Гроші та кредит

Коли до кругообігу залучаються  збереження та інвестиції, виникає  два шляхи, по яких кошти можуть переходити від господарських суб'єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий – це безпосередні витрати  на споживання, непрямий – це рух  засобів через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій – підприємствами, є необхідним набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків  в грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки  функціонуванню фінансових ринків. Фінансові  ринки складаються з великої  кількості "каналів".

До першої групи таких  каналів відносяться канали прямого  фінансування, по яких кошти переміщуються  безпосередньо від власників  заощаджень до позичальників шляхом реалізації акцій, облігацій та інших  цінних паперів.

До другої групи відносять  канали непрямого фінансування, визначаючи, що потоки грошових коштів від власників  заощаджень до позичальників проходять  через фінансових посередників, таких  як банки, страхові компанії та інші кредитно-ощадні установи.

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників  економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які  витрачають більше, ніж заробляють. Найбільш важливими фінансовими  інститутами є банки.

Фінансове посередництво  пов'язане з випуском ліквідних  довгострокових зобов'язань з метою  одержання коштів та їх наступним  вкладенням в менш ліквідні активи. Тим самим фінансові посередники  збільшують розміри грошових фондів, випускаючи свої власні довгострокові  зобов'язання, а на вилучені від їх продажу кошти купують довгострокові  боргові зобов'язання чи цінні папери, що випущені іншими суб'єктами. Подвійний  обмін довгостроковими зобов'язаннями відрізняє фінансових посередників від інших фінансових суб'єктів, таких як брокери і дилери. Фондові, товарні біржі також сприяють переміщенню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних довгострокових зобов'язань. Вони приводять в рух  товарні маси, впливаючи на розміщення товарів у відповідності з  попитом на них.

В аналіз кругообігу продуктів  і доходів слід включати об'єкти державного сектора. Зв'язок державного сектора з економічною системою відбуваються трьома шляхами: через  податки, державні закупки та позики. Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика.

Зниження податків стимулює як зростання заощаджень, так і  зростання споживання, – зростає  національний продукт. Зростання обсягів  державних закупок також стимулює зростання національної о продукту.

Грошово-кредитна політика, під якою розуміють дії уряду, впливаючи на кількість грошей, що знаходяться в обігу, також с  засобом державного впливу на кругообіг.

Модель кругообігу доходів  і продуктів описує потік товарів  та послуг, якими обмінюються сімейні  господарства і фірми, збалансований  контрпотоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Дана модель складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв'язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки).

Розглянемо простий приклад  грошового кругообігу.

Сімейні господарства, які  безпосередньо чи опосередковано (через  торгово-промислові корпорації, що знаходяться  в їх власності) володіють всіма  економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою  яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої  кількості людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з  них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, представляють  собою витрати цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків  і прибутків сімейним господарствам  від продажу ресурсів.

Грошовий дохід, одержаний  сімейними господарствами від продажу  ресурсів, не має реальної цінності. В процесі витрачання грошової о  доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства поєднують придбані ними ресурси для виробництва та пропозиції товарів та послуг на тих же ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію і визначають ціни продуктів. З точки зору підприємств потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку, чи доходи від продажу товарів та послуг.

Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень і економічної  діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але  в кожному випадку на протилежних  сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні  попиту, а сімейні господарства, як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються  позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів  і купує і продає.

Коли до кругообігу додаються  заощадження та інвестиції, виникають  два шляхи, по яких кошти можуть переміщуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях – прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях -непрямий, коли кошти рухаються  через фінансові ринки, збереження та інвестиції.

Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а  більшість інвестицій здійснюється фірмами, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив в рух потоки грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Фінансові ринки складаються  з безлічі різних "каналів", по яких грошові кошти "протікають" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві  основні групи. До першої відносяться  канали прямого фінансування, тобто  такі канали, по яких кошти переміщуються  безпосередньо від власників  збережень до позичальників. Можна  виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик.

Капітальним фінансуванням  називається угода, за якою фірма  одержує грошові кошти для  здійснення інвестицій в обмін на надання права пайової участі у власності фірми. Наприклад, продаж підприємствами звичайних акцій. Інша підгрупа методів прямого фінансування – це фінансування шляхом одержання  позик. До цієї категорії відноситься  будь-яка угода, відповідно до якої фірма одержує грошові кошти  для здійснення інвестицій в обмін  на зобов'язання сплатити ці кошти в  майбутньому з визначеним відсотком, права на частку власності кредитор не одержує. В цьому випадку широко відомий приклад: продаж облігацій, що представляють собою зобов'язання сплатити борг протягом визначеного  терміну з відсотками, при цьому  зробити це у відповідності до раніше обговореного графіка. Звичайні акції, облігації, а також деякі  інші фінансові інструменти називають  цінними паперами.

Друга група каналів фінансового  ринку – це канали непрямого фінансування. При непрямому фінансуванні кошти  переміщуються від сімейних господарств  до фірм, проходячи через особливі інститути, до яких відносять, банки, різні  фонди, страхові компанії тощо. Ці організації  називаються фінансовими посередниками.

Значну роль в кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор в двох напрямках.

Перший – зв'язок через  так звані чисті податки, які  рухаються від сімейних господарств  до уряду. Другий – державні закупки, в результаті яких кошти переміщуються  від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують по величині чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки по величині перевищують державні закупки, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку).

Слід звернути увагу, що тут  не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження  до бюджету), хоча на практиці фірми  сплачують податок на прибуток, а  також цілий ряд інших податків.

Ще один вид зв'язку держави  в особі уряду з економічною  системою –державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки  не завжди врівноважуються податковими  надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо  сімейним господарствам.

Можлива ситуація, коли в  держбюджеті виникає перевищення  податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення  зроблених в минулому державних  позик. В цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Використовуючи зв'язки уряд може здійснювати значний вплив  на основні елементи кругообігу доходів  та продуктів.

Одним з джерел державного впливу на процес кругообігу е фіскальна  політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри  грошових засобів, що вилучаються у  сімейних господарств. В свою чергу, сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання, чи проводити  як те, так й інше. В будь-якому  випадку результатом буде зменшення  національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином  на збільшення національного продукту.

Заходи, що проводяться в  рамках фіскальної політики, можуть також  приймати форму зміни обсягів  державних закупок. Підвищення державних  закупок стимулює підвищення національного  продукту, оскільки в результаті цього  підвищуються доходи фірм від продажу  товарів та послуг державі. Також  зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих в державному секторі чи за рахунок кількості зайнятих в  ньому. Зниження обсягів державних  закупок призводить до протилежного ефекту.

Таким чином, грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту, тобто процесу безперервного  руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних  фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не знаходяться  в обігу, тому що кожна нова угода  вимагає нового запису на банківських  рахунках. Поняття "грошовий обіг" відноситься тільки до частини грошового  обороту – готівково-грошового  обороту.

Грошовий оборот складається  з окремих каналів руху грошей між:

· центральним банком країни і комерційними банками;

· комерційними банками;

· підприємствами і організаціями;

· банками і господарюючими суб'єктами;

· господарюючими суб'єктами і населенням;

· фінансовими інститутами  і населенням.

2.2 Форми грошового  обігу

Грошовий оборот – це рух грошових коштів в готівковій та безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні  платежі в народному господарстві.

В залежності від виду відносин, які обслуговує грошовий оборот, його можна поділити на:

- грошово-розрахунковий  оборот, який обслуговує розрахунки  за товари та послуги і нетоварні  зобов'язання юридичних та фізичних  осіб;

- грошово-кредитний оборот, який обслуговує кредитні відносини  в господарстві;

- грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини  в господарстві.

Об'єктивною основою грошового  обороту є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється  на товари та гроші, породжуючи між  ними певні протиріччя. За допомогою  готівкової та безготівкової форм здійснюється процес обігу товарів, а також  рух позикового та фіктивного капіталів. Звідси в залежності від форми  функціонування грошей в обороті  виділяють готівковий грошовий оборот і безготівковий грошовий оборот.

Готівково-грошовий оборот представляє собою сукупність платежів готівковими коштами, які використовуються при виплаті заробітної плати, пенсій, субсидій. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів, оплаті різних видів послуг тощо.

Правильна організація обороту  готівкових коштів впливає на розмір грошової маси, від неї залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового  обігу.

Сфера використання готівкових грошей в народному господарстві обмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками, і в основному їх використовує населення. Разом з  тим кожне підприємство та організація  без роботи з готівковою грошовою масою теж поки що обійтися не можуть: в першу чергу, це пов'язано з  оплатою праці. Крім того, підприємства та організації самостійно можуть реалізовувати  свою продукцію і послуги, отримуючи  при цьому виручку готівкою. Також  в межах встановлених законодавством сум вони можуть використовувати  готівкові гроші в розрахунках  між собою. Таким чином, в економіці  формується готівково-грошовий обіг, який представляє собою розрахунки готівковими  грошима.

Оскільки емісійним центром  країни є центральний банк, то він  за допомогою своїх нормативних  документів регулює рух готівкових грошей в країні, а комерційні банки  виступають в ролі уповноважених  агентів по готівково-грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів.