Структура та обсяги валютних операцій з фізичними особами в Херсонській обласній філії „Укрсоцбанку”

    Теоретично  побудова подібних економічних моделей  цілком обґрунтована, однак практика їхнього використання для прогнозування динаміки валютних курсів, у тому числі і Нацбанком, показала, що хоч теорія і вірна, але вона не всесильна. Як правило, прогнози, засновані на подібних моделях, не виправдовувалися, особливо в коротко - і середньостроковому плані, що найбільше важливо для здійснення банківських операцій. Імовірно, основною причиною є відсутність стійкої, кількісно вираженої кореляційної залежності валютного курсу від відповідних факторів. Крім того, сам процес ускладнюється ще і тим, що величини курсоутворюючих факторів найчастіше приходилося прогнозувати наперед, щоб врахувати їхній вплив до того, як вони вже відіб'ються на валютних котируваннях.                      

          У зв'язку з цим  практики більш схильні застосовувати  інший, теоретично необґрунтований, але  зате який дає, більш надійні результати, «технічний» підхід. Цей підхід базується на переконанні, що графіки, які ілюструють динаміку валютних курсів, самі по собі можуть дати ключ до з'ясування можливих напрямків руху курсів у майбутньому. Виявляється, що найбільш надійні прогнози виходять на підставі або екстраполяції показників тимчасового ряду динаміки валютних курсів, або чекання повторення в часі тих тенденцій руху курсу, що були властиві йому раніше. Сутність основного методу цього напрямку, методу «чартів» (від англ. chart – графік), полягає в проведенні графічного аналізу динаміки курсів для виявлення схожих моментів у їхньому русі з метою прогнозування. При цьому виходять із припущення, що один раз відзначена послідовність у коливаннях валютного курсу буде виявлятися й у наступному. (При цьому чим менше ви знаєте про реально існуючі економічні залежності, тим краще.)

    У ході аналізу «чартів» виділяють  визначені фігури, злами графіка визначеної конфігурації: «прапор» чи «вимпел», «трикутник», «провал», «дуга», «голови-плечі». Помітивши, що крапки, що фіксують стан поточного курсу, починають вибудовуватися на графіку у визначену фігуру («чартів»), валютний дилер може досить упевнено визначити ті моменти, коли дану валюту необхідно купувати, а коли приходить час, рятуватися від неї.

    Слід  також зазначити, що на заключній  стадії прогнозування здійснюється експертна оцінка, що базується на якісному аналізі всієї сукупності фактів, що впливають на курси (фінансові, загальноекономічні, політичні і психологічні). Експертна оцінка покликана врахувати можливість зміни курсів, не передбачувані іншими методами.

    Втім, можна з упевненістю затверджувати, що універсального методу прогнозування валютних курсів не існує, і на практиці приходиться використовувати різні методи і підходи:

    - «технічний» підхід, і насамперед метод «чартів», найбільш ефективний при короткостроковому прогнозуванні динаміки валютних курсів;

    - форвардні курси, що є результатами оцінки можливих перспектив розвитку подій на валютному ринку з боку найбільш інформованих учасників, можуть служити як достовірні прогнози на короткий і середній термін;

    - економічні моделі, засновані на домінуючому в даний момент курсоутворюючому факторі, найуспішніше застосовуються для середньострокових прогнозів;

    - принцип паритету купівельної спроможності як основи валютного курсу вважається основним методом для довгострокового планування.

    Результати  прогнозування, отримані будь-яким методом, служать для ухвалення рішення про те, як уникнути можливих збитків або дістати потенційний прибуток.

    Методи  страхування валютних ризиків –  це фінансові операції, що дозволяють цілком або частково ухилитися від  ризику збитків, що виникає в зв'язку з очікуваною зміною валютного курсу, або дістати спекулятивний прибуток, заснований на спробній зміні. До подібним до методів страхування, чи хеджирування (від англ. hedge – обгороджувати), можна віднести:

    1) структурне балансування (активів  і пасивів, кредиторської і дебіторської заборгованості);

    2) зміна терміну платежу;

    3) форвардні угоди;

    4) операції типу «своп»;

    5) опціонні угоди;

    6) фінансові ф’ючерси;

    7) кредитування й інвестування  в іноземній валюті;

    8) реструктуризацію валютної заборгованості;

    9) рівнобіжні позички;

    10) лізинг;

    11) дисконтирування вимог в іноземній  валюті;

    12) «валютні кошики»;

    13) здійснення філіями платежів  у «зростаючій» валюті;

    14) самострахування .

    Варто мати на увазі, що методи 2, 3, 4, 5, 6 і 11 застосовуються для короткострокового хеджирування, у той час як методи 7, 8, 9, 10, 13 і 14 – для довгострокового страхування ризиків. Методи 1 і 12 можуть успішно використовуватися у всіх випадках. Необхідно відзначити, що методи 9 і 13 у принципі доступні лише тим компаніям чи банкам, що мають закордонні філії. Треба сказати, що застосування деяких з цих методів («своп», «опціон», «ф’ючерс» і деякі інші) ще дуже утруднене чи просто неможливо в наших умовах із причин недосконалості законодавства чи нерозвиненості ринкових структур. У зв'язку з цим ми розглянемо лише ті з них, що зустрічаються в українській комерційній практиці.

    Сутність  основних методів хеджирування зводиться  до того, щоб здійснити валютно-обмінні  операції до того, як відбудеться несприятлива зміна курсу, або компенсувати збитки від подібної зміни за рахунок рівнобіжних угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Втім, можливі і деякі інші варіанти.

    Структурне  балансування полягає в прагненні підтримувати таку структуру активів і пасивів, що дозволить перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, одержуваної від цієї ж зміни по інших позиціях балансу. Інакше кажучи, подібна тактика зводиться до прагнення мати максимально можливу кількість «закритих» позицій, мінімізуючи, таким чином, валютні ризики. Але оскільки мати «закритими» усі позиції не завжди можливо і розумно, то варто бути готовим до негайних акцій по структурному балансуванню. 

    

    

    

      

      

      

      Незначні             Значні 

    

                   

       

        Сприятливий                           Несприятливий

 

      

    Рис. 4.  Блок-схема оцінки валютного ризику

    Якщо  ж говорити про співвідношення між  різними іноземними валютами, то в  подібній ситуації, крім конверсії  спадної валюти в більш надійну, можна здійснити, скажемо, заміну цінних паперів, деномінованих у «хворій» валюті на більш надійні фондові цінності.

    Одним з найпростіших і в той же час  найбільш розповсюдженим способом балансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відбивають доходи і витрати. Іншими словами, щораз, укладаючи контракт, що передбачає  одержання, або навпаки, виплату іноземної валюти, підприємство чи банк повиннен прагнути зупинити свій вибір на тій валюті, що допоможе йому закрити цілком або частково вже наявні «відкриті» валютні позиції.

    Зміна терміну платежу, звичайно назване тактикою «Лидз энд легз» (leads and lags – англ.: випередження і відставання), являє собою маніпулювання термінами здійснення розрахунків, застосовуване в чеканні різких змін курсів валюти чи ціни валюти платежу. До числа найбільш уживаних форм подібної тактики відносяться: дострокова оплата товарів і послуг (при очікуваній апреціації, тобто підвищенні курсу валюти платежу), або навпаки, затримка платежу (при очікуваній її депреціації, тобто падінні курсу); прискорення чи уповільнення репатріації прибутків, погашення основної суми кредитів і виплати відсотків і дивідендів; регулювання одержувачем інвалютних коштів, термінів конверсії виторгу в національну валюту та інші. Застосування цієї тактики дозволяє закрити «короткі» позиції по іноземній валюті до її апреціації (росту валютного курсу) і відповідно «довгі» позиції – до її депреціації. Можливість використання подібного методу, однак, у значній мірі обумовлена фінансовими умовами зовнішньоторговельних контрактів. Інакше кажучи, у контрактах варто заздалегідь передбачають можливість дострокової оплати і чітко обумовлюють розмір пені за несвоєчасну оплату. В останньому випадку затримка платежу в зв'язку з очікуваною зміною курсу буде виправдана тільки в тому випадку, якщо економія в результаті платежу за новим курсом перекриє суму нарахованої пені.

    Форвардні угоди є, мабуть, найбільше часто використовуваним у даний час методом хеджирування (у зв'язку з чим іноді навіть під хеджируванням мають на увазі одні лише форвардні операції по страхуванню валютних ризиків), застосовуваним з метою відхилення від ризиків по операціях купівлі-продажі іноземної валюти, що передбачає її постачання в терміни, що перевищують два дні. Найбільш уживаними термінами для такого роду угод є 1, 2, 3 чи б місяців (хоча, як вказувалося вище, терміни подібних угод можуть досягати декількох років). Суть подібної угоди, з погляду можливості страхування, полягає в тому, що імпортер, який побоюється підвищення курсу валюти платежу, вправі заздалегідь звернутися в банк і купити цю валюту з терміном постачання, наближеним до терміну платежу. Природно, що угода буде зроблена за курсом «форвард», який може бути, а у випадку чекання апреціації валюти обов'язково буде вище курсу «спот». Отже, імпортер у такому випадку піде на додаткові витрати, що, власне кажучи, є платою за подібну страховку.

    Якщо  валюта країни-імпортера є неконвертованою, подібні угоди можуть здійснюватися  тільки між двома іноземними валютами. У такому випадку покупець валюти повинен представити банку гарантії оплати угоди іншою конвертованою валютою. Такою гарантією може, наприклад, служити зовнішньоторговельний контракт, що передбачає одержання даним клієнтом валюти за раніше продані товари.

    За  допомогою форвардних операцій страхування  валютних ризиків може здійснюватися й експортером, що просто робить протилежні угоди: побоюючись падіння курсу валюти платежу, він продає належну йому суму за національну (чи іншу іноземну) валюту на термін, зводячи, таким чином, до нуля валютний ризик для себе і перекладаючи його на банк.

    Крім  вищеописаної простої форвардної угоди (так називаного «аутрайт» – outright) до цього різновиду можна віднести і більш складний різновид – угоди  «своп».

    Операції  типу «своп» полягають у покупці іноземної валюти на умовах «спот» з наступною зворотною операцією на умовах «форвард». В результаті подібних угод банки здобувають валюту, необхідну для міжнародних розрахунків, і диверсифіцирують свої валютні резерви, зберігаючи валютні позиції «закритими».

    Можливі й інші комбінації, зокрема угоди типу «подвійний форвард» (чи «форвард-форвард»). У такому випадку клієнт, що раніше уклав угоду «форвард» зі своїм банком, але ще до настання терміну постачання валюти  зрозумів, що зміни, які очікувалися ним, на валютному ринку не відбудуться в передбаченому терміні, укладає додаткову угоду на нових умовах, але продовжуючи раніше зроблену.

    Опціон являє собою вид контракту, по якому покупець має право протягом визначеного терміну або купити за фіксованою ціною обговорену суму іноземної валюти (опціон типу «кол» – call), або продати її (опціон «пут» – put). Власник опціону приймає рішення про те, чи скористатися наданим йому правом у залежності від динаміки валютних курсів чи ні. В усіх випадках ризик, якому піддається власник опціону, заздалегідь обмежений ціною опціону, а виграш теоретично необмежений і на практиці буває дуже значний. Хеджирування методом опціонних угод відрізняється від операцій «форвард» тим, що за підприємством або банком зберігається право вибору, що підвищує ефективність операції.

    Торгівля  «опціонами» може відбуватися безпосередньо  комерційними банками, хоч, як правило, цим займаються лідери валютної біржі. Рівнобіжні позички, являють собою  взаємне кредитування в національній валюті підприємствами чи банками, що розташовані в різних країнах. Обидві позички видаються на той самий термін. По своїй суті такого роду позички розглядаються як угода «своп» з покупкою валюти на умовах «спот» і одночасної продажі «форвард», але сам період хеджирування може бути і більш тривалим, ніж це можливо здійснити на ринку форвардних угод.