Гроші та кредит

Ціну може мати тільки той  товар, що знаходиться у відносній  формі вартості. Самі гроші ціни не мають, їх вартість не може бути виражена в них же самих. Замість ціни гроші  володіють купівельною спроможністю, яка виражаються в абсолютній кількості товару, що можна за них  купити.

Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця  виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться  до самих себе, вони виступають як масштаб  цін. Масштаб цін не є новою  функцією грошей. Це іншого роду функція  – "природної субстанції" грошового  матеріалу.

Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж золото, гроші як міра вартості і як масштаб  цін виконують дві різні функції, що різняться своєю природою.

Міра вартості – економічна функція грошей, що залежить від  держави. Гроші як міра вартостей  с суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільне необхідної абстрактної праці і виразом  вартостей товару. А це означає, що ця функція визначається законом  вартості.

Масштаб цін має юридичний  характер, залежить від волі держави  і служить для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб  цін ідеальна, уявна ціна, що надається  товару як показник величини вартості, перетворюється в прейскурантну  або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.

З розвитком світового  ринкового господарства, поглибленням міжнародного розвитку праці і формуванням  інтернаціональної вартості товару функція міри вартості переростає у  функцію інтернаціональної міри вартості. Це пов'язано з ускладненням специфіки суспільної праці в  процесі інтернаціоналізації суспільного  відтворення: національно-суспільна  праця перетворюється в інтернаціонально-суспільну. Протиріччя між поодинокою і суспільною працею отримує своє розширення на світовому ринку. Відповідно продукт  національної праці отримує суспільне  визнання на основі національної міри вартості. За допомогою інтернаціональної  міри вартостей реалізується основна  вимога товарного виробництва: гроші  повинні забезпечувати абсолютну  обмінність товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки  цьому товари набувають порівнянності  і абсолютної обмінності в межах  світового господарства.

Все сказане справедливо  для реальних грошей. Однак в сучасних умовах стан справ докорінно змінився. На зміну повноцінній монеті реальної вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів. Сучасні кредитні гроші не виконують  в повній мірі свої класичні функції. Благородний метал в якості загального еквіваленту виконував функцію  міри вартості лише завдяки тому, що містив в собі реальну вартість. Проводячи аналогію між обчисленням  вартості і виміром ваги головки  цукру в шматках золота, К. Маркс писав, що якщо б обидва тіла не володіли вагою, вони не могли б вступити в це відношення, і одне з них не могло б стати виразником ваги іншого. Це наочно показує, що кредитні білети не можуть бути мірою вартості, так як, скажімо, шматки паперу з написом 1, 3, 5, 10 кг – служити мірою ваги. Тільки носій реальної вартості може виконувати функцію міри вартостей. Грошові знаки, які ми називаємо "грошима", не володіють власною вартістю, вони можуть бути лише представниками реальної вартості, е її знаками, але це не дає їм можливості виконувати функцію міри вартості, притаманну повноцінним грошам.

Сучасні грошові знаки  е лічильними грошима, наділеними представницькою  вартістю сукупної товарної маси, що знаходяться  в обігу на ринку в даний  момент. При цьому "роль міри вартостей  виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом грошових знаків) і окремим товаром  встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється  в якості ціни за допомогою кредитних  білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вартості перетворилася у  функцію фіксації вартісних пропорцій  властиву кредитним грошам.

Гроші як одиниця рахунку. Купони. В сучасній ринковій економіці  гроші як одиниця рахунку використовуються передусім для виміру і порівняння цінності товару. В кожній державі  існує національна одиниця рахунку: карбованець, гривня, долар, марка, єна, песо і т.д. Деякі з валют, що вільно конвертуються, реально виконують  цю функцію і на міжнародному ринку. В країнах з високим рівнем інфляції нерідко віддають перевагу використанню в якості одиниці рахунку  не місцевій валюті, а іноземній. Така практика, наприклад була широко розповсюджена  в 90-ті роки XX століття в Росії, Україні  та інших постсоціалістичних країнах, коли велика кількість товарів та послуг поруч з ціною в національних валютах отримали ціну в доларах. Ціни на нерухомість (квартири, землю  тощо) виражаються передусім в  доларах і лише потім в карбованцях. Висока інфляція, підриваючи національну  грошову одиницю, може призвести  до грошової реформи і встановленню нової рахункової грошової одиниці. Однак зміна масштабу цін не зачіпає  цю функцію грошей, бо впливає на зміни цін всіх товарів і послуг.

Існує дві форми обмеження  функціонування грошей як одиниці рахунку: бартерна торгівля і торгівля з допомогою  купонів. Бартерна торгівля, або безпосередній  обмін одного товару на інший, хоч  і зустрічається в сучасних умовах, в нормальних умовах має невелике значення. Лише в період суспільних бурь і потрясінь роль бартеру  зростає, однак в процесі нормалізації відносин він знову посідає своє другорядне місце.

Іншим прикладом обмеження  грошей в функціонуванні одиниці  рахунку е торгівля за допомогою  купонів або спеціальних талонів. Така торгівля е спробою раціонування споживання певних товарів і послуг. Як правило, це викликається дефіцитом  товару або цілеспрямованою політикою  виробників. В обох випадках випускаються купони, що дозволяють купувати певні  товари. Метою їхнього випуску  є або обмеження споживання дефіцитних товарів, або навпаки, стимулювання споживання тих товарів, що знаходяться  в надлишку.

Раціонування продуктів  означає, що продукт або послугу  можна придбати тільки при наявності  купону та спеціального талону. В умовах ринкової економіки таке обмеження  свободи вибору легко переборюється: одні купони починають обмінювати на інші. Бартерний обмін поступово  витісняється товарно-грошовими відносинами, купони отримують за гроші. В цьому  випадку повна вартість товару буде дорівнювати його ціні плюс вартість купону. В більшості випадків купони вводяться не з метою обмеження купівлі окремого виду товарів, а для обмеження грошової маси взагалі.

В такій ситуації заробітна  плата видається на певну суму в купонах. Здолання локальних меж  обігу купону в цьому випадку  можливо шляхом обміну його на тверду валюту або товар, що володіє високою  ліквідністю, та є спроможним перетворюватися  в сучасні гроші.

Іншим різновидом раціонування споживання е американські купони. Вони не обмежують свободу вибору адміністративними заходами, а створюють  зацікавленість у покупців в придбанні  певних товарів шляхом надання знижок з офіційно оголошеної ціни. Американські купони бувають декількох типів. Найбільш простим типом є купон, що надається крамницею покупцеві, який купив товарів на певну суму. Цей купон видається як правило  з врахуванням смаків споживача. Касир при цьому лише злегка корегує  вибір споживача, та пропонує купон  на той вид продукції, яку крамниця купує на пільгових умовах або  має в надлишку. Такий купон  може бути використаний тільки в крамниці, що його видавала, і при чому протягом певного часу.

Поруч з купонами конкретних крамниць є купони більш загального виду, обов'язкові для всіх підприємств  роздрібної торгівлі. Вони в свою чергу  також поділяються на декілька типів.

Найбільш розповсюдженими  з них е знижка на новий товар, що ще не завоював ринок, або товар, в реалізації якого в даний  момент зацікавлені торгові компанії, прагнучи прискорити реалізацію всієї  партії. Торгові організації можуть надати право покупки чергового  товару безкоштовно, якщо покупець вже  придбав більшу її партію. Купонна  торгівля, існуючи в розвинутій ринковій економіці не скасовує гроші ані  як одиницю рахунку, ані як засіб  обігу, а лише корегує зв'язки між  покупцями та продавцями.

Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу  породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при  обміні товару на гроші в процесі  товарного обігу "Т-Г-Т". Переміщуючи  товар з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші  безпосередньо знаходяться в  русі, переходять від однієї особи  до іншої, пов'язуючи завдяки цьому  акти обміну в єдиний процес обігу  товарів. Для виконання функції  засобу обігу гроші завжди повинні  бути в наявності, тобто цю функцію  можуть виконувати лише реально існуючі  гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Суспільна праця у формі  вартості здійснює особливий вид  руху – товарна вартість перетворюється в грошову, грошова – в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою  грошей. Зміна форм, в процесі  якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є  вихідним і кінцевим пунктом процесу  кругообігу товарів. З іншого боку включається  кругообіг грошей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у вигляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, коли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від свого  первісного власника. Відбувається безперервне  вилучення грошей з їх вихідного  пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно  додержуватися однієї умови: рух  грошей і товарів повинен здійснюватися  водночас.

Призначення грошей як засобу обігу – бути посередником при  обміні товарів. Для ранніх етапів товарообміну кожний товар, що виконував роль загального еквіваленту, вступаючи в обмін  з іншим товаром, був одночасно  і мірою вартості і засобом  обігу, обидві функції в ньому  співпадали. Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих  функцій, що сприяло утворенню особливих  форм грошей: лічильних грошей як міри вартості і знаків вартості як засобів  обігу. Таким чином, тотожність функції  в загальному еквіваленті перетворилася  в єдність двох протилежностей у  повноцінних монетах. В подальшому ця протилежність розвивається у  власне протиріччя, що призводить до порушення  стійкості грошей як суспільних виробничих відносин.

З кількісного боку це виявляється  в тому, що брак грошового матеріалу  для потреб товарообігу веде до появи  в обігу знаків вартості як знаків золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької  вартості як результату відриву номінальної  і реальної вартості грошової о товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні оборотності  золота і його знаків.

Зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові  гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і  обігу різноманітних товарів, а  також сезонний характер виробництва  і збуту окремих товарів, що створює  нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою  платежу, тобто в кредит. Гроші  як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т – 3, а через заздалегідь  встановлений строк: 3 – Г (де 3 –  боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового  зобов'язання є кінцевою ланкою в  процесі купівлі-продажу. Розрив між  товаром і грошима в часі створює  небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного  господарства гроші в функції  засобу платежу пов'язують між собою  велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових  банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особливо гострою вона стала в  Україні у 90-х рр. Прискоренню  платежів між підприємствами може сприяти  розширення використання таких видів  кредитних грошей, як банківський  вексель, електронні гроші та кредитні картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію  – гроші як засіб обігу і  платежу водночас.

Функція грошей як засобу нагромадження  і заощадження. Гроші виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого  товару, стають загальним втіленням  багатства. Тому у людей виникне  прагнення до їх накопичення та заощадження. Для утворення скарбів гроші  вилучаються з обігу, тобто акт  купівлі-продажу переривається. Однак  просте накопичення і заощадження  грошей власнику додаткового доходу не приносить.

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб накопичення  і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші направлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок  скарбів.

З розвитком товарного  виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження  зростало. Без накопичення та заощадження  ставало неможливим здійснення процесу  відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші  нагромаджувались у вигляді "мертвих  скарбів", з розвитком виробництва  підприємцю стало не вигідно зберігати  гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних коштів – необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підприємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають  у окремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни –  відсутність диспропорцій в народному  господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення  центральним (емісійним) банком золотого запасу, який використовувався для  поповнення внутрішнього обігу; розміну  знаків вартості на золото, міжнародних  платежів. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало  в зв'язку з вилученням золота з  обігу. Однак золото продовжує відігравати  роль скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство  країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної грошової одиниці.