Гроші та кредит

Згідно з встановленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими є наступні основні  положення:

- підприємства можуть  мати в своїх касах готівкові  гроші в межах встановленого  банком ліміту, інші гроші повинні  зберігатись на рахунках в  банках;

- при необхідності виплат  готівкою заробітної плати або  інших платежів підприємство  отримує їх в банку; при цьому  готівкові гроші повинні використовуватись  суворо за цільовим призначенням;

- підприємства можуть  отримувати готівкові кошти при  наявності джерела засобів (вільний  залишок на рахунку чи отримання  кредиту);

- перевищення встановлених  лімітів каси допускається тільки  в особливих випадках, обумовлених  в нормативних документах центрального  банку (наприклад, в дні виплати  зарплати).

Всі касові операції оформлюються типовими документами. Видача готівкових грошей банком виконується за грошовим чеком стандартної форми. Одразу після відкриття рахунку в  банку підприємство оформлює одержання  спеціальної чекової книжки, яка  складається з декількох десятків чеків. При виникненні необхідності одержання готівкових грошей в банк надається чек, заповнений згідно з  правилами, і здійснюється видача готівкових грошей. Чекова книжка складається  з двох частин: безпосередньо чеків, які відриваються, заповнюються і  здаються в банк та корінців чеків, що залишаються у підприємства для  звітності.

Внесення готівкових грошей до банку відбувається з оформленням  об'яви на внесок готівкою. Одночасно  заповнюється квитанція, відмічена  в банку, яка призначена для звітності  підприємства.

В сучасних умовах країни з  розвинутою ринковою економікою прагнуть до скорочення готівкових грошей в  обороті.

В Україні, як і в більшості  країн, організацією та регулюванням готівкового  обороту займається центральний  банк Національний банк України. Готівкові  гроші мають значну питому вагу і  тому перспективи їх зменшення пов'язані  з:

- стабілізацією економіки;

- підвищенням надійності  банків і зростанням довіри  до них з боку населення;

- розвитком ринку державних  цінних паперів, орієнтованих  на населення;

- запровадженням високоефективних  банківських технологій у галузі  розрахунків, зокрема, національної  системи електронних масових  платежів за допомогою пластикових  карток.

Значну частину грошового  обороту складають платежі підприємств  за товари, роботи, послуги, які здійснюються безготівковим шляхом. Сукупність цих  платежів, що здійснюються без використання готівкових грошей, складає безготівковий  грошовий оборот.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями, установами можуть класифікуватись  за рядом ознак:

- за об'єктом розрахунків  або в залежності від призначення  платежу (платежі до бюджету,  по розрахунках з фондом соціального  захисту населення тощо);

- за місцем проведення  розрахунків або від характеру  економічних зв'язків – внутрішньодержавні  чи міждержавні (коли розрахунки  здійснюються з контрагентами,  які знаходяться на території  інших держав);

- за способом платежу:

- гарантовані (що забезпечують  гарантію платежу за рахунок  депонованих коштів) та негарантовані  (які не мають гарантії платежу);

- шляхом списання коштів  з рахунку, чи шляхом заліку  взаємних вимог;

- з відстрочкою;

- за способом реалізації  продукції, товарів, робіт, послуг  – прямі .розрахунки (безпосередньо  між постачальником та покупцями)  та транзитні (з врахуванням  проміжних ланок).

В основі організації безготівкових  розрахунків лежать наступні принципи:

1) грошові кошти господарюючих  суб'єктів підлягають обов'язковому  зберіганню на розрахункових,  поточних та інших рахунках  в установах банків;

2) грошові розрахунки  і платежі підприємства здійснюються, головним чином, через установи  банків чи інші кредитні установи  в безготівковому порядку за  документами, передбаченими правилами  розрахунків;

3) розрахунки з покупцями  за товарно-матеріальні цінності  та послуги виконуються після  відвантаження товарів або надання  послуг, одночасно з ними або  ж в порядку попередньої оплати. Платежі здійснюються в порядку,  передбаченому умовами реалізації  таких товарів;

4) розрахунки за товари  та послуги виконуються, як  правило, за згодою платника  після перевірки виконання постачальником  договірних умов;

5) платежі здійснюються  лише при наявності достатньої  кількості коштів на рахунках  платника; за певних умов банк  може надати кредит на оплату  рахунків постачальників або  взяти на себе функцію платника-гаранта  (поручителя) на комерційній основі (на прохання кредитоспроможного  клієнта);

6) зарахування коштів  на рахунок одержувача виконується,  як правило, після списання  відповідних сум з рахунку  платника.

Для зберігання грошових коштів та здійснення безготівкових розрахунків  підприємство відкриває в банку  розрахунковий або поточний рахунок. Для цього в банк надаються  такі документи:

- заява на відкриття  рахунку за встановленою формою, підписана керівником та головним  бухгалтером;

- засвідчену нотаріально  копію свідоцтва про державну  реєстрацію;

- засвідчена нотаріально  копія зареєстрованого статут;

- копія документу, що  підтверджує взяття підприємства  на облік податковими органами;

- картка із зразками  підписів осіб, яким надано право  розпоряджатися рахунком та підписувати  розрахунково-касові документи;

- нотаріально засвідчена  копія документа про реєстрацію  підприємства в органах Пенсійного  фонду України.

До основних потоків безготівкових  розрахунків з населенням відносяться:

- перерахування грошових  коштів (заробітної плати та інших  прибутків) з рахунків підприємства  на рахунки, відкриті для вкладів  в установах банку;

- перерахування страхових  сум, пенсій, допомог з рахунків  страхових організацій, фонду  соціального захисту на рахунки,  які відкриті в установах банку;

- перерахування грошових  засобів з рахунку одного підприємства (за дорученням бухгалтерії підприємства) на рахунки інших підприємств  (торгівельних, комунальних тощо);

- перерахування з рахунків  по вкладах на рахунки торгівельних  організацій (оплата розрахункових  чеків), комунальних закладів (оплата  рахунків за комунальні послуги), установ банку (погашення споживчого  кредиту), видача позик на споживчі  потреби;

- зарахування відсотків  на користь клієнтів банку  на відповідні рахунки.

Переваги безготівкових  розрахунків полягають в наступному:

по-перше, зменшуються затрати праці і відсотки, пов'язані з використанням готівкових грошей (карбування, друк, перевезення, зберігання, сортування);

по-друге, сприяє безперервному кругообігу коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових грошових знаків на депозит в банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний оборот невід'ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий оборот країни.

 

2.3 Форми безготівкових  розрахунків

Оскільки всі підприємства і організації повинні обов'язково зберігати свої грошові кошти  на рахунках в банках, то на практиці їх взаємовідносин повинні використовуватися  певні форми платіжних документів. Вони заповнюються підприємством і  служать для банку розпорядженням по списанню чи зарахуванню грошових засобів на рахунок підприємства.

Всі платіжні документи повинні  відповідати вимогам встановлених стандартів і мати в обов'язковому порядку наступні реквізити:

- найменування розрахункового  документа;

- номер, дата, місяць і  рік виписки;

- найменування та номери  банків платника і одержувача  коштів;

- номери рахунків платника  і одержувача коштів (в банку);

- найменування платника  і одержувача;

- призначення платежу  (крім чеків);

- сума платежу цифрами  та прописом;

- на першому примірнику  розрахункового документа повинні  бути підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, відбиток  печатки.

Відповідно до існуючої в  нашій країні практики встановлені  такі форми безготівкових розрахунків: платіжними вимогами, платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами, чеками, векселями.

Використання тієї чи іншої  форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором  між платником і одержувачем  коштів. При виборі тієї чи іншої  форми розрахунків підприємства повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного контролю, джерела  коштів для платежу, гарантію сплати і т.д.

Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк.

Платіжне доручення  – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжні доручення зручні при авансовій оплаті за товари, при виконанні платежів до бюджету  тощо.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об'єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу "платіжна вимога" заповнює одержувач, а другу частину – "доручення" – заповнює платник при згоді на оплату.

Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплатити товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві (рис. 3.7). Акредитив вигідно використовувати у відносинах з неакуратними платниками.

Розрахунковий чек  – документ, який містить доручення чекодавця (платника) банку про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок чекодержателя (одержувача) при здачі ним чека в банк.

Одним з методів платежу  с залік взаємних (зустрічних) вимог. Сутність його полягає в тому, що взаємні вимоги та зобов'язання боржників  і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах і лише на різницю між  ними виконується платіж.

На основі заліку зустрічних вимог організовані і бартерні операції. Бартерні операції – взаємні товарообмінні  операції з передачею права власності  на товар (натуральний обмін) без  зазначення зовнішньоторгових об'єднань та безгрошових (банківських) розрахунків  за поставлений товар.

В результаті розвитку комерційних  зв'язків виник спосіб розрахунків  на умовах відстрочки платежу з використанням  векселів.

Вексель представляє собою  цінний папір, який містить зобов'язання – нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити певну суму грошових коштів (розрізняють простий – "соло-вексель" та переказний -"трата").

Вексель є формою оформлення комерційного кредиту, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

При видачі простого векселя  векселедавець зобов'язаний сплатити безпосередньо векселедержателю певну  суму. При цьому векселедержатель приймає на себе зобов'язання перед  іншою стороною – векселедержателем  виплатити певну суму грошей після  настання певного строку.

Переказний вексель представляє  собою письмову пропозицію векселедавця, звернене до платника, сплатити певну  суму векселедержателю. Переказний вексель  може бути проданий за допомогою індосаменту (передавального напису). Строк платежу  визначається або датою акцепту, або ж датою протесту.

В зв'язку з введенням  в господарський обіг векселів банки  можуть здійснювати з ними наступні операції:

· прийняття векселів на інкасо;

· облік векселів;

· видачу кредитів під вексельне забезпечення.

Одним з методів розрахунку, який забезпечує постачальнику гарантію платежу, є факторинг.

Факторинг – різновид торгово-комісійних операцій, який поєднується з кредитуванням  оборотного капіталу клієнта, що пов'язаний з переуступкою постачальником банку-фактору  права на отримання грошей за товари, роботи, послуги.

Факторингові операції виникли  на основі комерційного кредиту. Метою  факторингу є своєчасне інкасування (передача грошових коштів від платника отримувачу) боргів зменшення втрат від прострочки платежу, попередження появи сумнівних боргів, надання допомоги господарюючим суб'єктам в управлінні кредитом, у веденні бухгалтерського обліку і збільшенні їх обороту і прибутковості. Таким чином, використання факторингу дозволяє пришвидшити оборотність коштів в розрахунках, знизити неплатежі, укріпити фінансовий стан, створити передумови для їх роботи в умовах ринку.

Міжбанківські розрахунки. Від ефективності міжбанківських розрахунків залежить безперервність нормального функціонування економіки.

Банки для здійснення платежів і розрахунково-касового обслуговування клієнтів встановлюють між собою  відносини, які одержали назву кореспондентських  відносин.

Існує три основні види кореспондентських відносин: між  комерційними банками і центральним  банком країни; між комерційними банками (в тому числі банками з різних країн); між центральними банками  різних держав. Причому якщо два  останніх види кореспондентських відносин будуються на добровільних засадах, то відносини між комерційними банками  і центральним банком країни носять більш жорсткий, регламентований  характер. Кожний комерційний банк, як правило, повинен мати кореспондентський  рахунок в якому-небудь відділенні центрального банку.