Методика і організація обліку та аналізу процесу реалізації готової продукції

6. Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291 " Інструкції про Плану рахунків бухгалтерського обліку " (з останніми змінами від 31.05.2011 р.), активів капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та організацій.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.1999 р. № 246. Це положення визначає методологічні засади формування в обліку інформації про запаси і розкриття їх у фінансовій звітності.  Терміни що наведені в П(С)БО, мають таке значення : Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримують для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт , надання послуг, а також управління підприємством. Чиста вартість реалізації запасів – очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Визначення та первісна оцінка запасів: Запаси визначаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена. Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: - сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; - готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом. Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид). Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Згідно з п. 10 П(С)БО – 9 первісною вартістю запасів що виготовляються власними силами підприємства, визначається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(С)БО – 16 “Витрати”. Вибуття запасів здійснюється внаслідок відпуску у виробництво, реалізації, безоплатної передачі тощо. Оцінюватись запаси в процесі їх вибуття можуть по різному. У п. 16 П(С)БО – 9 наведені такі прийоми оцінки: - ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів, який передбачає облік фактичної собівартості кожної одиниці запасів, що є можливим при забезпеченні об’єктів табличками з серійними номерами. - середньозваженої собівартості, який передбачає розрахунок фактичної собівартості одиниці запасів виходячи з середньої вартості. - спосіб перших за часом надходження запасів (ФІФО), базується на припущені, що запаси використовуються в тій послідовності, в якій вони надходили па підприємство й відображені в бухгалтерському обліку

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

10. Положення про порядок уцінки та реалізації продукції, що залежалась, із групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затверджене спільним наказом Мінекономіки України та Мінфіну України від 15.12.1999 р. № 149/300, зареєстроване в Мінюстицій України 29.12.99 р. № 921/4214.

11. Положення про порядок реалізації і ведення бухгалтерського обліку операцій пов’язаних з продажем товарів, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 14 – 401 від 05.07.1993 р. (з послідуючими змінами та доповненнями).

12. Порядок ведення в обліку приросту (втрат) балансової вартості покупних товарів (крім активів які належать амортизації, цінних паперів та дивідендів) матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, в незавершеному виробництві та залишків готової продукції (в тому числі малоцінних предметів на складах), затверджений наказом Мінфіну України від 11.06.1998 р. № 124 зареєстрований в Мінюстицій України 03.07.1998 р. № 417/2857.

13. Наказ Міністерства Аграрної політики України “Про затвердження регістрів та Методичних рекомендацій з організації та ведення бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою на підприємствах агропромислового комплексу” від 07.03.2001 р. № 49. Цей Наказ визначає основні вимоги щодо правильності ведення та списання залишків готової продукції відповідно до регістрів бухгалтерського обліку.

14. Наказ Міністерства Статистики України “Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів” від 21.06.1996 р. № 193. Цей Наказ визначає основні вимоги щодо виконання заходів по реалізації державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики. В ньому зазначаються первинні документи, які необхідні для переміщення, відвантаження готової продукції на підприємстві та їх суть, а це акти (акт приймання матеріалів), картки (складського обліку, лімітно-забірні), накладні та інші документи.

         15. Наказ Міністерства Фінансів України “Про інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків” від 11.08.1994 р. № 69.

            Для  забезпечення  достовірності   даних   бухгалтерського обліку  та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

   бухгалтерський облік  – процес   виявлення,   вимірювання, реєстрації,  накопичення,  узагальнення,  зберігання  та  передачі  інформації  про діяльність  підприємства  зовнішнім та внутрішнім  користувачам для прийняття рішень;

      облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що   використовуються   підприємством для складання та  подання фінансової звітності;

Підприємство самостійно   визначає:

• облікову політику підприємства (додаток Б);
• обирає форму  бухгалтерського   обліку   як   певну   систему регістрів  обліку,  порядку  і  способу реєстрації та узагальнення інформації в них з  додержанням  єдиних  засад,  встановлених  цим Законом,   та   з  урахуванням  особливостей  своєї  діяльності  і  технології обробки облікових даних;
• розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського)   обліку,   звітності  і  контролю  господарських операцій,  визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
• затверджує правила документообороту  і  технологію  обробки облікової  інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;    

           Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують  факти здійснення господарських операцій, тобто  первинний документ – документ,  який  містить  відомості  про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

           Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення даних  на підставі первинних  документів  можуть складатися зведені облікові документи.

           Первинні  та  зведені  облікові документи можуть   бути складені  на  паперових  або  машинних  носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

• назву документа (форми);
• дату і місце складання;
• назву підприємства, від імені якого складено документ;
• зміст та  обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
• посади осіб, відповідальних   за здійснення  господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати  особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація,  що  міститься  у прийнятих до обліку первинних  документах,  систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах  синтетичного  та  аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на  взаємопов'язаних  рахунках  бухгалтерського  обліку.

      Дані аналітичних рахунків повинні  бути  тотожні  відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій,  прізвища і  підписи  або  інші дані,  що  дають змогу ідентифікувати осіб,  які брали участь у їх складанні.

Готова продукція відноситься  до запасів, оскільки:

Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності.

Чиста вартість реалізації запасів, а отже і готової продукції – очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію

Готова продукція визначається активом, якщо існує ймовірність  того, що підприємство отримає в  майбутньому економічні вигоди, пов’язані  з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Готову продукцію відображаються в бухгалтерському обліку і звітності  за найменшою з двох оцінок: первісною  вартістю або чистою вартістю реалізації.

Готова продукція відображається за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу її ціна знизилась або  вона зіпсована, застаріла, або іншим  чином втратила первісно очікувану  економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці готової  продукції вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість готової продукції перевищує  чисту вартість її реалізації, та вартість повністю втраченої (зіпсованої або  тієї, що не вистачає) готової продукції  списується на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення  про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після  встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування  сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації тієї готової продукції, що раніше були уцінена та є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, визнається інший операційний дохід із збільшенням  вартості цієї готової продукції.

В бухгалтерському обліку готову продукцію вважають ту, яка  виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним  та якісним  характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Одиницею бухгалтерського  обліку готової продукції є її найменування або однорідна група (вид).

Виготовлену готову продукцію  зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. Згідно з  п. 10 П(С)БО – 9 первісною вартістю запасів  що виготовляються власними силами підприємства, визначається собівартість їх виробництва, яка визначається за П(С)БО – 16 «Витрати».

Існує шість основних способів оцінки готової продукції:

• По фактичній виробничій собівартості. Цей спосіб використовується порівняно рідко, в основному на підприємствах індивідуального виробництва, що випускають велике унікальне устаткування і транспортні засоби. Може застосовуватися на підприємствах з обмеженої номенклатурної масової продукції.
• По неповній (скороченій) виробничий собівартості продукції. У цьому випадку собівартість продукції визначається по фактичних витратах без загальногосподарських витрат.
• За оптовими цінами реалізації. Оптові ціни застосовуються як  облікові ціни. Відхилення фактичної собівартості продукції враховуються на окремому аналітичному рахунку. При стійких оптових цінах цей варіант оцінки продукції є найпоширенішим, оскільки він дозволяє зіставляти оцінку продукції в поточному обліку і звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням товарного випуску. При значному коливанні рівня оптових цін даний спосіб утрачає свої переваги.
• По плановій (нормативній) виробничій собівартості, що виступає в якості твердої облікової ціни. При цьому способі обумовлюється необхідність окремого обліку відхилень фактичної виробничої собівартості продукції від планової чи нормативної. Достоїнство даного способу оцінки готової продукції полягає в забезпеченні єдності оцінки в плануванні обліку. Однак якщо планова чи нормативна собівартість продукції змінюється часто, то оцінка залишків готової продукції ускладнюється. Варіантом цього способу оцінки готової продукції є оцінка по скороченій плановій виробничій собівартості.
• По вільних відпускних цінах і тарифам, збільшеним на суму податку на додану вартість. Цей спосіб використовується при виконанні одиничних замовлень і робіт.