Поняття, походження та розвиток держави і права

         Відповідно до затвердженого  королем регламенту кожен стан  засідав і голосував окремо. У зв' язку з цим були виділені три курії, в южній з яких засідали духівництво, дворяни і міщани. Кожна курія мала один голос, і тому у феодалів була завжди перевага над третім станом.

         У деяких регіонах Франції  виникали місцеві станово-представницькі установи. На кінець ХІV століття їх кількість досягла двадцяти.

      Зміни в державному механізмі.  Виникнення станово-представницької монархії, концентрація політичної влади в руках короля супроводжувались ускладненнями державного механізму.

      У Франції, наприклад, важливе  місце в центральному управлінні  зайняла утворена на базі королівської курії Велика рада, до якої входили представники вищої світської та духовної знаті. В апараті з'являються нові посади — секретарі, нотаріуси. Виникають спеціалізовані органи. На місцях вводиться посада губернатора.

         Третій і останній період в  історії феодальної держави і  права починається з кінця  XVI століття. Це був час розкладу феодальних відносин – період зародження елементів буржуазного суспільства.

      Французький абсолютизм. Класична  форма абсолютизму виникає у Франції. Влада короля поширюється на всю країну, повністю зникають залишкн васальних відносин. Державна влада з усіма її атрибутами зосереджується в руках короля. В 1614 році французька монархія була оголошена божественною, а влада короля стала розглядаться як священна.

      3'являється новий офіціальний титул — „король Божою милістю”. Все частіше держава починає ототожнюватися з особою короля, що знайшло свій класичний вираз у висловлюванні Людовика Х1V, яке він зробив у судовому паризькому парламенті: „Держава — це я!”

      Юридично король визнавався джерелом усякої влади, яка не підлягала ніякому контролю. Генеральні штати більше не скликалися, міста поступово втрачають самоврядування. Королю належить право законодавства, він призначає людей на державні і церковні посади, приймає найважливіші зовнішньополітичні рішення. Від його імені здійснювалася судова влада. 3а Болонським конкордатом 1516 року і Нантським едиктом 1598 року король повністю підкорив собі Католицьку Церкву. Король віднині — джерело влади, воля короля – закон. Обмежений контроль за королівською владою здійснював лише один орган — паризький парламент, судова установа, яка мала право реєстрації королівських ордонансів. Однак Людовик ХIV у 1673 році позбавив парламент такого права.

         У період абсолютизму у Франції був створений бюрократичний централізований апарат управління. Дворянство займає в ньому основні адміністративні посади, підкорює собі церковний апарат. Певні вакансії дворянству надавала і служба мушкетерів.

     3начно розрослися і ускладнилися в цей час центральні органи влади. Людовик ХІV 1661 року створив Велику раду, до якої входили герцоги, міністри, державні секретарі, канцлер і різного роду державні радники. Для обговорення зовнішньополітичних питань скликалася більш вузька за складом Верховна рада, питання внутрішнього управління обговорювались у Раді депеш. Існувала ще Рада з фінансових питань.

      3 ХVІ століття у Франції з'явилися дуже впливові посади державних секретарів, один з яких виконував фактично функції першого міністра. За часів Людовика ХІV державні секретарі наближаються до особи короля, виконуючи роль його особистих помічників. У ХVIII столітті з'являються заступники державних секретарів, при яких утворюються значні за своїми розмірами бюро.

       Дуже впливовим при дворі Людовика ХIII був кардинал Рішельє, який поєднував у одній особі тридцять дві державні посади і титули.

      Дуже складним і заплутаним було управління на місцях. Утворювалися численні служби: судове управління, фінансове управління, нагляд за шляхами і т.д. На початок ХVІ століття політику центру на місцях проводили губернатори, які мали значну владу і відчували себе досить незалежними. Тому у другій половині ХVІ століття Францію було розділено більш як на тридцять адміністративних округів — інтендантств. На чолі цих округів були поставлені інтенданти поліції, юстиції і фінансів. Ці посади заміщалися молодими дворянами, як правило, із збіднілих родин. Отримуючи під час свого призначення „накази в запечатаних юнвертах” — спеціальні бланки, що містили в собі формальний наказ про арешт, підписаний королем, інтендант міг вписати       будь-яке ім' я в цей наказ, і людина прирікалася на вічне тюремне ув' язнення.

         У період абсолютизму завершується утворення централізованої постійної армії. Людовик ХІV провів важливу військову реформу: держава відмовлялася від наймання іноземців і переходила до вербування рекрутів із місцевого населення. 3 1781 року виняткове право на зайняття офіцерських посад було закріплене за дворянством.

         Архаїчною і складною залишалася судова система. В деяких районах Франції зберігалася сеньйоріальна юстиція. Самостійну систему становили церковні суди. Існували і спеціалізовані трибунали: комерційні, банківські і т.д. Дуже заплутаною була і система королівських судів. Нижчі суди було ліквідовано, збереглися лише суди в бальяжах. Важливу роль відігравав Паризький парламент і судові парламенти в інших містах.

         У період абсолютизму у Франції створюється розгалужена поліцейська служба: в провінціях, у містах, на великих шляхах і т.д. В 1667 році було введено посаду генерал-лейтенанта полщії, завданням якого було підтримувати порядок у масштабах усього королівства. В його розпорядженні знаходилися підрозділи кінної поліцейської гвардії, судова поліція. Особлива увага приділялась організації поліцейської служби в Парижі. Столицю було поділено на квартали, де діяли особливі поліцейські групи на чолі з комісарами та сержантами поліції. У функції поліції входив не тільки розшук злочинців та підтримання порядку, але й нагляд за правами, контроль за театрами, ярмарками, кабаре тощо. Крім загальної полщії, була також і політична поліція, де панувала система таємного розшуку.

         Феодальне право франків, Франції, Англії, Німеччини та країн Центральної і Східної Європи повною мірою відбило усю своєрідність феодального суспільства в окремих європейських країнах, а разом з тим і загальні закономірності, притаманні розвитку феодального права взагалі.    Історико-правова наука наголошує на низці характерних рис феодального права, що відрізняють його як від рабовласницького, так і від буржуазного права. Для феодального права європейських країн вони будуть такими:

   а) основне місце у феодальному праві посідають норми, які регулюють поземельні відносини;

   б) феодальне право становить право-привілей. Воно закріплює нерівність різних феодальних станів. Права людини визначаються залежно від того, яке місце посідає вона у феодальній ієрархії;

   в) феодальне право, маючи становий характер, не знало чіткого розподілу на галузі права. Воно складалося з ленного права, церковного (канонічного) права, міського (магдебурзького) права і т.д.

   г) феодальному праву був притаманний партикуляризм, тобто роз'єднаність права, відсутність єдиного права на всій території держави. Звідси характерною рисою феодального права є панування правових систем, заснованих на місцевих звичаях. Винятком була лише Англія, де на всій території держави діяло „загальне право”, яке базувалося на судовому прецеденті;

   д) феодальне право є правом сильного, „кулачним правом”. Це було зумовлено тим, що в руках феодалів об'єднувалася земельна власність з політичною владою над залежним населенням і тому вони мали змогу змушувати селян до виконання різного роду повинностей і придушувати всілякі виступи проти експлуатації;

   е) значний вплив на правовий розвиток релігійних догматів приводив до того, що церковні настанови самі перетворювалися на норми права. Наслідком такого явища стала поява особливого церковного (канонічного) права;

      є) своєрідністю правового розвитку Західної Європи стало сприйняття, поновлення основних положень римського права. З розвитком у європейських країнах товарно-грошових відносин римське право, яке давало готові рішення для регулювання торгового обороту, було поновлене і почало застосовуватися в Італії,  Німеччині та інших країнах. Рецепції підпадало передусім приватне право Стародавнього Риму.

         У підсумку можна сказати, що  феодальному типу держави і  права притаманні такі риси:

  1) власність феодалів на землю, закріплена у феодальному праві, яка складає основу суспільства;

  2) закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;

  3) правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

4) набуття багатими містами права на самоврядування;

  5) створення станових представницьких органів (парламенти, земські собори);

  6) закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) у середовищі дворянства;

  7) вплив церковного (канонічного) права на суспільне та особисте життя;

8) найпоширеніша форма правління — монархія. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2.3 Буржуазний період  розвитку держави  і права

         Буржуазна держава — виникає у результаті революцій XVII-XVIII ст. внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. Формами такої держави були конституційна монархія, парламентарна та президентська республіки. Основною формою цієї держави в період становлення і розвитку виступала буржуазно-демократична республіка, в якій проголошували формальну рівність громадян перед законом, декларували права і свободи особи. У державі відбувалося поступове пристосування старого державного механізму до потреб капіталістичної системи, зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави. У цей період вчені, мислителі інтенсивно розробляли важливі демократичні інститути та положення державно-правової науки. 3окрема, теорію розподілу влади, було проголошено суверенітет, право на опір насильству, розроблено основні закони на демократичних засадах, створені Конституції держав, виникають партії та профспілки.

         Докладніше зупинимось на  характеристиці  буржуазної  Англії.   Як  відомо,

буржуазні держави утворюються внаслідок  революцій XVII-XVIII  ст., об’єктивними причинами яких було те, що:

      а). промисловий розвиток країни став стримуватися жорсткими середньовічними правилами;

      б). на селі феодальні відносини обмежували право розпорядження земельною  власністю, утверджували безправ’я селян (кріпосне право) та їх злиденне становище;  

      в). у політичній сфері панувало свавілля королівської влади (терор, позасудові розправи, судове свавілля).

         Ці об’єктивні передумови доповнювалися суб’єктивним фактором – складається новий буржуазний клас, який володіє капіталом, але відсторонений від влади, тому він стає спроможним повести населення на революцію (зміни).В Англії особливістю було те, що на селі складався прошарок нового дворянства, яке веде господарство на нових буржуазних засадах і ця група дістала назву джентрі.  

      Основнi ж проблеми революції вирішували певні класи, соціальні групи, котрі через те і називають рушійними силами революції. Боротьба буржуазії за своє економічне і політичне панування була підтримана народними масами — селянством, низами міста. І від того, наскільки сильним був натиск народних мас, яку роль відігравали вони в революційній боротьбі, залежав не тільки розмах, а й характер, кінцеві результати буржуазних революцій. Там, де буржуазія виступала в союзі з народом, революція досягала успіху, мала радикальний характер. Якщо ж буржуазія йшла на компроміс з феодальними елементами, хоч якоюсь мірою  зв'язаними з капіталістичними засобами виробництва, революція набувала консервативного характеру і не мала змоги повністю розв' язати завдання, що стояли перед нею.

         Своєрідність  англійської буржуазної революції була зумовлена особливим політичним і класовим складом табору революції. В Англії на відміну від французької буржуазної революції буржуазія в союзі з новим дворянством боролася проти монархії, проти феодального дворянства і проти панівної церкви. Буржуазія знайшла тут собі союзника в особі джентрі. В цьому компромісі, таким чином, і була суть усіх особливостей революції. Отже консервативний характер англійської революції пояснюється тривалим союзом між буржуазією і більшою частиною великих землевласників, союзом, що становить істотну відмінність англійської революції від французької.