Лекції з "Підприємництва"

- утримання та обслуговування  технічних засобів управління  і обчислювальних центрів вузлів  зв’язку, засобів сигналізації та інших;

- оплата консультаційних  та інформаційних послуг, якщо  вони пов’язані з забезпеченням  виробництва продукції (робіт,  послуг);

- оплата робіт з  сертифікації продукції;

- оплата послуг банку;

- оплата послуг, що  надаються сторонніми організаціями в управлінні виробництвом;

- витрати, пов’язані  з набором робочої сили, передбачені  законодавством;

- витрати, пов’язані  з підготовкою і перепідготовкою  кадрів;

- платежі на обов’язкове  страхування майна підприємства, що належить до складу основних виробничих фондів, а також окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя та здоров’я, передбачених законодавством;

-  виплати відсотків  за короткотермінові позички  банків, одержання яких пов’язане з поточною виробничою діяльністю;

- витрати на утримання  приміщень, що надаються безкоштовно  підприємствами громадського харчування  для обслуговування трудових  колективів;

- інші витрати, що  включаються до собівартості  продукції (робіт, послуг) згідно з чинним законодавством, зокрема втрати внаслідок технічно неминучого браку, витрати на операції зі скляною тарою у межах норм природного збутку, виплата відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, виплата звільненим працівникам вихідної допомоги і середнього заробітку та інші.

Групування  витрат за статтями калькуляції у  промисловості.

Витрати, пов’язані з  виробництвом і збутом (реалізацією) продукції у промисловості групуються за статтями:

1. Сировина та матеріали.

2. Напівфабрикати власного  виробництва.

3. Зворотні відходи  (відраховуються).

4. Покупні комплектуючі  вироби, напівфабрикати, роботи і  послуги виробничого характеру  від сторонніх підприємств та  організацій.

5. Паливо й енергія на технологічні цілі.

6. Основна заробітна  платня.

7. Додаткова заробітна  платня.

8. Відрахування на  соціальне страхування.

9. Витрати, пов’язані  з підготовкою та освоєнням  продукції.

10. Відшкодування зносу  спеціальних інструментів і пристроїв  цільового призначення та інші спеціальні витрати.

11. Витрати на утримання  та експлуатацію устаткування.

12. Загальновиробничі  витрати.

13. Загальногосподарські  витрати.

14. Втрати внаслідок  технічного неминучого браку.

15. Інші виробничі витрати.

16. Попутна продукція (включається).

17. Виробнича собівартість.

18. Позавиробничі витрати.

19. Повна собівартість.

Перші дванадцять статей створюють цехову собівартість. Цехова собівартість плюс загальногосподарські витрати, втрати внаслідок технічного неминучого браку та інші виробничі витрати складають виробничу собівартість.

Прямі та непрямі  витрати.

За способом віднесення витрат на різні види діяльності, перевезень, робіт, послуг, вони підрозділяються  на прямі та непрямі витрати. Це дає  можливість більшість з них включати до прямих статей витрат.

Прямі витрати - це такі витрати, що відносяться до одного об’єкту  калькуляції (виду продукції, робіт, послуг) та можуть бути розраховані прямим рахунком.

Непрямі витрати - це такі витрати, що мають відношення до декількох  об’єктів калькуляції та не можуть бути безпосередньо повністю включені до собівартості жодного з цих об’єктів. Ці витрати треба розподіляти, тому вони називаються ще розподільними. Для рознесення загальної суми цих витрат за об’єктами калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) застосовуються спеціальні способи та прийоми, які враховують процес формування таких витрат.

Розподіл витрат на прямі  та непрямі залежить від умов або  об’єктів калькуляції. Наприклад, при  калькулювання собівартості перевезень, робіт, послуг за видами, у авіації до прямих витрат відносяться витрати на авіаційне паливо та мастила, оплата праці членів льотних екіпажів, амортизаційні відрахування літальних апаратів, оплата праці бортпровідників та ін.

До непрямих - витрати  на управління та обслуговування виробництва, на оплату праці адміністративно-управлінського і обслуговуючого персоналу та інші.

Основні та накладні витрати.

За способом зв’язку  з процесом перевезень, робіт, послуг витрати підрозділяються на основні  та накладні.

Основні витрати - це сукупність витрат на здійснення основного процесу виробництва (перевезень, робіт, послуг). Як правило, основні витрати підрозділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Накладні витрати - це витрати, пов’язані з обслуговуванням та управлінням виробництва. До накладних витрат відносяться витрати на оплату праці адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу, інші витрати, пов’язані з управлінням. Ця класифікація витрат має важливе економічне значення при розробці заходів щодо зниження собівартості перевезень за рахунок зниження накладних витрат.

Змінні та постійні (умовно-постійні) витрати.

За ступенем залежності від обсягів перевезень, робіт, послуг (розмірів руху) витрати підрозділяються на залежні від розмірів руху (змінні) і незалежні від розмірів руху - постійні (умовно-постійні).

Основним критерієм  такого поділу є ступінь зміни  загальної суми витрат від розміру  руху.

Змінними витратами  називаються витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно обсягу перевезень (робіт, послуг). Наприклад, якщо за розміри руху у цивільній авіації прийняти нальот годин, то до витрат, які залежать від розмірів руху (змінних) належить віднести витрати на паливо, з  відрядної оплати льотного складу та ін.

Постійними (умовно-постійними) витратами називаються витрати, загальна сума яких практично не змінюється зі зміненням обсягу перевезень (робіт, послуг), чи змінюється незначно.

Це витрати, обумовлені розмірами підприємства, технологією виробництва, іншими виробничо-технічними умовами. Тому величина цих витрат не змінюється у відносно короткі проміжки часу у залежності від зміни обсягу перевезень, робіт, послуг.

До постійних витрат, як правило, відносяться: амортизаційні  відрахування, орендна плата, майже усі види накладних витрат і т.і.

Умовно постійними вони називаються тому, що не змінюються до певної межі, після якої вони зростають  скачкоподібно, а потім певний період знов залишаються незмінними (чи майже  незмінними) до тих пір, поки новий зріст обсягів робіт не визве наступне скачкоподібне збільшення.

Наприклад, збільшення числа  вильотів з аеропорту не змінює загальної  суми витрат з амортизації злітної  смуги, але якщо число вильотів перебільшить перепускну здатність споруд аеродрому і можливості аеропорту, смугу доводиться розширювати чи будувати нову, збільшувати штат персоналу аеропорту. Витрати з амортизації смуги до оплати праці виростуть, відбудеться зростання незалежних від розмірів руху витрат у цілому по аеропорту. Однак на один літако-зліт ці витрати можуть і знизитись.

Зміну витрат у залежності від розмірів руху показано на мал.

Мал.     Залежність витрат від обсягу робіт.

- відповідно загальна  сума витрат, залежних та незалежних  від обсягу робіт; S зал, S нзл - відповідно собівартість (на 1 од. обсягу робіт), залежна та незалежна від обсягу робіт; W - обсяг робіт.

Залежні (змінні) і незалежні (незмінні) витрати від далекості  перевезень.

За характером зв’язку  витрат з далекістю перевезень експлуатаційні витрати поділяються на залежні та незалежні від далекості перевезень. Економічна суть поділення витрат на залежні та незалежні від далекості перевезень полягає у тому, що процес переміщення пасажирів та вантажів можна підрозділити на дві збільшені операції - початково-кінцеву та рухову. До початково-кінцевої операції відносяться усі роботи, які виконуються у початковому, проміжному та кінцевому пунктах з обслуговування пасажирів, клієнтури, завантаження-навантаження вантажів, технічного обслуговування рухомого складу та ін.

Витрати на початково-кінцеві операції не залежать від далекості перевезень. У зв’язку з цим при віднесенні їх величини на одиницю транспортної продукції вони змінюються зворотньо пропорційно далекості перевезень.

У рухову операцію входять  усі роботи, операції, пов’язані безпосередньо з переміщенням пасажирів, вантажів. До витрат на рухову операцію відносяться витрати, які залежать від далекості перевезень. Загальна сума цих витрат зі збільшенням далекості перевезень зростає практично прямо пропорційно.

Групування експлуатаційних витрат за операціями транспортного процесу має велике практичне значення. Воно дозволяє визначити залежність собівартості і розмірів прибутку від відстані, застосувати математичні заходи для визначення економічно раціональних сфер застосування різних видів транспорту у залежності від далекості перевезень, а також використовувати ЕОМ для швидкого розрахунку та оперативного аналізу собівартості перевезень. З’являється можливість правильніше і науково обгрунтовано встановлювати тарифи на перевезення, створюється  основа для подальшого удосконалення існуючої системи господарського розрахунку на транспорті.

Поточні і одноразові витрати.

У залежності від періодичності  виникнення витрати підрозділяються  на поточні та одноразові.

До поточних відносяться витрати, пов’язані з перевезеннями, роботами, послугами даного періоду. Це, звичайно, основна частина витрат виробництва.

До одноразових відносяться  витрати, пов’язані з підготовкою  виробництва (освоєння нової техніки, нових видів робіт, послуг, їх модернізація), резервування витрат на оплату щорічних відпусток, виплату єдиночасних винагород за вислугу років та ін.

Виробничі та позавиробничі (комерційні) витрати.

За участю у виробничому  процесі виділяють виробничі  та невиробничі витрати.

У виробничі включають усі витрати, пов’язані з перевезеннями, виконанням робіт, послуг підприємства, і створюють її виробничу собівартість.

Комерційні (позавиробничі) витрати пов’язані з реалізацією  продукції, робіт, послуг, зокрема на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних, транспортних і страхувальних витрат; на оплату транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій; на сплату експортного (вивізного) мита та митних зборів, на рекламу і передпродажну підготовку товарів та ін. Виробничі та комерційні витрати формують повну собівартість продукції підприємства.

Продуктивні та непродуктивні  витрати.

За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки у технології та організації виробництва (брак продукції, збитки від простоїв, оплата понаднормованих робіт тощо). У разі ідеальної організації технології виробництва та праці усі витрати підприємства повинні бути тільки продуктивними.

Плановані та неплановані  витрати.

По можливості охоплення  планом витрати підрозділяються  на плановані та неплановані.

Планованими є виробничі  витрати для відповідних умов виробництва. Вони відповідно до норм і нормативів включаються до планової собівартості продукції.

До непланованих включають  витрати, які за діючим положенням відображаються тільки у фактичній собівартості продукції. Це головним чином невиробничі  витрати. Вони включають витрати по браку, псуванню матеріальних цінностей і природному збутку понад встановлених норм, коли винні особи не встановлені, вартість запасних частин та інших матеріальних цінностей, витрачених на ремонт транспортних засобів, двигунів у зв’язку з поломками, пенсії, що сплачуються за рішенням судових органів при травмах на виробництві, допомога у зв’язку з виробничим травматизмом та професійними захворюваннями, що відшкодовуються підприємствам органами соцстраху за листками непрацездатності та регресними позовами, штрафи за простій рухомого складу понад встановлені норми і т.і.

Ці витрати не плануються, а відображаються тільки за фактичним  обліком.

 

8.3. Методи визначення  собівартості продукції ЦА

При плануванні, калькулюванні  собівартості перевезень на транспорті використовуються різні методи, з яких можна виділити такі основні:

1. Визначення собівартості  перевезень шляхом ділення загальної  суми витрат на обсяги перевезень.

2. Діленням собівартості  години роботи рухомого складу  на величину його годинної продуктивності.

3. Через витрати на  транспортні операції.

4. На основі розрахунків  техніко-економічних факторів.

Перший метод використовується для планування і в офіційній  звітності на усіх видах транспорту.

У практиці планування і  офіційній звітності на усіх видах транспорту на основі першого методу визначається середня собівартість приведеної транспортної продукції. Калькуляційними вимірювачами є приведені тоно-кілометри (приведені тоно-мілі на морському транспорті), тоноперевезення та витрати на один карбованець доходів (у вартісному значенні).