Необхідність та шляхи реформування податкового законодавства України

       Проаналізуємо стан розвитку  системи прямого оподаткування.  Дані про доходи зведеного бюджету, обсяг податкових надходжень, надходження податку на прибуток підприємств та податку на доходів фізичних осіб за 2007 – 2009рр. [32] (табл.2.1)

     Таблиця 2.1

Надходження окремих податків до загального фонду  Державного бюджету України за 2006-2009 рр., млрд. грн. *

*Складено за даними: Міністерство фінансів України; Держаний комітет статистики України. 

       Згідно із наведеними даними, щороку обсяги надходжень основних  прямих податків зростали.

     На  основі даних табл.2.1 можна побудувати таблицю аналітичних даних, які характеризують роль основних прямих податків у формуванні загального обсягу бюджетних доходів та обсягу податкових надходжень (табл.2.2).

     Таблиця 2.2

Частка  прямих податків у доходах зведеного  бюджету України за 2006-2009рр., % *

*Складено за даними: Міністерство фінансів України; Держаний комітет статистики України.

      

Рис. 2.1а  Надходження окремих податків до загального

фонду Державного бюджету України за 2006-2009 рр., млрд. грн.

Рис. 2.1б  Частка прямих податків у

доходах зведеного бюджету України за 2006-2009рр., % 

     Дані  таблиць 2.1 і 2.2 відображено графічно (Рис. 2.1а, 2.1б), на основі аналізу даних можна зробити висновок про різну роль основних прямих податків у формуванні загальних тенденцій прямого оподаткування. Так, провідну роль у формуванні бюджетних доходів і податкових надходжень у 2007р., 2009р. відігравав податок з доходів фізичних осіб, а у 2008р. та 2009р. – податок на прибуток підприємств. Зазначене стало наслідком коливання макроекономічних показників щодо формування доходів інституційних секторів економіки, а також маніпулювання ставками основних прямих податків.

     За  висновком деяких науковців, механізм реалізації сучасної системи прямого  оподаткування України є переважно фіскальним [32]. У непростих умовах (падіння обсягів зовнішньої торгівлі, загострення світової фінансово – економічної кризи) роль і значення непрямих податків може знижуватися. Через це створюються умови для збільшення частки прямих податків у формуванні доходів бюджетів. Але це станеться лише у тому випадку, якщо номінальні доходи основних платників (насамперед, фізичних осіб) будуть зростати достатніми темпами. Тому до вироблення системи прямого оподаткування держава має підходити особливо виважено, враховуючи при цьому не лише власні фіскальні інтереси, а й економічне становище платників.

       Аналіз динаміки і структури  податкових систем провідних  країн свідчить, що не існує  усталених підходів до встановлення  співвідношення між прямими і  непрямими податками. Так, протягом 2006 – 2009рр. (табл. 2.2) основні прямі податки в Україні забезпечили надходження на рівні 28,6 – 32,0%. Майже аналогічні показники, згідно з даними за 2004 – 2008рр., в інших країнах становили: у Німеччині – 35,9, у Швеції – 41,0%, у Великій Британії – 39,9% [16].

       Досвід використання стимулюючого  впливу оподаткування провідних  країн світу дозволяє зробити  висновок, що встановлення співвідношення  між прямими і непрямими податками  має здійснюватися з урахуванням  як історичного минулого, так і стратегічних орієнтирів розвитку в глобальній системі координат. Склад і структура податкової системи залежать від особливостей формування доходів національної економіки і населення країни.

       Інколи в літературі обґрунтовується  думка про надмірний податковий тиск на товаровиробника, що спричиняють в тому числі і прямі податки [36]. Варто погодитися з висновками провідних учених, що надмірний тиск прямих податків на платників, пригнічує виробництво, торгівлю, інвестування і будь-яку іншу ділову активність [18]. У такому разі прямі податки не можуть забезпечити належних надходжень і стають впливом на загальний економічний розвиток.

       Залежність бюджетів багатьох  країн від основних прямих  податків неоднакова й характеризується  певними коливаннями. Роль корпоративних податків пов’язана не лише з особливостями їх стягнення, а й із реальними можливостями використання для потреб стійкого економічного зростання. Ця причина значною мірою визначає і тенденції динаміки прибуткового податку з громадян, які мають самостійні доходи (йдеться, передусім, про підприємців).

       На основі узагальнення наукових  праць можемо виділити інші  проблеми прямого оподаткування,  серед яких: непередбачувані зміни  законодавства про прямі податки;  неефективна система пільгового оподаткування за основними прямими податками.

       Система прямого оподаткування  має бути побудована так, аби  збільшення виробництва призводило  до зниження податкового навантаження  на одиницю продукції, а збільшення  доходів бюджету відбувалося  не за рахунок збільшення кількості податків і ставок оподаткування, а за рахунок збільшення маси прибутку суб’єктів господарювання [36]. 

     2.2  Оцінка ефективності функціонування  непрямого оподаткування

     Непряме оподаткування займає особливе місце  в сфері як оподаткування, так і бюджету, оскільки через непрямі податки держава може реалізовувати перерозподіл фінансових ресурсів між різними категоріями споживачів – широкими верствами населення, підприємствами, бюджетом, між резидентами та нерезидентами. Система непрямого оподаткування у світі поєднує в собі дві різні складові – акцизні та митні податки, справляння яких має тисячолітню історію та податок на додану вартість – сучасний податок, реально функціонуючий з середини минулого століття. Так, широке запровадження ПДВ вважається за останні півстоліття найважливішим досягненням процесу еволюції оподаткування в цілому і непрямого оподаткування зокрема [34].

     Податок на додану вартість є найбільш ефективним видом податку з обігу, тому сьогодні він є обов'язковим елементом податкової системи абсолютної більшості країн з різним рівнем економічного розвитку.

     Водночас, в Україні цей податок став одним із чинників охолодження економіки. Український уряд надмірно сконцентрований на фіскальному потенціалі ПДВ, тому будь-які зміни до порядку його нарахування чи сплати ведуть до посилення фіскального тиску на підприємства.

     У свою чергу, вітчизняний бізнес проявляє значну активність щодо мінімізації  сплати ПДВ, знаходячи все нові прогалини у законодавстві чи лобіюючи численні ініціативи що податкових пільг та преференцій. У кінцевому підсумку, ПДВ перетворився на податок, що не задовольняє ні уряд, ні підприємства.

     Реформа податкової системи України визначена  у 2010 році одним з головних пріоритетів економічної політики держави, і передусім мова йде про ПДВ.

     Сьогодні  на нього припадає 57% загальних податкових надходжень і майже 38% загальних  доходів держбюджету. Обсяг мобілізації  податку до казни складає 9,3% ВВП. При цьому в останні роки, в умовах фінансової кризи, його питома вага у податкових надходженнях стійко зростає. Це пояснюється меншою чутливістю ПДВ до коливань економічної кон'юнктури. 

     Вагома  питома вага ПДВ у надходженнях бюджету  визначає його критично важливе значення у податковій системі України. Проте  останнім часом посилився комплекс серйозних проблем, пов'язаних з адмініструванням цього податку та викривленням його економічної сутності.

     ПДВ почав негативно впливати на роботу компаній та добробут громадян. Це спровокувало радикальні заклики на кшталт скасування податку і заміни його іншим видом податку з обігу.

     Такі  ідеї – це спроба вирішити складну проблему простим способом, що неприпустимо. Більш раціональним і менш затратним є реформування та удосконалення самого ПДВ. Це потребує з'ясування ключових суперечностей функціонування податку та причин їх виникнення.

     Сьогодні  велика кількість нарікань на ефективність ПДВ звучить і з боку уряду, і з боку бізнесу.  ПДВ хоч  і забезпечує левову частку доходів  бюджету, однак вона є меншою від  потенційної. Фіскальний потенціал  відносно високої номінальної ставка ПДВ в Україні знижується неадекватно низькою ефективною - імпліцитною - ставкою податку.

     З одного боку, вона склала у 2009 році 15,8%, що є значним показником. З іншого боку, якщо враховувати обсяг невідшкодованого ПДВ, то реальна ставка становить 11,5%. У 2004 році імпліцитна ставка ПДВ була дещо нижчою, зате обійшлося без простроченої заборгованості з відшкодування податку.

     Після скасування численних пільг реальна  ставка у 2005-2006 роках склала 14,6% при  помірній динаміці заборгованості з  повернення ПДВ - 1,5 мільярда гривень.

     Проте вже з 2007 року реальна ставка ПДВ  має тенденцію до зниження. Це пояснюється низькою ефективністю боротьби з оптимізацією оподаткування та новою хвилею "пільгових ініціатив".

     Аналогічним чином коливалася і продуктивність ПДВ. У 2005-2008 роках уряд зміг підвищити  його продуктивність майже вдвічі. У той же час, через значний  обсяг невідшкодованого ПДВ показник продуктивності був завищеним.

     За  умови виконання зобов'язань щодо відшкодування податку, його продуктивність склала б у 2008 році 57,58%, а не 79%, як показують розрахунки на основі офіційної  методики.

     Це  дає підстави зробити висновок, що додаткові надходження від скасування галузевих пільг з ПДВ, пільг  у СЕЗ і ТПР, скасування ПДВ-векселів, запровадження 20-відсоткової ставки на імпорт газу було майже повністю нівельовано втратами ПДВ через інші схеми мінімізації оподаткування.

     Найбільш  точну картину проблем ілюструє показник бюджетної ефективності ПДВ, який відображає, скільки надходжень податку у відсотках до ВВП припадає на 1% номінальної ставки. В Україні він коливається у межах 0,4-0,47, у Болгарії - 0,63, в Естонії - 0,5, у Латвії - 0,47, у Словенії - 0,44.

     Рис. 2.5 Коефіцієнт бюджетної ефективності ПДВ

     До  слова, при наближенні українського показника бюджетної ефективності ПДВ до рівня Болгарії додаткові надходження податку складуть 40 мільярдів гривень або збільшаться майже удвічі [59]. 

     2.3 Аналіз податкового навантаження  на економіку та регулюючого впливу податкової систем