Системний підхід до вивчення творчості серед  західних вчених можна спостерігати в дослідженнях М.Воллаха та Н.Когана. Серед учнів 11-12 років вони виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем:

1. діти з високим рівнем інтелекту і  креативності мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль;
2. діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності прагнуть до шкільних успіхів, стримані, замкнуті та мають занижену самооцінку;
3. діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності – тривожні,  неуважні, важко пристосовуються до шкільних вимог;
4. діти з низьким рівнем інтелекту  креативності зовнішньо добре адаптуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю [27,с.216-217].

      Таким чином, коли високий інтелект  поєднується  з високим рівнем креативності, творча людина частіше добре адаптована до середовища, активна, незалежна. А при поєднанні креативності з невисоким інтелектом формується невротична тривожна людина з поганою адаптованістю до вимог  соціального оточення і тяжкою долею.

      Наприкінці  цієї глави, після розгляду основних підходів до вивчення  феномену творчості вітчизняними та зарубіжними вченими, спробуємо зробити наступні теоретичні узагальнення того, що відомо про творчість:

1. До творчості людину спонукають пізнавальні потреби; роль  інтелекту для творчості полягає в його здатності виконувати адаптивну функцію, створювати гнучку і водночас стійку рівновагу в поведінці людини.
2. Існує єдність логічного та інтуїтивного в творчому процесі, що підтверджує однаково важливу роль як свідомих так і безсвідомих компонентів творчості; творчість досягається тоді, коли безсвідомі ідеї проникають в свідомі твердження.
3. Важливе місце в творчості займають емоційні переживання (афективний  компонент       творчості), які спрямовують творчий процес.
4. Рівень прояву творчості залежить від особистісних якостей та від характеристик       середовища.
5. Попереднє створення продуктів  діяльності є можливим тільки завдяки творчій уяві.
6. Створення нового творчого продукту залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації; мотиваційна сфера особи виступає одним з найважливіших компонентів її творчого потенціалу.
7. Творчі продукти можуть бути різноманітними за своєю природою: створення музики, поеми або картини, нових філософських поглядів, відкриття хімічної формули, винайдення нового кулінарного рецепту, самовдосконалення характеру і т.д.
8. Специфічною властивістю творчого процесу, продукту, та особистості являється їх оригінальність.
9. Основним джерелом творчості є прагнення людини до самовизначення та самоактуалізації.

      Таким чином, дослідження творчості розглядають чотири основних аспекти:

      І  творчий процес

      ІІ  творчий продукт

      ІІІ творчу особистість

      ІУ  творче середовище

      Виділені  аспекти можна представити схематично (Мал. 2).

Мал. 2. Основні аспекти дослідження творчості 
 

      Як  бачимо, всі аспекти творчості  є взаємопов’язаними та обумовлюють  один одного. Але в подальшому акцент буде робитися на розгляді саме творчої особистості.

      Умовно  визначаються три області дослідження  творчих особистостей:

1. дослідження їх рис та мотивів;
2. дослідження творчості особистості у зв’язку з психопатологією;
3. дослідження творчості у зв’язку з самоактуалізацією.

В даній  роботі особливий інтерес представляє  третя область досліджень, тому в  послідуючих главах вона буде пріоритетною. 
 

1.3. Психологічні характеристики самоактуалізованої особистості 

      Більшість авторів визначає самоактуалізацію як свого роду “зріст зсередини”, суто внутрішній процес, пов’язаний з початковим прагненням особистості актуалізувати у собі спадкові та генетичні схильності по відношенню до темпераменту, характеру, інтелекту.

      Карл  Р. Роджерс вважає, що в кожному  з нас є прагнення ставати  здібним настільки, наскільки це є можливим для нас біологічно. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як зерно містить в собі прагнення стати деревом, так і людина прагне до цілісності, самоактуалізації [79,с.10].

      Карл  Юнг писав, що невідкритий шлях в  нас – це дещо психічно живе, що класична китайська філософія називає  “дао”. уподібнюючи водному потоку, який невмолимо прагне до своєї цілі. “Бути  в дао” – означає досконалість, цілісність, виконане призначення [73,с.148]. У зв’язку з цим можна зробити припущення, що головною характеристикою самоактуалізованої особистості є цілісність, внутрішня пропорція та гармонія. Самоактуалізована особистість – це здорова, повноцінна людина. Так вважають представники гуманістичної психології. Але існують й інші погляди на розуміння самоактуалізації.

      Ще  в минулому столітті Гольдштейн, нейрофізіолог, який займався пацієнтами переважно  з ушкодженим мозком, розглядав самоактуалізацію як фундаментальний процес в кожному організмі ( а не тільки в здоровому), який може мати як позитивні так і негативні наслідки для індивідуума. Гольдштейн писав, що здібності організму визначають його потреби. Володіння системою травлення робить їжу необхідною; наявність м’язів потребує рухів. Птаха потребує польоту, а художник має потребу в тому, щоб творити [73,с.383].

      Абрахам Маслоу стверджував, що у людей є  вищі та нижчі потреби – вони є “інстинктоїдними” і розташовані в наступному ієрархічному порядку : фізіологічне благополуччя, безпека, любов, повага і самоактуалізація. Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівню. Таким чином, за думкою Маслоу, людська природа уявляє собою безперервне задоволення внутрішніх потреб, починаючи з основних фізіологічних потреб і аж до метапотреб. Він стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість – це людина, яка вже задовольнила свої нижчі потреби та прагне до здійснення вищих [42,с.8-9].

      Пірамідальна ілюстрація ієрархії людських потреб (за А.Маслоу) представлена в Табл.1.

      А Маслоу стверджував, що самоактуалізуючаяся  особистість – це особистість, яка  живе повним життям, це  людина, яка  досягла того рівня особистісного  розвитку, що потенційно закладений в кожному з нас.

      Але кожна людина прагне реалізувати  свій внутрішній потенціал по –  своєму, що з одного боку, сприяє процесу  індивідуалізації, а з іншого –  може обмежувати рівень досягнень людини в наслідок недостатньо докладених зусиль. Таким чином, за А Маслоу – в кожній людині є “здорове” зерно, яке може розвинутися, а може і не розвинутися в повноцінну (самоактуалізовану) особистість.

      Виходячи  із загального аналізу даних, отриманих  на основі тестування, соціальних контактів  та зібраних фактів,  А Маслоу виявив найбільш загальні характеристики самоздіснюючихся  (самоактуалізуючихся) особистостей [73,с.392]:

1. більш ефективне сприйняття реальності та більш комфортабельні відносини з нею;
2. прийняття (себе, інших, природи);
3. спонтанність, простота, природність;
4. центрированість на задачі (на відміну від центрированості на собі);
5. деяка від’єднаність та потреба усамітнення;
6. автономія, незалежність від культури і середовища;
7. постійна свіжість оцінки;
8. містичність  і досвід вищих станів;

      Таблиця 1

      Ієрархія  людських потреб (за А Маслоу)

9. почуття співпричетності, єднання з іншими;
10. більш глибокі міжособистісні відносини;
11. демократична структура характеру;
12. розрізнення засобів і цілей, добра і зла;
13. філософське, невороже почуття гумору;
14. самоактуалізуючаяся творчість;
15. опір аккультурації, трансцендування будь-якої приватної культури.

      Наведені  характеристики є визначальними  для процесу самоактуалізації особистості, але нас більше цікавлять психологічні характеристики самоактуалізованої особистості, тобто такої особистості, яка (підтримуючи позицію А. Маслоу) є своєрідним “ідеалом” здорової повноцінної людини з гуманістичної точки зору.

      Можна припустити, що самоактуалізована особистість  є вільною в своїх діях, відносно незалежною від фізичного і соціального  оточення. Ця автономія дозволяє їй покладатися на свій власний потенціал, довіряти своїм власним виборам  та оціночним судженням, тобто визначальним являється внутрішній локус (джерело). Людина все частіше починає відчувати, що локус оцінки знаходиться в середині її самої, все менше вона орієнтується на стандарти, за якими живуть “всі”. Людина усвідомлює, що вибір – це особиста справа, і що єдине, що має сенс, це відповідь на запитання – “Чи повністю мене задовольняє і чи вірно виражає мене мій образ життя?” [79,с.166].

      Для здорових людей характерним є  високий рівень самокерованості  та “свободи духу”. Вони вважають себе самовизначаючимися, активними хазяєвами свого життя, а це припускає наявність особливої внутрішньої активності, яка знаходить вираз в активності зовнішній. Активність в даному випадку виступає не просто як властивість живого організму, а як згусток енергії (запал) в результаті актуалізації потенційних сил людини.

      Необхідним  компонентом активності є властивість  здійснювати вольові зусилля (провадити  вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості грунтується  на спроможності здійснювати внутрішні  можливості ( цілі, наміри, задуми), тобто здатності самоактуалізуватися.

      Активність  спонукає особистість до постійного руху (життєдіяльності),  заперечуючи  сталість. Життя – це процес, а не стан буття [79,с.237].

      Самоактуалізація  пов’язана з постійним зростанням відкритості досвіду. Людина все більше стає спроможною відчувати те,  що в ній відбувається. Вона не тільки більше відкрита для своїх почуттів (як негативних так і позитивних)  - вона дозволяє собі усвідомлювати та приймати їх.

      Будучи  відкритою своєму досвіду, людина все більше помічає, що, якщо робить те, що “відчуває правильним”, це виявляється надійним орієнтиром поведінки, яка приносить їй істинне задоволення. Це визначає ще одну характеристику самоактуалізованої особистості – все зростаюча довіра до свого організму як засобу досягнення “найкращої” (найрозумнішої) поведінки в кожній ситуації теперішнього часу [79,с.240].

      Самоактуалізованій  особистості властиве естетичне  сприйняття світу, що пов’язано з  естетичними “пік-переживаннями” ( за А Маслоу). Життя більшості людей наповнене тривалими періодами недостатньої захопленості, навіть нудьги. Як протилежність цьому існують “пік-переживання” – ті моменти, коли ми стаємо глибоко захопленими, схвильованими світом та пов’язаними з ним. А Маслоу охарактеризував вищі “піки” як “почуття відкриваючихся безмежних горизонтів, відчуття себе одночасно і більш могутнім, і більш безпомічним, ніж коли-небудь  раніше, почуття екстазу, захоплення і трепету, втрату відчуття простору і часу” [73,с.385].