Процес  розвитку фінансових посередників, зокрема  небанківських фінансових інститутів, у зарубіжних країнах характеризується суттєвим тиском з боку цих інститутів на банки в акумуляції заощаджень. Практично вони стали важливими постачальниками позичкового капіталу, їм належить до 40% всіх світових фінансових активів. Збільшують значення небанківських фінансових інститутів і процеси фінансових інновацій. У цих умовах спостерігається посилення конкуренції не тільки між банками і небанківськими фінансовими інститутами, але й між самими цими інститутами.

     В умовах зростання конкуренції і  ринкових ризиків активізувався  процес пошуку нових ринкових ніш і спеціалізації кредитних організацій. Поряд з розширенням сфери нетрадиційних банківських послуг розвивається соціальна спеціалізація кредитних організацій. Зокрема, виділилися ощадні установи, а також установи по наданню споживчих позичок, у тому числі позичок на придбання житла. Даю процеси потребують законодавчого упорядкування діяльності різноманітних кредитних установ, уточнення їхніх організаційно-правових форм і спеціалізації, а також об'єднання в уніфіковані групи з метою регулювання і нагляду. Адаптація норм банківського законодавства до нових процесів на фінансовому ринку проводиться як на рівні Європейського союзу, так і на рівні окремих країн.

     У більшості західних країн, незважаючи на постійне зростання впливу небанківських  фінансових інститутів, основними фінансовими інститутами залишаються банки. Особливістю фінансової системи США є те, що практично провідну роль серед інших посередників відіграють саме небанківські фінансові інститути.

     Особливим є і розподіл кредитних організацій США на банківські і небанківські. Так, відповідно до банківського законодавства США усі фінансово-банківські установи поділені на депозитні і недепозитні. Депозитні інститути, у свою чергу, підрозділяються на банківські, небанківські установи і холдингові компанії (корпорації, що володіють банками). До банківських депозитних установ відносяться комерційні банки, ощадні банки, відділення й агентства закордонних банків. Небанківські депозитні установи представлені позичково-ощадними асоціаціями і кредитними спілками. Позичково-ощадні асоціації приймають ощадні вклади і видають грошові позики своїм вкладникам під заставу. Кредитні спілки являють собою найбільш масову форму кредитних установ (більш 20 тис). Вони акумулюють кошти своїх членів і кредитують їх. Усі депозитні інститути підкоряються резервним вимогам Федеральної резервної системи й одержують доступ до "дисконтного вікна".

     Недепозитні фінансові інститути включають: договірні ощадні інститути, інвестиційні інститути, інвестиційні банки. До договірних ощадних інститутів відносяться: компанії страхування життя, компанії страхування від нещасних випадків, пенсійні фонди, трастові компанії. Інвестиційні інститути, в свою чергу, представлені взаємними фондами, взаємними фондами грошового ринку та фінансовими компаніями.

     Різноманітність небанківських фінансових інститутів у США пояснюється значно більш  розвинутим, ніж у інших країнах, фондовим ринком. Крім того, для такого розвитку були законодавчі передумови, відповідно до існуючого в ті часи банківського закону 1933 року (акт Гласса-Стігола) універсальні банки були поділені на комерційні та інвестиційні. Комерційним банкам було заборонено проводити будь-які операції з цінними паперами. Дозволено здійснювати операції лише з державними федеральними чи муніципальними цінними паперами. Що стосується інвестиційних банків, то основною метою їх діяльності стало здійснення довгострокових вкладень у економіку через операції з цінними паперами за свій рахунок і за рахунок коштів клієнтів.

     Значно  впливали на розвиток банків, а, відповідно, стимулювали розвиток інших фінансових інститутів обмеження, які вводились по відношенню до банків. Так, до недавнього часу банківське законодавство перешкоджало можливостям прямої концентрації банків через створення мережі філій. Тому концентрації, такі як кореспондентські зв'язки, "банківські ланцюги", холдинг-компанії. Банківське законодавство США тривалий час забороняло значний період часу в США поширеними були приховані форми відкриття відділень за межами штату, у якому містилася головна контора банку, у деяких штатах банкам взагалі було заборонено мати відділення. Лише останнім часом можна спостерігати зростання чисельності філій та зменшення загальної кількості юридично не залежних банків. У США донедавна існували також деякі обмеження на виконання операцій комерційними банками. Насамперед це стосується операцій, пов'язаних із інвестиціями банків та гарантуванням розміщення корпоративних цінних паперів, усього комплексу послуг зі страхування, брокерських операцій з нерухомістю та деяких ін. Всі ці обмеження створили можливості розвитку великої кількості як спеціалізованих банківських, так і небанківських інститутів.

     Регулювання діяльності і нагляд за небанківськими депозитними установами здійснюють два федеральних органи: Правління  системи федеральних банків по кредитуванню житлового будівництва і Національна адміністрація по справах кредитних спілок.

     Серед найбільш розвинутих небанківських  фінансових інститутів у США можна  виділити страхові компанії. Нині нараховується  приблизно 2000 компаній зі страхування життя, що існують у двох формах: у вигляді акціонерних компаній або взаємних фондів. Особливістю компаній зі страхування життя є те, що вони ніколи не зазнавали масштабного банкрутства, як, наприклад, банки, тому контроль за цими інститутами на федеральному рівні не здійснюється, а покладено на штати.

     Інший найбільш поширений вид страхових  компаній у США — компанії із страхування майна та від нещасних випадків. їх налічується більш ніж 3000. Контроль над діяльністю цих  компаній, як і компаній із страхування життя, здійснюється на рівні штатів. Але у їх діяльності є суттєва відмінність: по-перше, компанії зі страхування майна та від нещасних випадків підпадають під федеральний податок на прибуток, тому велика частка активів зосереджена у муніципальних облігаціях, які вільні від оподаткування; по-друге, на відміну від компаній зі страхування життя, втрати менш визначені і їх складно прогнозувати, тому ці компанії мають більш ліквідні активи (муніципальні облігації і цінні папери уряду США становлять понад половину їх активів, а більша частина інших активів складають облігації та акції корпорацій).

     Страхова  система США одна з найбільш розвинутих у світі. Що стосується самої країни, то дохід від премій страхових  компаній складає більш третини світового. З-поміж інших країн лише Японія наближається за показниками до США. Однак останнім часом намітилась тенденція досить швидкого європейського ринку страхування.

     Значного  розвитку у США набули такі небанківські фінансові інститути, як недержавні пенсійні фонди. Особливістю пенсійної системи є те, що існує два рівні пенсійного забезпечення — система державного соціального забезпечення та система добровільних недержавних пенсійних фондів. Недержавні пенсійні фонди виконують дві основні функції: роль соціального стабілізатора і основного джерела довгострокових ресурсів, за рахунок яких фінансуються довгострокові інвестиції. В останні роки-приблизно 27% всіх фінансових активів у США знаходилось під контролем недержавних пенсійних фондів. Обсяги вкладень складали більш ніж 10 трлн дол. США, що близько 30% всіх сукупних активів населення (у три рази більше, ніж вклади на депозити в банках). Інвестиційна політика контролюється державними органами влади. Здебільшого недержавні пенсійні фонди вкладають свої кошти у цінні папери корпорацій, державні цінні папери і акції (паї) взаємних фондів. Дохідність недержавних пенсійних фондів, як правило, значно перевищує дохідність банківських депозитів.

     Досить  значного розповсюдження у США набули такі фінансові посередники, як фінансові компанії та взаємні фонди. Фінансові компанії мобілізують кошти шляхом випуску комерційних паперів або акцій та облігацій і використовують залучені кошти для надання позик. Ці позики здебільшого мають невеликі розміри, що відповідає потребам населення та бізнесу.

     Розділяють  три види фінансових компаній.

     1. Фінансові компанії, що надають  позики для купівлі роздрібних  товарів у певних виробників  чи у торгових точках. Ці фінансові  компанії є прямими конкурентами  банкам у наданні споживчого кредиту.

     2. Фінансові компанії, які надають  позики для купівлі окремих  груп товарів — меблів, побутової  техніки, ремонту житла та інші. Особливістю цих компаній є  те, що їх категорія позичальників не може одержати кредит з інших джерел, а тому у відповідності до підвищеного ризику встановлюються і вищі відсоткові ставки.

     3. Фінансові компанії, які купують дебіторську заборгованість зі знижкою. Практично — це операції факторингу. Також такі фінансові компанії можуть надавати і лізингові послуги.

     Відмітною рисою фінансових компаній є те, що порівняно з банками та ощадними інститутами, їх діяльність практично не регулюється. Не існує обмежень на відкриття відділень, володіння активами та способи мобілізації коштів. Регулювання здійснюється лише на рівні штатів, які встановлюють максимальну суму позик, що надаються індивідуальним споживачам, за умови боргової угоди. Відсутність обмежень дає конкурентні переваги фінансовим компаніям порівняно з банками.

     За  обсягами активів та капіталізації  фінансові компанії США є найбільш розвинутими у світі. Так за показниками 2004 року, активи фінансових компаній США склали 4754,7 млрд дол. США.

     Взаємні фонди є фінансовими посередниками, що об'єднують ресурси багатьох дрібних  інвесторів, продаючи їм акції, і використовують одержані кошти на купівлю цінних паперів, таким чином трансформуючи невеликі вимоги у диверсифіковані портфелі акцій, облігацій, заставних під нерухомість, інструментів грошового ринку. Є два види взаємних фондів: фонди відкритого типу (акції можна погашати в будь-який час за ціну, що пов'язана з вартістю активів фонду); фонди закритого типу (фіксована кількість невикупних акцій продається за початковою пропозицією, а потім ними торгують в позабіржовому обороті як звичайними акціями).

     Різні взаємні фонди спеціалізуються на різних активах. Так, деякі володіють широким набором акцій та облігацій, інші спеціалізуються на цінних паперах, випущених у певних галузях чи секторах ринку, а певні групи фондів інвестують у фіксований ринковий кошик цінних паперів. Крім того, великі взаємні фонди можуть пропонувати фонди, що спеціалізуються на іноземних цінних паперах, допомагаючи малим інвесторам стати учасником іноземних фінансових ринків.

     Певну нішу з-поміж інших небанківських  фінансових інститутів посідають кредитні спілки. Вони виступають ще одним спеціалізованим посередником у наданні споживчих кредитів. У США кредитні спілки реєструються або штатами, або федеральним урядом, але майже половина встановлюють вимоги до мінімального розміру їх капіталу, вимоги періодичної звітності і перевірки діяльності кредитних спілок.

      Як показує проведений аналіз, фінансово-кредитна система США має суттєві відмінності  від вітчизняної. Насамперед ця відмінність  проявляється у обмеженні діяльності банків і сприянні розвитку небанківських фінансових інститутів. Створені передумови призвели до того, що практично

     Особливістю фінансового посередництва у  США є широко розгалужена мережа фінансових інститутів, серед яких банкам не тільки не надаються привілеї, а, навпаки, значно обмежується їх вплив на економіку. Хоча небанківські фінансові інститути США значними темпами випереджають розвиток аналогічних інститутів у інших західних країнах, позитивні та негативні наслідки коливань на фондовому ринку впливають на них, незважаючи на те, що США є лідером серед інших країн за показниками страхових, фінансових компаній та інших, безпосередньо пов'язаних з фондовим ринком.

     Отже, аналіз досвіду зазначених країн  свідчить про те, що Україні було б корисно запозичити певний досвід в сфері регулювання небанківських фінансових установ, перейняти практику законодавчого регулювання, щоб пришвидшити процес інтеграції до ЄС.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.-1996 р.-№30. Ст. 141 (зі змінами та доповненнями)
2. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року //Відомості Верховної Ради України.-2003 р.-№40. Ст. 356 (зі змінами та доповненнями)
3. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV // Відомості Верховної Ради України .- 2003 р.- N 18. Ст. 144 (зі змінами та доповненнями)
4. Закон України від 12 липня 2001 р. №2664-III „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України” // Відомості Верховної Ради України .-2002 р.- №1. Ст. 1 (зі змінами та доповненнями)
5. Закон України від 7 грудня 2000 року N 2121-III „Про банки і банківську діяльність ” // Відомості Верховної Ради України .- 2001. N 5-6, Ст.30 (зі змінами та доповненнями)
6. Закон України від 19 червня 2003 року N 978-IV „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” // Відомості Верховної Ради України .- 2003р. -N 52. Ст.377 (зі змінами та доповненнями)
7. Закон України від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” // Відомості Верховної Ради України .- 1996.- N 51. Ст. 292 (зі змінами та доповненнями)
8. Закон України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” // Відомості Верховної Ради України .- 1995.- N 4. Ст. 28 (зі змінами та доповненнями)
9. Закон України вiд 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР “Про фінансовий лізинг” // Відомості Верховної Ради України .- 1998.- N 16. Ст.68 (зі змінами та доповненнями)
10. Закон України вiд 9 липня 2003 № 1057-IV “Про недержавне пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України .- 2003.- N 47-48. Ст.372 (зі змінами та доповненнями)
11. Закон України вiд 15 березня 2001 року № 2299-III “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” // Відомості Верховної Ради України .- 2001.- N 21. Ст.103 (зі змінами та доповненнями)
12. Закон України вiд 20 грудня 2001 року № 2908-III “Про кредитні спілки” // Відомості Верховної Ради України .- 2002.- N 15. Ст.101 (зі змінами та доповненнями)
13. Закон України вiд 7 березня 1996 року № 85-96-ВР “Про страхування” // Відомості Верховної Ради України .- 1996.- N 18. Ст. 78 (зі змінами та доповненнями)
14. Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за №1252/8573
15. Положення про видачу небанківській фінансовій установі - управителю дозволу на право прийняття на себе комерційних ризиків при створенні фонду фінансування будівництва виду Б та/або дозволу на право здійснення емісії сертифікатів фонду операцій з нерухомістю, затверджено розпорядженням Держфінпослуг 29.07.2004 № 1866, Державна реєстрація в Міністерстві юстиції 1 вересня 2004р. за №1084/9683
16. Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 №502, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.01.03 №21/7342 (зі змінами та доповненнями)
17. Аджубей Ю.В,. Хвойник П.И., Артемьев И.Е. Международное предпринимательство: анализ зарубежного опыта - М.: Наука, 1992. – 205 с.
18. Арістова А.М. Аналіз діяльності небанківських фінансових установ // Фінанси України .- 2004.- №12.- С.77-82
19. Артус М.М. Гроші та кредит : Навч. пос. для студентів ВНЗ.- К.:Європейський Університет 2004.- 162 с.
20. Брайтон Джон М. Стратегічне планування для державних і неприбуткових організацій: переклад з англ. - Львів: Літопис. - 2004.- 352 с.
21. Ватаманюк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути в економічній системі США // Фінанси України .- 2003.- №3.- С.119-127
22. Ватаманюк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у перехідних економічних системах // Фінанси України .- 2003.- №8.- С.77-87
23. Ватаманюк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у країнах Західної Європи // Фінанси України .- 2003.- №12.- С.98-106
24. Габбард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка: Підручник /Пер. з англ.; Наук. ред. М.Савлук, Д.Олесневич. - К.: КНЕУ. -2004.- 889 с.
25. Герасимова С. Механізми державного регулювання ринку фінансових послуг// Банківська справа .- 2005.- №6.- С.42-46
26. Голець І. Фінансові посередники на ринку капіталів // Ринок цінних паперів України. — 2002.— № 1-2. — С.64-72.
27. Данілов О.Д. Оподаткування фінансових установ : Навч. посібник .- Ірпінь : Академія ДЕС України.- 2002.-268 с.
28. Джон Хоуксворт . Европа без пенсий// Эксперт , 2001. — № 7. — С. 24-29.
29. Диденко Н.И. Основы внешнеэкономической деятельности в Российской Федерации. - СПб: Политехника. 1997. - 470 с.
30. Економіка зарубіжних країн/ За ред. А.С. Філіпенка. — К.: КНДУ, 1999. — 384 с.
31. Економічна енциклопедія / За ред. Б.Д. Гаврилишин та ін. – К.ВЦ „Академія” - Т.3 - 2002. - 952 с.
32. Ернст Меренгс. Стан розвитку лізингу в Україні // Лізинг в Україні,- 2006.- №2. - С.7-10
33. Ивантер Д.Е., Кузнецов А.В., Оленин И.В. "Профессиональные управляющие в системе негосударственного пенсионного обеспечения: опыт Великобритании и уроки для России // Пенсия, 2001.— № 6. — С. 30-39.
34. Кілієвич О.І., Терличка В.В Аналіз державної політики в Україні: Навчальна дисципліна, сфера професійної діяльності, галузь прикладних досліджень. Збірка документів і матеріалів.-К.: ”К.І.С.”, -2004. – 210с.
35. Коваленко В.М. Організаційно-економічні аспекти розвитку кредитних спілок // Фінанси України .- 2002.- №7.- С.104-109
36. Ковальчук К.Ф., Вишнякова І.В. Показники ефективності лізингової угоди // Фінанси України .- 2004.- №6.- С.141-146
37. Корнєєв В.В. Фінансові посередники: інституційна роль та інструментарій // Фінанси України. — 2000.— № 2.— С. 37-45.
38. Колісник М.К., Маслак О.О., Раманів Є.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – Львів: Видавництво Національного Університету „Львівська політехніка”, -2004. – 192 с.
39. Кредитные союзи : альтернатива банкам или хорошо забытое старое? // Финансовые услуги. - 2005. — № 2. - С. 50-51.
40. Криклій А.С., Небанківські фінансові інститути: досвід функціонування у фінансовій системі США // Економіка та держава .- 2006.- №6.- С.9-11
41. Криклій А.С., Януль І.Є., Каракулева І.С., Сучасні тенденції розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні // Економіка та держава .- 2005.- №12.- С.17-19
42. Куценко Т.Ф., Чистов С.М., Никифоров А.Є., Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – Вид. 2-ге, доопрац. і допов. – К.: КНЕУ, - 2004. – 440 с.
43. Лабанова А.Л. Перспективи розвитку ринку нетрадиційних банківських послуг // Фінанси України. — 2003.— № 3.— С.133-139.
44. Ломбардний бізнес та його проблеми в Україні // Фінансовий ринок України, 2007 - №1.- С.6-7.
45. Манилич М.І., Галушка Є.О. Кредитна спілка: банк чи каса взаємодопомоги // Фінанси України. — 2002.— № 6.— С.95-98.
46. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків/Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблін, А Стасишин.— К.: Основи, 1998.— 963 с.
47. Мітюков І.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Надбаєва С.М. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник. [У 6 т.] Т. 1. – К.: Укрбанковидав, 2001. —542 с.
48. Невмержицький В.В. Стан та розвиток ринку фінансових послуг в Україні // Фінанси України. — 2004.— № 10.— С.123-130.
49. Ніколаєв Є.Б. Підвищення ролі небанківських фінансово-кредитних установ // Фінанси України. — 2002.— № 12.— С.107-113.
50. Огляд ринку небанківських фінансових послуг в Україні. Річний звіт за 2005 рік // Финансовые услуги.- 2006.- №3.- С.17-28.
51. Оленчик А. Небанковский финансовый сектор в Украине : состояние и приоритеты дальнейшего развития // Финансовые услуги.- 2001.- №11-12.- С.8-17.
52. Онищук Я. В. Розвиток лізингу в Україні// Фінанси України. — 2005.— № 7.— С.106-113.
53. Оробець Л. Лізингові асоціації – переваги від об”єднання // Лізинг в Україні. - 2005.- №2.- С.16-17.
54. Остафіль О.В. Проблеми та перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні // Фінанси України. — 2004.— № 12.— С.189-192.
55. Партин Г.О. Тиванчук О.І. Пенсійні фонди як учасники фінансового ринку// Фінанси України. — 2002,— № 9,— С.143-149.
56. Плиса В.Й. Інтеграція страхового ринку України у світовий страховий простір// Фінанси України. — 2002.— № 7.— С.94-103.
57. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспективи адаптації законодавства України/За наук. ред. С.Шевчука.-Х.:Консул, 2002.- 360с.
58. Рєзанова Н. Податок на прибуток підприємств та лізинг в Україні // Лізинг в Україні. 2006.- №2.- С.11-15.
59. Різник В.Поняття лізингу в законодавстві України // Лізинг в Україні.- 2005.- №2.- С.11-12.
60. Свердел М.О. Небанківські фінансові установи на фінансовому ринку України// Фінанси України. — 2003— № 2.— С.145-147.
61. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. Київ:Центр навчальної літератури, 2005. – 384с.
62. Таранкова Л.Г. К вопросу об институциональном устройстве банковской системи // Бизнес и банки.— 2000. — №11. — С. 57—61.
63. Терличка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. – К.:Основи, - 2002. – 750с.
64. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Т.П. Журавлевой и Н.Н. Мильчаковой. - М.: Банки и биржи. ЮНИТИ, 1997.-485 с.
65. Услуги в системе мировой торговли: Научно-аналитический обзор. -М.:ИНИОН, - 1990. -64 с.
66. Услуги и их социально-экономическая роль.- М.: Прогресс, 1967. -312с.
67. Региональные проблемы развития социальной и производственной
68. инфраструктуры: СОПС АН УССР, 1990. - 204 с.
69. Фінансово – економічний словник. - А. Г. Загородний, Г. Л. Вознюк, Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2005. – 714 с.
70. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навчальний посібник. –К.: ЦУЛ,- 2002. – 616 с.
71. Хоружий С.Г.Стратегія розвитку фінансового сектору України (матеріали Координаційної ради з питань політики фінансового сектору при Кабінеті Міністрів України). Стан розвитку ринків небанківських фінансових послуг та їх державне регулювання. - 2005.- 256 с.
72. Хмыз О. Финансовые посредники в США // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2003. — N 3. — С. 117—121.
73. Шамова І. В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 195 с.
74. Шевчук Ю. Закон „Про фінансовий лізинг” переваги та недоліки нового законодавчого середовища для здійснення лізингових операцій Лізинг в Україні, 2006 р.- №2.- С.7-8.
75. Шевчук Ю. Лізинг як фінансовий інструмент : особливості та переваги // Фінансовий ринок України, 2006 р.- №10.- С.23-25.
76. Шелудько В.М.Фінансовий ринок: Навчальний посібник – К.: Знання. - 2002. – 535 с.
77. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник. – 2-ге вид, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, - 2004. – 699 с.
78. www.cea.assur.org — Європейська національна асоціація страхових компаній.
79. www.dfp.gov.ua — Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні.
80. www.factors-chain.com — Всесвітня організація факторингу.
81. www.forbes.com - Офіційний сайт журналу Forbes.
82. www.minfin.gov.ua — Офіційний сайт Міністерства фінансів України.