Державний бюджет України та його роль у забезпеченні економічного розвитку

     Можна констатувати, що на фоні фінансової та економічної кризи збіль- шився фіскальний тиск на економічних суб'єктів. В цілому рівень податкового навантаження на ВВП в Україні в 2009 році склав 25,4% проти 23,9% — в 2008 році ( див. табл. 2.4).

     Про це свідчать і показники централізації ВВП через основні бю-джетоутворюючі податки. По податку з доходів фізичних осіб податкове навантаження збільшилось на 12,6%, що обумовлено в тому числі посиленням роботи податкових органів по боротьбі із схемами податкової олтимізації, зокрема, звернення уваги на економічну обґрунтованість операцій. Податкове навантаження по податку на прибуток підприємств знизилось майже на 20% через загальне зниження показників економічної активності в країні.

       Щодо оподаткування акцизним збором тютюнових виробів та алко- гольних напоїв, то показники частки податкових надходжень у ВВП збіль- шились в 1,7 раза порівняно з минулим роком через поетапне підвищення ста- вок акцизного збору.  До 2011 року ставки акцизного збору на тютюнові вироби збільшилися порівняно з 2008 роком у 2 рази на сигарети з фільтром та у 2,8 раза на сигарети без фільтру; на спирт етиловий — в 1,6 раза. Крім цього, на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб'єктами підприєм- ницької діяльності для виготовлення лікарських засобів (у тому числі компо- нентів крові і виготовлених з них препаратів), запроваджено ставку акцизного збору в розмірі 0 грн. за 1 літр 100-відсоткового спирту [3]. Також були внесені зміни щодо підтримки агропромислового комплексу в умовах світової фінансової кризи [4].

     Таблиця 2.4

Динаміка податкових надходжень в Україні

     Отже, за підсумками першого року фінансової кризи в Україні можна зробити ряд висновків; відсутність активної свідомої політики Уряду щодо підтримки економіки призвели до значного скорочення обсягів ВВП і подат- кових надходжень в порівнянні з економічно розвинутими країнами. В податко- вій політиці залишається ряд недоліків: відсутня ефективна стратегія розвитку податкової системи; зберігається фіскальна спрямованість податкової системи, регулююча функція якої не спрямована на стале економічне зростання внас- лідок значного податкового навантаження на виробництво та недостатній рі- вень оподаткування використання природних ресурсів; проблеми спрощеного оподаткування залишаються невирішеними, зокрема — створення схем уник- нення від оподаткування, дроблення середніх підприємств з метою викорис- тання спрощеної системи; не забезпечується еластичність системи митно-тари- фного регулювання та багато інших. Необхідним є визначення практичних орієнтирів для підвищення економічної ефективності податкової політики в сучасних умовах, враховуючи досвід країн світу.

     Наприкінці слід зазначити, що податки за своєю сутністю є фіскальним інструментом держави, а фіскальна функція є основною, і це не варто зміню- вати. Треба лише забезпечувати фіскальну ефективність останніх, тобто достат- ність надходжень для формування доходів бюджету. На жаль, не існує більш дієвого фіскального інструменту для забезпечення виконання державою своїх функції. Але, як доводить фінансова теорія і практика, цей інструмент може бути ефективним лише в руках досвідчених державних управлінців. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

     Бюджетна політика в Україні постійно перебуває в центрі уваги суспіль-

ства, що зумовлено як її місцем серед основних інструментів економічної політики, так і гострою критикою, якій вона регулярно піддається з боку органів влади, громадських і міжнародних організацій, засобів масової інформації. І це не дивно, оскільки саме в бюджетній політиці найбільш яскраво проявляються та найбільш жорстко конфліктують інтереси різних суспільних груп.

     Взаємозв'язок категорій “ефективність” і “бюджетна політика” можна розглядати з точки зору, по-перше, впливу бюджетної політики на соціально-економічний розвиток держави, по-друге, ефективності бюджетної політики як такої.

   Для того щоби бюджетна політика держави була ефективною, потрібно:

• оптимізувати функціонування системи управління державними фінансами;
• чітко регламентувати законодавчо процес акумуляції й руху фінансових потоків, забезпечення їх прозорості для суспільства;
• забезпечити високі темпи зростання національної економіки як основного чинника зниження фінансових ризиків під час розробки показників державного бюджету;
• досягти надійності прогнозу основних макроекономічних показників, на основі яких формуються дохідна й видаткова частини державного бюджету, — обсягів і темпів зростання ВВП, темпів інфляції, валютного курсу;
• дотримуватися об'єктивності під час формування дохідної частини бюджету;
• мінімізувати фінансові втрати держави під час використання державної власності;
• оптимізувати бюджетні витрати, що сприятиме повноцінному фінансовому забезпеченню реалізації державних функцій;
• забезпечити послідовність розвитку бюджетного процесу, достатність фінансових ресурсів для виконання бюджетних зобов'язань на кожному рівні на основі законодавчо затверджених мінімальних державних соціальних стандартів і обгрунтованих нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;
• створити систему управління державним боргом, яка дала б змогу оптимізувати співвідношення фінансування процентних і непроцентних витрат; освоїти сучасні методи оцінки раціональності бюджетних асигнувань; впровадити індикатори результативності витрат державних коштів, а також сучасні методи бюджетного планування, що орієнтовані на досягнення позитивного кінцевого результату та стимулюватимуть органи влади різних рівнів і бюджетні організації до економного використання бюджетних коштів.

     Крім того, підвищення ефективності бюджетної політики держави, вдосконалення її інструментарію передбачає створення принципово нової системи державного фінансового контролю — одного з найважливіших інструментів забезпечення поступального соціально-економічного розвитку й розбудови громадянського суспільства.

     За останні роки (2007—2009) бюджетна політика в Україні зазнала істотних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю й послідовністю, отже, її вплив на розвиток економіки й розв'язання соціальних проблем був різноплановим. Найгострішими проблемами економічного й соціального розвитку України є оптимізація структури доходів населення, реформування соціальної сфери, подолання бідності, нераціональна структура господарського комплексу й низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із фінансування соціальних програм. З метою забезпечення поступального і стабільного економічного розвитку бюджетна політика має бути спрямована на здійснення структурної перебудови господарського комплексу країни, створення адек- ватної ринковим умовам інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, забезпечення економічного зростання за рахунок інно- вацій, проведення активної політики формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками, що має стати основою забезпечення зростання доходів населення, і передусім приросту заробітної плати й посилення її стимулюючої ролі.

     Намагання розв'язати нагальні соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів перерозподілу ресурсів через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для досягнення цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість у бюджетній політиці стали активніше використовуватися адміністративні важелі. Як наслідок — загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування, знизилася ефективність міжбюджетного регулювання, що спричинило погіршення не лише економічного, а й соціального розвитку країни. Зокрема, значно скоротилися темпи зростання ВВП, спостерігається підвищення номінального обмінного курсу гривні, помітно збільшилося податкове навантаження (пряме й непряме оподаткування, нарахування на заробітну плату), зросли неподаткові надходження до бюджету, погіршилася ситуація у сфері інвестиційної діяльності.

     За таких умов постає потреба в переорієнтації бюджетної політики на нові цілі і пріоритети, а саме в переході від моделі економічного розвитку, орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі сприяння інвестиційній активності й розвитку вітчизняного виробництва. На переконання як науковців, так і практиків, проведення активної політики підтримки національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку певних галузей дасть змогу досягти реальних (а не проміжних, нерідко мізерних) результатів, зокрема зменшення залежності України від імпорту. Націленість на підтримку вітчизняного господарського комплексу — єдина реальна основа забезпечення його прискореного зростання.

     Діяльність вітчизняних владних структур повинна спрямовуватися на формування нової моделі соціального й економічного розвитку країни. Для цього потрібно визначити конкретні орієнтири — показники рівня життя, досягнутого в розвинутих країнах. При цьому завдання з розвитку економіки відіграватимуть роль засобів реалізації поставленої мети. За таких умов перетворення в економічній сфері повинні спрямовуватися на розв'язання нагальних соціальних проблем. Тому слід узяти курс на формування конкурентоспроможної й водночас соціально орієнтованої економіки.

     Забезпечення оптимального для досягнутого рівня економіки соціального розвитку вимагає піднесення як державного, так і недержавного секторів економіки та підвищення ефективності першого. Для розв'язання таких завдань, як збільшення реальних доходів громадян, поліпшення якості товарів і послуг, що надаються населенню, створення належних умов для здобуття освіти, охорони здоров'я, підвищення загальної культури населення, поліпшення захисту конституційних прав, охорони навколишнього природного середовища та ін., потрібно забезпечити поступальний розвиток підприємницької діяльності, прискорення економічного зростання, досягнення повної зайнятості, стримування інфляції, активізацію інвестиційної діяльності, що є головною метою бюджетної політики.

     Зростання платоспроможності населення України, впровадження інновацій і розв'язання накопичених проблем соціального забезпечення груп насе- лення, котрі потребують державної підтримки, гальмується через низький рівень оплати праці. Підвищення цього рівня сприятиме активізації економіки і проведенню структурної перебудови. На думку українських науковців, для того щоб доходи переважної частини населення збільшились у 1,5—2 рази, доцільно й необхідно врегулювати це питання законодавчо, закріпивши частку заробітної плати в собівартості виробленої продукції на рівні мінімум 25 %, а у ВВП її слід підвищити принаймні до 60 %.

     Зазначені проблеми справді потребують негайного розв'язання. Втім, необхідно враховувати й інші, не менш важливі проблеми, що накопичилися за останні роки, такі як порівняно низький рівень економічного розвитку країни й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств; нераціональна структура господарського комплексу; значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із забезпечення фінансування соціальних програм; незбалансованість і неадекватність ринковим умовам системи пенсійного забезпечення; хронічне недофінансування місцевих бюджетів; зростання тіньової економіки й ухилення від сплати податків, а також участі держави в економічному розвитку (перерозподіл ВВП через державні фонди, розвиток державного сектору економіки); недосконалість механізмів оподаткування й бюджетного регулювання, податкового адміністрування.

     Обов'язковою умовою розв'язання перелічених проблем є зміна форм власності, перетворення в банківській сфері, вдосконалення бюджетної системи, реформування системи оподаткування, адміністративно-управлінського сектору тощо. Разом із цим потрібно звернути увагу на цілу низку фундаментальних завдань, зокрема визначення джерел і темпів економічного зростання, формування якісної галузевої структури господарського комплексу, підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати, купівельної спроможності населення, ефективності та якості державного управління.

     Слід зазначити, що останніми роками державна фінансова політика поступово переорієнтовується на розв'язання економічних і соціальних проблем із допомогою непрямих важелів: посилюється вплив на розвиток бізнесу, звертається увага на соціальні проблеми зайнятих як у державному, так і у приватному секторах економіки. Крім того, розглядається питання зміцнення державно-приватного партнерства, сприяння інвестиційній та інноваційній діяльності; прийнято програми реформування системи оподаткування, збільшення фінансування розвитку місцевого самоврядування, управління державними фінансами та ін.