Зміст та класифікація фінансових правовідносин

20. Для розмежування і чіткого визначення джерела, з якого надаються кошти у виді трансфертів, і одержувача таких коштів при розподілі й перерозподілі фінансових ресурсів вважаємо за необхідне використовувати такі терміни, як “трансферти”, “міжбюджетні трансферти”, “бюджетні трансферти” і “внутрішньобюджетні трансферти”. Це дозволяє провести розмежування й вирізнення підстав і умов, при яких здійснюється перерозподіл раніше розподілених фінансових ресурсів у порядку бюджетного регулювання.

21. Як родову потрібно виділити категорію “трансферти”, під якою слід мати на увазі всі види платежів, що є переміщенням фінансових ресурсів з одного фонду в іншій (як централізований, так і децентралізований), від одного власника (чи розпорядника) бюджетних або інших коштів до іншого суб'єкта бюджетних відносин, у той чи інший вид бюджету чи фонду на безоплатній основі.

22. Міжбюджетний трансферт – це платіж, що є переміщенням фінансових ресурсів у Державний бюджет та місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів.

23. Бюджетний трансферт – це платіж, що припускає переміщення фінансових коштів між бюджетами та іншими централізованими і децентралізованими фондами з певною метою.

24. Внутрішньобюджетний трансферт – це платіж, що припускає переміщення фінансових коштів усередині різних видів бюджетів при перерозподілі фінансових ресурсів.

25. При вирішенні питання про необхідність здійснення видатків важливе значення має чіткість правового регулювання фінансових відносин при використанні коштів централізованих і децентралізованих фондів. Держава, органи місцевого самоврядування й інші суб'єкти повинні чітко й конкретно окреслити мету використання фінансових ресурсів, обґрунтувати потребу в таких витратах саме в цей період, визначити, з яких фондів і у якому порядку здійснюватимуться такі видатки, встановити форми і методи фінансового контролю за цільовим спрямуванням коштів, закріпити відповідальність за нецільове і несвоєчасне виконання цих вимог.

26. З урахуванням величезної значимості цього документа, бюджетна класифікація повинна затверджуватися тільки вищим органом законодавчої влади держави – Верховною Радою України.

27. Усі видатки, що здійснюються державою (як з бюджетів, так і з інших централізованих і децентралізованих фондів), знаходять своє відбиття й закріплення в законодавчих і фінансово-планових актах, а саме: використання коштів Державного бюджету України встановлюється в законі про Державний бюджет на поточний рік; видатки, здійснювані з місцевих бюджетів, відображаються у відповідних рішеннях органів місцевого самоврядування – місцевих рад; використання децентралізованих фондів закріплюється в балансах і кошторисах.

28. Авторкою дисертації позначено власне бачення комплексу існуючих проблем у сфері правового регулювання фінансової діяльності держави і запропоновано шляхи вирішення деяких з них.

ВИСНОВКИ

Належне практичне здійснення завдань і функцій державою у фінансовій сфері неможливо без глибокого теоретичного вивчення підвалин фінансового права в цілому, що передбачає дослідження змісту відносин, регульованих цією галуззю права. Розвиток фінансових правовідносин визначається змінами економічних, соціальних і політичних умов, що відбуваються сьогодні в Україні, реформуванням і вдосконаленням регулюючих їх фінансово-правових норм, а також мінливістю сфери фінансової діяльності держави, що тягне за собою і зміну самого поняття фінансових правовідносин. Розкриття змісту останніх здійснюється як за допомогою виявлення необхідно належних їм істотних ознак, без яких вони не можуть існувати і які виражають їх природу, так і аналізу структури таких соціальних зв'язків.

Фінансові правовідносини являють собою юридичну форму вираження і закріплення фінансових (економічних) відносин. Для держави такі відносини мають першорядне значення, оскільки їх реалізація матеріально забезпечує можливість виконання нею своїх завдань і функцій і тому вона за допомогою норм права прагне організувати й урегулювати їх належним чином, додає ним відповідної форми і змісту, в результаті чого вони стають фінансово-правовими.

Фінансовим правовідносинам притаманні наступні суттєві ознаки: а) їх виникнення, зміна і припинення у сфері фінансової діяльності держави; б) майновий характер; в) однією зі сторін завжди виступає держава чи уповноважений нею державний орган; г) їх виникнення, зміна і припинення завжди відбувається на підставі закону, що є загальновизнаним у доктрині фінансового права.

Фінансова діяльність держави є первісною причиною, першоосновою виникнення (зміни і припинення) фінансових правовідносин. Однак, характеризуючи зміст такої діяльності, необхідно виділяти як самостійний її напрямок перерозподіл коштів, оскільки сьогодні, коли Україна прямує шляхом розвитку й удосконалення соціальних і економічних відносин, усе частіше фінансові ресурси, що акумулюються у відповідних фондах і розподілені по окремих напрямках і цілях (статтях видатків) для наступного їх використання, перерозподіляються в рамках міжбюджетних і внуртрішньобюджетних відносин. Такий перерозподіл є вторинним розподілом, який викликаний об'єктивними потребами розвитку соціально-економічних відносин у державі. Крім того, публічний характер фінансової діяльності визначає її мету – безперебійне грошове функціонування держави для задоволення загального інтересу, для досягнення якого необхідно найефективніше і найдоцільніше використовувати мобілізовані кошти, що можливо здійснити шляхом подальшого розподілу вже раніше розподілених фінансових ресурсів, тобто перерозподілом. Міжгалузевий характер фінансової діяльності також передбачає перерозподіл коштів, що здійснюється: між відповідними галузями господарства з метою розвитку його пріоритетних галузей (наприклад, при існуванні надлишків в одній галузі і дефіциті коштів в іншій, що виникли в результаті подій, не передбачених на початку бюджетного періоду), окремими територіями й регіонами держави в інтересах найбільш ефективного і раціонального їх використання (наприклад, у випадках стихійного лиха тощо); між різними бюджетами у вигляді бюджетних трансфертів для досягнення першочергових цілей і т.д. Процес регламентації фінансових відносин, що виникають у такому напрямку фінансової діяльності держави, є необхідною умовою подальшого їх удосконалення й активізації з метою найбільш ефективного, раціонального й доцільного використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, важливим завданням зміцнення державного суверенітету України.

Дійовий фінансовий контроль – один з невід'ємних елементів фінансової діяльності, що пронизує всі сфери життя держави й суспільства і виступає необхідною умовою позитивної поведінки суб'єктів при реалізації фінансових правовідносин у напрямках мобілізації, розподілу, перерозподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів. Дієвість фінансово-правових норм, реалізованих у фінансових правовідносинах, багато в чому визначається можливістю застосування різних видів відповідальності.

На сучасному етапі фінансову діяльність держави необхідно визначати як врегульований нормами права планомірний процес мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів з метою виконання задач і функцій державою. Детальне окреслення напрямків такої діяльності сприятиме більш чіткому правовому регулюванню фінансо­вих відносин, оскільки фінансово-правові норми, що відображають імператив­ні засади державного регулювання у сфері економіки, повинні враховувати специфіку таких зв'язків, чітко визначати коло прав та обов'язків їх суб'єктів, мати конкретну цільову спрямованість дій у розглядуваних напрямках.

У характеристиці фінансових правовідносин як майнових вбачається доцільним використовувати термін “фінансові ресурси”, які з урахуванням положень чинного законодавства необхідно розуміти як матеріальні активи у вигляді коштів і цінних паперів.

Однією із сторін фінансових правовідносин завжди виступає держава або уповноважений нею державний орган (орган місцевого самоврядування). Це положення зумовлюється сутністю фінансової діяльності і імперативним методом правового регулювання, притаманним фінансовому праву. З огляду на сутність імперативного методу регулювання, у фінансових правовідносинах не може бути рівності сторін, оскільки держава для досягнення загального, публічного інтересу змушена підкорювати своїй волі інших суб'єктів цих соціальних зв'язків. Однак це положення не виключає реалізації принципу взаємної відповідальності сторін у фінансових правовідносинах, тобто держава в особі уповноважених органів виступає не тільки носієм влади, а й суб'єктом відповідальним за свої дії перед іншими (зобов'язаними) учасникам цих відносин.

Враховуючи важливість фінансових відносин, держава на конституційному рівні закріплює, що регулювання таких соціальних зв'язків повинно здійснюватися шляхом видання саме закону – акта, який має найвищу юридичну чинність, відповідно й зміна їх має відбуватися теж тільки таким правовим актом. При цьому не слід забувати, що норми фінансового права органічно пов'язані з нормами інших галузей правової системи України і їх реалізація у фінансових правовідносинах багато в чому визначається останніми. Виходячи з цього, законодавцеві, який приймає той чи інший закон у сфері фінансів, належить досліджувати їх зв'язок і відповідність нормам інших галузей правової системи України, а також своєчасно вносити зміни до інших чинних законів, що гарантуватиме однакове розуміння і застосування норм права на всій території України, неприпустимість розходження в практичній реалізації цих норм і забезпечить ефективніше правове регулювання фінансових відносин.

Фінансові правовідносини можна визначити як урегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів і мають державно-владний і майновий характер.

Фінансові правовідносини мають наступну структуру: суб'єкт, об'єкт, юридичний і фактичний зміст. Саме ці елементи дозволяють найповніше розкрити специфіку досліджуваного явища, зумовлену тими суттєвими ознаками, які дають можливість вирізнити ці правові зв'язки з усього різноманіття відносин, що складаються в суспільстві.

Суб'єкти фінансових правовідносин забезпечують той практичний ефект, на досягнення якого спрямована норма фінансового права. Відсутність у правовідносинах конкретно визначених суб'єктів не дозволяє чітко окреслити їх права й обов'язки у сфері фінансів, а значить, і фактично здійснювати фінансову діяльність. Однак при виділенні суб'єктів відносин, що здійснюють фінансову діяльність у сфері місцевих фінансів, на наш погляд, варто враховувати положення чинного законодавства, його особливості, згідно з якими в Україні місцеве самоврядування здійснюють територіальні громади в особі відповідних органів. Тому самостійним суб'єктом фінансових правовідносин варто виділити територіальну громаду, в інтересах і від імені якої діють органи місцевого самоврядування, формуючи, розподіляючи, перерозподіляючи і використовуючи фонди фінансових ресурсів.

Об'єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані фонди, а безпосередньо зв'язаним з ним предметом – фінансові ресурси (кошти). Чітке визначення об'єкта в теорії фінансового права дозволить здійснити його сприйняття і наступне закріплення законодавством, що забезпечить більш ретельне правове регулювання відносин, виникаючих при здійсненні фінансової діяльності держави. Для розмежування фондів коштів на централізовані і децентралізовані потрібно виділити наступні їх відмінні ознаки: 1) обсяг повноважень держави по участі у формуванні (розподілі, перерозподілі й використанні) таких фондів; 2) роль держави в регулюванні їх діяльності; 3) форма їх утворення; 4) рівень, територіальні межі, у яких вони утворюються й діють; 5) спрямованість на задоволення різних цілей і завдань, тобто різні масштаби задоволення суспільних потреб з таких фондів; 6) організаційне становище таких утворень.

У фінансових правовідносинах необхідно завжди вбачати взаємозв'язок їх юридичного і фактичного змісту , тобто прав і обов'язків учасників цих правових зв'язків і їх поведінки, спрямованих на досягнення певного результату – на мобілізацію, розподіл, перерозподіл і використання фондів коштів. Так, юридичний зміст припускає низку можливих варіантів розвитку цих правових зв'язків залежно від їх спрямованості – мобілізації, розподілу, перерозподілу і використання, а матеріальний зміст свідчить про конкретну поведінку суб'єктів, про той з варіантів поведінки, який передбачено юридичним змістом фінансових правовідносин.

Дослідження фактичного змісту фінансових правовідносин дозволяє мати чітке уявлення про ефективність та адекватність чинного фінансового законодавства: як і в якому обсязі й порядку реалізуються передбачені правовими нормами права й обов'язки суб'єктами таких відносин. При цьому без чітко встановлених суб'єктивних прав та обов'язків учасників досліджуваних правових зв'язків, що становлять юридичний зміст фінансових правовідносин, фактичний зміст – не буде визначено, що виключає позитивну фактичну поведінку їх учасників, чим усувається споконвічна обов'язковість реалізації приписів, закріплених нормами фінансового права. Юридичний зміст розкриває юридичну природу фінансових правовідносин, підкреслює їх правовий характер. Права й обов'язки суб'єктів повинні відповідати тій моделі поведінки, що була закладена фінансово-правовою нормою. Фактичний зміст фінансових правовідносин виявляє конкретні життєві обставини, з огляду на які законодавець має розробити дійовий механізм реалізації фінансово-правових норм.

Аналіз взаємодії юридичного і фактичного змісту фінансових правовідносин дає можливість визначити відповідність фінансово-правових норм життєвим реаліям, покликаним їх урегулювати, показує на досягнення яких оптимальних результатів ці норми мають бути спрямовані, а також як необхідно вдосконалити фінансово-правове регулювання з метою його найбільшої ефективності й доцільності.

При аналізі взаємозв'язку змісту як елемента фінансових правовідносин та їх суб'єктів чітко проглядається публічно-правовий підхід, що виявляється в переважному становищі, а також у закріпленні насамперед прав та інтересів держави як суб'єкта цих зв'язків. Як вбачається, саме тому правове регулювання фінансових відносин відбувається передусім за допомогою першочергового закріплення обов'язків суб'єктів, що протистоять державі.

Необхідність чіткого правового регулювання фінансових відносин передбачає зрозумілість, ясність формулювання окремих правових норм і визначеність редакції актів законодавства, а також їх уніфікацію, що не повинно припускати вільного поводження з теоретичними категоріями. Тому важко погодитися з ототожненням понять “зобов'язання” і “обов'язок” і недоцільно використовувати зобов'язання як фінансово-правову категорію навіть у сполученні з прикметником типу “податкове” чи “фінансове”, оскільки в такому випадку має місце підміна тлумачень цих категорій.

Суб'єктам фінансових правовідносин належить мати чітко встановлений комплекс прав та обов'язків, що повинні визначатися не договором або іншою формою узгодження, не підзаконним актом, а тільки законом.