Гроші та кредит

Найпоширеніші терміни депозитів  – один, три і шість місяців, граничні – від одного дня до двох років. Засоби міжбанківського  ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних  банків. Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, прийнятий  ними кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції та інші фактори. Вони є базовими при розрахунку відсоткових  ставок за іншими, довгостроковішими  кредитами на національному і  міжнародному ринках позикових капіталів.

Міжбанківські депозити пов'язані  з активними депозитними операціями банків, тобто вкладенням тимчасово  вільних коштів одних банків у  інші кредитні установи, у тому числі  Центральний банк. Внесення депозитів  комерційними банками у Центральний  банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання  сукупного грошового обігу країни. Відповідно до чинного законодавства, в Україні комерційні банки мають  право на одержання від НБУ, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні  операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.

Міжбанківські кредити  – одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

- овердрафт за кореспондентськими  рахунками: на відповідному рахунку  обліковуються суми дебетових  (кредитових) залишків на кореспондентських  рахунках банків на кінець  операційного дня;

- кредити овернайт, які  надані (отримані) іншим банком: вони  надаються банкам на термін  не більше одного операційного  дня. Цей вид міжбанківського  кредиту використовується для  завершення розрахунків поточного  дня;

-кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями  РЕПО. Ці операції пов'язані з  купівлею цінних паперів на  певний період з умовою зворотного  їх викупу за заздалегідь обумовленою  ціною або з умовою безвідкличної  гарантії погашення у разі, якщо  термін операції РЕПО збігається  із терміном погашення цінних  паперів.

Міжбанківські позики - одна з найпоширеніших форм господарської  взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка з міжбанківських кредитів – найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного  комерційного банку з інших видів  кредитів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність регулювання  на ньому може викликати кризу  міжбанківських платежів.

В Україні суб'єктами міжбанківського  ринку є комерційні банки, які  виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ  проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси  надаються у вигляді прямих і  ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів  і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються  під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інститути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно  від попиту і пропозиції на міжбанківському  ринку та рівня облікової ставки.

Кредитні відносини між  комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання  кредитних угод із визначенням прав і обов'язків сторін і відповідним  оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського  кредиту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Спірні питання вирішуються за законом  або через третейський суд.

На кредитному ринку переважають  короткострокові міжбанківські  кредити, у тому числі "короткі  гроші" (кредити, що видаються на термін від одного дня до двох тижнів).

Комерційні банки одержують  кредити в НБУ у формі переобліку і перезастави цінних паперів, а  також у результаті купівлі вільних  кредитних ресурсів на міжбанківському  ринку (у першу чергу у того ж НБУ). Загальний обсяг міжбанківських кредитів обмежується дворазовим розміром власних ресурсів банку. У такий  спосіб комерційні банки розв'язують тактичні проблеми, пов'язані з поточними  операціями.

Банки проводять операції на міжбанківському ринку через  пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності. Цей  ринок традиційно є джерелом таких  ресурсів. Комерційні банки повинні  використовувати їх за призначенням, інакше це призводить до кризи довіри і занепаду ринку. Для банків кредити  є терміновими зобов'язаннями. Це найдорожчі ресурси, а прибутковість  від операцій із ними не дуже велика. За законодавством України банки  можуть брати кредити на міжбанківському  ринку під заставу державних  цінних паперів, що занесені до ломбардного  списку НБУ. З 1995 року в Україні увійшли  в обіг облігації внутрішньої  державної позики і внутрішніх місцевих позик. НБУ дозволив ломбардні кредити  комерційних банків під їхнє забезпечення (сума таких кредитів не повинна  перевищувати 75% номінальної вартості портфеля цінних паперів банку).

Проведення операцій на міжбанківському  ринку впливає на платоспроможність  комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського  ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському  ринку і забезпечити надходження  готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському  ринку і встановлення норми ліквідності  на звітну дату.

Контрольні запитання  і завдання:

1. У чому полягає  суть грошового ринку?

2. Назвіть основні  інститути грошового ринку.

3. Яка роль грошового  ринку в економіці?

4. Назвіть елементи  грошового ринку.

5. Дайте визначення  облікового ринку.

6. Чому облікові  ставки цього ринку визначаються  ставкою Центрального банку?

7. Дайте характеристику цінним паперам, які перебувають в обігу на обліковому ринку.

8. В якій формі  залучаються і розміщуються вільні  ресурси кредитних інститутів  на міжбанківському ринку?

9. Чому комерційні  банки використовують у своїй  діяльності міжбанківські депозити?

10. Яку роль  у становленні ринкової економіки  України відіграють засоби міжбанківського  ринку?

Рекомендована література:

1. Белых Л.П. Основы  финансового рынка: Учеб. пособие. -М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999.

2. Банки и банковские  операции: Учебник для ВУЗов / Под ред. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки  й биржи., ЮНИТИ, 1997.

3. Вавилов ЮА. Государственный  кредит: прошлое и настоящее. -М.: Финансьі и статистика, 1992.

4. Вступ до банківської  справи: Навч. посібник / За ред. Савлука  МІ. - К.: Лібра. 1998.

5. Иванов В.М. Финансовый  рынок: конспект лекций. – К.: МАУП, 1999.

6. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник. -К.: Знання, 2000.

7. Лысенко Ю.М. Вексельное  обращение. - К.: 000 Задруга, 1996.

8. Національний банк і  грошово-кредитна політика: Підручник  за ред. А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ. 1998.

9. Основы банковского  дела / Под ред. А.Н. Мороза. - К.: Либра, 1994. 10.Поляков В.П. Москвина  Л.Н. Структура и функции центральных  банков. Заруб, опыт: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М., 1996.

11. Усоскин В.М. Современный  коммерческий банк: управление и  операции. - М.: Все для Вас, 1993.

 

Тема 4 Грошові  системи. 4.1 Поняття та елементи грошової системи

Грошова система – це законодавче встановлена форма  організації грошового обороту  в країні. Вона є складовим елементом  господарського механізму і регулюється  законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі  та змісті її елементів. Основними з  них є:

1) найменування грошової  одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових  знаків, які мають законну платіжну  силу;

5) регламентація безготівкового  обороту;

6) державний апарат, який  здійснює регулювання грошового

обороту.

Найменування  грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР – карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка. Найменування "рубль" закріпилося за грошовою одиницею Росії відносно пізно – в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі – гривні*.

* "Гривня" як грошова  й вагова одиниця Стародавньої  Русі походить від найменування  обруча – прикраси із золота  чи срібла, який носили на шиї  ("загривку"). Частина цього  обруча (рублена гривна), що оберталася  в ролі грошей, стала основою  найменування грошової одиниці  "рубль" (карбованець).

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Він представляє собою  своєрідну "ціну" валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн. В залежності від типу грошової системи  валютний курс може визначатись ринком або встановлюватись державою в  особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів полягає у механізмі їх емісії – порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства фінансів (казначейством), в обіг випускаються казначейські білети. Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять до сфери обігу в зв'язку з видачею кредиту, його погашення обумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

В період перебування України  у складі СРСР на її території оберталися готівкові знаки всіх трьох видів. Однак відмінність банкнот від  казначейських білетів фактично була формальною. В зв'язку з відсутністю казначейства всі грошові знаки випускалися в обіг Держбанком СРСР. Вказана різниця в найменуванні паперових грошових знаків підлягала ліквідації згідно з законодавством про банки і банківську діяльність в СРСР. Але заміна одно-, трьох- та п'ятикарбованцевих казначейських білетів зразка 1961 р. не була завершена. Питання про види готівкових грошових знаків та їх платіжність нині вирішує кожна з незалежних держав, що входили до складу колишнього СРСР.

Основним компонентом  грошової маси в сучасних умовах є  не готівкові знаки, а залишки  на рахунках в банках та небанківських  кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок  їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкової о обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків  здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання  грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання  характеризується побудовою самої  банківської системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава, пристосовуючи  грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом  за традицією виступає центральний  банк, в Україні – Національний банк України.

Сучасна грошова система  характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного  золотого вмісту грошових одиниць,  демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних  на золото кредитних грошей, які  за своєю природою небагато  чим відрізняються від паперових  грошей;

- збереженням в грошовому  обігу декількох країн поряд  з кредитними грошима паперових  грошей у формі казначейських  білетів;

- випуском банкнот в  обіг з метою кредитування  господарства, держави, а також  приросту офіційних золотих і  валютних резервів;

- розвитком та розширенням  в грошовому обороті безготівкових  розрахунків при одночасному  скороченні готівкових;

- посиленням державного  регулювання грошового обороту  в зв'язку з постійним порушенням  базового принципу грошової системи  – відповідності кількості грошей  об'єктивним потребам економічного  обороту, яке веде до інфляційного  процесу.

 

4.2 Еволюція грошових  систем

Грошові системи сформувались в XVI – XVII століттях з появою та затвердженням  капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в  більш ранній період.

З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу  виробництва відбуваються суттєві  зміни в грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.