Необхідність та шляхи реформування податкового законодавства України

     ВСТУП 

     Моніторинг нагромаджених у сфері державних фінансів суперечностей свідчить про те, що вітчизняна податкова політика не склалася як єдине ціле, у якому узгоджені всі функціональні елементи. Це і нестабільність правового регламентування податкових відносин, складність адміністрування податків та податкових платежів, порушення принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності податкового навантаження, незадовільне вирішення фіскальних завдань через перекоси як в галузевому, так і територіальному аспектах, негативний вплив політики в сфері оподаткування на стан національної економіки, низький рівень податкової дисципліни. Названі суперечливі тенденції, на нашу думку, породжені дією об'єктивних та суб'єктивних чинників. Сьогодні в Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. Податкова політика України поєднала в собі принципи двох податкових систем, найбільш характерних для світової практики – європейської та американської. При цьому, якщо в європейській системі переважає обкладання обороту у формі податку на додану вартість, то в американській – прибутковий принцип оподаткування. Складність вітчизняної податкової політики визначена поєднанням обох зазначених систем з базовою метою – забезпечення максимального рівня податкових надходжень, як основної складової доходної частини бюджету.

     Метою випускної кваліфікаційної роботи бакалавра є аналіз розвитку податкової політики та її дієвість і ефективність в умовах становлення ринкових відносин та розробка основних напрямків стратегії податкових реформ з одночасним окресленням вихідних принципів трансформації податкової політики в контексті забезпечення економічного зростання та інтеграції у Європейське співтовариство.

     Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу завдань:

• з’ясувати соціально-економічну природу податкової політики як складової інструментарію державного регулювання економіки;
• з’ясувати вихідні методологічні принципи стратегії і тактики податкової політики в контексті оптимального врахування інтересів держави, платників податків та громадян, які отримують оплачені через бюджет суспільні блага;
• виявити принципи та критерії ефективності та дієвості податкової політики;
• здійснити моніторинг функціонування системи оподаткування як практичного прояву чинної податкової політики в Україні і виявити проблеми гармонізації податкового законодавства;
• провести розгорнутий аналіз практики реалізації податкової політики через призму моніторингу функціонування податків на доходи і податків на споживання
• з критичних позицій оцінити стан державного податкового менеджменту, податкового адміністрування й управління оподаткуванням;
• обґрунтувати концепцію уніфікації податкової політики в контексті Європейської інтеграції;
• розробити податково-боргові стратегії фіскального регулювання транзитивної економіки;
• окреслити напрями трансформації податкової політики як засобу сприяння економічному зростанню і змоделювати на цій основі вектори реформування податкової політики.

     Об’єктом дослідження є формування і практика реалізації податкової політики України з притаманними їй фіскально-регулюючими механізмами впливу на соціально-економічне життя суспільства.

     Предметом дослідження є сукупність фінансових відносин,  які виникають у процесі правового регламентування, організації справляння та адміністрування податків та податкових платежів і формування на цій основі централізованих грошових фондів держави.

     Інформаційну  базу дослідження складають нормативно-правові документи України, звітні дані Міністерства фінансів України, Держкомстату України, Державної податкової адміністрації України, дослідження та наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених із проблем державного управління, функціонування державних фінансів, фіскального забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ  ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ 

     

1. Поняття податкової політики і основні напрямки її проведення

 

     Держава для відображення інтересів суспільства  в найбільш важливих галузях життєдіяльності  розробляє та реалізує відповідну політику – економічну, військову, соціальну, міжнародну тощо.   Одними з основних елементів  системи державного регулювання є фінансові механізми, що безпосередньо ґрунтуються на фінансовій та відповідно податковій політиці держави.

     Податкова політика являє собою діяльність органів державної влади і  державного управління у сфері запровадження, правового регламентування та організації утримання податків і податкових платежів до централізованих державних фондів [58, c.307].

     Податкова політика, що здійснюється нині в регулюванні  економік  країн світу характеризується  перш за все рівнем участі держави в підтриманні макроекономічної стабільності. Не дивлячись на економічні, національні, політичні та інші особливості при визначені основних напрямів податкової політики будь-якої держави  проявляється  визначальна роль держави як активного учасника в  процесі суспільного виробництва. Вирішення економічних, соціальних  та інших завдань впливає на відповідні напрямки формування та здійснення податкової політики. Визначив задачі та цілі податкової політики, держава вибирає методи та інструменти її здійснення. Вибір того чи іншого  інструментарію залежить від: економічної кон'юнктури, політичної ситуації, коротко та довгострокових планів соціально-економічного розвитку країни, національних традицій тощо[58, c.249].

     Із  проголошенням незалежності Україна  стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної соціально  орієнтованої ринкової економіки. Це був  період становлення податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн з розвинутою ринковою економікою. Застосування такої класичної системи в умовах перехідного періоду України призвело до виникнення низки суттєвих проблем:

• збільшення кількості збиткових підприємств;
• зростання безробіття;
• ускладнення соціально-економічної ситуації в країні

     Що  зумовлено акцентом у податковій політиці  саме на фіскальну  функцію, а її регулююча та стимулююча роль фактично зведена нанівець.

     Ефективна податкова політика повинна тримати  курс на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед урядами розвинутих країн постають такі довгострокові цілі: економічно зростання. Максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення; і короткострокові: поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні відносно до внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності [30, c.47-50]. 

     Виділяють три основні напрямки здійснюваної податкової політики,  які використовуються на сучасному етапі розвитку економічно розвинених країн:

• Політика максимальних податків, при  цьому підвищення податків не супроводжується зростанням державних доходів;
• Політика середнього рівня оподаткування;
• Політика, що передбачає високий рівень податків, але при значному рівні соціального захисту суспільства.

     Забезпечення  довгострокового інноваційно орієнтованого  економічного зростання та якісної  структурної перебудови національної економіки потребує зосередження навколо  цього завдання усіх напрямів державної  економічної політики. Відтак на даному етапі перебудова податкової політики повинна виходити насамперед з потреби максимізації регуляторної та стимулюючої функцій податків. 

1.2  Становлення та розвиток податкової  служби України 

      Будь-яка  господарська та управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Як у процесі, так і після завершення такої роботи необхідно дати правильну оцінку фактично зробленому і досягнутому, виявити недопустимі відхилення від мети і пов'язані з цим негативні наслідки, віднайти нові, раніше невідомі можливості і резерви.

      Функції органів державного фінансового  контролю полягають у забезпеченні раціонального застосування державою методів регулювання економічних процесів, які в умовах існування різних форм і видів власності, вільного підприємництва, економічної самостійності виробників, ринку, ринкових відносин у системі всієї економіки є найбільш виправданими, динамічними і ефективними.

      Серед контролюючих органів виконавчої влади центральне місце займають органи, які контролюють сплату податків і обов'язкових платежів.

      Контролюючий  орган – це державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Склад контролюючих органів наведено на рис. 1.1). 
 
 
 

 
 

 
 

Рис.1.1 Склад  контролюючих органів.

      Податковий  контроль – елемент фінансового контролю і податкового механізму, проводиться службовими особами податкових органів шляхом обліку платників податків і об'єктів, які підлягають оподаткуванню, документальних перевірок, опитування платників податків та інших осіб, перевірки даних обліку і звітності, обстеження приміщень і територій, де можуть знаходитись об'єкти, які підлягають оподаткуванню або використовуються для отримання доходу. Податковий контроль починається на стадії державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності у вигляді податкового обліку платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

      Сучасний  рівень організації діяльності податкової системи України в значній  мірі залежить від місця і ролі її керівного органу – Державної податкової адміністрації України в системі центральних органів виконавчої влади д.

      Як  і наша держава в цілому, система  органів державної податкової служби України пройшла свій досить складний шлях становлення і розвитку: від управління по контролю за надходженням податкових платежів у складі Міністерства фінансів України до центрального органу виконавчої влади держави зі спеціальним статусом для здійснення державного управління в сфері податкових правовідносин.

      24 грудня 1993 року прийнято Закон  України "Про внесення змін  і доповнень до Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Даним законом вперше було чітко визначено структуру органів державної податкової служби і вертикаль її підпорядкування. В основу цієї структури було покладено формування державних податкових інспекцій на трьох рівнях підпорядкування, а саме: Головна державна податкова інспекція – керівний орган Державної податкової служби, державні податкові інспекції на рівні областей, а також районні державні податкові інспекції. Вперше даним законом встановлювались права і повноваження цієї структури згідно з розмежуванням функціональної підпорядкованості, визначались види порушень податкового законодавства та міри відповідальності за них.

      Завдання, що ставились перед цією державною  структурою, ставали реально можливими для їх виконання. Але, в самому законі були протиріччя, які пізніше перетворились у суттєву перешкоду при виконанні завдань, що стали значно складнішими, ніж у попередніх періодах. Сутність недоліків цього закону полягала в тому, що встановивши правовий статус Головної державної податкової інспекції України як центрального органу державної виконавчої влади, визначивши функції, завдання, права та повноваження і забезпечивши фінансування з Державного бюджету України, керівний орган державної податкової служби був позбавлений правосуб'єктності і знаходився у підпорядкуванні Міністерства фінансів України. Тому Головна державна податкова інспекція не могла самостійно приймати рішення з вкрай важливих на той час питань, навіть при виконанні поставлених перед нею завдань.

      Ще  однією стратегічною помилкою була практика підміни дії чинних законів про податки шляхом перекладення (переведення) їх функцій на Закони України про Держбюджет України (така практика мала місце у 1993-1996 рр.).

      Особливо  відчутним став той факт, що дія законів про державний бюджет обмежена бюджетним періодом, який триває один рік, тоді як закони про податки не мають таких обмежень. Негативний вплив, крім того, мали факти запізнілого прийняття бюджетних законів, які приймалися в першому кварталі бюджетного року, а не у попередньому році.

      Одночасно з розгортанням системи оподаткування, утворенням та закріпленням системи органів державної податкової служби на законодавчому рівні запроваджувався інститут відповідальності.

      Необхідно відмітити, що державою вживались заходи з підвищення виконавчої дисципліни як серед платників податків, так і серед державних службовців, які виконували свої обов'язки в державних установах, що здійснювали контроль та управління процесами в сфері оподаткування.