Поняття, походження та розвиток держави і права

   4) проголошення свободи, недоторканності й непорушності приватної власності;

5) зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

6) скасування дворянських та інших станових привілеїв;

 7) процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;

   8) множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіка та ін.). 

      РОЗДІЛ  ІІІ  Держава і  право в сучасній Україні

         У сучасних умовах вчені виділяють два основних різновида держав такого типу:

      а). держави, які існують у економічно розвинутих країнах соціально орієнтованого  капіталізму (до них належать найбільш розвинені держави – Німеччина, Франція, Італія, США, Японія, Швейцарія);

      б). держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу, псевдосоціалізму, до громадянського суспільства і перетворюються з організацій тоталітарної влади партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.

         До другого типу відносяться ті держави, в тому числі й Україна, що раніше входили до країн соціалістичного табору, для якого були притаманні такі риси:

  1) проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;

  2) заперечення принципу розподілу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

  3) офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології як панівної в країні;

  4) правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;

  5) заборона приватної власності та приватного підприємництва;

  6) монополія державної власності в господарстві країни;

  7) проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;

  8) юридичне закріплення обов' язку громадян працювати;

  9) акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав громадян.

Однак політичні репресії, які відбувалися за часів радянської влади, істотне обмеження релігійної діяльності та нехтування значенням релігії у суспільстві, заборона трудової приватної власності, недооцінка культурних і національних традицій народів, обмеження свободи слова, зародження в надрах державного і партійного апарату номенклатурної буржуазії та інші негативні явища значною мірою дискредитували ідею соціалістичної держави.

         У цьому аспекті варта на увагу думка М. Бердяєва: „У комунізмі є здорове, вірне і цілком збіжне із християнством розуміння життя кожної людини як служіння надособистісній меті, як служіння не собі, а великому цілому. Але ця правильна ідея спотворюється запереченням самостійної цінності і гідності кожної людської особистості, її духовної свободи”.

         Але це в минулому, і тепер  незалежна Українська держава  стала на шлях розвитку громадянського  суспільства та правової держави.

       У ст.1 Конституції України проголошено:  „Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. Ця стаття є однією з провідних у Конституції України.

       Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, а також непідпорядкування та непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах. Отже, суверенність і незалежність забезпечують державі можливість пiдпорядкувати свою діяльність виключно своїм потребам та інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи.

         Демократизм в Україні передбачає створення сприятливих умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

      Говорячи про Україну як про соціальну державу, треба виходити з того, що держава не знімає з себе турботи про соціальний захист своїх громадян, що її політика спрямовується на створення умов для забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини, створення доступних систем освіти, охорони здоров' я і соціального захисту, належної підтримки  малозабезпечених верств населення.

      Положення Конституції України про соціальну і правову державу орієнтують діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя. Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України.

      В Україні встановлено республіканську форму правління¹⁰. Тому носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визнається лише народ. Свою владу він може здійснювати по-різному:

• безпосередньо, коли сам виражає свою волю у передбачених Конституцією і законами процесуальних формах (на загальнодержавному рівні це може відбуватися у формі виборів або референдуму);
• через своїх представників, яких обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Важливою  гарантією повновладдя народу є конституційно закріплене виключно за ним право визначати і змінювати в Україні конституційний лад.

         Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову¹¹. Необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і не допускалася можливість спроб окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як свідчить теоретичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.

       Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність є однією з ознак політичного режиму України.

       Конституція України (ст. 15) гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

       Політична багатоманітність означає, насамперед, реальну можливість створення і діяльності різних об' єднань громадян (партій, рухів, конгресів, громадських організацій на основі професійних, культурних, спортивних, вікових та інших інтересів).

       Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності (державної,  комунальної, колективної, приватної) і різних форм господарювання.

         Ідеологічна багатоманітність — це реальне право різних суб' єктів (окремих осіб та їх об' єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави і суспільства.

       Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеології як обов' язкової. Кожен громадянин, кожне об' єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають правильними. Тому забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку. Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України.

       Як уже було сказано, система органів державної влади України побудована за принципом розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

      Єдиним законодавчим органом Української держави є Верховна Рада України.

      Виконавчі органи Української держави — Кабінет Міністрів, міністерства і відомства, місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві та Севастополі.

      Судові органи Української держави: вищі – Конституційний  Суд України, Верховний Суд України; вищі спеціалізовані суди – Вищий господарський суд України; місцеві – обласні, суди міст Києва і Севастополя, міжобласні, районні, міські, міжрайонні суди; військові суди регіонів і Військово-морських  сил України, гарнізонів.  

      Особливе місце в системі органів влади займає Президент України, що є главою держави і має повноваження в різних галузях державного управління. Так, Президент України є учасником законодавчого процесу й у той же час приймає важливі рішення у сфері виконавчої влади: призначає Прем' єр-міністра і міністрів України, створює, ліквідує і реорганізує міністерства й інші центральні органи виконавчої влади.

      В особливу групу органів контрольної влади відокремлюють Прокуратуру України, головним завданням якої є нагляд за дотриманням законів.

      Систему органів державної влади України також можна поділити по вертикалі — на центральні та місцеві органи влади. До центральних належать Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів і міністерства, суди. До місцевих — державні адміністрації в областях, районах, містах Киеві та Севастополі.

      Що ж стосується права Української  держави, то нині можна говорити  про створення фундаменту незалежної  правової системи України, значною  мірою очищеної від партійно-догматичних  нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла. Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду.

     Але відмітимо ,що правові системи, окрім загальних ознак, які їх об’єднують в один тип, мають деякі відмінності, які і складають їх своєрідність та неповторність.

     Характеризуючи правову систему України слід відмітити пріоритет закону як головного інструмента в створенні правової системи, а також кодифікацію законодавства з метою його звільнення від застарілих норм і понять.

     Серед джерел права, що використовуються в  Україні можна виділити нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародно-правовий акт. Судовий або ж адміністративний прецедент в Україні як джерело права не використовується. Серед джерел права перевага надається нормативно-правовому акту.

     Специфікою  правової системи України є диференціація  права на публічне і приватне. В  системі публічного права домінують  імперативні норми, в системі  приватного права -  дизпозитивні норми. Всі норми права  чітко розподілені по конкретних галузях та інститутах права. Галузі права признаються найбільшими структурними елементами правової системи України.    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

         Отже, підсумовуючи вищесказане,  можна зробити висновок, що із утворенням соціальної нерівності, та й взагалі руйнуванням первіснообщинної організації влади, створюються нові могутні регулятори суспільних відносин – держава та право, які в загальному можна охарактеризувати так.

     Держава – це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має соціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

     Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою пов’язані  та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві.