Структура та обсяги валютних операцій з фізичними особами в Херсонській обласній філії „Укрсоцбанку”

    Угоди «своп» здійснюються за домовленістю двох банків звичайно на термін від одного дня до 6 місяців. Ці операції можуть відбуватися між комерційними банками, між комерційними і центральними банками і між самими центральними банками. В останньому випадку вони являють собою угоди про взаємне кредитування в національних валютах. З 1969 р. створена багатобічна система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі на базі використання операцій «своп».

    При порівнянні операцій «своп» і угод з тимчасовим опціоном необхідно відзначити, що угоди з тимчасовим опціоном здійснюють повний захист від валютних ризиків, у той час як операції «своп» тільки частково страхують від них. Це обумовлено тим, що при проведенні операцій «своп» виникає валютний ризик внаслідок зміни в протилежну сторону чи дисконту премії в період між днем укладення і днем поставки валюти.

    Операції  «своп» діляться на кілька видів, хоча вони не мають нічого загального з  класичною валютною операцією «своп», тобто угодою «спот» + «форвард», тому що являють собою лише обмін зобов'язаннями або вимогами. Приміром, класична операція «своп» полягає в тому, що дві сторони погоджуються провести серію платежів один з одним. Операція «своп» із процентними ставками припускає угоду двох сторін про взаємне проведення платежів по відсотках на визначену суму в одній валюті, наприклад коли одна сторона платить інший відсотки по поточній міжбанківській ставці, «Либор», а одержує відсотки по фіксованій ставці. Операція «своп» з валютою означає угоду про обміну фіксованих сум валют, тобто обидві сторони обмінюються зобов'язаннями по позиках. Останні дві операції можуть бути об'єднані, тобто являти собою «своп» з валютою і процентними ставками одночасно. Це означає, що одна сторона сплачує основну суму боргу в одній валюті і відсотки по поточній ставці, «Либор» в обмін на одержання еквівалентної суми в іншій валюті і відсотків по ній по фіксованій ставці [30; c. 45].

    При припиненні платежів по операції «своп» однією стороною, приміром, при її банкрутстві, друга сторона виявляється в  тому положенні, від якого вона страхувалася, укладаючи угоду «своп». Для зменшення такого ризику як посередників в операціях «своп» використовуються банки. Це здорожує таку операцію на суму банківської комісії.

    Наприклад: постачальник А одержав зобов'язання в німецьких марках і продав отриману суму марок за американські долари для покупки активів у США. Позичальник Б одержав доларову позичку в США і продав її з метою придбання активів у Німеччині. Отож, обидва позичальники мають активи однієї валюти, а пасиви — в іншій, що сприяє визначеному валютному ризику. Для позичальника А цей ризик може виникнути в тому випадку, якщо зміниться позиція марки порівняно з доларом, а виходить, його витрати в доларах на день погашення позички збільшаться. Під такий же ризик підпадає і позичальник Б, але тільки у випадку зміцнення долара щодо німецької марки.

    З метою запобігання валютних ризиків  обидва позичальника укладають угоду «своп», відповідно до якої позичальник А умовно бере на себе доларові зобов'язання, а позичальник Б — зобов'язання в німецьких марках. Технічно це здійснюється висновком угоди в тому, що позичальник А зобов'язується сплатити відсотки і погасити суму доларових зобов'язань позичальника Б, сплатив йому долари через банк, а позичальник Б бере на себе відповідні зобов'язання по обслуговуванню боргу позичальника А в німецьких маркам. Банк при цьому виступає як посередник, щодо змісту банківських операцій позичальник А залишається боржником кредитора А, позичальник Б — боржником кредитора Б, тобто реалізовані зворотні потоки. Схематично така угода представлена на рис. 3.

    Відповідно  до угоди «своп» банк бере на себе ризик  збитків у випадку несплати боргу однієї з сторін. Наприклад, якщо відбудеться зміцнення долара щодо марки, то банк дістане прибуток від угоди з боржником А и понесе збитки від угоди з боржником Б. У випадку зміни співвідношення між доларом і маркою в протилежну сторону відповідним чином розподіляються і прибутки та збитки. Тому в реальній практиці для банку виникнення збитків в одному випадку буде урівноважено прибутками в іншому. Але якщо позичальник А не виконає своїх зобов'язань перед позичальником Б, то банк-посередник повинен буде сплатити за нього і суму позички, і відсотки, одержавши відповідну суму в марках. 

       Повертає $      Повертає EURO 

          Відсотки в $ Відсотки в $

          Відсотки в EURO Відсотки в EURO 

          Відсотки в EURO Відсотки в $

Рис. 3.  Схема організації валютного своп за посередництвом банку [36; c. 30]

    Висновок  угод «своп» базується на використанні переваги, яку окремі позичальники можуть одержати на різних валютних ринках. Так, відповідно до приведеної схеми  позичальник А має можливість одержати кредит у німецьких марках значно дешевше, ніж позичальник Б. Проте у випадку оформлення позички в доларах перевагу буде мати позичальник Б. Тому для обох буде вигідно взяти кредити у валютах, для яких процентні ставки нижче, а потім обмінятися узятими в борг сумами й отриманими зобов'язаннями у відповідних валютах.

    Іноді операції «своп» проводяться з золотом. Вони мають мету зберегти право власності  на нього й одночасно придбати на термін необхідну іноземну валюту.

    Арбітражні  угоди відбуваються з товарами, цінними паперами, валютами. Валютний арбітраж здійснюється з метою витягу прибутку на різниці курсів валют на ринках різних країн (у цьому випадку він зветься «просторовий арбітраж») чи на зміні валютного курсу в часі (іменується «тимчасовий арбітраж»). Необхідною умовою для його проведення є вільна оборотність валют. Передумовою служить розбіжність курсів.

    У силу того, що продаж і покупка валюти на різних ринках відбувається практично  одночасно, особливо з розвитком  ЕОМ і сучасних коштів зв'язку, просторовий арбітраж практично не зв'язаний з валютними ризиками. Арбітражна операція може проводитися не тільки з двома, але і з декількома валютами. Порівняно невеликий розмір прибутку, як правило, компенсується великими розмірами сум угод і швидкістю оборотності капіталу.

    Розрізняють також конверсійний арбітраж, що допускає покупку валюти найдешевшим способом, використовуючи найвигідніший ринок. На відміну від просторового і тимчасового арбітражу в конверсійному арбітражі початкова і кінцева валюти не збігаються. При проведенні конверсійного арбітражу враховується як використання найбільш сприятливих ринків для його проведення, так і зміни курсів валют у часі. При валютній операції «спот» відбувається обмін двох валют, а при конверсійному арбітражі – обмін декількома валютами. У цьому основна його відмінність від готівкової  валютної операції.

      Головною метою тимчасового арбітражу  є використання різниці курсів  валют у часі. У зв'язку з  тим що з розвитком ЕОМ і  сучасних засобів зв'язку, збільшенням  обсягу операцій розходження в курсах валют на різних ринках стали виникати рідше, просторовий арбітраж втратив своє значення. У результаті поширення системи поточних валютних курсів, роль тимчасового арбітражу, навпаки, зросла. Відмінність тимчасового арбітражу від звичайної валютної спекуляції полягає в тому, що при проведенні арбітражу дилер змінює свою тактику протягом одного дня і робить ставку в основному на короткостроковий характер операції. Валютна спекуляція спрямована на тривалу підтримку довгої позиції у валюті, курс якої росте, чи короткої – у валюті, курс якої має тенденцію до зниження.

    Інший вид арбітражу – процентний – припускає одержання прибутку на різниці в процентних ставках на різних ринках позичкових капіталів. Процентний арбітраж як постійно діючий міжнародний механізм сформувався в 50-х роках, з появою і розвитком ринку євровалют, що пояснювалося вільною конверсією валют на ринку і переказом їх з одного ринку на інший.

    При проведенні процентного арбітражу  необхідно враховувати не тільки різницю в процентних ставках, але і розмір премії, тому що прибуток від різниці в процентних ставках повинен покрити втрату від сплати премії при здійсненні операції «форвард». Якщо інвестори не використовують «форвардний» ринок для захисту своїх надходжень від валютного ризику, то необхідно розглядати рух курсу іноземної валюти, тому що навіть невелика його зміна в несприятливу сторону може привести до збитків.

    У сучасних умовах валютний арбітраж поступається місцем процентному. Для проведення валютного арбітражу необхідні величезні суми, внаслідок того що сучасні засоби інформації і розвиток мережі банків вирівнюють валютний курс на різних ринках. Одночасно з цим все ще існує різниця в процентних ставках через непогодженість національних політик в області процентних ставок і нестабільності валют, хоча процеси інтеграції на ринку позичкових капіталів посилюються. 
 

    2.3. Основні тенденції динаміки валютного ринку та організація страхування валютних ризиків 
 

    Основні тенденції динаміки валютного ринку  України з урахуванням розглянутих видів валютних банківських операцій наведено у таблиці 15. 

    Таблиця 15¹

Основні тенденції динаміки валютного ринку України 

    Індикатори  міжбанківського валютного ринку  за 18.11.2003 – 19.11.2003рр. наведені в таблиці 16 та на рисунку 5.

    Таблиця 16²

    Котіровки міжбанківського валютного ринку  України 

    В своїй діяльності банк визначає дві основних групи ризиків за видами: фінансові та нефінансові.

    Фінансові ризики це ризики прямих фінансових втрат, що виникають безпосередньо при здійсненні банком активних та пасивних операцій. До фінансових ризиків належать:

    Кредитний ризик – ймовірність невиконання  контрагентом власних зобов'язань  перед Банком по поверненню основної суми боргу та/або суми винагороди на користь Банку. 

    Ризик ліквідності активів – ймовірність втрат, зумовлена нестачею ліквідних активів, що змушує Банк сплачувати зобов'язання за рахунок продажу інших активів по ціні, що менше їх ліквідаційної вартості.