо керівництва;
• позицій підприємства на ринку (так, наприклад, вирішальним показником оцінки кредитоспроможності для польських банків є попит на готову продукцію потенційного позичальника);
• надійності його зв’язків з контрагентами та дотримання ділової етики;
• терміну існування підприємства тощо.

     До  того ж суттєвим недоліком цієї методики є відсутність інформації про  динаміку розрахованих показників діяльності підприємства, що значно підвищує ризик  кредитування.

     З огляду на роль кредитоспроможності позичальників як основного інструменту мінімізації кредитного ризику, необхідно здійснити вдосконалення цієї сфери аналітичної роботи в комерційних банках за такими основними напрямками:

     1. Розширення складу показників  фінансового аналізу для отримання інформації, яка б характеризувала усі аспекти діяльності потенційного клієнта. Систему коефіцієнтів необхідно доповнити, передусім щодо детальнішої оцінки фінансової стійкості підприємства та аналізу раціональності сформованої структури джерел коштів, які використовуються у виробничому процесі, що дасть змогу оцінити, наскільки ефективним буде залучення банківських кредитів.

     2. Проведення аналізу можливих  джерел погашення зобов’язань  за кредитом. Найприйнятнішим для  банку джерелом виплат за кредитом є внутрішні ресурси підприємства, особливо надходження від звичайної діяльності позичальника (адже це ознака рентабельності підприємства). Іншими джерелами виплати можуть бути додаткове залучення позикових коштів, ліквідація чи реалізація активів, новий внесок капіталу тощо. Такі фінансові ресурси передбачають вищий рівень ризику для банківської установи, оскільки впевненість у тому, що підприємство зможе скористатися ними, – невелика.

     3. Активне використання аналізу  грошових потоків підприємства, що дає можливість оцінити обороти коштів позичальника. Необхідно відстежувати грошові потоки між позичальником і його дочірніми та посередницькими структурами для недопущення відволікання коштів, які повинні бути використані на фінансування конкретних виробничих потреб позичальника через пов’язані з ним структури [26].

 

ВИСНОВКИ

 

     Під час формування в Україні нових  економічних відносин, розвитку підприємництва, конкуренції принципово змінюється й діяльність банків, їх підхід до здійснення активних операцій, а особливо кредитних. Кредитні операції – це найважливіші та найвагоміші, з точки зору прибутковості, операції банківських установ, та чи не єдина можливість для підприємств залучити у виробництво зовнішні грошові ресурси. Кредитування є однією з найризикованіших банківських операцій. Тому необхідним є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямками вкладення коштів, а основним і найефективнішим методом такої мінімізації є якісна та ґрунтовна оцінка банком кредитоспроможності позичальників.

     Для проведення банком якісного та ефективного аналізу кредитоспроможності позичальника необхідно, окрім усього іншого, правильно розуміти сутність поняття «кредитоспроможність». Тому, в даній роботі значну увагу було приділено пошуку найбільш ґрунтовного трактування цього поняття. Отже, кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

     Таке  визначення повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе  теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і  зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

     Як  уже зазначалося, будь-яка кредитна операція пов’язана з ризиком, тому основою сучасної банківської діяльності є оптимізація параметрів ризиків, що викликає потребу у комплексному підході до створення системи управління ними.

     Оптимізація методів та технології управління ризиками в банках стала однією з основних передумов набуття конкурентної переваги, залучення клієнтів та збільшення прибутковості банківського бізнесу.

     Виникнення  кредитного ризику, перш за все, пов’язане з несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Основними напрямками регулювання кредитного ризику є розробка й реалізація заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ним втрат.

     Управління кредитним ризиком проводиться як на рівні окремої позички, так і на рівні кредитного портфеля банку в цілому.

     Джерелом  індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Результати оцінки кредитоспроможності клієнта лежать в основі ухвалення рішення про надання або не надання кредиту. Виходячи із кредитоспроможності позичальника банк визначає, який розмір ризику він може прийняти на себе. Після надання кредиту працівники кредитного підрозділу повинні перебувати в постійному контакті з позичальником з метою контролю за дотриманням умов кредитування. Контроль за кредитною операцією дозволяє вчасно виявляти зміни у фінансово-правовому стані клієнта й адекватно реагувати на зміну якості наданого кредиту.

     Управління  кредитним ризиком при кредитуванні проводиться через:

• зміну умов кредитного договору;
• через припинення (обмеження) кредитування;
• встановлення контролю за рухом коштів по рахунках позичальника в банку, договірне списання коштів з рахунків позичальника;
• встановлення строку погашення кредиту й інше.

     Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника банки використовують його офіційну фінансову звітність: Баланс підприємства (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3), звітні документи про рух грошових коштів на його рахунках та іншу інформацію з пакета документів, яку клієнт надає для отримання кредиту.