Поняття,  походження  та  розвиток  держави  і  права

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  I  Виникнення та сутність держави і права

1. Характерні  риси  додержавної  організації  суспільства……………………4
2. Основні  причини  виникнення  держави і права…………………………..5
3. Поняття, сутність  та  основні  теорії  виникнення  держави……………….6-11
4. Поняття  та  сутність  права. Основні  концепції  права……………………12-15

РОЗДІЛ  II Еволюція держави та права

2.1 Розвиток  держави  і  права  в   період  рабовласницького  ладу…………...16-18

2.2 Держава   і  право  в  період  феодалізму……………………………………..19-25

2.3 Буржуазний  період  розвитку  держави   і  права……………………………26-31 

  РОЗДІЛ III  Держава і право в сучасній Україні……….…………..32-35  

 ВИСНОВКИ ………………………………………….……………………….36-38 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….………..39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Науковий  прогрес не стоїть на місці. Із кожною прожитою нами хвилиною він рухається  вперед, вдосконалюючи вже досягнуте  й створюючи щось нове, що може приємно  вразити нас або ж кардинально змінити життя усього людства. Як сказала одна талановита людина: “Все йде, все минає…”. Час невблаганно летить, залишаючи в пам’яті очевидців згадку про минулі роки. І саме ці очевидці розповідають нам, своїм нащадкам, про досягнення та втрати минулих століть.

     Як  відомо, тривалий час люди жили і  розвивались, не знаючи держави та права. Це була епоха первісного суспільства. У сучасному ж світі немає  суспільства, в якому б не використовувалися, не культивувалися поняття держави  та права. Тому правильне розуміння явищ, які ними відображаються, безпосередньо набуває світоглядного значення. Світогляд людини не може бути повним, досконалим, якщо у ньому відсутні знання щодо сутності права та держави. Немає, ясна річ, людини, котра у своєму буденному житті не вживала б таких слів, як “право”, “права”, “свобода”, “обов’язок”, “демократія”, “держава” та інші. Адже саме до цих термінів (точніше, до понять, що ними позначаються) вдаються тоді, коли виникає потреба довести обгрунтованість своїх вимог, очікувань, намагання  виправдати свої вчинки і дії. Але переконливість, ефективність застосування  у таких випадках зазначених понять і термінів відчутно посилюється, якщо їх розуміння грунтується на наукових висновках та аргументах.

     Саме  науковці дають змогу нам, пересічним громадянам, усвідомити сутність державно-правових явищ і ефективно використовувати їх у повсякденному житті. Але, як відомо, держава та право мають складну будову, характеризуються наявністю різних  сторін, граней та аспектів.

     Враховуючи  ж багатоманітність держави та права, не слід оминати й того, що із часом держава та право розвиваються. Поступово на зміну рабовласницькій державі та праву приходить феодальна, яку пізніше змінила буржуазна держава та право. Такі зміни у суспільному житті не могли не привернути уваги науковців, адже кожний період розвитку держави та права мав свої характерні особливості. І для  того, щоб існувати в нових умовах, відійти від старих, уже не діючих догм та правил, людство було змушене вивчати та досліджувати  нові аспекти державно-правових явищ, щоб зрозуміти їхню сутність та  ефективно ними користуватись. Саме це й призвело до актуальності проблем, що стосуються держави та права.

     На  сьогодні розвиток держави та права  також не стоїть на місці. Із кожним днем він вносить зміни у свою структуру та властивості, тим самим змінюючи життя суспільства. А отже, дане питання залишається актуальним і сьогодні. Для того, щоб у цьому впевнитись, не потрібно значних зусиль та часу, просто слід заглянути на сторінки газет і все стане зрозуміло. Але газети – це лише вершина айзбергу, а копнувши глибше, натикаємось на чималу кількість наукових видань, монограм, підручників та матеріалів про державу та право, які людство накопичило за тисячолітню історію. 

  РОЗДІЛ  І  Виникнення та сутність держави і права

  1.1 Характерні риси  додержавної організації  суспільства

         У світовій науці переважає  погляд на державу і право  як на історичне явище. Іх розглядають як такі, що з’являються лише на певному ступені людського суспільства як наслідок соціально-економічного розвитку. Саме рівень соціально-економічного розвитку і обумовлює тип держави, тобто її соціально змістовну сутність і соціальне призначення.

         Дослідження багатьох науковців  свідчать, що протягом тисячоліть існувало первісне суспільство, в якому індивідуальні та суспільні інтереси співпадали. Праця всіх членів общини, тобто колективна праця, виступала економічною формою організації людей, власність — усі примітивні знаряддя праці і засоби існування (плоди, риба, тварини і т. ін.) — була спільною.

         У такому суспільстві діяв  принцип народовладдя, коли головне значення мала колективна воля общинників. Управління здійснювалося на засадах первісної демократії. Найважливіші питання роду або племені вирішувалися на загальних зборах. Особливу роль тут відігравали представники старшого покоління — старійшини, які вважалися наймудрішими і були найавторитетнішими. Серед них виділялися вожді, які обиралися дорослими членами племені або ставали ними внаслідок загального визнання їх авторитету. Під час воєн влада їх різко посилювалася. Особливі пільги чи привілеї вождям, не передбачалися.

         У первісному суспільстві соціальним регулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право — система норм, що спираються на звичай.

         Норми-звичаї ґрунтувалися на природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності. Їх метою була підтримка і збереження кревнородинної сім' ї. Це були „мононорми”, тобто нерозчленовані, єдині норми. В них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових засад.

         Мононорми не надавали переваг одному члену роду над іншим, закріплювали „первісну рівність”, жорстко регламентуючи їх дяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотний бік обов'зків, були невіддільними від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Лише з розпадом первісного ладу, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного світу в людське співтовариство, яке рухається шляхом прогресу. 
 
 

       1.2 Основні причини  виникнення держави  і права

         Отже, такі характерні особливості  мав первісно-общинний лад, але  в процесі еволюції на зміну  родоплемінному устрою приходить  держава, а норми-звичаї замінюються  правом. Але як і будь-які інші процеси та явища, процес виникнення держави та права спричинила спільна дія багатьох факторів – економічного, політичного, соціального тощо. До їх числа, зокрема, належать такі основні чинники:

  1. Економічні: перехід від споживчого господарства до виробничого; три великих розподіли праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, поява людей, які займалися лише обміном — купців); зростання продуктивності праці й поява надлишкового продукту; можливість експлуатації чужої праці; концентрація засобів праці та запасів товару в окремій сім'ї; внутрішньородова нерівність, виникнення приватної власності.

  2. Політичні: неможливість існування в нових умовах родоплемінної організації; виникнення класів з протилежними інтересами; необхідність в органі, здатному забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму; потреба у сильній владі з відокремленим апаратом, що має можливість здійснювати примус.

  3. Соціальні: ліквідація племінного та общинного колективізму, виникнення патріархальної сім'ї; виникнення соціальних протиріч між групами людей; ускладнення процесів соціального регулювання; упорядкування відносин між людьми; необхідність вирішення спорів, що виникають у результаті індивідуалізації суспільства.

  4. Психологічні: заміна єдиної свідомості свідомістю з почуттям вини; розподіл свідомості на права й обов'язки.

  5. Культурні: необхідність управління суспільством цивілізованішими методами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.3 Поняття, сутність  та основні теорії виникнення держави

         Таким чином, протягом багатьох  століть ідея держави цікавила  мільйони людей. Вони хотіли зрозуміти, що таке держава, як і для чого вона створена. І сьогодні тривають широкі дискусії з питань сутності держави, визначення межі її втручання у приватне й суспільне життя та багато інших аспектів, пов'язаних з цим суспільним інститутом. Особливий інтерес викликали і викликають основні закономірності виникнення, розвитку га функціонування держави у вчених-юристів.

         Під терміном (словом) „держава” розуміють: по-перше, визначений спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи, порядок створення публічної влади, яка поширюється на все суспільство, виступає від його імені і діє на основі організованого та легітимного примусу; по-друге — це сукупність офіційних органів влади (парламент, уряд, суди) з характерною для них структурою, що діють у масштабах усієї країни; по-третє, дсржава може бути представлена як юридична особа, як своєрідна корпорація, що відрізняється від інших корпорацій лише більшими масштабами; по-четверте, як суб'єкт міжнародного публічного права — це специфічна юридична особа зі своїми властивими інтересами, носій суверенітету і юридична персоніфікація певного народу (держава — нація) у міжнародних стосунках; по-п'яте, держава визначається як ”живий біологічний механізм”. 3а цим підходом суспільство ототожнюється з організмом, а держава є основним органом, що забезпечує життєздатність громадян.

         Термін „держава” походить, очевидню, від слова ”держати” і позначає суспільний інститут, що є найвищим носієм влади.

         Необхідно відзначити, що цілком обгрунтоване й узагальнене поняття держави виникло у ХVІ ст. Італійський політичний мислитель Н. Макіавеллі ввів у науковий обіг термін „stato”, як організація публічної політичної влади. Італійським словом „stato”, як і латинським „status” також називають стан, становище. Мислитель уперше почав розглядати державу „людськими очима” і „виводив її природні закони із розуму і досвіду”, а не з теології. До нього використовували такі поняття як: „поліс”, „civitas”, під яким розуміли місто-державу; республіку; князівство; герцогство; королівство; царство, імперію.

         3упинимося на з'ясуванні змісту двох термінів – „поняття” і „сутність”. У правовій науці для цілісної понятійної характеристики дсржавно-правового явища, для встановлення його  сутності використовують "сутнісну", істотну, найважливішу ознаку. Згадана ознака, як і інші, входить у загальне поняття, що характеризує основні риси досліджуваного об'єкта.

         Отже, характеристика сутності держави — це визначення її загального поняття. Разом з тим, розкриваючи сутність згаданого інституту, потрібно віднайти основне, те найбільш важливе і значиме, що вказує на саму його природу. 3авдяки цим ознакам об'єкт стає самим собою. При зміні сутності він перетворюється в інше явище.

         Професор О.Ф. Скакун стверджує: щоб висвітлити поняття держави, необхідно розкрити її сутність. На його думку, сутність держави — це внутрішній зміст діяльності згаданого інституту, який виражає єдність загальносоціальних і групових (класових) інтересів людей¹.

         Сьогодні у політико-правовій літературі можна віднайти різноманіття понять держави. Неоднозначність розуміння держави, поняття, ідеї розвитку, роль і призначення її, обумовлена, в першу чергу, складністю цього явища, рівнем розвитку суспільства, відмінним світосприйняттям, свідомістю загалу.

         Що ж таке держава? Звернемося до великої історичної спадщини — державно-правових вчень наших пращурів. Австрійський вчений Людвіг Гумплович (1838 -1909) з приводу визначення сутності держави писав: "Скільки існувало державознавців і філософів, стільки існувало й визначень держави". Це породжувало помітний суб'єктивізм. Автори таких визначень у своїх працях часто висвітлювали не те, що становить собою держава, а те, на думку мислителів, якою повинна бути держава. 0днак це не повинно накладати табу, якусь заборону, під приводом боротьби із суб'єктивізмом, на творчий пошук визначення сутності й поняття держави, на вироблення різнобічних уявлень про неї, на формулювання багатоваріантних дефініцій. І якщо ці дослідження відповідають принципу науковості, об'єктивності, то вони не тільки виправдані, а й і природно необхідні. Такі пошуки надають широкі можливості для глибшого, всебічного пізнання держави.