Державний бюджет України та його роль у забезпеченні економічного розвитку

     Як  свідчить світовий досвід, держава  має потенційні можливості для за- безпечення зростання доходів, інвестицій та національного багатства. Кожна країна, залежно від специфіки економічної ситуації, стану розвитку, істори- чних особливостей  визначає  власний  механізм  державного  регулювання еко- номічного зростання.

     Основною  формою державного регулювання ринкової економіки є фіна- нсово-податкове  регулювання, тобто через систему державних фінансів і по- датків. Інструменти податкового регулювання застосовуються для поповнен-

ня державних  фінансових ресурсів, а також для  стимулювання економічного зростання, здійснення структурних перетворень, підвищення  конкурентоспро- можності вітчизняних виробників. Визначаються види податків і встановлю- ються податкові пільги окремим суб'єктам з метою покращення  інвестиційно- го клімату та впливу на рівень грошових доходів населення. Через податкові

інструменти можна впливати на вирішення будь-якої (не тільки  економічної)  проблеми –  від стимулювання  економічного зростання до впливу на демогра- фічні процеси у країні.

     Значною мірою державне регулювання за допомогою  податків залежить від вибору системи  оподаткування, розміру податкових ставок, виду та розміру податкових пільг. Стабільність розвитку економічних агентів господарювання  може бути забезпечена шляхом розроблення оптимальної  моделі  податкового регулювання. При її розробці необхідно насамперед  враховувати, що основ- ною метою застосування інструментів цієї форми державного регулювання еко- номіки є сприяння економічному зростанню та забезпечення надходжень не- обхідних фінансових ресурсів до бюджету країни, а своєчасність і повнота над- ходження доходів до Державного бюджету визначає безперервність фінансува- ння соціально-культурних заходів, оборони, правоохоронних органів, розвит- ку економіки та інших витрат держави.  
 
 
 
 
 

1.3 Видатки  Державного бюджету як основа  економічного зростання 

     Видатки бюджету – це розподіл централізованого фонду фінансових ресурсів держави і їх використання за галузевим, цільовим і територіальним призначенням. Матеріальну основу видатків бюджету складають грошові кошти, які направляються державою на фінансування народного господарства, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.

     Видатки бюджету відповідно до статті 10 Бюджетного кодексу класифікуються за:

• функціями (функціональна класифікація);
• економічною характеристикою операцій (економічна класифікація);
• ознакою головного розпорядника коштів бюджету (відомча класифікація);
• бюджетними програмами (програмна класифікація) [13, с.263].

     З 1 січня 2005 року Наказом Міністерства фінансів України № 507 з метою удосконалення бюджетної класифікації були внесені зміни у бюджетні класифікації видатків. Таким чином, згідно із внесеними змінами, бюджетна класифікація видатків має структуру, подану на рис. 1.1.

     Рис. 1.1.  Класифікація видатків та кредитування бюджету

     Функціональна класифікація видатків бюджету дає  змогу проаналізувати динаміку державних видатків за функціональним призначенням та здійснити прогноз наступних витрат. Ця класифікація заснована на класифікації функцій управління (КФУ), яка була опублікована статистичним відділом ООН.

     Діюча в Україні класифікація містить 10 категорій (розділів): загальнодержавні функції; оборона; громадський порядок, безпека та судова влада; економічна діяльність; охорона навколишнього природного середовища; житлово-комунальне господарство; охорона здоров’я; духовний і фізичний розвиток; освіта; соціальний захист та соціальне забезпечення. Функціональна класифікація видатків має три рівні деталізації: категорії – характеризують загальні цілі державного управління, групи та класи.

     Економічна  класифікація видатків деталізує використання коштів у відповідності до їх предметних ознак (призначення) – заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії. Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх отримувачів бю- джетних коштів з точки зору виконання бюджету.

     Видатки бюджету за економічною класифікацією поділяються на:  поточні видатки,  капітальні видатки та нерозподілені видатки.

     Поточні видатки  -  це платежі, призначенням яких не є придбання капітальних активів. До складу поточних видатків відносяться: видатки на товари і послуги ; видатки на виплату процентів (доходу) за зобов'язаннями; видатки на субсидії і поточні трансферти [13, с.275].

     До категорії субсидій і поточних транcфертів відносяться всі невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню і передбачаються лише на поточні цілі одержувача бюджетних коштів.

     До нерозподілених видатків відносяться видатки з резервних фондів державного і місцевих бюджетів та фондів непередбачених видатків Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад. Склад цих видатків визначається у Законі України “ Про Державний бюджет ” і в рішеннях місцевих органів влади.

     Відомча класифікація видатків та кредитування - це фактично перелік головних розпорядників бюджетних коштів, які затверджуються законом України про Державний бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет. На підставі цієї класифікації Державне казначейство веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Ця класифікація дає змогу[7, с.278]:

     - оптимізувати кількість головних розпорядників бюджетних коштів;

 - поліпшити бюджетне планування;

 - побудувати чітку структуру системи державного управління.

     Програмна класифікація передбачає розподіл бюджетних призначень головним розпорядникам бюджетних коштів за бюджетними програмами. Ця класифікація застосовується при формуванні проекту бюджету програмно-цільо- вим методом.

     Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз і вибір програм на стадії стратегічного планування. Цю роботу проводить головний розпорядник коштів, який у період формування бюджетного запиту і підготовки пропозицій до проекту бюджету обґрунтовує включення відповідної програми на наступний бюджетний рік. На відміну від функціональної класифікації, що визначає загальну категорію видатків, кожна програма має чітко визначені цілі. Програмна класифікація видатків держав- ного бюджету відповідно до вимог третьої частини статті 38Бюджетного кодек- су України щорічно визначається у законі про Державний бюджет України.

     Кредитування бюджету за своєю суттю не відноситься до видатків бюджету. Метою таких платежів є проведення економічної політики, а не упра- вління ліквідністю або отримання прибутків. Класифікація кредитування дета- лізує надання та повернення кредитів з бюджету.

     Відповідно до роз'яснень щодо застосування класифікації кредитування бюджету, затверджених наказом Державного казначейства України № 194 від 04 листопада 2004 року класифікація кредитування бюджету  включає:

• внутрішнє кредитування - передбачає кредитування органів управління, державних підприємств, фінансових установ;
• зовнішнє кредитування - включає в себе кредитування і платежі за рахунок його погашення, які надаються зарубіжним країнам, міжнародним організаціям, підприємствам, приватним особам та іншим економічним суб'єктам [13, с.282].

     Витрачанню бюджетних ресурсів конкретними розпорядниками передує етап виділення відповідних коштів, або інакше бюджетне фінансування - тобто, надання грошових коштів юридичним і фізичним особам на проведення захо- дів, передбачених бюджетом.

     Фінансування  видатків бюджету може здійснюватись у таких формах [8, c.172]:

     - кошторисне фінансування;

     - фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

     - державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

     - бюджетні кредити.

     Кошторисне  фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за стаття- ми витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування виз- начається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності під- приємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов’язковими і факультатив- ними. Норми витрат — основний елемент кошторисного фінансування, бо са- ме вони визначають обсяги видатків бюджету.

     Бюджетне  фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об’єктів.

     Державні  субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії ферме- рам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії).

     Державні  субвенції передбачають пайову участь суб’єктів підприємниць- кої діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів.     

     Державні  дотації — це надання коштів з  бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.

     Бюджетні  кредити являють собою форму  надання державним підприєм- ствам  тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарак- терна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

     Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосування.

     На  нинішньому етапі розвитку економіки  у зв’язку з необхідністю вдосконалення всієї системи управління економічною і соціальними сферами постала потреба у вдосконаленні форм бюджетного фінансування, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Для України особливо актуальним є перехід від принципу утримання бюджетних установ до програмно-цільового підходу у використанні бюджетних коштів. При такому підході видатки бюджету мають бути затверджені у вигляді бюджетної програми, яка має виконавця, мету і критерії оцінки її виконання. Загалом бюджетна реформа в Україні має бути спрямована насамперед на забезпечення розширеного відтворення фінансових ресурсів держави, закріплення досягнутих темпів еко- номічного зростання, створення сприятливих умов для детінізації економіки, розвитку підприємницької діяльності, поліпшення інвестиційного клімату. Ключовим завданням бюджетної політики має стати дальше посилення соці- альної спрямованості бюджету[7, с.69].

     Отже, бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки та соціальної сфери. За ринкових умов господарювання він не повинен втрачати своєї ролі в економічному розвитку держави. Незважаючи на заходи, що провадяться урядом щодо роздержавлення та приватизації, та поглиблення ринкових відносин необхідно однак залучати державні кошти. Це зумовлено, по-перше, тим, що значною залишається частка державного сектора економіки, що вимагає розробки державних інвестиційних програм, згідно з якими здійснюється бюджетне фінансування капітальних витрат. По-друге, для стабілізації економіки та розвитку підприємництва потрібна фінансова допо- мога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій. Необхідність існуван- ня державного сектора економіки і бюджетного фінансування є об'єктивною і незаперечною, про що свідчить також досвід розвинутих країн світу.