Правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ

     поглибленню співробітництва з фінансовими  регуляторами, чия наглядова діяльність базується на оцінці ризиків, для  вивчення та запровадження системи  нагляду за фінансовими установами, що базується на оцінці ризиків;

     підписання  двосторонніх угод з країнами ЄС та ЄЕП про співробітництво та обмін інформацією;

     розвиток  системи обміну досвідом щодо регулювання  ринків фінансових послуг.

     4. розвиток діяльності саморегулівних організацій (далі – СРО) в різних секторах фінансового ринку.

     Питання створення СРО є надзвичайно актуальним, оскільки для ефективного функціонування фінансового ринку необхідні впровадження єдиних правил поведінки для фінансових установ, аналіз впровадження розробленої нормативно-правової бази регуляторами фінансового сектору, моніторинг статистичної інформації щодо діяльності суб‘єктів у цьому секторі тощо. СРО повинні стати своєрідною ланкою зв‘язку між регуляторами та фінансовим ринком, що дозволить своєчасно реагувати на проблемні питання, які виникають у процесі функціонування фінансової системи, а також вживати своєчасних заходів щодо запобігання таким проблемам.

     Для розвитку діяльності саморегулявних організацій  перш за все необхідне удосконалення  діючої нормативно-правової бази та розробка відповідних актів щодо делегування окремих повноважень фінансових регуляторів СРО, що забезпечить:

     - встановлення умов делегування СРО окремих повноважень регуляторів, зокрема визначення їх прав та обов‘язків;

     - врегулювання порядку взаємодії регуляторів та СРО;

     - ефективний нагляд з боку регуляторів за діяльністю СРО щодо виконання делегованих повноважень;

     - підвищення якості надання фінансових послуг, а отже, й підвищення ефективності функціонування фінансової системи в цілому.

     5. удосконалення нормативно-правової бази регулювання та нагляду.

     Стратегічними напрямками подальшого розвитку правовідносин  у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності на ринку  фінансових послуг, окрім банківського, який перейшов на міжнародні стандарти  фінансової звітності, повинні бути:

     встановлення  та дотримання тих мінімальних вимог, які визначені у директивах Європейського Союзу, а саме щодо обсягу, оцінки та подання інформації у балансі, звіті про прибуток і збиток, а також у примітках до фінансових звітів;

     застосування  Міжнародних стандартів фінансової звітності для складання консолідованих фінансових звітів товариств, цінні папери яких допущені до лістингу на фондових біржах країн-членів ЄС, та подальше узгодження директив з положеннями Міжнародних стандартів фінансової звітності;

     врегулювання  розбіжностей в обсязі та структурі інформації, яка має наводитись у фінансовій звітності, зокрема уникати стислого її викладення та подавати у якнайповнішому обсязі;

     запровадження для підприємств, які не зобов’язані  оприлюднювати фінансову звітність, мінімальних вимог до розкриття інформацій, узгоджених з Директивами Європейського Союзу;

     запровадження застосування диференційованого підходу  до звітності малих підприємств.

     Удосконалення нормативно-правової бази регулювання та нагляду у сфері аудиту повинно здійснюватись шляхом гармонізації законодавства України та інших нормативних актів з аудиту до вимог Європейського Союзу, яку слід здійснювати на рівні державних органів регулювання, і перш за все законодавства, так і на рівні професійного саморегулювання.

     Щодо  розкриття інформації

     Фінансова установа повинна своєчасно та доступними засобами розкривати повну і достовірну інформацію з усіх суттєвих питань, що стосуються її діяльності, з метою надання можливості користувачам інформації та потенційним споживачам фінансових послуг приймати виважені рішення.

     Основні напрями реалізації:

     - удосконалення законодавчої бази щодо посилення вимог до правдивості і коректність інформації, що використовується в рекламі; запровадження дисциплінарних заходів за неправдиву рекламну інформацію про компанію чи певну послугу, що надається компанією;

     - запровадження обов’язковості розкриття інформації при укладанні контрактів між фінансовими установами та споживачами;

     - визначення вимог щодо розкриття інформації про фінансові установи та показники діяльності (зміст та формат інформації, що підлягає обов’язковому оприлюдненню: про фінансові установи, результати діяльності за певний період; частота та спосіб оприлюднення інформації; зміст, формат, частота оприлюднення інформації про схожі продукти і послуги наявні на ринку);

     - в засобах масової інформації періодично висвітлювати діяльність на фінансовому ринку.

     Щодо  здійснення безвиїзного, виїзного нагляду та правозастосування

     Система нагляду за фінансовими установами, основною метою якої є здійснення періодичного аналізу та оцінки діяльності окремих фінансових установ, повинна  складатися з певних форм як виїзного, так і безвиїзного нагляду. Поєднання  даних двох форм сприяє максимізації спільних зусиль і уникнення розривів у здійсненні нагляду в цілому.

     Основні напрями реалізації:

     - забезпечення органів нагляду на належному рівні засобами збору, розгляду та аналізу звітів, що подаються до органу нагляду, та статистичної звітності фінансових установ на неконсолідованій та консолідованій основі;

     - наявність адекватних наглядових заходів для застосування своєчасних виправних дій, коли фінансові установи не дотримуються пруденційних вимог (таких як мінімальні коефіцієнти достатності капіталу), у випадку якщо це передбачено законодавством, коли мають місце порушення нормативно-правових актів, або у разі виникнення будь-якої іншої загрози для вкладників;

     - поступовий перехід до нагляду на основі оцінки ризиків;

     - максимальний облік у діяльності страховиків таких параметрів, як рівень ризиків, адекватність оцінки страховиком реального рівня ризику, якість внутрішньої системи управління і контролю за ризиками, відповідний бухгалтерський облік і фінансова звітність, виявлення недоліків у діяльності страховиків на ранніх стадіях їх розвитку;

     - внесення змін до законодавства України, з метою встановлення системи та механізму пруденційного нагляду за діяльністю фінансових установ.

     Щодо  здійснення нагляду  за діяльністю фінансових груп

     В Україні існування фінансових груп, до складу яких можуть входити комерційний  банк, одна-дві небанківські фінансові установи та комерційні підприємства, які не займаються наданням фінансових послуг, являють собою особливу проблему для регулюючих органів. Розробка ефективних механізмів нагляду за діяльністю таких фінансових груп вимагає першочергової уваги. Ці механізми мають забезпечити належну оцінку ризиків і зменшити можливість виникнення конфлікту інтересів щодо операцій між зв’язаними/спорідненими сторонами.

     Впровадження  механізму нагляду за діяльністю фінансових груп можливе, якщо будуть розроблені нові чи внесені зміни  до чинних нормативно-правових актів, зокрема до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг” з метою визначення таких понять, як фінансова група, фінансовий конгломерат, консолідований нагляд та консолідована звітність;

     розроблені  заходи по запровадженню консолідованого  нагляду за діяльністю фінансових установ  та юридичних осіб, які не є фінансовими установами, що утворюють між секторні фінансові групи;

     консолідація  банківського та небанківського секторів, подальша концентрація в банківському секторі, яка прискорюється зростанням присутності іноземного капіталу та вимагає консолідованого нагляду і координації дій банківського нагляду та інших органів регулювання фінансових ринків в Україні та за кордоном;

     розроблення стандартів консолідованої звітності  для фінансових конгломератів;

     вироблення  кількісних критеріїв консолідованого  нагляду за фінансовими конгломератами (визначення адекватності капіталу, ліквідність, концентрація ризиків);

     вироблення  якісних критеріїв консолідованого  нагляду за фінансовими конгломератами (кваліфікованість керівництва, якість внутрішнього аудиту);

     забезпечення координації діяльності органів консолідованого нагляду (визначення координуючого органу, задач та повноважень координатора, правил обміну інформацією між регуляторами);

     розроблення регламенту взаємодії всіх органів  нагляду, який передбачатиме перелік, обсяги та терміни обміну інформацією.

     Щодо  вдосконалення системи іпотечного фінансування та житлового іпотечного кредитування.

     Розвиток  ринку класичного іпотечного кредитування розпочався в Україні в середині 2003 – на початку 2004 років після  прийняття Закону України „Про іпотеку”. Хоча ринок розвивається швидкими темпами, подальшій його еволюції та зменшенню вартості кредитних ресурсів може перешкоджати низка існуючих і потенційних перешкод.

     Однією  з таких перешкод є те, що законодавче  поле залишається непослідовним та суперечливим. Низка законів України у сфері фінансування житлового будівництва та іпотечних відносин, а саме Закони України „Про іпотеку”, „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, „Про іпотечні облігації”, крім того спеціальний Закон України „Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд" врегульовують різні моделі фінансування на іпотечному ринку, що неузгоджені між собою та підчас є суперечливими, оскільки по-різному визначають тотожні поняття, процеси, операції та мають різні підходи щодо визначення подібних суб’єктів діяльності та їх державного регулювання.

     Також, перешкодою є існування особливих  схем з привілейованими та пільговими умовами для окремих суб’єктів  ринків фінансових послуг, що ускладнює  розвиток іпотечного ринку, державне регулювання  суб’єктів, які здійснюють діяльність з фінансування житлового будівництва та рефінансування первинних іпотечних кредиторів, створює нерівні умови конкуренції на іпотечному ринку.

     Для удосконалення системи іпотечного фінансування та житлового іпотечного кредитування треба рушити у наступних напрямках:

     створення національної системи іпотечного кредитування та вироблення єдиного системного підходу  до законодавства з метою узгодження норм з різними підходами до визначення понять та системи регулювання суб’єктів  шляхом:

     узгодження  в один законодавчий акт тотожні механізми щодо рефінансування первинних іпотечних кредиторів, передбачених законами України „Про іпотеку”, „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” та „Про іпотечні облігації”;

     недопущення існування особливих схем з привілейованими та пільговими умовами для окремих суб’єктів ринків фінансових послуг, зокрема скасування Закону України „Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд"”;

     визначення повноважень Держфінпослуг щодо встановлення вимог до достатності капіталу, ліквідності, ліцензування діяльності спеціалізованих іпотечних установ та іпотечних кредиторів – небанківських фінансових установ;

     узгодження  повноважень між органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, щодо регулювання суб’єктів, що здійснюють діяльність з фінансування/кредитування житлового будівництва та рефінансування первинних іпотечних кредиторів;

     усунення  неврегульованості законодавства  шляхом визначення певної фінансової послуги, яка іпотечним кредитором або спеціалізованою іпотечною установою надається при здійсненні рефінансування первинних іпотечних кредиторів шляхом придбання/набуття іпотечних активів;

     захист  прав громадян від зловживань суб’єктів, що використовують неврегульовані законодавством схеми фінансування будівництва за рахунок коштів, отриманих від фізичних осіб;

     визначення, що фінансування масового будівництва  житла за рахунок коштів прямо  або опосередковано отриманих від  фізичних осіб може здійснюватися виключно через механізми, закріплені в одному законодавчому акті, а саме Законі України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, а також через інститути спільного інвестування та недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості;