Правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ

     Взагалі активи недержавних пенсійних фондів є важливою складовою інвестиційних ресурсів у всіх розвинутих країнах (у тому числі і Європейських) — це потоки капіталу. Оскільки пенсійні фонди вкладають кошти у цінні папери (в основному, це облігації й акції) з метою довгострокового інвестування, вони рідко беруть участь у біржовій спекулятивній грі. Інакше, активи пенсійних фондів є своєрідним стабілізатором фінансової системи країни.

     Економетричні моделі показали, що при збереженні основних економічних факторів демографічні зміни в період до 2015 року призведуть до збільшення особистих заощаджень у країнах Європи і Великобританії до 2—3% ВВП. Якщо допустити двопроцентне щорічне зростання ВВП, то в реальному вираженні це буде збільшення заощаджень у цих країнах на 200—300 млрд євро. [28; с.28]

     Відповідно  до оцінок експертів, у міру скасування законодавчих обмежень на структуру  активів недержавних пенсійних  фондів, основу їхнього інвестиційного портфеля складуть акції, що є більш  дохідним інструментом, ніж облігації. У частині низько - ризикових активів пріоритет буде віддаватися не державним облігаціям, як це робиться зараз, а корпоративним, номінованим у євро.

     Іншим високорозвинутим небанківським фінансовим інститутом у країнах Західної Європи є страхові компанії. Так, на Японію, США та країн ЄС припадає понад 85% світового обсягу страхування.

     У загальних рисах страховий ринок  Європейського Союзу чітко поділений  на ринок страхування життя і  ринок загального страхування.

     Страхові  компанії так само, як і недержавні пенсійні фонди є потужними інституційними інвесторами. У 2009 році загальна сума капіталовкладень страхових компаній склала 5855 млн. євро їх балансового звіту, з яких 4729 млн. євро припадає на страхування життя (тобто 81%). Капіталовкладення страхових компаній країн Єврозони складає 59% загальноєвропейських. Великобританія, Франція та Німеччина у сумі складають 66% всіх страхових капіталовкладень Європи. [76]

     Досить  великого розповсюдження набули у країнах  Західної Європи різні види інвестиційних  фондів. Так, у Великобританії протягом тривалого часу домінують юніт-трасти (пайові трасти). Суть їх діяльності полягає в тому, що інвестор передає в довірче управління свої грошові внески. Вкладаючи кошти в юніт-траст, він одержує свідчення про внесення паю. Ціна паю вираховується шляхом ділення загальної вартості цінних паперів, що знаходяться в портфелі юніт-траста, на кількість випущених паїв. Якщо попит підвищується, то може бути прийняте рішення про випуск нових юнітів.

     Є також інший вид інвестиційних компаній — інвестиційний траст.

     На  відміну від юніт-трастів він  не має права постійно випускати  чи викуповувати власні паї. Має постійний статутний капітал, що може змінюватися лише час від часу в зв'язку з прийняттям акціонерами рішення про його збільшення. Акції компаній подібного типу мають котирування на фондовій біржі. Це звичайні корпорації, зареєстровані відповідно до Закону про компанії зі всіма особливостями, що випливають, характерними для управління корпораціями. Основна відмінність від звичайних корпорацій полягає в тому, що якщо засоби останніх вкладені в машини, устаткування й інше, то засоби інвестиційних трастів — у цінні папери. [21; с.101]

     Інвестиційна  сфера економіки Німеччини дуже специфічна в порівнянні з іншими країнами. Це зв'язано з особливою  роллю банків, що вони в ній відіграють. Навіть ті інститути, що призначені для забезпечення інвестування за допомогою ринку цінних паперів, підкоряються тому ж законодавству, що і банки. Ще однією характерною відмінністю німецьких інвестиційних фондів є специфіка їхніх депозитаріїв — структур, на які покладене відповідальне збереження цінних паперів і контроль за компаніями з управління активами. Депозитаріями фондів можуть бути тільки банки.

     Досить  потужно у країнах Західної Європи розвиваються кредитні спілки. Обсяги їх грошових ресурсів є досить великими, крім того, у багатьох країнах вони складають досить потужну конкуренцію комерційним банкам.

     Кожна окрема країна має свою специфіку  діяльності кредитних спілок. [80]

     Традиційні  кредитні спілки зазнали певних змін у відповідності до вітчизняної фінансової системи у Франції. Особливістю системи кредитної кооперації у цій країні є паралельне існування трьох потужних національних системи кооперативних банків. Крім цього, законом від 25 червня 1999 року французькі ощадні каси були трансформовані в систему кооперативних банків, які на думку французьких законодавців, є більш прогресивною формою фінансової установи. Ці кооперативні банківські групи характеризуються наступними ознаками.

     Найбільшого розвитку поміж інших Європейських країн за кількістю і якістю кредитних спілок досягла Німеччина. Кредитна кооперація в Німеччині представлена кооперативними банками, організаційно-правовою формою яких є кооператив, їх регіональними та національними об'єднаннями та розвинутою сервісною інфраструктурою. Німецька система кооперативних банків обслуговує близько 30 млн членів-клієнтів і має загальний баланс 576,1 млрд євро. Близько 75% всіх бізнесменів, 80% фермерів і 60% ремісників є членами кооперативних банків. Кредитні кооперативи Німеччини сформували найбільшу мережу в Європі, яка складається з майже 20 тисяч кооперативних установ та їх відділень, що діють фактично в кожному населеному пункті, в тому числі й сільському.

     Значного  розвитку у Європі одержали і такі небанківські фінансові інститути, як факторингові компанії. За даними Світового банку у світі постійно спостерігається тенденція до збільшення об'ємів факторингових операцій.

     За  обсяг світового обороту факторингових  компаній у 2009 році склав 1016,547 млн. євро з них 70% припадає на європейські країни. Особливістю факторингових послуг більшості європейських країн є їх орієнтація на внутрішній факторинг, який за оборотом випереджає міжнародний більше ніж у 11 разів. [78]

     Проведений  вище аналіз показує, що головною особливістю  розвитку фінансових посередників у країнах Західної Європи є наявність великої кількості небанківських фінансових інститутів. Вони виконують у більшості вузькоспеціалізовані функції, орієнтовані переважно на споживачів фізичних осіб. Крім того, за рахунок більшості небанківських фінансових інститутів забезпечується вирішення низки соціальних питань та покращується інвестиційне середовище. Незважаючи на певні особливості, притаманні фінансовим системам окремих західноєвропейських країн, які характеризуються домінуванням банківського сектора, небанківські фінансові інститути займають певне місце і ефективно функціонуючи постійно збільшують показники своєї діяльності.

     Фінансова система США вирізняється з-поміж інших великою кількістю небанківських фінансових інститутів. Досвід цієї країни з функціонування зазначених інститутів має велике значення з точки зору визначення розвитку пріоритетних для України напрямів стимулювання розвитку небанківської сфери.

     Розглядаючи фінансову інфраструктуру зарубіжних країн, поняття "небанківські фінансові інститути" практично ототожнюється з поняттям "фінансові посередники", а окремо роль і значення кожного з цих інститутів недостатньо розглянуті.

     Досвід  функціонування банківської системи  в Україні показує, що цілий ряд  проблем соціально-економічного розвитку країни не може бути вирішений не тільки тому, що комерційні банки не виявляють до цього матеріальної зацікавленості, але й у силу того, що в інфраструктурі ринку банківських послуг відсутні необхідні інституціональні елементи. Небанківські фінансові інститути мають усунути ряд проблем, пов'язаних з неможливістю забезпечення банками всіх специфічних функцій. Але, незважаючи на прийняття ряду законодавчих актів, а також створення єдиного регулюючого органу, небанківські фінансові інститути розвиваються досить повільно.

     Процес  розвитку фінансових посередників, зокрема  небанківських фінансових інститутів, у зарубіжних країнах характеризується суттєвим тиском з боку цих інститутів на банки в акумуляції заощаджень. Практично вони стали важливими постачальниками позичкового капіталу, їм належить до 40% всіх світових фінансових активів. Збільшують значення небанківських фінансових інститутів і процеси фінансових інновацій. У цих умовах спостерігається посилення конкуренції не тільки між банками і небанківськими фінансовими інститутами, але й між самими цими інститутами.

     В умовах зростання конкуренції і  ринкових ризиків активізувався  процес пошуку нових ринкових ніш  і спеціалізації кредитних організацій. Поряд з розширенням сфери нетрадиційних банківських послуг розвивається соціальна спеціалізація кредитних організацій. Зокрема, виділилися ощадні установи, а також установи по наданню споживчих позичок, у тому числі позичок на придбання житла. Даю процеси потребують законодавчого упорядкування діяльності різноманітних кредитних установ, уточнення їхніх організаційно-правових форм і спеціалізації, а також об'єднання в уніфіковані групи з метою регулювання і нагляду. Адаптація норм банківського законодавства до нових процесів на фінансовому ринку проводиться як на рівні Європейського союзу, так і на рівні окремих країн.

     У більшості західних країн, незважаючи на постійне зростання впливу небанківських  фінансових інститутів, основними фінансовими  інститутами залишаються банки. Особливістю фінансової системи США є те, що практично провідну роль серед інших посередників відіграють саме небанківські фінансові інститути.

     Особливим є і розподіл кредитних організацій  США на банківські і небанківські. Так, відповідно до банківського законодавства  США усі фінансово-банківські установи поділені на депозитні і недепозитні. Депозитні інститути, у свою чергу, підрозділяються на банківські, небанківські установи і холдингові компанії (корпорації, що володіють банками). До банківських депозитних установ відносяться комерційні банки, ощадні банки, відділення й агентства закордонних банків. Небанківські депозитні установи представлені позичково-ощадними асоціаціями і кредитними спілками. Позичково-ощадні асоціації приймають ощадні вклади і видають грошові позики своїм вкладникам під заставу. Кредитні спілки являють собою найбільш масову форму кредитних установ (більш 20 тис). Вони акумулюють кошти своїх членів і кредитують їх. Усі депозитні інститути підкоряються резервним вимогам Федеральної резервної системи й одержують доступ до "дисконтного вікна".[62; с.58]

     Недепозитні фінансові інститути включають: договірні ощадні інститути, інвестиційні інститути, інвестиційні банки. До договірних ощадних інститутів відносяться: компанії страхування життя, компанії страхування від нещасних випадків, пенсійні фонди, трастові компанії. Інвестиційні інститути, в свою чергу, представлені взаємними фондами, взаємними фондами грошового ринку та фінансовими компаніями.

     Різноманітність небанківських фінансових інститутів у США пояснюється значно більш розвинутим, ніж у інших країнах, фондовим ринком. Крім того, для такого розвитку були законодавчі передумови, відповідно до існуючого в ті часи банківського закону 1933 року (акт Гласса-Стігола) універсальні банки були поділені на комерційні та інвестиційні. Комерційним банкам було заборонено проводити будь-які операції з цінними паперами. Дозволено здійснювати операції лише з державними федеральними чи муніципальними цінними паперами. Що стосується інвестиційних банків, то основною метою їх діяльності стало здійснення довгострокових вкладень у економіку через операції з цінними паперами за свій рахунок і за рахунок коштів клієнтів. [21; с.121]

     Значно  впливали на розвиток банків, а, відповідно, стимулювали розвиток інших фінансових інститутів обмеження, які вводились по відношенню до банків. Так, до недавнього часу банківське законодавство перешкоджало можливостям прямої концентрації банків через створення мережі філій. Тому концентрації, такі як кореспондентські зв'язки, "банківські ланцюги", холдинг-компанії. Банківське законодавство США тривалий час забороняло значний період часу в США поширеними були приховані форми відкриття відділень за межами штату, у якому містилася головна контора банку, у деяких штатах банкам взагалі було заборонено мати відділення. Лише останнім часом можна спостерігати зростання чисельності філій та зменшення загальної кількості юридично не залежних банків. У США донедавна існували також деякі обмеження на виконання операцій комерційними банками. Насамперед це стосується операцій, пов'язаних із інвестиціями банків та гарантуванням розміщення корпоративних цінних паперів, усього комплексу послуг зі страхування, брокерських операцій з нерухомістю та деяких ін. Всі ці обмеження створили можливості розвитку великої кількості як спеціалізованих банківських, так і небанківських інститутів. [71; с.27]

     Регулювання діяльності і нагляд за небанківськими депозитними установами здійснюють два федеральних органи: Правління  системи федеральних банків по кредитуванню житлового будівництва і Національна адміністрація по справах кредитних спілок.