Поняття, походження та розвиток держави і права

     У процесі свого еволюційного розвитку держава та право змінювали та вдосконалювали свою структуру і  властивості, тим самим вносячи зміни у вже існуючі та створюючи нові поняття і теорії. На сьогоднішній день відомо чимало думок про те, в чому ж виявляється сутність державноправових явищ, різноманітних теорій походження держави та концепцій права. Але в одному думки науковців співпадають – це історичні типи держави та права. Між ними немає сумніву, що за всю історію людства існували такі історичні типи держави і права як: рабовласницька, феодальна та буржуазна держава і право. Але перш ніж зробити підсумок в їх характеристиці, доцільно буде сказати, що до основних причин зміни типів держави і права належить: зміна виробничих відносин у результаті розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури суспільства, встановлення нового співвідношення соціальних груп, зміна панівної верстви суспільства, зміна соціальної суті держави і права внаслідок переходу державної влади до представників іншої групи чи класу.

     Що  ж стосується характеристики рабовласницької  держави та права, то у них існували різні форми правління: монархія, арестократія, демократична республіка; найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими – авторитарний та деспотичний. Закріплювалася соціальна нерівність. Абсолютно безправними були чужинці, а рабів не визнавали суб’єктами права, вони були як знаряддя праці. У цей період розроблені демократичні норми державного права Греції та класичне приватне (майнове) право Риму, що увійшли до світової скарбниці.

     Характерними  ознаками феодальної держави та права  є закріплення соціальної нерівності, відносин сюзеренітету-васалітету; визнання селян, міщан людьми, але економічно залежними від феодалів, закріплення монополії  феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю як основи суспільства. Формами держави були ранньофеодальна, представницька та абсолютна монархія і феодальньоміська ресбубліка. Феодальне право характеризується жорстокістю, було відверто класове, неузгоджене, на яке значний вплив мали релігійно-правові норми.

     Характеризуючи  буржуазну державу та право, можна сказати, що формою правління були конституційна монархія, парламентська та президентська республіки. Основною формою цієї ж держави в період становлення і розвитку виступала буржуазно-демократична республіка, в якій проголошувалася формальна рівність громадян перед законом, декларувалися права і свободи особи. У державі відбувалися поступове пристосування старого державного механізму до потреб капітулістичної системи, зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави. У цей період вчені інтенсивно розробляли важливі лемократичні інститути та положення даржавно-првової науки. Зокрема теорію поділу влади, було проголошено суверенітет право на опір насильству, розроблено основні закона на демократичних засадах, створюються конституції держав, виникають партії та профспілки.

     На  сьогоднішній день функціонує та розвивається держава та право буржуазного  або, як її ще називають, капіталістичного типу. Для держав такого типу є характерна особливість, яка виражається в  тому, що всі капіталістичні держави мають на меті розвиватись як правова держава,  враховуючи всі слідуючі з цього налідки.

     Що  ж стосується правової держави, то її слід розглядати як певний результат  історичного розвитку і як досягнення загальнолюдської правової культури. Правова держава – це новий етап у становленні й розвитку державності. Правову державу неможливо проголосити – вона повинна утворитися як результат реформ економічних, політичних, державних і правових інститутів, реальної зміни характеру взаємовідносин між громадянським суспільством, державою і особистістю.

     Ознаки  правової держави (первинність і  верховенство права, формальна рівність, відповідність закону праву, поділ  влади на законодавчу, виконавчу  і судову, взаємовідповідальність особи  і держави, наявність ефективної правоохоронної системи, неухильне і загальне виконання законів та підзаконних актів усіма учасниками суспільного життя і в першу чергу – державними органами) і є шляхами і напрямками її формування, хоча на практиці поряд з юридичними акціями необхідно приділити увагу соціальним, економічним, політичним та державним факторам. Виконання ж тільки юридичних заходів, що не грунтуються на відповідних матеріально-духовних основах, може призвести до створення чисто формальної структури.

     Побудувати правову державу можливо лише в умовах нормального стану суспільства, зокрема його економічної основи і політичної системи. Лише в таких умовах закон відповідає тому, що ми називаємо правом. Професор В. Нерсесянц визначає правову державу як правову форму організації і діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб’єктами права, носіями прав і свобод людини, громадянина. Найважливішою ознакою правової держави слід вважати зв’язаність держави законом. Термін “правова держава” ми вживаємо в розумінні не лише державного апарату, а й усього суспільства даної країни. Ось тому правова держава – це переконаність громадян у необхідності вести такий спосіб життя, який відповідав би вимогам правового законодавства.

     Необхідно виділити і ще один із основних напрямків побудови правової держави – це створення громадянського суспільства. Без нього така держава неможлива. Громадянське суспільство в сучасному розумінні – це суспільство, здатне протидіяти державі, контролювати її діяльність, визначити її місце і тримати державу у визначених межах. По-іншому – це суспільство, що спроможне створити правову державу. А згадана здатність суспільства до політичної саморегуляції можлива лише за наявності таких конкретних економічних умов: економічної свободи, різноманіття форм власності, за домінування приватної власності, всебічного розвитку ринкових відносин. Такі умови дадуть змогу кожному індивідові громадянського суспільства протистояти державі в особі її органів, захистити свою людську гідність. У теорії і практиці правової держави найважливіше місце відведено правам та свободам людини і, перш за все, фундаментальним, які закріплені у Конституціях. Це так звані невідчужувані права і свободи. На захист їх повинна бути спрямована вся діяльність будівничих правової держави.   

     Отже, із вищесказаного можна зрозуміти, що правову державу не можливо  проголосити, вона може утворитися лише після проведення ряду реформ. Що ж  роблять сучасні країни для утворення  правової держави? Так, вони насправді  затвердили у своїх конституціях основні положення правової держави, проголосили створення громадянського суспільства, але у більшості все це залишається на папері і лише про деякі країни можна сказати, що у них майже сформована правова держава. У чому ж проблема такої ситуації? А все це тому, що світогляд суспільства чинить опір новим умовам існування, але будемо мати надію, що цю проблему буде вирішено і у світі пануватиме правова держава, якя забезпечить демократичний розвиток суспільства, захищатиме права людини і встановить мир та спокій на всій земній кулі ! 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:     

1.Конституція  України від 28 червня 1996 року, прийнята  на п’ятій сесії Верховної Ради України.

2.Алексеев  С.С. Теория права. – Москва, 1993.

3.Гончаренко В.Д. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. Т.2. – Київ, 1998.

4.Демський  С.Е., Ковальський В.С. Правознавство.  – Київ, 2002.

5.Ерышев А.А. История политических и правовых учений. – Киев, 2001.

6.Забарний  Г.Г. Основи держави і права. – Київ, 2001.

7.Кирилюк  Ф.М. Політологія: Історія та  методологія. – Київ, 2000.

8.Ківалов  С.В. Основи правознавства України.  – Харків, 2002.

9.Колодій  А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави  і права. – Київ, 1995.

10.Кравчук  М.В. Теорія держави і права.  Проблеми теорії держави і права. – Тернопіль, 2002.

11.Макарчук  В.С. Загальна історія держави  і права зарубіжних країн. –  Київ, 2001.

12.Нерсесянц  В.С. История политических и правовых учений. – Киев, 2001.

13.Пастухов  В.П. Основи правознавства. –  Київ, 2000.

14.Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Київ, 2001.

15.Скакун  О.Ф. Теорія держави і права.  – Харків, 2001.

16.Страхов  М.М. Історія держави і права  зарубіжних країн. – Харків, 2001.