Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Января 2012 в 22:13, курсовая работа
Залучення іноземної валюти від фізичних осіб на депозитні рахунки – це одна з валютних операцій комерційного банку.
Депозитний рахунок – це рахунок, на який залучаються Банком «Укрсоцбанк» (далі – Банк) кошти фізичних осіб на визначений договором термін на умовах повернення з виплатою відсотків. Кошти Клієнта зберігаються і враховуються на окремому Рахунку протягом установленого терміну, що визначається при його відкритті.
Ризик ліквідності фондування – ймовірність втрат, зумовлена тим, що при нестачі ресурсів Банк буде змушений здійснювати рефінансування активів при несприятливих ринкових умовах відносно ціни рефінансування.
Процентний ризик – ймовірність зниження чистого процентного доходу, пов’язана з коливаннями процентних ставок на ринку та наявністю часового дисбалансу у переоцінці процентних активів та пасивів.
Валютний ризик – ймовірність зниження вартості капіталу, пов'язана з несприятливими, для наявних відкритих валютних позицій, змінами валютного курсу.
Ризики концентрації - ймовірність втрат внаслідок надмірної концентрації активів відносно одного позичальника; в одній країні чи регіоні; у відносно однорідних за характером виробництва сферах економічної діяльності; при використанні одного фінансового інструменту; ймовірність втрат від надмірної концентрації відносно одного джерела ресурсів.
Ризик неплатоспроможності (дефолту) - ризик неспроможності в повній мірі відповідати по всіх зобов’язаннях, зумовлений неадекватним покриттям капіталом та резервами всієї сукупності ризиків, які приймає Банк.
Нефінансові ризики - ймовірність прямих або непрямих втрат, що виникають в результаті порушень чи неадекватності внутрішніх процесів, персоналу або систем під впливом зовнішніх факторів. До нефінансових ризиків належать: операційні ризики; ризики фінансових послуг; бізнес-ризики; пруденційцні ризики.
В частині оцінки валютного ризику здійснюється:
Перерозподіл відкритої позиції Банку щодо іноземної валюти та банківських металів між філіями дозволяє:
- ефективно використовувати ресурси в іноземній валюті з метою отримання прибутку від різниці в ринкових курсах завдяки системності Банку та розгалуженості мережі його установ,
- контролювати економічні нормативи діяльності Банку, встановлені Національним банком України.
Операції з перерозподілу позиції Банку щодо іноземної валюти та банківських металів включають:
- перерозподіл неторгової відкритої валютної позиції, сформованої в результаті купівлі іноземної валюти через мережу обмінних пунктів та операційні каси, який супроводжується поставкою готівки у відповідних сумах;
- перерозподіл неторгової відкритої валютної позиції, сформованої в результаті купівлі іноземної валюти через мережу обмінних пунктів та операційні каси, без поставки готівки.
Перерозподіл неторгової відкритої валютної позиції – це передача філією довгої валютної позиції, яка виникла в результаті купівлі готівкової іноземної валюти через операційні каси установ Банку (обмінні пункти).
Згідно з Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України готівкова іноземна валюта може бути реалізована за готівкову гривню через каси Банку та пункти обміну іноземної валюти в межах загальних обсягів купленої через каси Банку та пункти обміну іноземної валюти цієї самої групи Класифікатора валют. У результаті перерозподілу позиції щодо купівлі/продажу готівкової іноземної валюти філія Банку придбаває/передає право на продаж готівки іноземної валюти.
Перерозподіл неторгової відкритої валютної позиції може здійснюватись як між Головним офісом і філіями Банку, так і між філіями безпосередньо. Така операція може бути проведена між установами Банку за умови її економічної ефективності, яка визначається шляхом моніторингу ринку готівкової іноземної валюти у відповідних регіонах. Обов‘язковою умовою при цьому є дотримання нормативних вимог Національного банку України з питань регулювання діяльності банків, зокрема проведення обмінних операцій та їх бухгалтерського обліку.
Операції з перерозподілу неторгової відкритої валютної позиції здійснюються відповідно до Положення про порядок встановлення та контролю лімітів відкритої валютної позиції в АКБ “Укрсоцбанк” у порядку, визначеному Положенням про проведення операцій з перерозподілу іноземної валюти в системі АКБ «Укрсоцбанк».
Бухгалтерський облік операцій з перерозподілу позиції щодо іноземної валюти та банківських металів ведеться в порядку, визначеному Положенням АКБ «Укрсоцбанк» про документообіг та бухгалтерський облік валютних операцій.
При виконанні вищевказаних операцій установи Банку повинні забезпечити своєчасний облік усіх її етапів з метою відображення у зведеному балансі реального стану валютної позиції Банку. Валютна позиція у філіях – учасниках перерозподілу повинна бути закрита наприкінці операційного дня, в якому така операція здійснюється. Якщо операція не може бути завершена протягом одного операційного дня (час поштопробігу), валютна позиція, що відкривається у зв'язку з цим, повинна бути закрита за рахунок дебіторської та кредиторської заборгованості (балансові рахунки 3540 та 3640).
Проблема страхування валютних ризиків завжди знаходилася в полі зору як торгових і промислових підприємств, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, так і банків, що роблять угоди з іноземною валютою. Причому останні виявляли в цій сфері двобічний інтерес: страхування власних валютних операцій і здійснення аналогічних функцій для своїх клієнтів. Особливу гострою ця проблема стала з другої половини 70-х років, коли в міжнародній практиці повсюдно і міцно вкоренилося використання валютних поточних курсів.
Розуміння завдань, що стоять перед підприємствами і банками, зацікавленими в страхуванні валютних ризиків, вимагає детального розгляду цілого ряду взаємозалежних питань.
Валютний курс – це ціна однієї валюти, виражена в іншій, іноземній валюті. Питання про величину цієї ціни зважувався досить просто, коли в основі курсу лежав «золотий паритет», тобто співвідношення, що врівноважує, між валютами по їхньому золотому вмісту. Відхилення курсу від золотого паритету були відносно невеликі й обмежувалися так названими золотими крапками (у часи класичного золотого стандарту) або спеціально встановленими межами коливань (як це передбачала Бреттон - Вудська валютна угода). Кардинальні зміни відбулися після прийняття Міжнародним валютним фондом у січні 1976 р. рішення про скасування фіксування золотого змісту і застосуванні «плаваючих» (тобто які змінюються в залежності від ринкової кон'юнктури) валютних курсів [43; c. 444].
По цілому ряду причин, навіть багато промислово розвинутих країн обирають не вільне, а так назване кероване чи контрольоване плавання, коли центральні банки здійснюють періодичні інтервенції на валютному ринку, щоб уникнути небажаної зміни курсу своєї національної грошової одиниці, або офіційно установлюють визначений курс на короткий період (від одного дня до тижня), протягом якого вони роблять покупку і продаж іноземної валюти по оголошеному співвідношенню.
Валютний ризик – це небезпека втрат, зв'язаних зі зміною курсів іноземних валют у ході здійснення угод по їхній купівлі-продажі.
Сама поява валютного ризику залежить від стану «валютної позиції», тобто співвідношення між вимогами і зобов'язаннями з продажі іноземної валюти. У випадку кількісного збігу (по конкретній валюті і терміном угод купівлі-продажі) позиція вважається «закритою» і ніякого ризику не виникає (оскільки можлива сума збитку, скажемо, по продажах буде перекрита точно такою ж сумою прибутку по покупках валюти, курс якої перетерпів зміни). Ризик з'являється лише при «відкритій» позиції, коли суми вимог і зобов'язань не збігаються. У такому випадку банку прийдеться в майбутньому купувати цю валюту за новим курсом і віддавати по старому (якщо сума його зобов'язань більше суми вимог «коротка позиція») або прийняти по старому, у той час як продати її можна буде лише по новому (якщо більше сума вимог до контрагентів – «довга позиція»). Збитки виникнуть у тому випадку, якщо зміна курсу, приведе до того, що віддавати валюту по раніше укладеній угоді прийдеться за курсом нижче існуючого на момент розрахунку, або навпаки, прийняти раніше куплену валюту треба буде по більш високому курсу, ніж нині існуючий. Таким чином, ступінь ризику безпосередньо відбивається на результатах майбутніх валютних операцій.
Валютні операції, тобто угоди по купівлі і продажі іноземної валюти, звичайно підрозділяються на «касові» і «термінові». Відбиваючи сутність двох різновидів валютних операцій, подібна класифікація, однак, не дозволяє розглянути ряд відмінностей, характерних для конкретних видів угод з валютою, застосовуваних у міжнародній практиці.
Якщо куплена валюта повинна бути представлена в розпорядження покупця в день здійснення угоди або наступного дня, то такі угоди відносяться до типу «овердафт» (overnight). Угоди, що передбачають постачання валюти протягом двох днів після їхнього здійснення, іменуються угодами «спот» (spot). Ці два типи угод і поєднуються поняттям «касові» операції. За такий короткий період валютний курс, як правило, не встигає перетерпіти або значно змінитися, і ризик практично не виникає або зводиться до мінімуму. Інша справа, коли відбуваються термінові («форвардні») угоди, що передбачають обмін валют у заздалегідь установлений термін (як правило, від одного тижня до п'яти років), але за курсом, зафіксованому в момент здійснення угоди.
До термінового відносяться також угоди типу «своп» (swap), що представляють собою комбінацію операцій «спот» і простий «форвард».
«Форвардний» курс, природно, відрізняється від того курсу, що застосовується при угодах «спот». У міжнародній практиці при котируванні валют по форвардних угодах звичайно вказують не сам форвардний курс, а лише різницю стосовно курсу «спот» ( знижку чи премію). Для визначення форвардного курсу її необхідно відповідно відняти або додати до курсу «спот».
Звичайно, українські комерційні банки можуть запропонувати клієнтам свої курси по угодах «форвард», але в такому випадку їм насамперед прийдеться вирішити проблему прогнозування динаміки валютних курсів.
Прогнозування динаміки валютних курсів дуже ускладнилося в зв'язку з поширенням системи плаваючих курсів.
Природно, більш-менш точно передбачати величину зміни валютних курсів можна і, як правило, потрібно в тому випадку, коли мова йде про досить невеликий період часу:
від одного до декількох днів або тижнів. В інших випадках цілком задовільним вважається вдале пророкування всього напрямку в зміні курсу валюти – його зниження чи підвищення, – що вже саме по собі досить для проведення прибуткових операцій по страхуванню валютного ризику. Це не виключає, однак, можливості точного прогнозування не тільки напрямку, але і величини подібних змін, що найчастіше підтверджується і практикою валютного ринку. У зв'язку з цим прийнято вважати, що найбільш вдалими є пророкування динаміки валютних курсів на термін у півроку (180 днів), використовувані для встановлення в курсу по угодах двома підходами: «фундаментальному» і «технічному» [35; c. 10].
«Фундаментальний» підхід виходить з того, що основними факторами формування курсів на валютному ринку є процентні ставки по депозитно - судними операціях, темпи інфляції і стан платіжного балансу по поточним операціях. Таким чином, знання про вже прийшли або очікуваних змінах цих факторів, з одного боку, і про ступінь впливу цих факторів на величину валютного курсу (тобто про величину коефіцієнтів кореляції), з іншого боку, вважаються достатніми для складання прогнозів шляхом побудови економічних моделей. Використовувані моделі можуть бути досить складними, якщо врахувати, що сама кількість факторів впливу в дійсності не обмежується трьома вищевказаними. Крім того, варто враховувати і те, що для подібного прогнозування мають значення і види цін, використовуваних при вичислені інфляції (оптові чи роздрібні, експортні чи імпортні), і процентних ставок (номінальні чи реальні, коротко - чи довгострокові), і платіжного балансу (торговий, базисний, по поточним операціях). І все це повинно бути враховано при складанні моделей.