Роль і місце творчості у процесі трудової фігні

      Г.Оллпорт  відзначає, що мотив “ліквідації  дефіциту” підштовхує до зняття напруги  і відновлення рівноваги, а мотив  “розвитку особистості”, навпроти, підтримує напругу заради далекої (іноді недосяжної) мети.  Маслоу пояснює ще конкретніше: ліквідація дефіциту запобігає хворобі; задоволення прагнення до розвитку робить людину здоровою [42,с.57]. Таким чином мотивацією творчості самоактуалізації особистості виступає мотив розвитку.

      Стимулами творчості вважаються –“дух утечі”, пов’язаний з необхідністю компенсації, і прагнення до незалежності .

      Ян  Парандовський пише, що “пошуки  чогось іншого, далекого -в часі, в  просторі, в краєвиді, в звичаях, у віруваннях і почуттях – усе  це було непереборною потребою цілих  епох, і “дух утечі” прирікав на еміграцію  не одне покоління [61,с.26]. Дійсно, сучасна людина також іноді прагне втекти від нудного часу, від нестерпних умов побуту – тоді з’являється потреба в новому, в змінах, в творчості. З “духом утечі” близько споріднене відчуття власної недосконалості, тоді творчість виступає як необхідність компенсації – творчість має компенсувати фізичні недоліки, неласкаву долю, матеріальну незабезпеченість. Створювався вигаданий світ, тому що світ справжній перетворив людину на вбогу й розчаровану істоту. “Дух утечі” та необхідність компенсації, здебільшого, являються негативними мотивами самоактуалізації в творчості.

      Позитивним  мотивом виступає відчуття незалежності, або, як писав М.Пришвін, “пристрасна жадоба до життя” [68,с.38]. Прагнення до незалежності примушує людей порушувати звичайний хід речей, впливає на долю сильних особистостей, породжує авантюристів, “великих”, або просто оригінальних людей. Є навіть літературний приклад Ч.Стрикленду ( з роману С.Моєма “Місяць і сяйво”), який був біржовим маклером, але раптом вирішив стати художником, залишив сім’ю, прирік себе на голод і митарства заради того, що в ньому пробудилося. Хоча його творчість протягом всього життя ніхто не визнавав.

      Творчість завжди втілює в собі жадання життя  як засіб усунення душевної самотності. Е Фромм навіть зазначає – якщо потяг до творчості не отримує реального виходу, виникає тяжіння до руйнування. Психічне напруження стає таким сильним, що якщо людина не має можливості поєднати себе з миром в творчості, з’являється спонука до усунення та руйнування світу [92,с.15]. Так парадоксально виглядає  потреба людини в творчості.

      Отже, ми з’ясували ,що до творчості самоактуалізації мотивує прагнення до розвитку, а позитивним мотивом самоактуалізації в творчості виступає прагнення до незалежності. І в обох випадках творчість виступає як джерело самоактуалізації, відіграє роль своєрідного постачальника енергії.

      Творческість, як здатність до творчості, забезпечує оригінальність процесу самоактуалізації особистості. Оригінальність насамперед виражається в неповторності індивідуальної натури людини. Бути оригінальним – означає бути самим собою.

      Прояви  творческості в процесі самоактуалізації простежуються:

      А) В творчому підході  до життєвих проблем.

      На  відміну від творчого підходу  до проблем існують стереотипний (нетворчий) та невротичний підходи. При стереотипному підході перевага віддається вже відомим способам розв’язання, які не потребують особливих зусиль. Оригінальні шляхи розв’язання відкидаються, оскільки вони вважаються ризикованими і пов’язані з додатковими клопотами.

      Невротичний підхід виявляється тоді, коли людина не здатна зосередити свої зусилля  на предметному розв’язанні проблеми, бо в неї виникають труднощі із самою собою – замість того, щоб повністю зосередитися на завданні, людина надміру зосереджується на самій собі.

      Творчий підхід до життєвих проблем потребує відсутності страху перед несподіваними  способами які неочевидні для  загальної маси. Вирішення проблем, при цьому підході, дає задоволення  і хвилює, а сама проблема повністю захоплює людину. Неуспіхи та невдачі рідко коли можуть викликати у такої людини розпач і зневіру, оскільки вже самі пошуки є для неї задоволенням.

      Б) В творчому ставленні  до життя.

      В основі  повноцінного життя людини лежить особливе - творче - ставлення  до нього. Творче ставлення до життя долає невидиму, але постійно відчувану людиною психологічну межу, що відділяє Я від не-Я. Навколишній світ відкривається не стільки як світ зовнішніх об’єктів та їх  відношень, скільки як її особистісний світ – тобто світ, до якого вона найглибшим чином причетна. Передумовою такого бачення світу є духовно практична діяльність щодо самоактуалізації власного потенціалу.

      Людське життя може здійснюватися або  як процес, що відбувається стихійно, або  як усвідомлено і творчо спрямований  шлях життя.  Розрізняючи ці два способи життєздійснення, С.Л.Рубінштейн зазначає, що перший спосіб існування – це життя в умовах і відносинах, що склалися. Таке життя нагадує природний процес. Тут індивід начебто злитий з процесом свого існування і не виділяється з нього, не підіймається над ним. Реальний хід життя мало спрямовується і регулюється самою людиною, вона значною мірою пливе під стихійним тиском життєвих хвиль, механічно підпорядковуючи свою діяльність зовні заданим вимогам та обставинам.

      Другий  спосіб життєздійснення -  більш високий рівень людського існування . Він передбачає розвинуту здатність особистості до роздуму над своїм життям, творчого його конструювання і здійснення [85,с.348]. Саме другий спосіб життєздійснення констатує здатність людини до життєтворчості.

      Життєтворчість  має місце тоді, коли особистість самоактуалізується не тільки на терені якоїсь певної сфери життєдіяльності (науці, техніці, мистецтві), а у “матеріалі” всього свого власного життя. На основі цього формується творчий стиль життя.

      Але умови і способи життєдіяльності людини зумовлюються суспільством, тобто “матеріал” способу життя вже задається індивідові від його народження. Тому поняття способу життя вміщує діалектичну єдність соціально-типізованого, уніфікованого, тобто спільного для багатьох, і індивідуально-унікального в її життєдіяльності [71,с.31].

      На  відміну від способу життя, як прояву соціального в індивідуальному, поняття “стиль життя”, навпаки, виражає  специфіку входження індивідуального  в соціальне, суспільне. В процесі  самоактуалізації особистість неодмінно виробляє свій індивідуальний стиль життя, як правило, цей стиль – творчий.

      Особистість не може ігнорувати соціально –  психологічних механізмів життєдіяльності. Тому навіть в індивідуальному творчому стилі життя завжди наявний елемент стандарту, стереотипу. Інакше індивід “випадав” би із соціального контексту, не міг би ідентифікувати себе з соціальним мікро- і макросередовищем, а в більш широкому плані не вписувався б у свій час, свою епоху.

      У зв‘язку з наведеними вище даними виділяються стадії розвитку особистості:

1. Соціалізація.
2. Індивідуалізація.
3. Самоактуалізація.

      Процес  самоактуалізації особистості є  неможливим поза рамками життєвого  простору, він також є утрудненим без невичерпного джерела самоактуалізації – творчості.

      Про творчість самоактуалізації розмірковував  ще Григорій Сковорода в своїй концепції спорідненості – людина досягає гармонії і щастя лише тоді, коли бажає і прагне до пошуку “спорідненої праці”, тієї творчої ролі, яка призначена людині від народження [86,с.18].

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ 

ЕМПІРИЧНА ЧАСТИНА 

2.1. Характеристика вибірки  піддослідних та  стратегія формування  дослідних груп 

      В процесі побудови вибірки було враховано  три основних параметри її формування:

1. Об’єм вибіркової сукупності.

      У відповідності з планом дослідження загальний об’єм вибірки включає 90 осіб – молодь міста Чернігова від 15 до 25 років (42 юнака та 48 дівчат).

2. Тип та процедура відбору.

      При формуванні вибірки був застосований цілеспрямований підхід та було стратифіковано групи, члени яких відрізняються можливостями прояву творчих здібностей:

      Експериментальна  група А) молодь від 15 до 25 років (30 чоловік), яка свідомо прагне самоактуалізації в творчості та досягла певних успіхів в творчій діяльності (переможці літературних та музичних конкурсів, учасники художніх виставок та театральних вистав);

      Експериментальна  група Б) учні 11 класу школи – колегіуму №11 (30 чоловік), які навчаються за спеціально розробленими програмами;

      Контрольна  група В) учні 11 класу середньої школи № 23 (30 чоловік), які навчаються за стандартними програмами.

      За  проявом творчих здібностей в  своїй переважаючій діяльності першу  та третю групи можна розглядати як контрастні.

3. Якість вибірки.

      Характеристики  основної групи піддослідних відповідають характеристикам вибраної нами популяції за наступними критеріями:

      1) молодь віком від 15 до 25 років;

      2) молодь, яка займається творчою  діяльністю або має можливості  прояву творчих здібностей.

      З метою підвищення репрезентативності вибірки припускається порівняльний аналіз емпіричних даних основної групи Б та контрольної групи В. 

2.2 Характеристика психодіагностичного  інструментарію та  процедура проведення  емпіричного дослідження 

     В даному емпіричному дослідженні, у  відповідності з планом, були використані  чотири психодіагностичні методики:

1. Самоактуалізації тест (САТ) ( Автор: Е.Шостром).
2. Фрайбургзький особистісний опитувальник (FPI), модифікована форма “В” (Автори: І.Фаренберг, Х.Зарг, Р.Гампел).
3. Тест С.Медніка RAT (тест віддалених асоціацій), автори адаптації – Л.Т.Олексієва, Т.В.Галкіна (Інститут психології РАН).
4. Стислий варіант тесту Торренса – субтест “Завершення картинок” (Complete Figures), автор адаптації – О.М.Воронін, 1993-1994 рр. (Інститут психології РАН).

Опис  зазначених вище методик:

Самоактуалізації  тест  (САТ).

     Даний тест включає в себе 14 шкал – дві базові, які вимірюють глобальні характеристики самоактуалізації, та 12 додаткових шкал,що орієнтовані на реєстрацію окремих її аспектів.

     При описі різних особистісних рис виділяються  і представляються тільки два  крайніх полюса їх розвитку: високий та низький, відповідно позитивне або негативне значення розвитку окремої риси. Характеристика та опис шкал методики САТ наведені в додатку №1.

     Опитувальник  САТ включає 126 суджень, які стосуються різних сторін життя особистості та її взаємодії з іншими людьми. В них присутні прямі та побічні питання.

     До  кожного питання тесту надаються  на вибір два можливих альтернативних судження, з одним з яких піддослідний повинен виразити свою згоду, відхиливши інше.

     Кожна шкала опитувальника містить  в собі певну кількість пунктів, за допомогою яких підраховується загальна сума балів по кожній шкалі. Ці так звані “сирі” бали переводяться в Т-бали (або в стенайни) за допомогою відповідних засобів обробки – комп‘ютерної або при використанні профільних бланків.

     Психодіагностику  за даною методикою можна проводити  як індивідуальним, так і груповим засобом [64,с.103-112].

     Особистісний  опитувальник FPI (форма “В”).

     Це  мнофакторний особистісний тест, придатний  для діагностики деяких важливих властивостей особистості.

     Опитувальник  FPI містить 12 шкал.  Загальна кількість питань – 114. Одне (перше) питання в жодну зі шкал не входить, так як має перевірочний характер. Шкали опитувальника І-ІХ є основними (або базовими), а Х-ХІІ – похідними (інтегруючими).