Учет, контроль и анализ расчетов труда

Соціально-культурні і житлово-побутові умови працівників і членів їх сімей характеризуються такими показниками, як забезпеченість працівників житлом, виконання плану по будівництву нового житла, наявність і будівництво об'єктів соцкультпобуту, дитячих ясел і садів, профілакторіїв, санаторіїв, будинків відпочинку, устаткування житлового фонду комунальними | зручностями і т.д.

Велика увага приділяється питанням соціальної захищеності членів трудового колективу, рішення яких з розвитком ринкових відносин все в більшій мірі покладається на підприємство.

Найбільш | типовими напрямами| соціального захисту, визначуваними колективними договорами, є надання матеріальної допомоги, і в першу чергу| багатодітним | сім'ям, забезпечення працівників підприємства содово-городними ділянками, видача безвідсоткових| позик на будівництво житла, відпустка будівельних матеріалів за пониженими цінами, видача допомоги на лікування, придбання путівок, одноразової допомоги при відході на пенсію, до ювілейних дат, весілля, відпустки, часткова оплата живлення, проїзду і т.д.

Особливу актуальність питання соціальної захищеності працівників має| для тих підприємств, які знаходяться на межі банкрутства. До них відносяться заходи по збереженню робочих місць, недопущенню масового звільнення працівників, фінансової підтримки для частини звільнених працівників, охочих зайнятися підприємницькою діяльністю, достроковому перекладу на пенсію працівників предпенсійного | віку, тимчасовому обмеженню зростання заробітної платні, переходу на неповний робочий день і неповний робочий тиждень з метою збереження чисельності персоналу. Одним із заходів пом'якшення соціальних наслідків кризи неспроможних| підприємств є першочергове надання працівникам можливості влаштуватися на вакантні місця по інших, що звільняються, суміжним спеціальностям з можливістю перекваліфікації.

Для підтримки виробничого потенціалу підприємству важливо зберегти робочі місця для випускників технікумів, професійних училищ, шкіл.

В процесі аналізу вивчають виконання колективного| договору| по всіх його напрямах, а також динаміку основних показників як по загальній сумі, так і з розрахунку на одного працівника. Для повнішої оцінки проводять міжзаводський порівняльний аналіз. На закінчення аналізу розробляють| конкретні заходи, направлені на підвищення рівня соціального захисту працівників підприємства, поліпшення умов їх праці, соціально-культурних і житлово-побутових умов, які враховуються при розробці плану соціального розвитку і колективного договору наступного року.

3.2.           Аналіз використання фонду робочого часу

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити по кількості відпрацьованих днів і годинника одним працівником за аналізований період часу, а також по ступеню використання фонду робочого часу. Такий аналіз проводиться по кожній категорії працівників, по кожному виробничому підрозділу і в цілому по підприємству (табл.3.1)

Таблиця 3.1

Використання трудових ресурсів за 2005-2006 роки на

ДП «Шахта ім. С.М. Кірова»

Фонд робочого часу (Т) залежить від чисельності робочих (ЧР|), кількості відпрацьованих днів одним робочим в середньому за рік (Д) і середньої тривалості робочого дня (П):

                       Т = ЧР*Д*П                                                            (3.7)

На аналізованому підприємстві фактичний фонд робочого часу менший за плановий.

Як видно з приведених даних, наявні трудові ресурси підприємства використовує недостатньо повно. В середньому одним робочим відпрацьовано 210 днів замість 220, у зв'язку з чим надпланові цілоденні втрати робочого часу склали на один робочий 10 днів, а на всіх – 1650 днів, або 13118 ч (1650*7,95).

Істотні і внутрішньозмінні втрати робочого часу: за один день вони склали 0,15 ч, а за всі відпрацьовані дні всіма робочими – 5197 ч. Загальні втрати робочого часу – 18315 ч (1638-1749)*165. Насправді вони ще вище у зв'язку з тим, що фактичний фонд відпрацьованого часу включає і наднормово відпрацьовані години (1485 ч). Якщо їх врахувати, то загальні втрати робочого часу складуть 19800 ч, або 7,3%.

Для виявлення причин цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу зіставляють дані фактичного і планового балансу робочого часу (табл.3.2). Вони можуть бути викликані різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, не передбаченими планом: додатковими відпустками з дозволу адміністрації, захворюваннями робочих з тимчасовою втратою непрацездатності, прогулами, простоями із-за несправності устаткування, машин, механізмів, через відсутність роботи, сировини, матеріалів, електроенергії, палива і т.д. Кожен вид втрат аналізується докладніше, особливо ті, які залежать від підприємства. Зменшення втрат робочого часу з причин, залежних від трудового колективу, є резервом збільшення виробництва продукції, який не вимагає додаткових капітальних вкладень і дозволяє швидко одержати віддачу.

   Таблиця 3.2

Аналіз використання фонду робочого часу за 2006 р. на

ДП  «Шахта ім. С.М. Кірова».

У нашому прикладі велика частина втрат ((495+33+660)*7,95+5197=14642 ч) викликана суб'єктивними чинниками: додаткові відпустки з дозволу адміністрації, прогули, простої, що можна вважати невикористаними резервами збільшення фонду робочого часу. Недопущення їх рівнозначно вивільненню восьми працівників (14642/1749).

Вивчивши втрати робочого часу, необхідно встановити  непродуктивні витрати праці, які складаються з витрат робочого часу в результаті виготовлення забракованої продукції і виправлення браку, а також у зв'язку з відхиленнями від технологічного процесу. Для визначення їх величини використовують дані про втрати від браку (журнал-ордер №5).

                                                                                               Таблиця 3.3

Дані для розрахунку непродуктивних витрат робочого часу

на ДП   «Шахта ім. С.М. Кірова»

                За даними таблиці визначаємо:

1.                                Питома вага заробітної платні виробничих робочих у виробничій собівартості товарної продукції: 10075/80600*100=12,5%

2.                                Суму заробітної платні в собівартості остаточного браку: 500*12,5/100=62,5 тис. грн.

3.                                Питома вага зарплати виробничих робочих у виробничій собівартості товарної продукції за вирахуванням сировини і матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів: 10075/(80600-42500)*100=26,44%

4.                                Заробітну платню робочих в остаточному браку і на його виправлення: 62,5+21,15=83,65 тис. грн.

5.                                Середньочасову зарплату рабочих:16532 тис.грн./270270 чіл.-час.=61,168 грн.

6.                                Робочий час, витрачений на виготовлення браку і його виправлення: 83650/61,168=1367 чіл.-час.

  Втрати робочого часу у зв'язку з відхиленням від нормальних умов роботи розраховують діленням суми доплат з цієї причини на середню зарплату за 1 ч. На даному підприємстві таких доплат не було.

Скорочення втрат робочого часу – один з резерву збільшення випуску продукції. Щоб підрахувати його, необхідно втрати робочого часу (ВРЧ|) з вини підприємства помножити на планове середньочасове| вироблення продукції:

ВП=ПРВ*ЧВ(пл)= (14642+1367)*343,05 гр. = 549 тис. грн.

Проте треба мати на увазі, що втрати робочого часу не завжди приводять до зменшення об'єму виробництва продукції, оскільки вони можуть бути компенсовані підвищенням інтенсивності праці працівників. Тому при аналізі використання трудових ресурсів велика увага приділяється вивченню показників продуктивності праці.

3.3.           Аналіз продуктивності праці

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних і допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічне, середньоденне і середньочасове вироблення продукції одним робочим, а також середньорічне вироблення продукції на одного працюючого у вартісному виразі.

Приватні показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного вигляду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного вигляду в натуральному виразі за одну людино-годину або людино-день.

Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт за одиницю часу.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічне вироблення продукції одним працюючим.

Величина його залежить не тільки від вироблення тих, що працюють, але і від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.