Гуманістичні  психологи (А.Маслоу, Г.Оллпорт, К.Роджерс) вважають джерелом творчості мотивацію  особистісного зростання, потребу людини в самоактуалізації, прагнення “стати тим, що закладено в людській потенціальності”.

      Тепер спробуємо підвести підсумки та сформулювати підходи до розуміння природи творчості:

1. Психогенетичний підхід  (В.М.Бехтєрєв, В.О.Енгельгард, В.М.Вільчек).

      Кожна людина має певний рівень природної  обдарованості творчими здібностями. Творча здатність людини виступає як природжена потреба та реалізується за допомогою механізму наслідування.

2. Соціальний підхід (О.М.Лук, В.О.Моляко, Б.П.Нікітін, В.Є, Чудновський, В.М.Дружинін та ін.).

      Оскільки  людина народжується в світі соціальному, то процес її розвитку завжди супроводжується  впливом соціокультурного середовища . Соціальне обумовлює творчі можливості людини, сприяє їх реалізації, або гальмує  їх прояв.

3. “Чуттєво – емоційний “ підхід (Г.В.Піхманець, Н.В.Рождественська, О.Л.Галін, В.М.Дружинін).

   Творчість передбачає внутрішню (ментальну) активність особистості, тому що супроводжується  емоційно-чуттєвими реакціями особистості. Емоційні переживання можуть або спонукати особистість до творчості, або бути продуктом творчо-діяльнісної активності.

4. Аксіологічний (ціннісний) підхід (С.О.Грузенберг, В.А.Роменець).

      Цінності  визначають зміст творчості. Творчість  є цінною лише тоді, коли виражається  в позитивній продуктивності.

5. Діяльнісний підхід (Л.С.Виготський, В.О.Моляко, О.Н.Лук, Н.С.Лейтес, Б.П.Нікітін, О.О.Леонтьєв).

      Внутрішня активність особистості, як правило, має  прояв в її зовнішній (діяльнісній) активності, мета якої – перетворення світу через власну діяльність.

6. Мотиваційний підхід (З.Фрейд, А.Адлер, К.Юнг, Г.Ассаджіолі, Г.Оллпорт, К.Роджерс, А.Маслоу та ін.)

    До  творчості особистості спонукає певний тип мотивації, тому творчість  породжується специфічними внутрішніми  прагненнями людини.

          Кожен із зазначених підходів послугував подальшому вивченню феномену творчості та сприяв розробленню основних концепцій творчості сучасними дослідниками, що й буде предметом дослідження в наступній главі цієї роботи. 
 

1.2.  Основні підходи  до феномену творчості  в сучасних   вітчизняних та західноєвропейських психологічних дослідженнях 

      Більше, ніж триста років тому Ісаак Ньютон вірно помітив, що можна  побачити більше, якщо встати на плечі гігантів, - витончена та цінна вказівка на те, що не можна сподіватися на успіх, якщо немає здатності оцінити  та використати минулі досягнення, аналізувати різні точки зору. Тому  цілком природною є спроба проаналізувати основні концепції творчості як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.

      Майже жоден з дослідників не притримувався  чітко виділеного єдиного критерію в підході до пояснення феномену творчості – ті, які вважали основою творчості інтелектуальний компонент, не заперечували важливість для творчості особистісних та мотиваційних факторів, і навпаки, ті, які пов’язували творчість з особистісним розвитком, не виключали роль інтелектуальних здібностей. Але в кожній авторській концепції творчості можна умовно виділити певний підхід до проблеми, в залежності від того, що переважно брав за основу творчості автор та чим керувався в своїх дослідженнях.

      Було  виділено наступні підходи:

І.  Інтелектуально-процесуальний  підхід

      При цьому підході основою будь-якої діяльності творчого характеру вважається когнітивна сфера та інтелектуальні творчі здібності.

ІІ.  Мотиваційно-особистісний підхід

      Основою творчості при цьому підході вважається формування певної мотивації та особистісних рис; процес творчості завжди передбачає реалізацію людиною власної індивідуальності (самоактуалізацію особистості).

ІІІ. Системний підхід

      Цей підхід припускає визначення “зв’язків” (кореляцій) між творчістю та різнорідними психічними явищами (мислення, сприйняття, особистість та ін.), що передбачає подолання “однобічності” в дослідженнях феномену творчості, яка властива першим двом підходам. 

     1.2.1. Інтелектуально-процесуальний підхід (інтелектуалізація поняття творчості)

      Інтелектуалізація поняття творчості має місце, коли вчений в своїх дослідженнях керується панівним впливом інтелекту  на всі сфери діяльності людини.

      Наш сучасник І.О.Матіюк вважає, що основою будь-якої діяльності творчого характеру є її когнітивна сфера та інтелектуальні творчі здібності, тому що “будь-який акт творення містить в собі розумне начало, інтелектуальну програму та контрольоване інтелектом здійснення самого творчого процесу. Тим самим припускається інтелектуальна регуляція творчого процесу [44,с.7].

      Вважаючи  основою творчого процесу вироблення нових ідей, які продукує мозок, І.О.Матіюк спирається на слова видатного радянського  психолога Л.С.Виготського: “Мозок є не лише органом, що зберігає і відтворює наш попередній досвід, а й органом, що комбінує, творчо переробляє і створює з елементів цього попереднього досвіду нові твердження і нову поведінку” [15,с.5].

      Але Л.С.Виготський зовсім не ідеалізував  роль інтелекту для творчості, в  тій же монографії він пише: “…обидва фактори – інтелектуальний та емоційний – є в рівній ступені необхідними для акту творчості. Почуття, як і думки, спрямовують творчість людини” [15,с.16]. В своїх дослідженнях процесу творчості Л.С.Виготський використовував не інтелектуальний, а системний підхід, пов’язуючи творчість з інтелектуальними здібностями людини (здатність до уяви) та з афективним компонентом особистості (емоційний настрій, почуття).

      Інший радянський психолог, дослідник проблем  педагогічної психології В.В.Давидов пише, що “теоретичне мислення лежить в основі творчого відношення людини до дійсності” [23,с.300]. Іншими словами – творче відношення до дійсності передбачає задіяння мислення. Поняття творчості тут інтелектуалізовано, оскільки за основу береться мислення (інтелектуальний компонент), що  надає можливість визначення особливого – творчого мислення.

      Автор оригінальної теорії планомірно-поетапного формування розумових дій та понять – П.Я.Гальперин (1902-1988) довгі роки займався дослідженням проблеми розумових здібностей і творчого мислення. Процес вирішення творчих задач (за Гальпериним) виглядає наступним чином :

• поверхове ознайомлення з умовами;
• безпорядні проби;
• багатократне повернення до відхилених способів;
• рішення як інсайт, просвітління.

   Таким чином вирішального значення набуває інтуїція, яка є “підсвідомим процесом та має почуттєву природу” [37,с.125].

      О.Н.Лук надає інтуїції дуже великого значення, вважаючи її “секретом” творчості. Але він підкреслює, що творчість не є повністю підсвідомим процесом, та схематично виділив декілька етапів творчості:

1. попереднє накопичення матеріалу;
2. підсвідомий пошук асоціативних зв’язків;
3. критична оцінка отриманого результату.

      Попередній  та заключний етап здійснюється під  контролем свідомості, другий етап (який є проміжним) є періодом підсвідомо-інтуїтивної роботи мислення. Цей другий етап являє собою лише один відсоток кропіткої праці усього процесу творчості, але без нього творчість є неповноцінною і навіть неможливою [39,с.60]. Але оскільки інтуїція мало піддається вольовій регуляції та має чуттєву природу, необхідним компонентом творчого процесу є свідома критична оцінка результатів за допомогою логічного мислення з метою перевірки істинності інтуїтивного рішення. О.Н.Лук проти протиставлення понять “мислення” та “творчість”, вважаючи їх нерозривно пов’язаними та значущими для процесу творчої діяльності.

      Про єдність логічного та інтуїтивного зазначав Я.О.Пономарьов, який присвятив свою професійну діяльність психології творчості. Я.О.Пономарьов розробив уявлення про центральну ланку психологічного механізму творчості за допомогою зіставлення  досліджень розвитку психологічного механізму внутрішнього плану дій (ВПД) з аналізом ходу вирішення творчих задач інтелектуально розвиненими піддослідними.

      Вважаючи  розвиток ВПД найважливішою особливістю психологічного механізму інтелекту людини, Я.О. Пономарьов експериментальним шляхом установив декілька етапів даного розвитку, які в процесі вирішення творчих задач трансформуються в структурні рівні її організації, що виступають як функціональні ступені вирішення творчих задач. У відповідності з такими положеннями центральна ланка психологічного механізму творчості характеризується єдністю логічного та інтуїтивного [23,с.219].

      Фази  функціонування психологічного механізму  творчості                       (за О.Я.Пономарьовим):

1. логічний аналіз проблеми

   (активність  свідомості);

2. інтуїтивне рішення

(активність  несвідомого);

3. вербалізація інтуїтивного рішення

(функція  свідомості);

4. формалізація нового знання – формулювання логічного рішення

   (функція  свідомості).

      Таким чином, Я.О.Пономарьов розглядає творчий  процес в контексті інтелектуальної  діяльності.

         Часто дослідники вивчали  не сам феномен творчості, а лише здатність до творчості, тобто творчість  здібності, які вважалися, підкреслюючи провідне місце інтелекту в творчій діяльності, інтелектуальними творчими здібностями.

      Б.П.Нікітін  визначає творчі здібності як особливі якості розуму, такі, як спостережливість, уміння  зіставляти, порівнювати, тощо [57,6].

      В.Андрєєв виділяє складові компоненти поняття “творчі здібності”:

1. мотиваційний;
2. інтелектуально-логічний;
3. інтелектуально евристичний;
4. самоорганізаційний компонент.

      Усі ці компоненти є тісно взаємопов’язаними, і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль, але творчими, у вузькому значенні слова, В.Андрєєв  вважає інтелектуально-евристичні здібності, які включають в себе: здібність генерувати ідеї, висувати гіпотези, фантазувати, асоціативно мислити, бачити суперечності [56,с.53]. Як бачимо, в даному випадку творчі здібності включають в себе інтелектуальні.

      Інший варіант – коли творчі здібності вважаються складовою та невід’ємною частиною інтелектуальних здібностей. М.О.Холодна визначає структуру інтелектуальних здібностей наступним чином:

1. конвергентна здатність – інтелект у вузькому значенні (рівневі властивості, комбінаторні і процесуальні властивості);
2. креативність - загальна творча здібність (оригінальність, сприйнятливість, метафоричність);
3. навчаємість;
4. пізнавальні стилі (когнітивні, інтелектуальні, епістемологічні).

      І.А.Барташнікова та О.О.Барташніков одним із найважливіших показників розвитку творчих здібностей вважають здатність людини ставити нові запитання і проблеми. Корені цієї здатності вбачаються в природній допитливості дитини і в тих ситуаціях спілкування й діяльності, в яких проходить її розвиток.

      Здатність людини до постановки нових питань і проблем займає важливе місце в творчості. Н.Б.Шумакова вважає самостійну постановку питань та проблем важливою ланкою творчої активності людини.

      “Немає  питань, немає проблем – немає  і подальших умов для розвитку творчого мислення” – пише Н.Б.Шумакова [99,с.70].

      Питання , що містить в собі невідоме, передбачає породження, і є етапом, з якого  починається розгортання процесу  мислення. “Паростки творчості, які  проявляються в дитячих питаннях, потребують бережливого догляду” –  робить висновок Н.Б.Шумакова [99,с.71].