Державний бюджет України та його роль у забезпеченні економічного розвитку

     Сутність контрольної функції полягає в сприянні своєчасному та повному надходженню коштів до бюджету, їх оптимальному розподілу, перерозподілу та ефективному використанню, а також дає можливість проаналізувати і виявити розміри та причини відхилень фактичних доходів та видатків бюджету від запланованих.

  Таким чином,  Державний бюджет:

1) концентрує основні фінансові ресурси держави;

     2) основне джерело розвитку економіки та соціальної сфери країни;

3) матеріальна база для виконання державою своїх функцій;

     4) інструмент перерозподілу новоствореної вартості між окремими територіями, галузями, верствами населення;

     5) інструмент фінансового контролю за формуванням та ефективним використанням грошових фондів держави.

     У сучасних умовах значення державного бюджету постійно зростає. Він широко використовується для державного регулювання економіки, соціальних відносин, впливає на різні сторони процесу відтворення капіталу. За держав-

ним бюджетом у більшості країн закріплені  найважливіші доходи, такі, як при- бутковий податок, податок на прибуток корпорацій, найбільш фіскальні неп- рямі податки, надходження від  державних підприємств. На нього покладені основні витрати, пов’язані  із здійсненням державою своїх функцій: військові, економічні, соціальні витрати, надання допомоги іноземним державам, упра- вління державним боргом, адміністративні витрати.   
 
 
 

     1.2. Методи, принципи і джерела формування бюджету

     Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наяв- ності відповідних коштів. Формування доходів бюджету здійснюється за раху- нок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних ме- тодів [8, с.64].

     Внутрішніми джерелами є вироблений у країні ВВП та національне багат- ство. Валовий внутрішній продукт відображає вартісний обсяг кінцевої про- дукції, виробленої на території даної  країни за один рік. Основними елемен- тами ВВП є: прибуток, заробітна плата, амортизаційні відрахування, непрямі податки. Якщо обсяг валового внутрішнього продукту зменшити на суму амор- тизаційних відрахувань і непрямих податків, отримаємо ще один макроеконо- мічний показник — національний дохід. Національний дохід — це дохід, який одержано у результаті використання факторів виробництва в процесі створення поточного обсягу валового внутрішнього продукту. Складовими національного доходу є прибуток і заробітна плата, за рахунок яких, як правило, і відбувається формування дохідної  частини бюджету. У виняткових випадках (війна, стихій- не лихо, глибока економічна і фінансова криза тощо) формування дохідної час- тини бюджету може відбуватись за рахунок національного багатства країни, наприклад через продаж золотого запасу або основних виробничих фондів да- ної країни тощо.

     Зовнішніми  джерелами формування доходів бюджету є ВВП (а іноді й на- ціональне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо.

     У процесі формування доходів бюджету  держава може використовувати як загальні методи, притаманні всім суб’єктам  фінансових відносин (від про-дуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення), так і специ- фічні, властиві тільки їй, методи (податковий, емісійний) [9, с.395].

     Формування  бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють  доходи бюджету та джерела його фінансування.

     Доходи  державного бюджету – це сукупність грошових надходжень до централізованого фонду фінансових ресурсів держави, що використовуються нею для виконання її основних завдань і функцій [ 9, с.36].

     Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом [13, с.56].

     Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується подат- ковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної дія- льності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави [9, с.57]:

     — від підприємницької діяльності;

     — від державного майна, угідь і послуг;

     — податковий.

     Доходом держави від підприємницької  діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. Подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу вартості від одного власника до іншого, по суті, не відбувається.

       У сучасних умовах доходи від  підприємницької діяльності держави  не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов’язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності [2, с. 383].

     Доходи  від державних угідь пов’язані  із загальнонародною, по суті державною, власністю на землю та, відповідно, на угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі. Вони можуть надходити у вигляді платежів за використання лісових та водних ресурсів, за видобування корисних копалин, а також у вигляді доходів від концесій — передання прав користування угіддями і ресурсами.

     Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення. Таким платежам, на відміну від податків, притаманний еквівалентний характер взаємовідносин їх платників з державою. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від приватизації державного майна.  Доходи від державних угідь можуть формуватись у два способи. По-перше, від передання відповідних угідь чи родовищ корисних копалин під концесію. По-друге, у вигляді плати за використання природних ресурсів.

     Доходи  від державних послуг надходять до бюджету у вигляді державного мита — плати за нотаріальні послуги, видачу дозволів, патентів, документів тощо та у вигляді компенсаційних доходів за виконані державою роботи — геологорозвідувальні, дорожні та ін.

     Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства.

     Основою формування доходів бюджету є  податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників [9, с. 58].

     Податковий  метод формування доходів бюджету  пов’язаний з перерозподілом доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави. Основна частина податків відбиває перерозподіл виробленого у країні ВВП.

     Певна частина податкових доходів відображає міжнародний перерозподіл доходів  та формується за рахунок зовнішніх джерел (мита, що сплачується нерезидентами при ввезенні, вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон; податки, які сплачені за рахунок доходів, отриманих за кордоном, тощо).

     У системі доходів бюджету особливу роль відіграють офіційні трансферти. Їх можна розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні [13, с.285].

     Внутрішні, або бюджетні, трансферти відображають перерозподіл коштів між окремими ланками  бюджетної системи. Виступаючи доходами одного бюд- жету, вони одночасно є видатками іншого, а тому з позицій бюджету держави у цілому не є доходами.

     Зовнішні трансферти, наприклад гранти та дарування від юридичних і фізичних осіб даної країни чи з-за кордону - є реальними доходами. Але це до- ходи разового і випадкового характеру, які не відіграють відчутної ролі.

     Фінансування  бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відріз- няються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, викорис- тання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження [7, с.98].

     Емісійний дохід є сумою перевищення  доходів, отриманих державою від  емісійних операцій, над витратами, пов’язаними із забезпеченням цих операцій. При цьому грошова емісія як метод фінансування бюджетного дефіциту застосовується лише в країнах з нерозвинутим ринком цінних паперів або в умовах недовіри населення до чинного уряду, який не несе відповідальності за позичені кошти. Наслідком емісії є інфляція, яка негативно впливає на процеси відтворення основного капіталу та життєвий рівень населення, оскільки знецінює оборотні кошти, накопичення для реконструкції та модернізації підприємств, грошові заощадження населення.

     Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів ін- ших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі ви- пускудержавних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслід- ків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання гро- шової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також мо- жуть впливати на інфляційний процес.

     Вихідними принципами формування доходів бюджету  є фіскальна й економічна ефективність та соціальна справедливість [7, с.62].

1. Принцип фіскальної ефективності передбачає достатність доходів, мінімізацію витрат на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) системи доходів бюджету, рівномірний розподіл доходів між адміністративно-територіальними одини- цями.

     Більшість країн звільняє від оподаткування чимало невеликих платників податку, оскільки надходження від цих груп платників можуть іноді бути меншими, ніж витрати держави на збирання з них податків.

2. Принцип економічної ефективності в процесі формування доходів бюджету трактується неоднозначно. Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу, і через податкову політику держава втручається у розподільні відносини. Отже, податкова політика так чи інакше впливає на економічні процеси незалежно від волі держави.

     Прямі і непрямі податки мають різні механізми впливу на процеси відтворення. Прямі податки впливають на економічний розвиток через механізм зменшення частини прибутку або доходу, який залишається в розпорядженні платника. Непрямі податки прямо впливають на процеси ціноутворення. Тому рівномірне включення податків у ціну всіх товарів має макроекономічний ефект, оскільки однаковою мірою зменшує попит на всі групи товарів. З іншого боку, нерівномірність оподаткування непрямими податками створює можливість впливати на пріоритети і перевагу споживачів у виборі тих чи інших товарів (мікроекономічний ефект).

3. З погляду проблем соціальної справедливості платниками податків мають бути всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційно непрямі податки вважаються регресивними в соціальному плані, тому що в сім’ях з невисокими доходами основна частина останніх витрачається на купівлю товарів першої необхідності. У кінцевому підсумку ці сім’ї зі свого доходу сплачують відносно більшу частину податків, ніж сім’ї з середніми і високими доходами. Стягнення за високими ставками непрямих податків на предмети не першої необхідності, споживачами яких є сім’ї з досить високим рівнем доходів, дещо пом’якшує проблему соціальної справедливості, але не вирішує її.

     Отже, основою формування доходів бюджету  держави є податковий ме- тод, а  головним джерелом — ВВП. У цілому, розглядаючи формування дохід- ної  бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спо- сіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим вик- ликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податко- вого тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні за- ощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропо- зиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує [9, с.60].