Правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ

     Пріоритетами  політики нагляду у сфері фінансового ринку, як інтегрованої системи на наступні декілька років, має стати:

     - удосконалення існуючого законодавства;

     - покращення вже створеної системи  нагляду та регулювання, що  сприятиме розвитку фінансового  стабільних установ на засадах  здорової конкуренції;

     - захист інтересів споживачів  фінансових послуг;

     - покращення фінансового стану  фінансових установ. 

     Розвиток  системи регулювання та нагляду  за фінансовими ринками має здійснюватися за такими основними напрямами:

     1. підвищення політичної, операційної та фінансової незалежності регулюючих органів.

     У контексті органу регулювання фінансової діяльності незалежність означає, що орган  регулювання повинен мати спроможність, без неналежного втручання розробляти та запроваджувати регуляторну політику, забезпечувати її дотримання.

     Створення відокремлених органів нагляду  у сфері ринків фінансових послуг з метою дотримання балансу у  регулюванні окремих його сегментів  передбачає: надання органам нагляду  достатньої правової незалежності, створення  такої нормативної бази, за якої мінімізується можливість політичного тиску на їхню діяльність, забезпечення адекватного фінансового та технічного забезпечення.

     Для реалізації зазначеного напряму  необхідно, в першу чергу:

     визначення  особливого статусу фінансових регуляторів в системі виконавчої влади України;

     формування  особливого режиму підконтрольності та підзвітності фінансових регуляторів;

     встановлення  особливого порядку призначення  та звільнення керівного складу фінансових регуляторів;

     впровадження  диверсифікації джерел фінансування діяльності фінансових регуляторів, в тому числі за рахунок платежів нагляду;

     визначення  особливого статусу працівників  фінансових регуляторів порівняно  з іншими категоріями державних  службовців в частині умов оплати праці та юридичного захисту;

     зняття  необхідності погодження проектів нормативно-правових актів фінансових регуляторів з  Держпідприємництва;

     усунення  невиправданих перешкод у здійсненні фінансовими регуляторами своїх  повноважень у сфері нагляду  та правозастосування тощо.

     2. розбудова консолідованої інформаційно-аналітичної системи та системи обміну інформацією між регуляторами.

     Однією  з основних проблем у створенні  системного регулювання ринків фінансових послуг є слабка координація дій між фінансовими регуляторами (НБУ, ДКЦПФР та Держфінпослуг) як на рівні формування регуляторної бази, так і в процесі повсякденної наглядової діяльності (неузгодженість при прийнятті нормативно-правових актів; слабка координація дій в умовах системних фінансових криз; відсутність систематичного обміну інформацією; не відпрацьованість механізмів взаємодії при здійсненні нагляду за діяльністю фінансових конгломератів чи пов’язаних осіб).

     Для вирішення цього завдання, в першу  чергу необхідне:

     чітке розмежування регуляторних повноважень  між фінансовими регуляторами;

     налагодження  системної та ефективної співпраці  регуляторів ринку фінансових послуг з метою забезпечення інтегрованого  і належного нагляду за суб’єктами, які надають фінансові послуги;

     забезпечення  належного рівня їх взаємодії  і обміну інформацією під час здійснення наглядових функцій щодо “суміжних” сегментів ринків фінансових послуг;

     відпрацювання механізмів взаємодії при здійсненні нагляду за діяльністю фінансових конгломератів  чи пов’язаних осіб, започаткування фінансовими  регуляторами координації дій в умовах системних фінансових криз.

     3. перехід до загальноприйнятих в світі стандартів державного регулювання ринків фінансових послуг сприятиме інтеграції України до європейського співтовариства, збільшить інвестиційну привабливість економіки України та підвищить обсяги іноземних інвестицій в небанківський фінансовий сектор. Таким чином, взаємодія з міжнародними фінансовими організаціями є важливим стратегічним напрямком та можлива завдяки поглибленню відносин з Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю, Міжнародною організацією регуляторів недержавних пенсійних фондів, Міжнародною організацією з регулювання ринку цінних паперів;

     поглибленню співробітництва з фінансовими  регуляторами, чия наглядова діяльність базується на оцінці ризиків, для вивчення та запровадження системи нагляду за фінансовими установами, що базується на оцінці ризиків;

     підписання  двосторонніх угод з країнами ЄС та ЄЕП про співробітництво та обмін  інформацією;

     розвиток  системи обміну досвідом щодо регулювання ринків фінансових послуг.

     4. розвиток діяльності саморегулівних організацій (далі – СРО) в різних секторах фінансового ринку.

     Питання створення СРО є надзвичайно  актуальним, оскільки для ефективного  функціонування фінансового ринку  необхідні впровадження єдиних правил поведінки для фінансових установ, аналіз впровадження розробленої нормативно-правової бази регуляторами фінансового сектору, моніторинг статистичної інформації щодо діяльності суб‘єктів у цьому секторі тощо. СРО повинні стати своєрідною ланкою зв‘язку між регуляторами та фінансовим ринком, що дозволить своєчасно реагувати на проблемні питання, які виникають у процесі функціонування фінансової системи, а також вживати своєчасних заходів щодо запобігання таким проблемам.

     Для розвитку діяльності саморегулявних організацій перш за все необхідне удосконалення діючої нормативно-правової бази та розробка відповідних актів щодо делегування окремих повноважень фінансових регуляторів СРО, що забезпечить:

     - встановлення умов делегування СРО окремих повноважень регуляторів, зокрема визначення їх прав та обов‘язків;

     - врегулювання порядку взаємодії регуляторів та СРО;

     - ефективний нагляд з боку регуляторів за діяльністю СРО щодо виконання делегованих повноважень;

     - підвищення якості надання фінансових послуг, а отже, й підвищення ефективності функціонування фінансової системи в цілому.

     5. удосконалення нормативно-правової бази регулювання та нагляду.

     Стратегічними напрямками подальшого розвитку правовідносин  у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності на ринку фінансових послуг, окрім банківського, який перейшов на міжнародні стандарти фінансової звітності, повинні бути:

     встановлення  та дотримання тих мінімальних вимог, які визначені у директивах Європейського  Союзу, а саме щодо обсягу, оцінки та подання інформації у балансі, звіті про прибуток і збиток, а також у примітках до фінансових звітів;

     застосування  Міжнародних стандартів фінансової звітності для складання консолідованих фінансових звітів товариств, цінні  папери яких допущені до лістингу на фондових біржах країн-членів ЄС, та подальше узгодження директив з положеннями Міжнародних стандартів фінансової звітності;

     врегулювання  розбіжностей в обсязі та структурі  інформації, яка має наводитись у  фінансовій звітності, зокрема уникати  стислого її викладення та подавати у якнайповнішому обсязі;

     запровадження для підприємств, які не зобов’язані  оприлюднювати фінансову звітність, мінімальних вимог до розкриття  інформацій, узгоджених з Директивами  Європейського Союзу;

     запровадження застосування диференційованого підходу до звітності малих підприємств.

     Удосконалення нормативно-правової бази регулювання  та нагляду у сфері аудиту повинно  здійснюватись шляхом гармонізації законодавства України та інших  нормативних актів з аудиту до вимог Європейського Союзу, яку слід здійснювати на рівні державних органів регулювання, і перш за все законодавства, так і на рівні професійного саморегулювання.

     Щодо  розкриття інформації

     Фінансова установа повинна своєчасно та доступними засобами розкривати повну і достовірну інформацію з усіх суттєвих питань, що стосуються її діяльності, з метою надання можливості користувачам інформації та потенційним споживачам фінансових послуг приймати виважені рішення.

     Основні напрями реалізації:

     удосконалення законодавчої бази щодо посилення вимог до правдивості і коректність інформації, що використовується в рекламі; запровадження дисциплінарних заходів за неправдиву рекламну інформацію про компанію чи певну послугу, що надається компанією;

     запровадження обов’язковості розкриття інформації при укладанні контрактів між фінансовими установами та споживачами;

     визначення  вимог щодо розкриття інформації про фінансові установи та показники  діяльності (зміст та формат інформації, що підлягає обов’язковому оприлюдненню: про фінансові установи, результати діяльності за певний період; частота та спосіб оприлюднення інформації; зміст, формат, частота оприлюднення інформації про схожі продукти і послуги наявні на ринку);

     в засобах масової інформації періодично висвітлювати діяльність на фінансовому ринку.

     Щодо  здійснення безвиїзного, виїзного нагляду  та правозастосування 

     Система нагляду за фінансовими установами, основною метою якої є здійснення періодичного аналізу та оцінки діяльності окремих фінансових установ, повинна  складатися з певних форм як виїзного, так і безвиїзного нагляду. Поєднання даних двох форм сприяє максимізації спільних зусиль і уникнення розривів у здійсненні нагляду в цілому.

     Основні напрями реалізації:

     забезпечення  органів нагляду на належному  рівні засобами збору, розгляду та аналізу звітів, що подаються до органу нагляду, та статистичної звітності фінансових установ на неконсолідованій та консолідованій основі;

     наявність адекватних наглядових заходів для  застосування своєчасних виправних  дій, коли фінансові установи не дотримуються пруденційних вимог (таких як мінімальні коефіцієнти достатності капіталу), у випадку якщо це передбачено законодавством, коли мають місце порушення нормативно-правових актів, або у разі виникнення будь-якої іншої загрози для вкладників;

     поступовий перехід до нагляду на основі оцінки ризиків;

     максимальний  облік у діяльності страховиків  таких параметрів, як рівень ризиків, адекватність оцінки страховиком реального  рівня ризику, якість внутрішньої  системи управління і контролю за ризиками, відповідний бухгалтерський облік і фінансова звітність, виявлення недоліків у діяльності страховиків на ранніх стадіях їх розвитку;

     внесення  змін до законодавства України, з метою встановлення системи та механізму пруденційного нагляду за діяльністю фінансових установ.

     Щодо  здійснення нагляду за діяльністю фінансових груп

     В Україні існування фінансових груп, до складу яких можуть входити комерційний  банк, одна-дві небанківські фінансові установи та комерційні підприємства, які не займаються наданням фінансових послуг, являють собою особливу проблему для регулюючих органів. Розробка ефективних механізмів нагляду за діяльністю таких фінансових груп вимагає першочергової уваги. Ці механізми мають забезпечити належну оцінку ризиків і зменшити можливість виникнення конфлікту інтересів щодо операцій між зв’язаними/спорідненими сторонами.

     Впровадження  механізму нагляду за діяльністю фінансових груп можливе, якщо будуть розроблені нові чи внесені зміни  до чинних нормативно-правових актів, зокрема до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” з метою визначення таких понять, як фінансова група, фінансовий конгломерат, консолідований нагляд та консолідована звітність;

     розроблені  заходи по запровадженню консолідованого  нагляду за діяльністю фінансових установ та юридичних осіб, які не є фінансовими установами, що утворюють між секторні фінансові групи;