Аудит фінансових результатів діяльності підприємства

 

РОЗДІЛ 3

 Методичні та практичні рекомендації з удосконалення аудиту фінансових результатів підприємства

3.1. Удосконалення нормативно-правової бази аудиту фінансових результатів діяльності підприємства

 

 

На сьогодні  в Україні  діють дві різні методики визначення фінансового результату підприємства, які обумовлені порядком визначення доходів і витрат для складання  фінансової і податкової звітності.

Порядок визначення і формування показників для складання фінансової і податкової звітності має суттєві методичні розбіжності та регулюється різними нормативними і законодавчими документами.

Для фінансової звітності  показники формуються згідно вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та відповідними нормативними документами Міністерства фінансів України[2,5 c.264].

Для податкової звітності показники формуються у відповідності з Законом України    «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. №283/97-ВР та внесеними змінами від 24.12.02. №349-IV , 01.07.04 №1957/ IV “Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

 Вцілому ця методика передбачає формування доходів шляхом вирахування із виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших надходжень (від здійснення фінансової та інвестиційної діяльності) суми податків та обов’язкових платежів згідно чинному законодавству. Проте, суть методики складання фінансової звітності полягає в тому, що доходи визначаються за умови переходу права власності на актив, який реалізується. Суть  методики  податкової звітності полягає в тому, що доходи можуть визначатися як і в момент переходу права власності на активи, так і під час розрахунку за них, в залежності від того, яка подія сталася першою (надходження коштів, чи відвантаження в (реалізація) продукції, товарів, (робіт, послуг)).

Аналізуючи принцип формування витрат згідно методики складання фінансової звітності зазначимо, що вони формуються у відповідності до вимог П (С) БО 16 “Витрати”. До них, зокрема, належать прямі витрати, та частка розподілених загальновиробничих витрат, в залежності від наявної виробничої потужності підприємства, які включаються до собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг). Нерозподілена частка загальновиробничих витрат, відноситься до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати призводять до зменшення фінансового результату діяльності підприємства. Витрати визначаються в момент списання активів на відповідний господарський процес згідно діючих  нормативних документів.

Згідно методики складання податкової звітності, до валових витрат відносять витрати, передбачені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в тому числі авансові платежі (передоплата), сплачені постачальникам матеріальних запасів і послуг. Тобто визнання моменту  виникнення витрат відбувається аналогічно моменту визнання доходів – за першою з подій, що сталася раніше: або за фактом розрахунку за придбані цінності або переходу права власності на активи.

Методологічно до складових утворення витрат належать: собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), позареалізаційні витрати, витрати що не беруть участі у процесі виробництва і реалізації та не відносяться до собівартості виробленої продукції, аванси, сплачені постачальникам, для податкової звітності – валові витрати тощо.

Отже, розглянуті вище методики визначення фінансових результатів  діяльності  підприємства, для фінансової і податкової звітності, що діють  в Україні, принципово мають аналогічне визначення показників (доходи, витрати), які мають різну структуру та економічну сутність.

Узагальнюючи інформацію про діючу  методику обліку валових  доходів і валових витрат можна говорити про необхідність її удосконалення. Для цього запропонуємо модель визначення окремих складових валових доходів і валових витрат, ґрунтуючись на даних бухгалтерського обліку (припускаючи, що перша подія є оплата).

При цьому за даними бухгалтерського  обліку визначається:

коригування вартості змін величини кредиторської заборгованості постачальників (за одержаними але  неоплаченими матеріальними  цінностями);

оцінка і коригування  балансової вартості запасів на складах, у незавершеному виробництві  та залишках готової продукції;

коригування вартості змін величини дебіторської заборгованості покупців (в частині відвантаженої готової продукції (робіт, послуг) але неоплаченої покупцями).

Аналізуючи побудову існуючого Плану рахунків бухгалтерського  обліку №291 від 30.11.99 р. на предмет підвищення аналітичності обліку зокрема рахунків обліку доходів, витрат і формування фінансового результату діяльності підприємства запропонуємо відповідна перебудову рахунків і субрахунків бухгалтерського обліку класів 1, 5, 7, 9 (табл. 3.1), Додаток М.

Таким чином акумульована інформація про доходи і витрати може бути використана для управління підприємством та для проведення фінансового аналізу під час проведення аудиту.

Основними джерелами  інформації для проведення аудиту господарської  діяльності підприємства є бухгалтерський фінансовий облік, фінансова і податкова  звітність, дані економічного аналізу господарської діяльності підприємства.

Для відображення в аудиторському  висновку максимально достовірної  інформації про показників, що формують фінансові результати діяльності підприємства необхідно аналізувати і оцінити  кожного з них.

Досліджуючи стан дебіторської заборгованості з покупцями зокрема стан простроченої і сумнівної дебіторської заборгованості (одного з найважливіших показників, що безпосередньо впливає на фінансовий результат діяльності: зменшує величину прибутку), та причин які вплинули на її появу з’ясовано, що на більшості досліджених підприємствах відсутня чітка методологія організації й ведення бухгалтерського обліку даного об’єкту аудиту. Інший фактор що  впливає на такий стан є те, що під час проведення комплексних перевірок державними контролюючими органами основна увага приділялась правильності і законності ведення податкового обліку (хоча він немає законного статусу і ґрунтується на даних бухгалтерського обліку), а не правильності і повноти ведення саме бухгалтерського обліку.

В процесі перевірки правильності визначення прибутку (збитку) основну увагу слід приділити: операціям, пов’язаним з включенням до фінансового результату представницьких витрат; звичайних витрат за рахунок підприємства (витрати пов’язані з утриманням та експлуатацією об’єктів соціальної сфери, наданням благодійної допомоги, витрати з навчання, оплата проїзду працівникам підприємства тощо); витрат пов’язаних з виконанням гарантійних обов’язків; операціям пов’язаним з визначенням, нарахуванням (одержанням) доходу від оренди майна; реалізації валютних цінностей та цінних паперів; реалізації інших матеріальних цінностей і нематеріальних активів; списання необоротних активів тощо. Це обумовлено тим, що майже всі ці операції мають подвійне тлумачення щодо величини витрат, які можуть бути включені до загальної суми валових витрат і, таким чином впливають на суму прибутку до оподаткування. А в деяких випадках ці операції також мають відношення до оподаткування їх податком на дохід фізичних осіб (витрати з навчання, з оплати проїзду працівникам). З метою уникнення фактів невиправданого збільшення суми валових витрат пропонуємо для обліку і контролю за даними витратами застосувати субрахунок 949 “Інші витрати операційної діяльності” шляхом ведення до нього відповідних додаткових субрахунків (табл. 3.1).

Лише кардинальні зміни податкового законодавства та коригування ряду положень (стандартів) бухгалтерського обліку та звітності в Україні дозволять досягти єдиних методично правильних підходів до визначення фінансового результату діяльності підприємства. Необхідно координувати роботу державних структур не на зближення (інтеграцію) бухгалтерського та податкового обліку, а на відмову від податкового обліку взагалі, що передбачає однакові підходи до оцінки активів, пасивів, визнання доходів і витрат, як для фінансової, так і для податкової звітності.

Такий підхід дасть можливість податковим органам звернутися до перевірки  показників бухгалтерського обліку, а не “віртуальних” валових доходів  та валових витрат, що дозволить  підвищити якість бухгалтерського обліку, а отже і звітності, як основного джерела інформації про діяльність та фінансовий стан підприємства.

Запропонуємо наступні напрями вдосконалення податкового законодавства та положень бухгалтерського обліку:

ухвалити положення у законодавстві з питань оподаткування, що зобов’язують формувати інформацію про об’єкт оподаткування на основі даних бухгалтерського обліку;

розробити методичні  рекомендації з формування інформації про об’єкт оподаткування в бухгалтерському  обліку та фінансовій звітності, складання відповідних форм податкової звітності;

узгодити формулювання термінів, що використовуються у податковому  законодавстві та у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку в Україні  щодо формування фінансових результатів діяльності та оподатковуваного прибутку.

Реалізація цих першочергових  напрямів удосконалення податкового  законодавства та положень бухгалтерського  обліку стосовно достовірного відображення у звітності витрат з податку  на прибуток допоможе позбутися тимчасових різниць, забезпечить єдність методологічних принципів визначення фінансових результатів та дотримання вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

 

3.2. Резерви підвищення прибутковості підприємства

 

 

На прибутковість діяльності підприємства впливають: обсяги реалізації продукції; обсяги витрат реалізацію продукції; величина та ставки податкових платежів підприємства; склад та оборотність операційних активів; продуктивність праці персоналу; операційні ризики, пов’язані з діяльністю підприємства та інші.

Для підвищення прибутковості  ТОВ «ХХХ» доцільна розробка стратегії управління за кожним з наведених напрямків. До заходів, пов’язаних з формуванням доходів підприємства можна віднести:

оцінку та прогнозування кон’юнктури ринку  в м. Києві;

використання сприятливої кон’юнктури  даного ринку в окремих його сегментах;

інтенсифікація рекламної та інформаційної  діяльності підприємства з метою  додаткового залучення клієнтів;

розширення  асортименту;

доведення розроблених заходів до центрів відповідальності та контроль за їх виконанням.

В процесі обґрунтування напрямків  економії витрат основна увага повинна  бути приділена пошуку і реалізації таких резервів, які пов’язані  зі сферою дії факторів, що залежать від діяльності даного підприємства.

У складі резервів, пов’язаних з удосконаленням управління, найбільший ефект в економії витрат дають наступні заходи:

впорядкування організаційної структури  управління за функціональною ознакою;

скорочення ланковості в управлінні;

виділення у складі структурних підрозділів та структурних одиниць підприємства центрів витрат та центрів відповідальності;

впровадження в підприємстві системи  управлінського обліку витрат в розрізі  центрів відповідальності, центрів  витрат.

У складі резервів, пов’язаних з удосконаленням управління реалізацією продукції найбільший ефект мають наступні:

встановлення різноманітних  знижок та додаткових послуг, системи знижок при оптових закупівлях;

здійснення ефективної цінової  політики;

підвищення якості продукції;

підвищення ефективності окремих  рекламних заходів.

У складі резервів, пов’язаних з удосконаленням управління персоналом, найбільший ефект  в економії витрат дають:

обґрунтоване нормування чисельності  працівників окремих категорій, професій, спеціальностей та рівнів кваліфікації;

підвищення кваліфікації працівників, яке б супроводжувалось зростанням продуктивності їх праці;

побудова ефективної системи стимулювання персоналу, тісно пов’язаної з результатами господарської діяльності підприємства та економією ресурсів;

використання системи депреміювання  працівників при порушенні ними трудової та технологічної дисципліни.

Процес формування ефективної податкової політики підприємства повинен здійснюватися  за наступними етапами:

виявлення напрямків операційної  діяльності підприємства, які б дозволили мінімізувати податкові платежі за рахунок різних ставок оподаткування. Державна система оподаткування передбачає встановлення різних ставок податків по окремих напрямках операційної діяльності, господарських операціях, категоріях споживачів тощо. Формуючи напрямки та обсяги своєї діяльності, вже на цьому етапі підприємство може створити необхідні передумови для мінімізації майбутніх податкових платежів.

виявлення можливостей зменшення  бази оподаткування діяльності підприємства за рахунок використання прямих податкових пільг. Ці пільги надаються, як правило, в наступних основних формах: зменшення розміру ставок оподаткування (пряме або в процентах до середньої ставки); надання податкового кредиту (відстрочення сплати нарахованих податкових платежів); повне звільнення від сплати податків.

врахування непрямих податкових пільг  у формуванні податкової політики ТОВ «ХХХ». Склад непрямих податкових пільг визначається можливостями зменшення бази оподаткування при незмінних його ставках. Можливе використання методів прискореної амортизації активної частини основних фондів підприємства (скорочує податкову базу по прибутку); зменшення кількості працюючих, шляхом проведення автоматизації робочих місць та ефективній політиці управління трудовими ресурсами (скорочує податкову базу сплати відрахувань від фонду оплати праці).