Поняття, походження та розвиток держави і права

         Один із мислителів стародавньої Греції Аристотель (384 — 322 рр. до н. е.) робив спробу визначити категорію „держава”. Держава — це союз людей, що живуть на одній території, це є спілкуванням людей заради якомога кращого існування.

         Великий французький мислитель ХVІ ст. Жан Боден (1530 — 1596) розглядав державу як „правове управління сім'ями”.

         Відомий англійський філософ ХVІ ст. Томас Гоббс (1588 — 1679) стверджував, що для панування спокою необхідно примирити людські пристрасті, які ніколи не вгамовуються. 0сь це і повинна виконати держава. У його розумінні „держава” — це єдина особа, волю якої у результаті договору багатьох людей вважають волею всіх.

         По-різному трактували поняття держави у пізніший час. У німецькій літературі державу визначали: як організацію спільного народного життя на визначеній території і під однією вищою владою (Р. Моль); як союз вільних людей на визначеній території під керівництвом спільної верховної влади, що існує для користування правовим станом (Н. Аренін), як природно започатковану організацію владарювання, що призначена для охорони встановленого правопорядку (Гумплович).

         Звернемося й до традиційних визначень держави.

         Держава — є особливою організацією політичної влади, що існує в соціально-неоднорідному суспільстві і забезпечує його єдність, цілісність і безпеку та здійснює управління загальносуспільними справами на основі права з допомогою спеціального механізму.

         Держава – це особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління і примусу й здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили для всього населення країни, яка створюється для керівництва суспільством і виконання загальносуспільних справ.

         Держава — це суверенна, політико-територіальна організація суспільства, що наділена владою, яку здійснює державний апарат на основі юридичних норм та забезпечує захист і узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів при необхідності, опорі, застосовуючи примус (проф. О. Скакун).

         Держава — це територіальна, суверенна організація політичної влади в неоднорідному суспільстві, що з допомогою законів робить свої веління обов'язковими, забезпечує їх організованим примусом і володіє монополією на збір податків (О. Черданцев).

         Складність держави як соціального явища обумовила і багатоманітність визначень її поняття. У навчальній юридичній літературі останніх років "державу" визначають як форму організації політичної влади в суспільстві, яка  володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права з допомогою спеціального механізму. Чи по-іншому: „держава — це публічно-правова і суверенна організація влади, що забезпечує загальні інтереси всього населення і виступає гарантом прав і свобод особи, громадян”. Тобто термін „держава” може бути використаний у двоякому розумінні: як особлива організація, апарат публічної влади і як державно-організаційна спільність, що розташована на певній території.

         Визначити загальне поняття держави, яке б висвітлювало абсолютно всі без винятків ознаки і властивості, характерні для кожного з періодів її буття (минулого, сьогодення, майбутнього), неможливо. Разом з тим, кожна держава володіє набором таких універсальних ознак, рис, які проявляються на всіх етапах цього розвитку і відрізняють її від інших організацій суспільства.

         Отже, розглянемо основні ознаки держави. Врахувавши підходи, погляди щодо аналізу, характеристики ознак держави різними науковцями (проф. О.Ф. Скакун; В.М. Протасов; В.І. Четвернін; В.С. Нерсесянц) сформулюємо їх.

         Держава – це єдина політична організація, яка:

  1) охоплює все населення країни у просторових кордонах. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує державу. Вона тільки створює простір, у межах котрого держава поширює владу на населення, яке проживає у ній. Територія породжує громадянство — юридичний зв' язок особи з державою, що виражається у встановленні спільних прав і обов'язків, основним її призначенням є здійснення владних, управлінських функцій у суспільстві;

  2) невід'ємною ознакою держави є населення, яке пов'язане з нею громадянством чи підданством;

  3) вона має організацію особливої публічної влади: держава — це така публічна влада, яка не зливається з суспільством, а стоїть над ним; це система спеціальних професійних органів як єдине ціле, що виконують функції, пов'язані з управлінням суспільними справами; держава формально зовні представляє все суспільство;

  4) це організація влади, яка має у своєму підпорядкуванні апарат примусу (армія, поліція, виправні установи), побудований на правовій основі;

  5) це організація суверенної влади. Суверенітет є політико-юридичним виразом автономії держави (неподільність, недоторканість, незалежність та єдність влади і території). Він, як ознака держави, має внутрішній і зовнішній прояв.      Зовнішній — проявляється у незалежності й рівноправності держави як суб'єкта міжнародних відносин, полягає в охороні влади і території держави від будь-яких впливів інших держав чи сил. Внутрішній — виражає верховенство і повноту державної влади щодо інших організацій політичної системи, її монопольного права на законотворчість, управління і юрисдикцію. Він полягає в захищеності державно-правового організму від внутрішніх насильницьких дій. Єдність державної влади означає, що єдиним джерелом влади у державі є народ, і лише народ може визначати питання про організаційні форми і межі її здійснення;

  6) це організація влади, фінансову основу діяльності якої становлять податки;

  7) невід'ємною ознакою держави є наявність загальнообов'язкових правил поведінки (правових норм), які розробляє, приймає і охороняє держава. Вони визначають сферу відносин, що їх охороняє держава, роблять державні рішення обов'язковими на рівні суспільства та встановлюють можливі міри покарання за порушення встановлених норм. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно управляти суспільством, забезпечувати виконання своїх рішень.

         Як вже було сказано, сьогодні  тривають широкі дискусії щодо  держави, але все ж таки юридична наука розробила досить широке коло теорій, що по-різному пояснюють її походження:

• теологічна (релігійна) теорія походження держави — одна з найдавніших теорій, за якою держава походить від Бога. Представниками цієї теорії були: Аврелій Августин (354 — 430) та домініканський чернець, видатний вчений богослов Фома Аквінський (1225 — 1274). 3гідно з цією теорією, творцем усього земного, в тому числі держави, є Бог. Стверджуючи, що першопричиною походження держави є „Божа воля”, Ф. Аквінський обгрунтовував її вічність і непорушність, аргументував безумовне й покірне прийняття даного нам зверху, виправдовував будь-які реакційні держави тому, що, за його словами, всяке посягання на державу приречене на невдачу;
• патріархальна теорія — була поширена, розповсюджена у Давній Греції та рабовласницькому Римі. Основоположник її — Арістотель (384 — 322 до н. е.), який вважав, що держава походить від сім' ї, котра шляхом розвитку переходить у рід, від роду — до племені, до об'єднання племен і до виникнення народності — союзу племен та є результатом її історичного розвитку і розростання. Державна влада поступово виростає від влади батька сім'ї до влади старійшин, вождя. Абсолютна влада монарха є продовженням необхідної батьківської влади. Представниками цієї теорії були також Р. Фільмер, М. Михайловський, котрі продовжили розвиток її положень;
• договірна теорія — виникла у Давній Греції, а пізніше була сформована і обгрунтована у працях Г. Гроція (1583— 1646), Ш. Л. Монтеск'є (1689 — 1755), Ж. Руссо (1712 — 1778), Б. Спінози, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радіщева. 3а цією теорією, заради миру і благополуччя відбувається  об' єднання людей у державу на основі добровільного договору між людьми, які до цього перебували в ”природному стані”, тобто у стані „війни всіх проти всіх”. Укладали договір між кожним членом суспільства і майбутньою державою про те, що одні будуть управляти, а інші — виконувати їхні управлінські рішення. Тобто люди передавали частину своїх прав державній владі, натомість отримуючи обов' язок підкорятись їй, а держава зобов'язувалася охороняти права кожної людини. Правителі — це представники народу, які повинні звітувати перед ним і замінюватися за його волею. Договірна теорія стверджує, що першопричиною виникнення держави був суспільний договір між народом та його правителями, відповідно до якого народ відмовлявся від своєї свободи і зобов'язувався підкорятися правителям, в обмін на що отримував від них гарантії особистої безпеки;
• психологічна теорія — у цій теорії обгрунтоване виникнення дсржави і права завдяки особливим властивостям, що лежать у людській психіці, якій характерна потреба до наслідування, покори, усвідомлення залежності від видатної особистості, котра спроможна керувати суспільством. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, тому потребує постійного керівництва. Фундаторами цієї теорії були Л. Петражицький (1867— 1931) та Д. Фрезер, які пояснювали виникнення держави психічними потребами одних людей здійснювати керівництво, а інших— підкорятися. 
• теорія насильства — опрацьована у наукових розробках Л. Гумпловича,       К. Каутського (1854 — 1938), Є. Дюрінга (1833 — 1921) та інших. Вони обгрунтували виникнення держави як результат завоювання одних племен іншими, насильства, перетворення у рабство одного народу іншим. 3а цією теорією, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання у покорі завойованих народів і зміцнення певної влади над переможеними. Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори виникнення держави, але нехтує соціальними причинами виникнення держави;
• соціально-економічна, або класова (марксистська) теорія — пов'язує виникнення держави з результатом природного економічного розвитку первісного суспільства (економічні умови також визначають соціальні зміни суспільства). Отже, держава — це продукт природноісторичного розвитку суспільства. Існують два підходи цієї теорії: один надає важливого значення виникненню класів і протиріччям між ними (держава виникає внаслідок непримиримості класів, як знаряддя підкорення пануючому класові інших класів); другий на перше місце ставить економічний розвиток суспільства: великі суспільні поділи праці, перехід від родової (колективної) власності до приватної власності. Ці причини ускладнили і саме суспільство, що призвело до потреби вдосконалення управління. 3гідно з концепцією, викладеною у праці Ф. Енгельса „Походження сім' ї, приватної власності і держави”, виникнення держави має свої особливості й загальні закономірності: виникнення моногамної сім' ї, приватної власності та протилежних антагоністичних класів;

         До сучасних теорій виникнення держави належать: органічна теорія, космічна теорія, теорії — правової, національної, фашистської держав, теорія „держави загального благоденства”, теорія еліт та інші.

• органічна теорія — розглядає державу як витвір самої природи, продукт її розвитку, як результат соціальної (органічної) еволюції. Обгрунтував цю теорію Г. Спенсер. Держава, за нею, схожа на людський організм, де окремі її біологічні органи тотожні органам управління, галузям господарства, а вона народжується, розмножується і гине тощо;
• космічна теорія — найновіша теорія виникнення держави, суть якої полягає в тому, що держава виникла і була рекомендована як вища організація управління суспільством іншими космічними цивілізаціями.
• теорія „держави загального благоденства” — її створив у першій половині ХХ ст. Дж. Кейс і нині вона має багато прихильників. На думку засновників цієї концепції, сутність її полягає в тому, що сучасні держави позбулися класового характеру і тому найголовнішим призначенням майбутньої держави виступає не захист класових інтересів, а забезпечення благ усього суспільства. Характерною рисою такої держави є звуження репресивно-каральних функцій і суттєве обмеження державного примусу. Основними функціями держави стають: культурно-освітня діяльність, охорона здоров' я, соціальне забезпечення, захист працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців;
• теорія еліт — її заснували на початку двадцятого століття італійські політологи Г.Моска та В.Парето. Сутність цієї теорії полягає в боротьбі пануючої меншості (еліти), котра керує державою, та підпорядкованої більшості до якої належить усе інше населення. Демократію, за цією теорією визначають як утопію, марево. Некомпетентне населення, виборюючи демократію, прокладає шлях до тоталітаризму (соціалізму, фашизму). Вони пов'язували свободу людства не з демократією, а з управлінням державою компетентною правлячою елітою. На їх думку, державою завжди править пануюча еліта. Вона утворюється у трьох головних сферах: політичній, економічній та інтелектуальній. Найкращі індивіди еліти здійснюють керівництво державою. 3 часом кожна правляча еліта зупиняється на досягнутому, втрачає свої творчі якості і вироджується. На зміну їй у суспільстві виникає нова потенційна еліта, яка прагне захопити владу. Пануюча еліта добровільно владу не передає. Тому зміна еліт, як правило, здійснюється шляхом насильства (переворотів, революцій). Ці явища на думку авторів згаданої теорії, є природними і корисними.

         Отже, в теорії держави і права нема єдиної думки щодо закономірностей виникнення держави. Існують численні домарксистські й марксистсько-ленінські доктрини, а також історичні, економічні, географічні, демографічні, політичні, соціальні та інші особливі причини виникнення держави у різних народів. Жодна з цих теорій виникнення держави не  в змозі охопити й розкрити як сутність держави, так і передумови її походження. Кожна з уже існуючих і тих теорій, які ще можуть виникнути, висвітлює лише одну або групу причин виникнення держави. Як правило, кожна з концепцій виражала інтереси певної групи населення і часто є однобокою. Тому лише у своїй єдності всі вони відтворюють більш-менш повну картину передумов і процесів походження держави. 
 
 

       1.4 Поняття та сутність  права. Основні  концепції права

         Термін (слово) „право” багатоманітний. Ним називають, різні явища. По-перше, під цим терміном розуміють систему норм, які видає держава (позитивне право). Подруге, це система ідей, уявлень про те, яким повинне бути позитивне право (природне право). По-третє, це встановлена правова можливість конкретного суб' єкта (суб'єктивне право). По-четверте, ним визначаються явища етичного, морального характеру.

         Право у повсякденному житті людей пов'язується з вирішенням їхніх практичних справ, конфліктів, узгодженням інтересів різних груп людей. Воно виражається і реалізується у законах, урядових постановах, указах президента, адміністративних та судових рішеннях, адвокатських документах та інших актах законотворчих і правозастосовчих органів держави. Право впливає на всі сфери функціонування суспільства і життя його індивідів. Цей інститут, маючи фундаментальне, доленосне значення для людей, їхніх спільностсй, об'єднань, привертав велику увагу визначних діячів у сфері політики, науки, мистецтва, мислителів різних краін і народів протягом тисячолітньої історії розвитку цивілізації. Сутність та вартісність права висвітлені у численних працях вчених-юристів. Вони вважають, що право — це історично обумовлена людською свободою динамічна рівновага між особистим інтересом і суспільною необхідністю.

         Право — це мораль правителя. Воно повинно забезпечувати спільне громадсько-політичне буття людей на засадах особистої свободи за мінімального карального насильства. Основними ознаками права, поряд з нормативністю і загальною обов' язковістю, є рівність, справедливість, свобода.