Необхідність та шляхи реформування податкового законодавства України

                - до зменшення ступеня прогресії  в оподаткуванні доходів фізичних  осіб та переходу в ряді  країн (Болгарія, Латвія, Литва, Естонія,  Румунія, Словаччина, Чехія) до  їх оподаткування за однією  ставкою. За єдиною ставкою справляється податок з доходів фізичних осіб також у Білорусі, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Росії,  Туркменістані;

                - до стабілізації ставок податку  на додану вартість у багатьох  європейських країнах та забезпечення  достатньо високого рівня оподаткування "товарів гріха", споживання яких чинить негативний вплив на здоров'я людей і довкілля.

     Світова фінансово-економічна криза, призвівши  до зростання бюджетних дефіцитів, змусила ряд країн – нових  членів ЄС підвищити ставки окремих податків. У бік зростання переглядалися переважно ставки ПДВ (в Естонії, Литві, Латвії, Чехії та Угорщині) та акцизів на лікеро-горілчані і тютюнові вироби (в Естонії та Латвії). Литва збільшила також ставку податку на прибуток підприємств, тоді як Чехія її знизила. Подальшого зниження в окремих країнах (Латвія, Литва) під час кризи зазнали також ставки податку на доходи фізичних осіб. В цілому в 2009 році середній рівень ставок ПДВ в нових країнах – членах ЄС зріс до 19,9 відсотків порівняно з 18,8 відсотків у 2006 р., тоді як податків на прибуток і на доходи фізичних осіб – зменшився відповідно з 19,5 та 29,8 до 18,9 та 24,4 відсотків.

     До  різноманітних податкових заходів  у межах реалізації стабілізаційної  політики вдавалися країни-члени  СНД. Росія зменшила ставку податку на прибуток з 24 до 20 відсотків. Білорусь з 2010 р. підвищила ставку ПДВ з 18 до 20 відсотків та перейшла з 2009 р. до оподаткування доходів фізичних осіб за єдиною ставкою.

     Реформування  податкової системи необхідне для  подолання наслідків фінансово-економічної кризи, збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, зниження рівня бюджетного дефіциту, дефіциту Пенсійного фонду України, збільшення інвестицій в економіку, піднесення ділової активності у реальному секторі економіки та у фінансово-кредитній сфері.

     Основними завданнмия податкової реформи є:

     Підвищення  ефективності, збалансованості та прозорості податкової системи України з  метою створення необхідних умов для виконання конституційно  закріплених функцій держави, забезпечення конституційних гарантій громадян на достатній життєвий рівень, стабільності і визначеності умов ведення економічної діяльності на території України.

     Удосконалення інституційного середовища оподаткування, сприятливого для активізації підприємницької діяльності, забезпечення рівності усіх платників перед законом, формування відповідального ставлення платників до  виконання своїх податкових зобов’язань.

     Поетапне  та виважене зниження податкового навантаження на національну економіку в умовах забезпечення збалансованості бюджетної системи. Забезпечення справедливого розподілу податкового навантаження. 

     Перенесення податкового навантаження з мобільних  факторів виробництва – праці  й капіталу – на споживання, ресурсні та екологічні платежі. 

     Зменшення майнової нерівності в суспільстві  через диференційоване оподаткування  доходів багатих і бідних та запровадження  податку на нерухоме майно (нерухомість). 

     Запровадження непрямих методів визначення податкових зобов’язань платників та механізму  донарахувань податкових зобов'язань  за непрямими методами.

     Спрощення податкової системи шляхом скорочення кількості податків і зборів (обов'язкових  платежів).

     Зростання регулюючого потенціалу податкової системи шляхом: розроблення чітких, предметних, обмежених у часі та просторі податкових інструментів  стимулювання інноваційної діяльності, енергозбереження та раціонального природокористування.

     Підвищення  фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, оптимізації податкових пільг, удосконалення системи адміністрування, зменшення масштабів ухилення від податків.

     Зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування.

     Встановлення  чітких правил регулювання взаємних зобов’язань органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування  і платників податків, дієвого контролю за їх дотриманням.

     Гармонізація  податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньоекономічного та цивільного законодавства.

     Реформування функцій і структури Державної податкової адміністрації України відповідно до світових вимог і стандартів.

     Проекту концепції реформування податкової системи України розробленої  Державним комітетот України  з питань регуляторної політики та підприємництва передбачають внесення наступних змін до структури податкової системи за для створення її ефективності:

1. Вилучення зі складу податків і зборів:

• державного мита; судового збору; єдиного збору, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон як таких, що за своєю економічною сутністю є неподатковими доходами бюджету;

• збору за проведення гастрольних заходів; комунального податку; збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збору за право використання місцевої символіки; збору з власників собак; збору за видачу ордера на квартиру; збору за участь у бігах на іподромі; збору за виграш на бігах на іподромі; збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збору за право проведення кіно- і телезйомок; збору за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей як таких, що є малоефективними для державного та місцевих бюджетів;
• збору за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів та збору за спеціальне використання диких тварин як таких, що є малоефективними для державного бюджету у частині забезпечення незначних, але досить обтяжливих в адмініструванні надходжень;
• гербового збору, зборів до Державного інноваційного фонду та Фонду з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як таких, що втратили свою актуальність і вже не справляються;
• збору за соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження, як такого, що не відповідає принципам побудови системи оподаткування;

2. Зміни статусу податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема:

• включення до складу місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які на даний час належать до загальнодержавних;
• запровадження єдиного податкового платежу – плати за користування надрами для видобування корисних копалин замість двох діючих податкових платежів (платежі за користування надрами для видобування корисних копалин та збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету);
• заміни та збору за забруднення навколишнього природного середовища на екологічний податок;
• запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість) із включенням його до переліку місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів).

3. Основні вимогами до реформування податку на прибуток підприємств:

• впровадження у законодавство щодо оподаткування прибутку підприємств принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, згідно з яким визначається фінансовий результат діяльності підприємства в системі бухгалтерського обліку;
• формування інформації про валові витрати і валові доходи  одночасно з формуванням бухгалтерської інформації про витрати і доходи для складання фінансової звітності;
• гармонізацію структури та складу валових доходів і витрат при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і доходів та витрат суб’єктів господарювання при визначенні фінансового результату для складання фінансової звітності.

4. З метою удосконалення моделі податку на додану вартість необхідно :

• забезпечити недопущення викривлення умов конкуренції при сплаті податку на додану вартість платниками податку;
• передбачити збереження основної ставки податку з поступовим її зниженням;
• дотимуватися міжнародних правил щодо застосування нульової ставки податку лише за експортними операціями;
• забезпечити запобігання запровадження інших методів податкового обліку, дотримуватися "правила першої події".

     Для ефективного реформування податкової системи необхідне поетапне запровадження змін за умов забезпечення макроекономічної, соціальної і політичної стабільності в суспільстві; узгодження податково-бюджетної і грошово-кредитної політики; забезпечення прозорості економічних відносин; створення належних нефіскальних умов для активізації підприємницької діяльності; зниження рівня корупції; здійснення реальних кроків на шляху становлення правової держави; ефективне використання коштів державного бюджету, одержаних у результаті сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), раціоналізації структури державних видатків з метою збільшення обсягу державних інвестицій у людський капітал [13].  

     3.2 Шляхи вирішення проблем нерівномірного розподілу податкового тягаря  та неефективної системи податкових пільг 

     На  думку більшості дослідників, проблема нерівномірного розподілу податкового  тягаря в Україні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня. При цьому йдеться не про можливість рівномірного розподілу податкового  тягаря, а лише про наявність надмірних диспропорцій у його розподілу

     Існують деякі методики для аналізу розподілу  податкового тягаря, що були застосовані  В.П. Вишневським і А.С. Вєткіним [22].

     Порівняємо  два підприємства: перше – середньостатистичне  підприємство, яке певною мірою ухилялося від сплати податків, мало податкові пільги, працювало як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Друге – підприємство, що сплачує податки за діючими ставками, отже, не має податкових пільг з податку на прибуток, ПДВ і за платежами до соціальних фондів  за певними розрахунками можна зробити висновок, що підприємство, яке працює на внутрішньому ринку і не користується пільгами, сплачує державі 43,33 % своєї доданої вартості, а підприємство-експортер – 38,56%.

     Якщо  розраховувати податковий тягар на підприємство, що не ухиляється від сплати податків і не має податкових пільг. І маємо такі припущення: 1) реальні витрати на оплату праці та значно вищі від середньостатистичних; 2) матеріальні та інші операційні витрати мають бути відповідно нижчими, оскільки за рахунок їх завищення, як правило, занижуються витрати на оплату праці та фінансовий результат; 3) рентабельність доопераційних витрат прийнята на рівні 30 %. Це припущення виходить з того, що на початку 90-х років, коли ухилення від сплати податків ще не набули таких масштабів, як тепер, рентабельність промислової продукції за галузями становила 30,3 % (1992 р.).

     Відповідно  до такої моделі, законослухняне підприємство сплачує до бюджету та державних позабюджетних фондів 41,55% створеної доданої вартості, а підприємство, що працює виключно на внутрішньому ринку, -43,58 %.

     Законослухняні  підприємства окремих галузей промисловості несуть ще більший податковий тягар. Як свідчить табл., найбільшу частку податків на виробництво та імпорт, за винятком субсидій, у ВВП галузі сплачують підприємства обробної промисловості - 29,8 %, найменшу – підприємства сільського господарства - 5,3 %.

     Загальний рівень податкового тягаря на підприємства обробної промисловості становить 55,4 %, а сільського господарства –  35,8 %. Аналогічні дані отримані й іншими дослідниками різними методами [39].

     Це  дає змогу зробити висновок, що за порівняно низького рівня оподаткування  середньостатистичного підприємства окремі підприємства сплачують державі  до 50-60 % від доданої вартості, тоді як деякі - від 0 до 7%. Причому найбільший податковий тягар несуть: а) законослухняні підприємства; б) підприємства з високою часткою доданої вартості, отже, з низькою матеріаломісткістю і високою трудомісткістю виробництва.