Необхідність та шляхи реформування податкового законодавства України

     Оскільки  нерівномірний міжгалузевий розподіл податкового тягаря зумовлений не лише суб'єктивними, а й об'єктивними  причинами, мова йде не про його вирівнювання, а, по-перше, про усунення диспропорцій у розподілі податкового тягаря, зумовлених суб'єктивними причинами (неоднаковим ставленням платників до виконання своїх податкових зобов'язань перед державою, ухиленням від сплати податків, податковими пільгами); по-друге, про недоцільність надання податкових пільг галузям з високою матеріаломісткістю виробництва, оскільки такі пільги здатні лише посилювати диспропорції в міжгалузевому розподілі податкового тягаря.

     Ще  один з інструментів державного регулювання  економіки, що необхідно враховувати, оцінюючи ефективність їх використання в тій чи іншій країні – податкові пільги. Що з  одного боку, породжують цілу низку негативних ефектів:

     - вносять викривлення в оптимальний  розподіл ресурсів, що забезпечується  за допомогою ринкових важелів,  шляхом заохочення до переливання капіталу в галузі, яким надаються податкові пільги;

     - призводять до ускладнення податкового  законодавства;

     - спричиняють збільшення адміністративних витрат, пов'язаних з контролем за дотриманням податкового законодавства;

     - надають суб'єктам господарювання  – отримувачам пільг незалежно від ефективності їхньої господарської діяльності переваги в конкурентній боротьбі та спонукають тих суб'єктів господарювання, що позбавлені пільг, шукати інших способів зменшення податкових зобов'язань чи ухилятися від податків як єдиного способу поліпшення своїх конкурентних позицій;

     - породжують ланцюжкову реакцію  боротьби за пільги інших галузей і суб'єктів господарювання, спонукаючи останніх використовувати наявні ресурси не на підвищення ефективності господарювання, а на лобіювання своїх інтересів в уряді та парламенті з метою отримання податкових пільг;

     - мають низьку адресність і  виходять за межі початкових  цілей їх надання;

     - спричиняють нерівномірний розподіл податкового тягаря і посилюють таким чином несправедливість в оподаткуванні.

     З іншого боку, податкові пільги за певних умов можуть бути економічно обґрунтованими і доцільними:

     - підтримують ті галузі і підприємства, щодо яких ринок неспроможний  забезпечити ефективний розподіл  ресурсів і які внаслідок цього  потребують державного регулювання. Зокрема, економічно виправданим може бути використання податкових пільг для заохочення участі приватних підприємців у фінансуванні та виробництві суспільних благ.

     - використовуються як інструмент  державного втручання у розв'язання  найбільш складних і комплексних проблем, які не можна вирішити за допомогою ринкових стимулів, зокрема, структурної перебудови економіки, охорони навколишнього середовища, забезпечення прориву на певних напрямах НТП.

     - відіграють роль допоміжного засобу стимулювання, здатного підсилити дію ринкових важелів регулювання виробництва приватних благ, що мають важливе суспільне значення, а також певних видів діяльності та форм використання доходів — стимулювання приватних заощаджень та інвестицій, інноваційної діяльності.

     - надаються для проведення певної економічної та соціальної політики - прискорення економічного зростання менш розвинутих регіонів, підтримки певних галузей (вугільної промисловості, сільського, лісового та рибного господарства), зменшення ступеня соціальної нерівності, підтримки малозабезпечених верств населення.

     В Україні використання податкових пільг  пов'язане з кількома проблемами.

     Передусім необхідно зупинитися на проблемах  їх класифікації. Державна податкова адміністрація України веде облік та аналіз податкових пільг за такими напрямами: окремих видів податків, юридичних осіб різної форми власності, галузей народного господарства, органів управління, організаційно-правової форми господарювання. Податкові пільги щодо кожного виду податку також класифікують за призначенням. За призначенням податкові пільги поділяють: на пільги соціального призначення; пільги, що сприяють проведенню ринкових перетворень; пільги на підтримку окремих галузей народного господарства; інші пільги.

     Така  класифікація, на нашу думку, є не зовсім вдалою як тому, що виділяються не всі важливі для аналізу групи пільг, так і внаслідок не зовсім коректної назви окремих їх груп. Зокрема, невдалою є назва "пільги, що сприяють проведенню ринкових реформ". По-перше, якщо соціальні та галузеві пільги не сприяють проведенню ринкових реформ, то який сенс у їх застосуванні? По-друге, до цієї групи пільг щодо ПДВ віднесено пільги зі стимулювання експортних операцій, а щодо податку на прибуток - зменшення оподатковуваного прибутку на суму балансових збитків, яких зазнав платник податку в попередніх звітних періодах, а також пільги для стабілізації фінансового сектору економіки. Навряд чи можна погодитися з кваліфікацією названих пільг як таких, що однозначно сприяють ринковим реформам. Так, пільги зі стимулювання експортних операцій сприяють консервації відсталої структури експорту й економіки в цілому. В умовах України перенесення балансових збитків є передусім засобом підтримки підприємств, що не можуть ефективно господарювати в нових умовах, отже, засобом гальмування ринкових перетворень; з іншого боку, воно є найефективнішим інструментом податкового планування, уникнення податку.

     З метою ефективнішого аналізу  податкових пільг та пошуку резервів розширення податкової бази за рахунок  їх перегляду доцільно, на нашу думку, класифікувати ці пільги на стандартні та нестандартні (специфічні), а за призначенням – на пільги соціального призначення; пільги, що стимулюють інвестиційні та інноваційні процеси; пільги зі стимулювання експортних операцій; пільги на підтримку окремих галузей народного господарства; пільги для вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

     Наступною проблемою є проблема значних  обсягів податкових пільг. Спостерігається тенденція перевищення обсягу пільг над обсягом надходжень до зведеного бюджету.

     У загальному обсязі податкових пільг  у 2007 р., як видно з рис.3.1., понад 96% займають пільги щодо двох податків: ПДВ (91,4%) і податок на прибуток підприємств (6%) [27]. Високою є також частка пільг із плати за землю, обсяг яких зріс у 2,2 рази (360млн.грн.) порівняно з 2006 роком (162 млн.грн.). Загальний обсяг пільг за період із 2005-2007 років для Зведеного бюджету України зріс на 99,4%, досяг обсягу у 2007 році 24,57%.

     У Дніпропетровській області, яка  посідає друге місце у 2007 році щодо податкових надходжень (8,86%, або 10,86 млн. грн.), загальний відсоток пільг становить 9,68% від податкових надходжень. У Київській, Вінницькій, Тернопільській областях податкові надходження становлять відповідно 3,08; 1,64; 0,78 відсотки, або 3,78; 2,02; 0,95 млн.грн., проте відсоток пільг від надходжень складає відповідно 28,91; 24,91; 22,39 відсотки. Іншими словами, на 1 гривню податків у Дніпропетровській області припадає 9,7 копійок пільг, а у Київській, Вінницькій, Тернопільській - 28,9; 24,9; 22,4 копійок відповідно. Це свідчить про нерівномірність оподаткування в окремих регіонах, коли одним надаються пільги у декілька разів більше з метою розвитку економічно слабких регіонів, однак до економічного зростання регіонів такі заходи не призводять[26-27].

     Зменшити  державні видатки та вирівняти податкове  навантаження допоможе розширення бази оподаткування, збереження балансу  державного бюджету та створення  конкурентнішого бізнес-середовища. Переважна більшість податків та інших податкових платежів увійшла до проекту Податкового кодексу [29].

     

     Рис.3.1 – Структура втрат внаслідок  пільгового оподаткування за

     видами  податків, зборів (обов’язкових платежів ) станом на 01.01.2008 р. 

     Сума  пільг у 2007 році щодо ПДВ зросла на 2% порівняно з попереднім роком і становила відносно надходжень уже 26,9%, що є найбільшим показником з усіх видів податків, зборів (обов’язкових платежів). Як свідчать статистичні дані, основними користувачами пільг із ПДВ уже два роки поспіль є Київська, Дніпропетровська, Харківська та Одеська області, на які припадало у 2007 році 9,7 млрд. грн., тобто 60,8% від загальної суми пільг [53].

     Ставка  податку на прибуток в Україні  становить 25%, це приблизно середній показник порівняно із зарубіжними  країнами, де ставки коливаються від 12,5 в Ірландії до 35% - в Іспанії [50]. Останнім часом кількість і обсяги податкових пільг дуже зросли, що суттєво впливає на бюджетні витрати. В сучасних умовах спостерігається парадоксальне явище, коли сума мобілізованих податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів менша за суми пільг [53].

     В Україні число платників податку  зросло – за 2006-2007 роки на 37%. Однак  значна частина їх користується пільгами, внаслідок чого бюджети різних рівнів недоотримують певні суми доходів. Так, у таблиці 1 наведено втрати бюджету України внаслідок пільгового оподаткування щодо податку на прибуток за 2006-2007 роки [26]. Узагалі відповідно до мети надання та використання податкових пільг щодо податку на прибуток їх можна поділити на групи:

     1) звільнення від сплати податку окремих видів господарських операцій і продукції, робіт і послуг –21 пільга;

     2) економічні експерименти – 19 пільг;

     3) пільги з оподаткування неприбуткових  установ і організацій – 13 пільг;

     4) спеціальний режим інноваційної  діяльності – 11 пільг. 
 
 

     Таблиця 3.1

Втрати  бюджету внаслідок пільгового оподаткування  щодо податку на прибуток станом на 01.01.2008 р.*

*Складено  за даними: Держаний комітет статистики України, ДПА України. 

     Загалом щодо податку на прибуток станом на 1 березня 2008 року налічується 64 пільги, з яких 33 призводять до втрат бюджету, 17 - зменшують надходження до бюджету, 12 - надають переваги в оподаткуванні платнику і тільки дві пільги не призводять до втрат бюджету. Для порівняння: на 1 липня 2007 року кількість пільг становила 63. Як уже було зазначено, кількість пільг щодо податку на прибуток зростає, на 1 січня 2008 року сума становила більше одного мільярда гривень, що майже в півтора рази більше порівняно з попереднім роком. Зростає і питома вага пільг щодо податку на прибуток стосовно інших податків та податкових платежів у 2006-2007 роках – 3,4; 5,5; 6,0 відсотків відповідно[26-27].

     Основними користувачами пільг щодо податку  на прибуток у 2007 році були м. Київ, Дніпропетровська, Харківська, Донецька та Запорізька область. На одне місто і чотири області припадає 88,2% всіх пільг щодо податку на прибуток підприємств (табл. 3.2). 
 
 
 
 
 
 

     Таблиця 3.2

Втрати  бюджету внаслідок пільгового оподаткування  з податку на прибуток за період 2006-2007 р. (тис. грн.)*

     

*Складено за даними: Статистичний щорічник України за 2007 рік: довідкове видання. – К. : Техніка, 2008. 

     Пільги  щодо місцевих податків і зборів незначні, слід відзначити лише Донецьку область, в якій сума пільг у 2007 році порівняно  з попереднім роком збільшилась  у 18 разів і становила 4,5 млн. грн., тобто 72,6% від загальної суми  пільг щодо місцевих податків і зборів (табл. 3.3) [40-35].

     Таблиця 3.3

Втрати  бюджету внаслідок пільгового оподаткування  по місцевих податках, зборів 2006-2007 р. (тис. грн.)*

     

*Статистичний щорічник України за 2007 рік: довідкове видання. – К. : Техніка, 2008.

     Надання пільг за принципом територіальної вибірковості порушує засади забезпечення рівних умов господарювання. Підтримка  окремих регіонів за допомогою надання  більшої кількості пільг, виявляється, не є запорукою одержання високого народногосподарського результату.

     Якщо  звернутися до порівняльного аналізу  системи податкових пільг в Україні  та країнах – членах ЄС, то виявляється, що за всіма основними податками  в Україні надається менше податкових пільг, і це перевага нашої системи [53].