Гроші та кредит

Але так як швидкість обігу  грошей обернено пропорційна кількості  грошей в обігу, прискорення їх оборотності  означає збільшення грошової маси. Збільшена грошова маса при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку  призводить до знецінення грошей, тобто  в кінцевому підсумку є одним  з факторів інфляційного процесу.

 

2.6 Регулювання  грошової маси

Виходячи із завдання регулювання  платоспроможного попиту центральні банки  визначають цільові орієнтири (таргети) збільшення грошової маси в обігу, в  зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву "грошове таргетування".

Важливе значення для ефективного  регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має  порядок їх встановлення або у  вигляді контрольних цифр (Франція), або "вилки" (США) чи прогнозу (Японія).

В різних країнах цільові  орієнтири встановлюються на неоднакові строки: у Великобританії найбільш дієздатним був визнаний однорічний строк грошового таргетування, розглянутий  як оптимальний для можливого  взаємного погашення тимчасових коливань процентних ставок; в Японії прогнози зростання грошового агрегату публікуються на початку кожного  кварталу; в Італії цільові орієнтири  встановлюються строком на 1 місяць з врахуванням сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів.

Основний метод регулювання  грошового обороту, який використовується центральним банком – проведення ним кредитних, інвестиційних і  валютних операцій. Центральний банк повністю визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи  їх з обороту безпосередньо в  ході своїх операцій. В умовах відносно стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієздатності встановлених для комерційних  банків нормативних показників величин  М0, М1 і М2 прослідковується досить високий  кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним  банкам контролювати будь-який з показників грошової маси за допомогою зміни  грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки повністю контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової установки.

В різних країнах і в  різні періоди в якості цільових орієнтирів обирались різні показники  грошової маси. Вибір того чи іншого грошового агрегату в якості регульованого, як правило, визначався кінцевою метою  грошово-кредитної політики. Так, агрегат  МІ асоціювався з масштабами купівельної  спроможності фізичних осіб. Більш  широкі грошові агрегати М2 і МЗ включають  в себе значну частину фінансових активів, які не можуть використовуватися  негайно. В залежності від того, які  цілі переслідує центральний банк (лише зниження темпів інфляції, досягнення економічного зростання), для орієнтиру  обирається той чи інший грошовий агрегат. Наприклад, у Великобританії центральний банк встановлює грошові  орієнтири "на широку грошову масу" по великому колу показників. Вже на початку 70-х рр. XX ст. банк Англії посилив  увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. У 80-х рр. в зв'язку з прийняттям середньострокової фінансової стратегії  антиінфляційної спрямованості  банк Англії поставив перед собою  завдання зменшення об'єму грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, взаємну для  покриття держбюджету і зменшення  самого дефіциту. Рішення настільки  неоднозначних завдань потребувало  і вибору адекватного грошового  агрегату для таргетування. Таким  був визнаний агрегат МЗ, який містив всі елементи, що впливали на розвиток інфляційного процесу, і в той  же час пов'язаний з фіскальною політикою  шляхом включення в його вимоги державного сектора.

В Німеччині цільовий орієнтир встановлюється на більш "вузьку" грошову масу. В якості грошового  орієнтира Бундесбанк обрав агрегат, який він назвав "Центральні банківські гроші (ЦБГ)". Даний агрегат, який наближається за своїм якісним складом  до МЗ, мас деякі особливості. ЦБГ  включають в себе готівкові гроші  і мінімальні резерви комерційних  банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви (в МЗ Бундесбанк включає  готівкові гроші, депозити до запитання, термінові і ощадні депозити) калькулюються  на базі розроблених коефіцієнтів і  відображають різні види банківських  зобов'язань по відношенню до резидентів з врахуванням неоднакової ступені  ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБГ  в порівнянні з МЗ є те, що центральний  банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість прослідкувати внесок самого Бундесбанку  в створення грошової маси. Іншою  перевагою цього показника є  наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденний об'єм готівкових грошей і обов'язкових  резервних вимог комерційних  банків.

Найбільш "вузька" грошова  маса визначається в Швейцарії. Первісно Швейцарський національний банк обрав  в якості офіційного цільового орієнтира  грошовий агрегат МІ, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового  агрегату – "Коригування грошей центрального банку (КГЦБ)", який являє  собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з поправкою на "транзитні  коливання в банківських залишках". Агрегат знаходиться під суворим  контролем Швейцарського національного  банку і "очищується" від випадкових змін, які виникають в результаті внесення поправок банками в свої баланси.

В США тривалий час в  якості цільового орієнтира використовувався грошовий агрегат МІ, який, на думку  Ради управління Федеральної Резервної  Системи (ФРС), найбільш детально характеризував розміри грошової маси. В 1979 р. ФРС  перейшла до встановлення цільового  орієнтира також для М2 і МЗ, а в 90-ті роки повністю відмовилась  від таргетування МІ.

Необхідність використання того чи іншого методу регулювання  кількості грошей в обігу не підлягає сумніву у всіх країнах світу  і в провідних міжнародних  кредитно-фінансових організаціях. Разом  з тим результати встановлення цільових орієнтирів на приріст грошової маси оцінюються неоднозначне, оскільки бажаної  чіткої кореляції між грошовим регулюванням і загальними результатами розвитку економіки не прослідковується. Таким  чином, провідні розвинуті країни мають  намір і в подальшому звертатися до грошового таргетування.

В Україні структура грошової маси визначається Національним банком України агрегатним методом з 1993 року. Завдяки проведеним заходам  фінансової стабілізації у структурі  грошової маси відбувся різкий зсув на користь коштів з коротким строком  обігу. Заощадження в гривнях  у банках неухильно втягуються в  поточний грошовий оборот і втрачають  властивості інвестицій. Такі ж наслідки має розширення ринку державних  цінних паперів.

Здійснюючи монетарну  політику, НБУ встановлює цільові  орієнтири щодо регулювання грошової маси в обігу на основі вибору певних грошових агрегатів. Комерційні банки  працюють в межах тієї грошової маси, яка визначається Національним банком. Сьогодні пошук нових конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу є надзвичайно актуальним в Україні. Старі монетарні інструменти (касовий і кредитний плани) не придатні для ринкових умов. Виходячи з того, що національна грошова  система України має перехідний характер та перебуває у стадії становлення, система управління сукупним грошовим оборотом має відповідати міжнародним  стандартам і вимогам, сприяти стабілізації національної грошової одиниці –  української гривні.

Питання для самоконтролю:

1) Що таке грошовий  оборот, з чого він складається?

2) Форми грошового  обороту та їх характеристика.

3) Класифікація  безготівкових розрахунків.

4) Які існують  форми безготівкових розрахунків?

5) В чому полягає  сутність закону грошового обігу?

6) Грошові агрегати  як показники грошової маси.

7) Способи регулювання  грошової маси.

8) Що таке безготівковий  грошовий оборот?

9) В чому полягають  переваги безготівкового грошового  обороту порівняно з готівковим?

10) Назвіть сфери  застосування готівки в народному  господарстві.

11) Виділіть основні  принципи організації готівкового  і безготівкового грошових оборотів.

12) Опишіть національну  грошову одиницю України –  гривню (банкноту та розмінну  монету).

13) Охарактеризуйте  базову модель грошового обороту  в ринковій економіці.

14) Назвіть особливості  грошової маси в Україні.

15) Як здійснюється  контроль за станом безготівкових  розрахунків в народному господарстві  України?

Питання для обговорення на семінарських заняттях:

1. Поняття грошового обороту, його економічна основа, основні суб'єкти та ринки, які він обслуговує.

2. Структура грошового  обороту за формою платіжних  засобів та економічним змістом.  Характеристика грошового обігу  як складової грошового обороту.

3. Поняття та складові  маси грошей, що обслуговує грошовий  оборот. Базові гроші та грошові  агрегати.

4. Швидкість обігу грошей  та фактори, що її визначають. Розрахунок швидкості обігу.

5. Вплив швидкості обігу  на масу та стабільність грошей. Механізм забезпечення стабільності  грошей.

6. Суть та вимоги закону  кількості грошей, необхідних для  обороту. Монетизація ВВП.

7. Сучасні засоби платежу,  які обслуговують грошовий оборот, їх економічні відмінності.

Теми  для рефератів:

1.Грошовий оборот  та грошові потоки в Україні.

2.Основні ринки,  що взаємопов'язуються грошовим  оборотом.

3.Закон кількості грошей, необхідної для обігу та використання  їх вимог в Україні.

Рекомендована література:

1. Гроші та кредит / Авт.  кол.; За ред. М.І. Савлука.- К.: Либідь, 1992.

2. Деньги, кредит, банки / Авт. кол. под рук. Г.И. Кравцовой  – Минск, 1994.

3. Гальчинський А.С. Теорія  грошей. – К.: Основи, 1996.

4. Долан З.Д. й др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная  политика. – СПб.: Оркестр, 1994.

5. Все о векселе: Сборник  систематизированого законода-тельства // Бизнес. – 1997. – № 16, 17.

6. Основи банківської  справи / Авт. кол. під ред. М.І.  Савлука.-К.: Лібра, 1997.

7. Мороз А.М., Пуховкіна  М.Ф. Управління грошовим обігом //Фінанси країни. – 1996. – №  10.

 

Тема 3 Грошовий ринок. 3.1 Структура і суть грошового  ринку. Об'єкти й суб'єкти

Грошовий ринок - частина  ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від  одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином  рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і  приватних осіб.

З розвитком міжнародних  кредитних і валютних відносин сформувався  міжнародний грошовий ринок (найбільшими  в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також – ринки Лондона, Токіо, Парижа).

Інструментами грошового  ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела  ресурсів правлять кошти, залучені банківською  системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок – важливий об'єкт  державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх  видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку  визначають особливості кожного  з елементів: попит має форму  попиту на позики, пропозиція - форму  пропозиції позик, а ціна - форму  відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою  вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру  позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку  розрізняють кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

Облігаційний  відсоток - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку  мають гроші на початковому етапі  надходження на грошовий ринок. Їхній  рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів - облігацій та депозитів. Тому рівень ставок е найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.

Наслідки зміни станки відсотка різні й зачіпають як грошову сферу, так і реальну  економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому  ринку; при зростанні ставки попит  знижується, а при зниженні –  підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при  зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує дефляцією.

Дефляція – стан економіки, що характеризується процесами, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів.

За цих обставин виникає  потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок. Навіть більше, рівень відсотка стає об'єктом  державного регулювання, а відсоткова політика Центрального банку країни – важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка, що встановлюється Центральним банком на основі реального  вивчення стану грошового ринку. Вона є своєрідним барометром цього  ринку й орієнтиром для визначення відсоткових ставок з усіх інших  видів операцій на грошовому ринку.

Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.

Використання облікової  ставки Центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто  на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний  норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок з усіх видів  відсотка певною мірою повторює рух  ставки облікового відсотка, проте  повністю з ним не збігається.