Непряме оподаткування згідно нового Податкового кодексу

Види непрямих податків	Характеристика податку
	Економічна природа податку	Сфера застосування податку	Механізм стягнення податку	Наявність кумулятивного ефекту
Податок на додану вартість	Акциз	Універсальний	Багатостадійний	Некумулятивний
Акцизний податок	Акциз	Специфічний	Одностадійний	Некумулятивний
Мито	Мито	Специфічний	Одностадійний	Некумулятивний

 

Механізм стягнення  податку на додану вартість, акцизного  збору і мита за законодавством України визначає їх некумулятивний характер (табл. 1.1) [21, с. 133]. Водночас окремі податкові збори, що за економічною природою є непрямими податками (наприклад, збір на розвиток виноградарства садівництва і хмелярства), мають кумулятивний ефект, тобто товари, з яких уже стягувався відповідний збір на попередніх стадіях обігу, повторно оподатковуються.

Податкове законодавство  України визначає таку систему елементів  податкових правовідносин:

1. Суб’єкт оподаткування  – це особа, на яку покладено податкове зобов’язання перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку. До суб’єктів оподаткування відносять платників (особа, яка перераховує суму податкових зобов’язань до бюджету держави) і носіїв (особа, на яку покладається тягар зі сплати податку в результаті процесу перекладання податків). У свою чергу, носії податку залежно від участі в загальній системі утворення та сплати податку поділяються на:

- осіб, які безпосередньо утворюють базу оподаткування (головним чином, це виробники та споживачі);

- посередники (між виробниками та споживачами);

- кінцеві споживачі [25, с. 341].

2. Об’єкт оподаткування – це процес, наявність якого зобов’язує сплачувати обов’язкові платежі до централізованого фонду грошових коштів держави.

3. Масштаб обкладання податком - це своєрідне вимірювання податкової бази, яке закладається в основу розрахунку належної до сплати суми податку.

4. Джерело сплати податків – фонд чи дохід, з якого сплачується податок і проводяться розрахунки з бюджетом.

5. Ставка податку – офіційно встановлений розмір податку, що забезпечує обчислення належної суми до сплати податку. Розрізняють три методи побудови податкових ставок:

а) інтуїтивний – органи державної влади, які запроваджують податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуїтивно);

б) емпірично-аналітичний – законодавець встановлює ставки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;

в) економіко-математичного  моделювання - забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей  і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспільства) [26, с. 107].

6. База оподаткування  – безпосередньо розмір предмета  оподаткування.

7. Термін сплати податку – конкретна календарна дата або період часу, протягом якого платник податку повинен розрахуватися з державою. Терміни мають вагоме значення для повноти та своєчасності наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.

8. Податковий період – це час, протягом якого визначаються податкові зобов’язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів, тобто рік або інший період, який відноситься до податків і по закінченню якого визначається база щодо оподаткування, розраховується розмір податку, який підлягає сплаті.

9. Податкова пільга – це надання часткового або повного звільнення від сплати податку відповідно до чинного законодавства України [40, с. 131].

Становлення непрямого  оподаткування в Україні та його зародження відбулось із появою податкової системи України, яка започаткувала  свою історію з ще VIII – XII століть – за часів формування Київської Русі [37, с. 42]. Вже в 911 році в торговому договорі Київського князя Олега з Візантійським імператором обумовлювалися питання мита й митних стосунків між двома країнами.

У 1288 р. був виданий  Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами [37, с. 44].

На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали  мито за перевезення товарів та прогін худоби.

Чітку систему митної справи мала славна Козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) і інфуку (ввізне) мито. Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов.

В універсалі гетьмана Богдана  Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися  митні платежі за товари, що ввозилися  на територію Української держави. Після Переяславської угоди 1654 року Україна фактично потрапила у васальну залежність Росії, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу за умов, що українці зобов’язувалися сплачувати цареві податки [37, с. 44].

У 1666 році під час гетьманства  Брюховецького на українську землю  прибули московські переписувачі, які почали складати подушний опис сіл. Непрямі податки стягувались через систему відкупів, головними серед яких були митні та винні. В середині ХVІІ ст. було встановлено єдине мито для торгових людей – 10 грошей (5 копійок) з карбованця обороту.

На початку ХІХ ст. в імперії набуло розвитку непряме  оподаткування та встановлено нові непрямі податки, як акцизи і мита.

У першій половині XIX у  структурі доходів зросла роль непрямого  оподаткування і знизилося значення подушного і оброчного податків. Насамперед зросла роль так званого питейного доходу, який продовжував ґрунтуватися на системі відкупів. Напередодні селянської реформи 1861 p. він становив майже 30 % доходів державного бюджету. Існувало також мито на майно, що було спадщиною або було подароване (ставка від 1 до 6 % вартості майна, залежно від ступеня родинного зв’язку).

За часів свого існування  уряд Центральної Ради так і не приступив до жодних реформ і не вжив ніяких заходів до покращення фінансового та економічного стану  країни. У сфері податків він обмежився лише підвищенням акцизних ставок та введенням податку на вино. Головне й вирішальне значення в збільшенні надходження прибутків до державної скарбниці мали непрямі податки. Одним з найефективніших засобів стала державна монополія на горілку.

За існування Української  Держави непрямі податки надавали великі можливості розвитку імперії, серед  них були акцизи на тютюн, цукор, газ, сіль, сірники, дріжджі, освітлювальні  нафтові масла [37, с. 46].

У 1918 році за рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому було доручено виконання митний функцій. Військовики Корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордон. Водночас, для організації роботи по зміцненню фінансової бази і митної справи у складі Міністерства фінансів створено Департамент митних зборів.

Нова економічна політика, проголошена більшовиками в 1920-1921 роках, докорінно змінила роль податків у фінансово-економічному житті країни. Через відсутність налагодженої податкової системи переважне значення надавалося стягненню непрямих податків - здебільшого у формі акцизів, які надходили у міру випуску оподатковуваної продукції.

Нарешті у 1930 році в СРСР було здійснено податкову реформу, яка замінила 86 податкових платежів і зборів двома – податком з обігу й податком з чистого прибутку, стягнення яких здійснював Наркомфін, а місцеві податки – територіальні органи Радянської влади.

З розпадом Радянського  Союзу Україна стала на шлях самостійного державного розвитку, взявши курс на побудову ринкової економіки.

Закони України "Про  митну справу в Україні" від 25 червня 1991 року, що втратив чинність на підставі Митного кодексу від 11 липня 2002 року став законодавчою основою організації митної справи та митної системи в Україні [57].

У 1991 році було створено центральний орган державного управління у галузі митної справи – Державний митний комітет України. Основним завданням Держмиткому було визначено забезпечення захисту економічної безпеки України, додержання законодавства про митну справу, здійснення митного контролю та оформлення. А у 1996 році на базі ліквідованого Державного митного комітету України утворено Державну митну службу України, як центральний орган виконавчої влади.

У 1996 році було утворено Державну податкову службу України, яка вийшла з-під підпорядкування  Міністерства фінансів України і  стала центральним органом виконавчої влади України.

Особливостями непрямого  оподаткування незалежної України було: у 1991 році запроваджено акцизний збір, у 1992 році – податку на додану вартість та у 1993 році затверджено Єдиний митний тариф України – звід ставок мита відповідно до визначеної товарної номенклатури.

Рубіж 1992-1993 років в  Україні характеризувався жвавими дискусіями під час обговорення перспектив розвитку непрямого оподаткування. До 1993 року тарифна політика орієнтується на регулювання експорту, імпортна політика є ліберальною. У грудні 1992 та червні 1993 років укладено перші угоди про застосування режиму вільної торгівлі з Білоруссю та Росією. Також було зменшено ставку податку на додану вартість з 28 % до 20 %.

На сучасному етапі  розвитку непрямого оподаткування  завершено роботу з прийняття Податкового кодексу, нещодавно прийнято Митний кодекс у новій редакції, що закріпить податкове регулювання податку на додану вартість та акцизного податку.

Таким чином, непряме  оподаткування України представлене трьома видами податків: податком на додану вартість, митом та акцизним податком.

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Правове регулювання справляння непрямих податків в Україні

 

 

Законодавство України, яким врегульовано відносини в сфері  справляння непрямих податків складається з Податкового кодексу України, Митного кодексу України (у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України); чинних міжнародних договорів України, якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України та інших законів з питань непрямого оподаткування.

Так, податок на додану вартість (далі – ПДВ) згідно Податкового кодексу України є непрямим податком, що включається з ціну товару та представляє собою частину приросту вартості, що утворюється на всіх стадіях їх просування - від виробництва до продажу або перепродажу. Порядок розрахунку сум, що підлягають сплаті, та правила стягування цього податку встановлені розділом V Податкового кодексу України [2, с. 153].

Відповідно до Податкового  кодексу України платниками ПДВ  є

- будь-яка особа, що  провадить господарську діяльність  і реєструється за своїм добровільним  рішенням як платник податку;

- будь-яка особа, що  зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

- будь-яка особа, що  ввозить товари на митну територію  України в обсягах, які підлягають  оподаткуванню, та на яку покладається  відповідальність за сплату податків;

- особа, що веде  облік результатів діяльності  за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

- особа - управитель  майна, яка веде окремий податковий  облік і податку на додану  вартість щодо господарських  операцій, пов'язаних з використанням  майна, що отримане в управління  за договорами управління майном;

- особа, що проводить  операції з постачання конфіскованого  майна, знахідок, скарбів, майна,  визнаного безхазяйним, майна,  за яким не звернувся власник  до кінця строку зберігання, та  майна, що за правом успадкування  чи на інших законних підставах  переходить у власність держави [2, с. 155].

В якості платника ПДВ особа зобов'язана  зареєструватися в органі державної  податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) будь-яка особа  що проводить господарську діяльність у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх дванадцяти календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування ПДВ).

Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстр-рації як платники такого податку [36, с. 1054].

Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташовано на митній території  України, у тому числі операції з  передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;