Соціальний захист літніх людей

У вітчизняній літературі більш ґрунтовно методи висвітлюються Н.С. Матвійчуком, який, наприклад, поділяє їх на наступні групи:

а) за сферою впливу: економічні, політичні, соціально-психологічні і т. д.;

б) за способом впливу:

- переконання (бесіда, розповідь, лекція, позитивний приклад);

- формування позитивного досвіду (вправа);

- корекції (заохочення і покарання);

в) за ступенем охоплення:

- індивідуальної роботи;

- групової роботи;

- роботи в мікросоціальному середовищі.

Методи індивідуальної соціальної роботи реалізуються в ситуації “один  на один”, коли соціальний працівник  спільно з клієнтом вирішує його особистісні і соціальні проблеми. Типовими індивідуальними проблемами в практиці соціальної роботи є емоційні проблеми, сімейні та особистісні кризи, сімейні конфлікти, проблеми на виробництві і в школі, втрата роботи і т.ін. Розглянемо найпоширеніші методи індивідуальної соціальної роботи.

Метод вирішення проблем (розроблений  Х. Перлман) ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції, згідно з яким все людське життя є «проблемно-вирішальним процесом». Завдання соціального працівника полягає в тому, щоб допомогти клієнту в цих обставинах.

Основу психосоціального методу (запропонований Ф. Холліс) складає з’ясування причин девіантної чи дезадаптивної поведінки суб’єкта, створення «історії хвороби клієнта». Метод передбачає складну діагностику «особистості в ситуації», при зацікавленій участі самого клієнта. Психосоціальний метод інтенсивно застосовується у випадках усвідомлення клієнтом своїх індивідуальних і соціальних проблем, наприклад, проблем, пов’язаних із здоров’ям.

Метод втручання являє собою  сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем. Визначення стану проблеми і точного виконання завдань є головними складовими успішного вирішення цієї проблеми. Даний метод був запропонований у 1970 році Рідом і Енштейном і перевірений в результаті широкої емпіричної практики в соціальних агентствах.

Метод поведінкового підходу зосереджується на особистісних ресурсах навколишнього середовища, які можуть бути мобілізовані, щоб стимулювати та зберігати мінливу поведінку. В процесі допомоги клієнту модифікація поведінки здійснюється за двома напрямами: оперантна зміна поведінки і респондентна зміна поведінки.

Метод екологічного підходу пропонує покращання взаємодії людини і навколишнього середовища на основі позитивного взаємообміну. «Людина – навколишнє середовище» розглядаються як взаємодоповнюючі системи, де людина має таке оточення, яке вона формує відповідними способами.

Метод психологічного підходу Ранка  передбачає концентрацію уваги на процесі  надання допомоги, проявляючи значно менший, ніж психоаналітики, інтерес до «дитячих» переживань клієнта. Воля і здатність до змін – ось ті домінанти, що лежать в основі теорії і практики даного підходу.

Кризово-орієнтований метод являє  собою комбінований метод, що використовує елементи психотерапії, практичної психології і раціональних дискусій у соціальній роботі. Він застосовується у випадках таких кризових станів, як тривога, почуття сорому, провини, ворожості і т.ін.

Раціональний метод індивідуальної соціальної роботи запропонований Г. Вернером як альтернатива психоаналітичним моделям індивідуальної роботи. В його основі лежать положення когнітивної теорії і міркування, що інтенсивність дій залежить від сили волі індивіда. Мета методу полягає у зміні свідомості клієнта, яку розуміють як сукупність проявів емоцій, уяв і поведінки клієнта. Даний метод застосовується в тих випадках, коли клієнт шукає допомоги в розумінні своєї проблемної ситуації.

Метод терапії реальністю був запропонований В. Глассером. Його основу складає положення про те, що людині необхідно бути любимою і відчувати свою цінність, а для цього необхідна відповідна поведінка. Мета методу полягає в тому, щоб допомогти людям зрозуміти і прийняти відповідальність за свою власну поведінку.

У практиці індивідуальної соціальної роботи використовуються й інші методи індивідуальної роботи, які застосовують до випадків агресивної поведінки, сексуальних негараздів, до проблем наркотичнозалежних осіб і т.ін. До таких видів індивідуальної роботи можна віднести ігрову терапію, сексуальну терапію, психодраму, техніку «відрази» і т.ін.

Соціальна групова робота – це напрям практичної діяльності, функції  якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності – від  благоустрою та освіти до адаптації  і становлення.

Згідно з підходом Г. Кнопки, групова робота є практичним методом соціальної роботи, який допомагає особистості розширювати своє соціальне функціонування і через цілеспрямований досвід групи більш ефективно справлятись із своїми індивідуальними, груповими проблемами чи в мікросоціумі.

Одним із найпоширеніших методів групової соціальної роботи є метод інтерперсональної допомоги при роботі в малих групах, де використовується груповий контекст для досягнення як індивідуальних, так і групових цілей. Групова соціальна робота включає різні види діяльності: розвиток цілої групи й окремого члена групи, розвиток взаємної допомоги і підтримки членів групи, використання групового процесу для життєдіяльності групи, розвиток автономності в групі.

До основних цілей групової соціальної роботи можна віднести: посередницький обмін між клієнтами, спілкування, самоусвідомлення існуючих проблем, реалістичне оцінювання своїх проблем, прийняття соціальних норм і цінностей.

Соціальна робота в мікросоціальному середовищі являє собою професійну допомогу індивідам, групам, колективам, що проживають на єдиній території і мають спільні проблеми. Головними методами професійної соціальної роботи в мікросоціальному середовищі є соціальне планування, планування мікросоціального середовища, розвиток територіального самоуправління, соціальні акції в мікросоціальному середовищі, макропрактика.

Мікросоціальне середовище висуває  специфічні вимоги до професійної компетенції. Серед них – уміння проводити  наукові дослідження на основі соціальних, психологічних, демографічних, статистичних даних; вміння правильно аналізувати і інтерпретувати одержану інформацію, щоб адекватно представляти ситуацію розвитку спільноти й її проблеми.

Ефективність використання того чи іншого методу соціальної роботи залежить від багатьох чинників, серед  яких варто відзначити особистісні і професійні якості соціального працівника, психофізіологічні особливості клієнта, рівень взаємовідносин між працівником і клієнтом, складність проблеми, що вирішується, та ін. Слід відмітити, що жоден з методів соціальної роботи не є універсальним. Тому кінцевий результат роботи соціального працівника перебуває у прямій залежності від вдало розробленої методики вирішення існуючої проблеми та вміння соціального працівника використовувати той чи інший метод роботи.

Сукупність методів, прийомів і засобів діяльності соціального працівника в конкретній ситуації становлять технологію вирішення проблеми.

г) за засобом виконання:

- педагогічні (методи перспективи, колективної діяльності, самовиховання);

- психологічні (методи психодіагностики, психотерапії);

- соціологічні (біографічний, анкетування, опитування, тестування).

Н.С. Матвійчук окремо розглядає методи управління. При цьому він зазначає, що «управління – цілеспрямований систематичний вплив на систему, з метою покращання її функціонування (підвищення ефективності її діяльності).

Будь-який управлінець  виконує загальні (властиві кожній особі – планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз) та спеціальні (властиві лише конкретній посаді – директора, заступника) функції.

Функції виконуються шляхом використання методів управління (способів впливу на учасників процесу управління).

До методів управління відносяться:

1) організаційні (інструктаж, нормування, розпорядчий акт, звільнення);

2) спеціальні (наради, конференції, з’їзди, семінари, круглі столи);

3) соціально-психологічні (формування суспільної свідомості, моральне заохочення, вплив на основі традицій (дати), створення відповідного мікроклімату, методи соціологічних досліджень і т. д.);

4) економічні – методи матеріального стимулювання (премії, підвищення заробітної плати), економічне планування, бюджетне управління.

І тепер дещо про зовсім нову ділянку  соціальної роботи – соціальну роботу в школі.

Методи соціальної роботи у школі:

1) групова робота з школярами у позаурочний час (виконання запланованих заходів та організація дозвілля);

2) організація занять (наприклад, ігрові уроки, проведення тренінгів у ході уроків і т. д.);

3) співучасть і організація заходів (поїздки, екскурсії, свята, відпочинок у таборах);

4) робота з батьками, представляє інтереси батьків;

5) професійна орієнтація і професійна підготовка, допомога у зміні професії;

6) консультування (особливо – інтегративні форми консультування для школярів, батьків і учителів; консультування навчальних груп (класів); робота з вчителями);

7) робота з організаціями, планування роботи, співробітництво в галузі шкільної політики;

8) супервізія – консультування, спрямоване на забезпеченні ефективності і якості професійної роботи;

9) наукове обґрунтування, супровід і оцінювання.

Таким чином, на практиці накопичений  значний досвід пошуку засобів впливу на клієнта з метою підтримки  його особистого стану на такому рівні, який дозволяє особистості вести  активний образ життя.

Оскільки методи соціальної роботи є інструментами управлінської діяльності як волонтера, так і кадрового соціального працівника, а також притаманним і керівникам органів соціальних служб різного рівня, то тут має бути досягнутий компроміс.

Компроміс полягає у тому, що до провідних методів соціальної роботи треба відносити такі засоби професійної діяльності персоналу та волонтерів, які вживаються ними за будь-яких обставин і у будь-якому стані клієнта.

У відповідності до видів соціальної діяльності вищезазначені засоби впливу на клієнта можуть застосовуватись персоналом або волонтерами у «чистому» варіанті або у певній комбінації їх між собою, тоді можна виділити:

Методи обслуговування – інформування, аналіз педагогічних ситуацій, аналіз психологічних ситуацій, заохочення, традиції, доручення, ділові та рольові ігри, опитування, змагання, метод прикладу.

Методи супроводу –  опитування, спостереження, перенавчання, переконання, заохочення, самоаналіз, сімейна терапія, побутове обслуговування, фасилітація, інгібіція, нормування, контроль, показ перспективи, регламентування.

Методи профілактики – аналіз соціуму, вивчення документації, аналіз статистичних даних, інформування, соціальна реклама, соціометрія, ескпертні оцінки, рольові та ділові ігри.

Методи реабілітації – переключення, опитування, експертні оцінки, навіювання, біографічний метод, моделювання, арт-терапія, психо-терапія, реконструкція.

Таким чином, в ході теоретичного аналізу  проблеми організаційно-правового  захисту людей похилого віку, ми прийшли до наступних висновків.

По-перше, на нормативному рівні система соціального захисту забезпечується Конституцією України, Законами України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам"та "Про пенсійне забезпечення". Основним недоліком в нормативному забезпеченні є проблема пенсійного забезпечення.

По-друге, в організаційному плані забезпечення соціального захисту людей похилого віку покладене на відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України), управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Розділ 3 
Оптимізація організаційно-правового забезпечення соціального захисту людей похилого віку в Україні

3.1. Соціальний захист людей похилого віку в сучасній Україні

Перш за все, головною проблемою  системи соціального захисту  є пенсійне забезпечення. Сьогодні ситуація в пенсійному забезпеченні громадян є надзвичайно складною. Її характеризують низький розмір трудових пенсій, велике розходження в рівнях пенсійного забезпечення різних категорій громадян при майже однакових розмірах пенсійних внесків.

За останні сім років кількість  пенсіонерів в Україні збільшилася  більш ніж на 1,5 млн чоловік  і складає 14,5 млн чоловік.

Збільшення чисельності пенсіонерів  обумовлено значним збільшенням  числа громадян, які вийшли на пенсію на пільгових умовах і за вислугу  років до досягнення пенсійного віку. Число дострокових пенсій за віком  збільшилося в 2 рази, а темпи зростання  кількості пільгових пенсій за останні 7 років перевищують показники за попередні 20 років.

Сьогодні 486,5 тис. пенсіонерів у  Запорізькій області, а кожен  третій одержує пенсію достроково (раніше на 5-10 років).

У зв'язку зі зростанням розміру пенсій середньомісячна потреба в коштах на виплату пенсій з початку року збільшилася с 142,5 млн грн до 195,4 млн грн, або майже на 37%, у тому числі на 9,0 млн грн у зв'язку з підвищенням розмірів пенсій пенсіонерам, які працювали на підземних роботах і в цей час не працюють.

Запорізька область протягом 2007 року цілком забезпечила власними коштами  свої потреби на виплату пенсій і  грошову допомогу, а також перерахувала у вигляді перерозподілу коштів в інші області України і правлінню  Пенсійного фонду за 2007 рік 275,1 млн  грн.

Чинна законодавча база, з урахуванням  фактора природного збільшення числа  громадян похилого віку, обумовлює  значне навантаження на працююче населення. З врахуванням дітей і пенсіонерів  сьогодні один працюючий утримує  одного непрацездатного.

Це підтверджується прогнозом розвитку демографічної ситуації. Протягом 2008-2015 відбудеться збільшення демографічного навантаження на фінансову основу пенсійного забезпечення. Без внесення відповідних змін у рамках солідарної системи в перспективі не може бути забезпечено виплати пенсій навіть у розмірах, що діють зараз.

Нинішня пенсійна система нездатна забезпечити потреби тих, хто  вже перебуває на заслуженому  відпочинку, і тих, хто ще працює, але думає про старість. Чинна  пенсійна система вимагає сьогодні реформування, що є однією з найважливіших проблем держави.