Гроші та кредит

Поступово з розвитком  капіталістичних товарно-грошових відносин сутність кредитних грошей зазнає суттєвих змін. В умовах панування  капіталу кредитні гроші виражають  не взаємозв'язок між товарами на ринку, як було раніше (Т-Г-Т), а відношення грошового капіталу (Г-Т-Г), тому грошовий капітал виступає в формі кредитних  грошей.

Кредитні гроші пройшли  наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель – письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов'язання боржника сплатити певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці. Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.

Вексель має наступні особливості:

- абстрактність, тобто  відсутність на документі інформації  про вид угоди;

- безперечність, що означає  обов'язкову оплату векселя;

- оборотність, тобто передача  векселя як платіжного засобу  іншим кредиторам, що означає  можливість взаємного зарахування  вексельних зобов'язань продавця. Платіжна гарантія ще більше  зростає при акцепті (згоді  оплатити вексель, якщо боржник  не зможе розрахуватися сам)  векселя банком (вексель, що акцептувався).

Вексель має певні межі обігу. Він функціонує між особами, які володіють інформацією про  платоспроможність один одного і  здійснюють економічні відносини. Погашається  вексель учасниками вексельного  обігу готівковими коштами.

В Радянському Союзі векселі  застосовувалися у внутрішньому обороті в 1922-1930 рр. Кредитна реформа 1930 р. ліквідувала вексельний обіг в  середині країни, але з 1937 р. вексель  використовувався у зовнішньоторговельних  відносинах в результаті приєднання СРСР у 1936 р. до Женевської вексельної конвенції.

Прийняття постанови Верховної  Ради України "Про застосування векселів в господарському обігу" від 17 червня 1992 р. відродило вексельний обіг в  Україні. Це мало велике народногосподарське  значення, оскільки дозволило пом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення  до господарського обороту готову продукцію  з обмеженим попитом, реалізувати  зайві товарно-матеріальні цінності.

На даному етапі знаходяться  в обігу і казначейські векселі, що випускаються державою для покриття дефіциту державного бюджету.

Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель, видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. На відміну від комерційного банківський вексель має депозитну форму. Це по суті простий вексель, тому що виписується клієнтом банку своєму постачальнику в оплату за товар, але може бути індосований третій особі. Банківський вексель дає підприємству новий платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержання доходу по депозиту, на основі якого банком і видається вексель, підприємство отримує можливість розрахунку зі своїми партнерами. Кожний банк, який їх випускає, має свої особливості, передусім це надання банком переваг своїм клієнтам-векселедержателям.

Банкнота – кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Вперше банкноти були випущені в кінці XVII століття, на основі переобліку поодиноких комерційних векселів. Первісне банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію, оскільки випускалася  на базі комерційних векселів, пов'язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність. Центральний банк володів золотим  запасом для обміну, що виключало  знецінення банкноти.

Не відміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові  боргові зобов'язання продавця і  забезпечується гарантією центрального банку, який в більшості країн  став державним.

Сучасна банкнота втратила, по суті, обидві гарантії: не всі векселі, що переобліковуються центральним  банком, забезпечені товаром, а також  відсутній обмін банкнот на золото. На даному етапі банкнота надходить  в обіг шляхом банківського кредитування держави, банківського кредитування господарства через комерційні банки, обміну іноземної  валюти на банкноти даної країни.

В теперішній час центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості. По суті, вони є національними  грошима на всій території держави. Матеріальне забезпечення у вигляді  товару або золота відсутнє. Для  виготовлення банкнот використовується особливий папір і застосовуються заходи щодо ускладнення їх підробки.

Чек – вид кредитних  грошей, ідо виступає як грошовий документ встановленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній  установі виплатити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу передує  договір між клієнтом кредитної  установи і цією установою про  відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу  беруть участь: чекодавець (власник  рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з'явилися  в обігу в XVI - ХVIІ століттях  у Великобританії та Нідерландах. З  розвитком кредитної системи  вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основні види чеків:

1. іменний – чек на певну суму без права передачі;

2. на пред'явника – чек без вказівки одержувача;

3. ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання  готівки в кредитній установі, як засіб платежу і обігу, а  також в якості інструменту безготівкових  платіжних розрахунків, ще здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в  кредитних установах. В міжнародних  розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних  платежів, але в основному при  платежах неторговельного характеру.

У відповідності з Положенням про чеки, затвердженим у 1921 р. в СРСР діяли два види чеків: розрахункові і грошові.

Розрахунковий чек  – це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівкових платіжні:

розрахунків.

Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.

Швидке розширення чекового обігу після Другої світової війни  вимагало зміни форм платежів. Науково-технічний  прогрес розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі провідних  зарубіжних країнах автоматизованих  електронних апаратів для обробки  чеків і ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система  зв'язку для здійснення кредитних  і платіжні операцій (зарахування  суми і списання коштів, перекази з  рахунку на рахунок, нарахування  відсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли  виникненню електронних грошей. З їх допомогою відбувається переважна частина міжбанківських операцій.

Впровадження ЕОМ в  кредитних установах створило умови  для появи електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей та є їх замінником. Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою:

по-перше, готівку у вигляді  електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені  або втрачені;

по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши  про це кредитну установу, можна  отримати нові електронні гроші з  відновленням первісного балансу;

по-третє, електронні гроші  можуть мати обмежений обсяг.

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою  електронного гаманця – будь-якої пластикової картки, або функції  картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які  власник вніс на рахунок в банку. Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати  оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з  функціонуванням певної платіжної  системи.

Платіжна система –  це, по-перше, сукупність кредитних  установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між  учасниками, яка необхідна для  виконання зобов'язань щодо розрахунків  за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.

За фінансово-економічним  призначенням розрізняють кредитні картки і дебетові картки. В залежності від суб'єктів використання –  пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. В залежності від захищеності  – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну  систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є  ідеальним засобом розрахунку з  наступних причин:

- фінансову пластикову  картку зручно носити в кишені  або гаманці;

- пластикова картка є відносно дешевим засобом;

- надійність;

- можливість забезпечення  високого рівня захисту, необхідного  для запобігання підробок та  махінацій в фінансовому середовищі;

- деякі види фінансових  пластикових карток, наприклад типу  смарт-карта, можуть виконувати  функцій: кредитних і дебетових  карток одночасно.

В Україні лідерами в роботі з картками є АППБ "Аваль", Приватбанк та Укрексімбанк. Однак розвиток національної платіжної системи та використання міжнародних платіжних карток гальмують  наступні причини:

- відсутність довіри населення  до комерційних банків, а звідси  і небажання тримати гроші  в банках (хоча останнім часом  кількість вкладів і їх розміри  в банках зростають);

- брак досвіду, традицій  щодо впровадження карткових  систем і вміння користуватися  ними;

- незацікавленість торгівельних  підприємств приймати оплату  по картках;

- значні капіталовкладення  та довгий термін окупності  інвестицій у картковий бізнес;

- відсутність належної  законодавчої бази щодо обігу  пластикових карток;

- проблеми фінансової  безпеки банків та клієнтів.

 

1.3 Функції грошей

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє  собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення  економічних законів, які діють  в певній сфері економічних відносин.

По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи:

- прагматичне тлумачення,

- концепція представницької  вартості,

- гіпотеза власної вартості  неметалевих грошей. Прибічники  прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні  на благородний метал гроші  фактично виступають в ролі  виняткової о грошової о антипода, що протистоїть товарному світу,  а процес ціноутворення здійснюється  в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою  вартості товару. Таке тлумачення  є достатнім для вирішення  обмежених аналітичних задач,  але не дає можливості проникнути  в глибину сутності явищ.

Представники концепції  представницької вартості розглядають  паперові гроші в якості представників  вартості товарів. Вони трактують сучасні  неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне  необхідну працю, витрачену на виробництво  цих товарів. В даній концепції  відсутнє пояснення того, яким чином  фіксується вартість, яка утримується  окремою грошовою одиницею.

Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується  на тому, що нерозмінні на золото гроші  є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої  вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві  грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового  матеріалу. Однак вона трансформується  в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.

З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші  перетворюються в посередника при  обміні товарами. Вони стають універсальним  вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних  товарів. В даному механізмі гроші  виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається  збереження грошей в якості необхідного  елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають  безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при  цьому в поняття гроші вкладається  інший, більш полегшений зміст.

Нерозробленість теорії сутності кредитних паперових грошей не заважає  їм в країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання.

Функції грошей, що виділяються  в сучасній економічній літературі, виступають не застиглою формою виразу грошових відносин, а відображають динамічні процеси, що відбуваються, і збагачення цих відносин якісними змінами. Ступінь розвитку тієї чи іншої  функції відображає певні етапи  розвитку суспільного виробництва.

Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей.

Разом з тим, необхідно  мати на увазі, що не гроші роблять  товари порівнюваними. Товари порівнювані  за допомогою грошей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння – абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова форма  товару – це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, автомобілів, відеомагнітофонів  тощо існує хоча і невидимо в самих  речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеальне золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості форму ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для того, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що подаються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито залежить від реального грошового матеріалу.