Управління фінансовою санацією підприємства (ДП “Криворізька терплоцентраль”)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Диплом 

Управління  фінансовою санацією підприємства (ДП “Криворізька терплоцентраль”)

 

 

Вступ

Сучасна економічна обстановка характеризується фінансовою нестабільністю, інфляцією, фазами спаду, депресії, що циклічно чергуються, незначним зростанням обсягу виробництва. У цих умовах результати діяльності будь – якого підприємства, що залежать від безлічі факторів, істотно коливаються. Це приводить до того, що одні підприємства порівняно благополучно проходять традиційні для «життєвого циклу» стадії зростання, інші ж, вичерпавши можливості протистояння тенденціям стагнації і депресії, кризі взаємних неплатежів, наближаються до банкрутства чи стають банкрутами. Багато в чому неплатежі в економіці породжені, крім факторів зовнішнього характеру, нераціональним управлінням господарською діяльністю самих підприємств, неефективним використанням позикових коштів, тобто факторами внутрішнього характеру. Загальна неплатоспроможність обмежує й робить нездійсненими чи принаймні малоефективними будь – які дії з виведення нашої економіки з кризового стану.

Безсумнівно, одна з головних причин виробничої і фінансової неплатоспроможності  українських підприємств, кризи  неплатежів, які призвели за останні  роки до катастрофічного зменшення  реального волового внутрішнього продукту, полягає в тому, що дотепер украй нерішуче застосовується такий визнаний у всьому світі спосіб цивілізованого врегулювання відносин боржників і кредиторів, як банкрутство. Водночас у умовах кризи неплатежів банкрутство підприємств стало масовим і охопило більшість галузей та регіонів країни.

Однак основою підходу до вирішення  проблеми існування збиткових підприємств  і при цьому найбільш актуальним завданням є не збанкрутування підприємств, що знаходяться у кризі, спочатку на беззбитковий, а потім і на прибутковий рівень діяльності.

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної  фінансової системи є санація  суб’єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити  платоспроможність і прибутковість  основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему.

Такий підхід доводить актуальність теми дипломною  роботи, присвяченій управлінню фінансовою санацією підприємства.

Основною  метою роботи є визначення заходів  щодо управління фінансовою санацією підприємства. Як база дослідження взято кризове підприємство ДП «Криворізька теплоцентраль», для якого розроблений план санаційних заходів.

Для досягнення поставленої мети необхідно  вирішити такі основні завдання:

• проаналізувати використовувані на практиці методи і механізми санаційного фінансового управління підприємством;
• розглянути особливості санаційного аудиту підприємства, принципи і політику санаційного управління;
• проаналізувати масштаби кризового стану підприємства ДП «Криворізька теплоцентраль»;
• запропонувати заходи щодо відновлення платоспроможності й фінансової стійкості, забезпечення довгострокової фінансової рівноваги.

При вирішенні основних завдань роботи, необхідно користуватися такими методами й інструментами:

• опитування (анкетування) співробітників;
• факторний аналіз відхилень;
• аналіз сильних і слабких сторін підприємства (СОФТ-аналіз);
• розробка сценаріїв;
• метод ланцюгових підстановок;
• вартісний аналіз;
• трендовий аналіз.

Дипломна  робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. У першому розділі викладена теоретична база дослідження теми, у другому – методологічні аспекти дослідження на базі ДП „Криворізька теплоцентраль”. ДП „Криворізька теплоцентраль” є виробником теплової енергії в місті Кривому Розі, транспортує і реалізує її для потреб опалення і гарячого водопостачання населення, об’єктів соціального призначення і інших споживачів міста. У третьому розділі викладено методологія аналізу виявленої проблеми діяльності ДП „Криворізька теплоцентраль” з розробкою шляхів її вирішення.

Основний  законодавчий  акт, який використовувався при вивчені (дослідженні) теми –  це Закон України „Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом” від 14.05.1992 року зі змінами і доповненнями [ ]. Проблематикою теми „Управління фінансовою санацією підприємства” займались як вітчизняні автори (І.А. Бланк, М.І. Тітов, О.О. Терещенко, С.Я.Салига та інші), так і зарубіжні економісти (Б.Бекенферде, М. Гелінг та інші). Аналіз літературних джерел показав, що немає єдиної думки з приводу санації.

 

 

 

 

 

1 Фінансова санація. Її сутність та основи управління

 

 

1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини виникнення

 

 

  Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансованого менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніші санаційні заходи.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно  ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.[20.с.14].

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами  фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон’юнктури в економіці в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову  кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно  реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна  згрупувати в перелічені блоки:

1. Низька якість менеджменту;
2. Дефіцити в організаційній структурі;
3. Низький рівень кваліфікації персоналу;
4. Недоліки у виробничій сфері;
5. Прорахунки в галузі постачання;
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
7. Прорахунки в інвестиційній політиці;
8. Брак інновацій та раціоналізаторства;
9. Дефіцити у фінансуванні;
10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі  причини кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно – наслідкових зв’язків.  Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до вищевикладених.

Типові наслідки впливу причин і факторів на фінансово – господарський стан підприємства такі:

• втрата клієнтів і покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявності наднормативних запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;
• підвищення тиску на ціни;
• істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

1. Стратегічна криза  (коли на підприємстві зруйновано  виробничий  потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

2. Криза прибутковості  (перманентні збитки вихолощують власний  капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

  3. Криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує  реальна загроза втрати платоспроможності).[21. с.23].

Основні фактори, які  зумовлюють кожний із наведених видів кризи подані в таблиці 1.1.1.

 

Таблиця 1.1.1 – Фактори, що зумовлюють різні види кризи

 

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
1	2	3
. 1. неправильний вибір  виробничого  майдан –чика (місця розташу–вання підприємства); . 2.неефективна політика  збуту та асортиментна політика; 3.  недосконале плану  –вання та прогнозу – вання; 4.  помилкова політика  диверсифікації; 5.  неефективний апарат  управління; 6.  дефіцити в організа–ційній  структурі; 7. відсутність виробни–чої програми; 8. зайві виробничі  потужності; 9. відсутність або  недієздатність системи контролінгу; 10. форс-мажорнi обставини.	. 1. несприятливе співвідношення цін та собiвартocтi; 2. невиправдане       завищення цін; 3.ризиковані  великі                           проекти; 4.зростання   собівар – тості  за стабільних  цін; 5.зменшення  обороту від реалізації продукції;  6. збитковість  окремих структурних пiдроздiлiв; 7.придбання  збиткових підприємств 8.значні  запаси готової  продукції  на складі 9. високі витрати на персонал. 10. високі  процентні              ставки; 11.неефективна  маркетингова політи- ка; 12.форс-мажор	1.невраховані вимоги  золотого правила фінансування (конгруентність  строків); 2.незадовільна структура капіталу; 3.відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів; 4. незадовільна робота  з  дебіторами; 5.надання незабезпечених  товарних кредитів; 6. великий обсяг капіталовкладень  із тривалим строком окупності; 7.великі обсяги низьколiквiдних  оборотних активів; 8.зниження кредитоспроможності підприємства; 9. високий рівень   кредиторської заборгованості; 10.форс-мажорнi обставини.