Організація і облік грошового обігу і розрахунків

Нормалізація системи  безготівкових розрахунків сприятиме  становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи  безготівкових розрахунків з  ринковим середовищем, що формуються у  вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків  принципове значення має правильне  визначення її принципів — основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню  народногосподарського обороту. В  економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових  розрахунків.

Загальноприйнятою стала  точка зору про виділення загальноекономічних  і специфічних властивостей принципів  організації безготівкових розрахунків.

Специфіка принципів безготівкових  розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Безумовно, що принципи організації  безготівкових розрахунків на

макроекономічному рівні  мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу — платника, одержувача грошових коштів і банку.

Принципи безготівкових  розрахунків — це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових  розрахунків:

1. Грошові кошти всіх  господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому  зберіганню на розрахункових,  поточних та інших рахунках  в установах банків. При кризовому  стані економіки недотримання  цього принципу призводить до  відтоку грошей з легальних  каналів грошового обороту і,  як наслідок, до посилення "тіньового"  характеру економіки.

2. Грошові розрахунки  і платежі підприємств (організацій)  усіх форм власності здійснюються  через установи банків, як правило,  в безготівковому порядку за  документами, що передбачені правилами  проведення цих розрахунків. Готівкові  розрахунки характерні лише для  невеликих за сумою міжгосподарських  платежів і обмежених витрат  на внутрігосподарські потреби.  В кризовій економіці здійснення  розрахунків між господарськими  суб'єктами готівкою (а часто й  валютою іноземних держав), минаючи  установи банків і поза їхнім  контролем, посилює нелегальний  режим функціонування багатьох  підприємств і організацій, призводить  до розширення дефіциту реальних "живих" грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями  за товарно-матеріальні цінності  і послуги

провадяться, як правило, після  відпуску продукції або надання  послуг.

Максимальне наближення моменту  проведення платежу до терміну відпуску товарів — необхідна умова  забезпечення економічності безготівкових  платежів. Проведення оплати товарів  і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність  підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському  обороті країни.

4. Платежі за товари  і послуги з рахунка підприємства  здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка)  після перевірки виконання постачальником  договірних умов. У разі порушення  умов договору платник може  відмовитися від оплати розрахункових  документів, про що повідомляє  постачальника у порядку і  в терміни, передбачені договором.  Цей принцип організації безготівкових  розрахунків відображає основоположну  роль споживача (покупця) в  системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки  проводяться за рахунок і в  межах коштів, що є на рахунку  платника, або його права на  одержання кредиту (банківського  чи комерційного). Якщо на рахунку  покупця немає достатніх грошових  коштів, платежі не можуть бути  здійснені в принципі. "Не постачати,  не маючи гарантій оплати" —  правило ринкових відносин. Банком  відкривається і обслуговується  картотека не оплачених вчасно  розрахункових документів. Платежі  проводяться в міру надходження  грошових коштів на рахунок  платника.

6. Зарахування коштів  на рахунок одержувача відбувається  після списання відповідних грошових  сум з рахунка платника. Банк  зобов'язаний контролювати ці  рахунки, щоб попередити зловживання,  що мають місце під час оплати  безтоварних документів. Якщо буде  встановлено факт подання в  банк безтоварних розрахункових  документів, то банк зобов'язаний  стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий  документ.

7. Постачальники і покупці  (споживачі) мають право вільного  вибору форми безготівкових розрахунків  і способу платежу, що узгоджується  при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональніших форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається нині несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів  організації безготівкових розрахунків  призводить до кризи всієї системи  розрахунків (платіжної кризи). Наявні принципи розрахунків охоплюють  регулюючим впливом усі важливі  елементи системи безготівкових  розрахунків, і насамперед способи  та форми розрахунків.

Спосіб безготівкових  розрахунків у широкому розумінні — це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію. Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі  безготівкових розрахунків господарські суб'єкти

використовують  два основних способи платежу:

—   перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок  одержувача коштів шляхом відповідних  записів щодо них;

—   зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в  погашенні грошових зобов'язань  юридичних і фізичних осіб. Критерії вибору способу платежу пов'язані  з вимогами прискорення самих  розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів,

нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції.

В умовах платіжної кризи  розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні

товарообмінні операції з  передачею права власності на товари (натуральний

обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці  України на перший план виходить такий  спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну  від оплати фактично відвантажених  товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних  відносин, що існують у вітчизняній  економіці, не дає можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів  системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних  покупців (несправних платників).

Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні  терміни від дня отримання  оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих  днів), коли продавець (виробник) повинен  відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу  платежу на основі попередньої оплати — це наслідок дисбалансу між товарними  і грошовими потоками, монополізму  постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином  дає змогу підтримувати господарський  оборот в належному стані.

Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно- матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним  змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного  кредиту, який одержує постачальник. В умовах платіжної кризи зростає  значення способу розрахунків на основі

здійснення заліку взаємної заборгованості. Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості платників, — це розрахунки, за якими взаємозобов'язання господарських суб'єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають  клірингом.

Заліки надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб'єктів і тим  самим прискорити розрахунки. Однак  їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.

ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ  РОЗРАХУНКІВ

• Платіжне доручення (додаток 3)  

Згідно з Положенням “  Про безготівкові розрахунки ” в  господарському обороті України, поширеною  правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того , що на бланку банку, заповненого у відповідності  з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення розрахунковий документ який є письмово оформлений дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної сумі коштів зі свого рахунку.  
Розрахунки платіжним дорученням одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за най різноманітними платежами.

Технологія розрахунків  платіжними дорученнями полягає  в тому що банк платника списує зазначену  у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.

Платіжні доручення в  Україні застосовуються при розрахунках  за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і послуг, внесення авансових платежів у випадках, передбачених чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованості постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні  в рядку “ призначення платежу ” вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг). 
Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. Приймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортування ) оформляються відповідним актом.

Схема документообігу при  розрахунках платіжними дорученнями  така: 
1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;

2. банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;
3. банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи поданих послу).