Соціальний захист літніх людей

Поширеною формою проживання людей похилого віку є спільне проживання, коли двоє чи більше людей, що не є родичами, за домовленістю поділяють будинок чи квартиру. Зазвичай кожен має окрему спальню та туалетну кімнату, а решта житла використовується спільно.

Такий тип проживання, як громади пенсіонерів, зовсім невідомий у нашій країні.

Це будинки, які часто розташовані  в мальовничій місцевості з відповідною  інфраструктурою, повністю пристосованою  до потреб осіб віком 55 і старших. Вона включає комунально-побутові споруди та служби, а також соціально-побутові зручності, спрямовані на відновлення фізичних та душевних сил. На території таких громад часто розміщуються поля для гольфа та плавальні басейни.

Якщо проживання на території такого поселення доступне далеко не всім людям, то проживання пенсіонерів в однокімнатній квартирі в багатоквартирному будинку чи в житловому/соціальному готелі розраховане на людей похилого віку з низькими доходами. Групове проживання передбачає комплексну організацію проживання, коли мешканцям також надається харчування та обмежена кількість інших послуг. Заохочуються спільні обіди, які служать засобом соціалізації, проводяться різноманітні заходи для мешканців, надається транспорт.

Житло з підтримкою - організація проживання, в якій мешканці мають власне житло / квартиру з наданням індивідуального догляду, в тому числі і медичного, яке забезпечується організаторами проживання.

Громади пенсіонерів з тривалою підтримкою - комплекси для 400-600 осіб похилого віку, які на додаток до облаштування житла для незалежних людей похилого віку включають проживання з підтримкою і послуги з догляду, приміщення притулку для старих, та набір комунально-побутових послуг, які сплачуються як вступний внесок, та у вигляді помісячної плати [13, 131].

Також популярною формою облаштування житла стає електронний будинок, коли більшість функцій, пов’язаних з веденням домогосподарства, виконуються автоматично, за допомогою комп’ютера. Соціальні працівники часто залучаються до планування такого житла, бо тут важливо, щоб стара людина все-таки виконувала певні, доступні їй функції самостійно, щоб її повсякденна діяльність не зводилася лише до натискання кнопок на пульті управління, а забезпечувала необхідність рухатися.

Таким чином, з точки зору сучасних підходів в основу політики щодо людей похилого віку має бути покладена концепція, що особа має залишатися у власному помешканні так довго, як це тільки можливо, отримуючи допомогу відповідно до її чи його потреб. Але мешкати вдома, особливо, коли людина бідна і має вкрай обмежені можливості доступу до ресурсів та мережі підтримки, надзвичайно складно.

Таким чином, аналіз сучасного стану  організаційно-правового забезпечення підтвердив гіпотезу про те, що система  соціального захисту людей похилого віку в Україні зможе ефективно функціонувати лише за умови обов’язкового пенсійного страхування та відповідного її реформування.

В якості основного фактору оптимізації  організаційно-правового забезпечення соціального захисту людей похилого віку є впровадження більш розвинутої системи пенсійного страхування, а саме трирівневої пенсійної системи.

Перший рівень - державна (солідарна) система пенсійних виплат - забезпечуватиме  гарантований мінімальний прибуток усім пенсіонерам. Розмір пенсій залежатиме від розміру заробітної платні та від страхового стажу. Пенсійний фонд буде вести персоніфікований облік сплати внесків, накопичуватиме кошти на індивідуальних рахунках, а також призначатиме і виплачуватиме пенсії.

Другий рівень - система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Частина внесків, нарахованих на індивідуальних пенсійних рахунках, буде нагромаджуватися у єдиному державному накопичувальному фонді. Ці кошти буде інвестовано в прибуткові підприємства задля одержання інвестиційних прибутків. Виплати з накопичувального фонду разом із пенсією, отримуваною через державну (солідарну) систему, у сумі становитимуть не менш ніж 50% тієї заробітної платні , яку працівник одержував перед виходом на пенсію.

Третій рівень - система недержавного (добровільного) пенсійного страхування. Працівники добровільно перераховуватимуть внески на особисті рахунки. За інвестуванням та виплатою коштів наглядатимуть недержавні пенсійні фонди.

Висновки

Отже, в результаті проведеного  аналізу, можемо констатувати, що завдання роботи виконані, мета досягнута, а гіпотези підтверджені. Загальні висновки можна сформулювати у наступних тезах:

Соціальний захист – система  соціальних та економічних заходів (державних та недержавних), спрямованих на виявлення, попередження та максимально можливу у даних соціальних умовах нейтралізацію впливу на життедіяльність людини деструктивних соціальних чинників.

Терміни “похилий вік”, “пенсіонер” використовуються для означення вікового періоду від 55 до 65 рр. у жінок та від 60 до 65 рр. у чоловіків. Похилий вік розглядається як кризовий період, пов'язаний з адаптацією до нових соціальних умов, як стадія переходу від зрілості до власне старості. Тому люди похилого віку – це соціальна група людей у віці від 55 до 65 років.

Організаційно-правове забезпечення соціального захисту представляє собою сукупність правових норм та організаційних заходів, які визначають статус та напрямки підтримки організації життєдіяльності людей похилого віку.

Обґрунтовано та визначено методи і принципи дослідження проблеми організаційно-правового забезпечення соціального захисту людей похилого віку в Україні.

На нормативному рівні система  соціального захисту забезпечується Конституцією України, Законами України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" та "Про пенсійне забезпечення". Основним недоліком в нормативному забезпеченні є проблема пенсійного забезпечення.

В організаційному плані забезпечення соціального захисту людей похилого віку покладене на відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України), управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Аналіз сучасного стану організаційно-правового  забезпечення підтвердив гіпотезу про  те, що система соціального захисту  людей похилого віку в Україні  зможе ефективно функціонувати лише за умови обов’язкового пенсійного страхування та відповідного її реформування.

В якості основного фактору оптимізації  організаційно-правового забезпечення соціального захисту людей похилого віку є впровадження більш розвинутої системи пенсійного страхування, а саме трирівневої пенсійної системи, для чого необхідно розробити:

1) єдину комп`ютеризовану інформаційну систему;

2) реформувати чинну солідарну систему, внести до цієї системи відповідні законодавчі та нормативні зміни, які б дозволили забезпечити її платоспроможність:

- збільшити вік виходу на пенсію (згодом встановити однаковий пенсійний вік для жінок і чоловіків);

- матеріально стимулювати пізніший вихід на пенсію (зокрема призначаючи менші пенсії тим особам, які виходять на пенсію, не досягнувши пенсійного віку);

- реформувати пенсійну систему для інвалідів;

- поступово перейти до виплати пільгових пенсій (зокрема колишнім працівникам шкідливих виробництв, високопоставленим державним службовцям та ін.) за рахунок працедавців;

- обчислювати середню заробітну платню для нарахування пенсій за весь період виробничого стажу, враховуючи при цьому рівень інфляції в різні роки;

- передати функцію призначення та виплати пенсій від органів соціального захисту до Пенсійного фонду;

- функцію фінансування непенсійних виплат (соціальні пенсії, допомоги малозабезпеченим пенсіонерам тощо) передати до державного бюджету;

3) розробити нові механізми обчислення виплат (актуарні моделі) і узгоджено їх з міжнародними стандартами;

4) підготувати висококваліфіковані кадри для управління пенсійними системами (серед них і фахівців з управління інвестиціями);

5) втілити законодавчо-нормативну базу накопичувальної системи, що регулює діяльність банків, довірчих товариств, пенсійних та інвестиційних фондів тощо. Створити умови для формування стабільної банківської системи, здатної обслуговувати інвестиційні операції пенсійних фондів і гарантувати безпеку цих операцій.

Окрім законодавчого регулювання, напрямком оптимізації соціального  захисту людей похилого віку може стати впровадження житлової програми для людей похилого віку, в основу політики якої має бути покладена концепція, що особа має залишатися у власному помешканні так довго, як це тільки можливо, отримуючи допомогу відповідно до її чи його потреб.

Список літератури

1. Азарова Е.Г. Проблемы равноправия женщины и мужчины в социальном обеспечении в СССР. – М.: Наука, 1989. – 165 с.
2. Англо-русский словарь / Сост. Мюллер В.К. – М.: Изд. «Советская Энциклопедия», 1964. – 1192 с.
3. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М., 1974. – 256 с.
4. Берлин И. Стремление к идеалу // Вопросы философии. – 2000. - №5. – С.58.
5. Бідак В. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних трансформацій // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 5. – С.63.
6. Білянський С., Хахлюк А. Демографія - найголовніший чинник майбуття // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 5. – С. 35-36.
7. Богданов С. Соціальний захист інвалідів: український та польський досвід. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. - 92 с.
8. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України. – 2000. – № 4. – С. 35-39.
9. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. - Донецьк, 2001.
10. Виступ Першого заступника Генерального директора ЮНЕСКО Федеріко Майора на відкритті сесії. Додаток V. Резолюція 1/5.4/3, прийнята на Двадцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО.
11. Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. - К., 2001.
12. Гогоц Т. Соціальне забезпечення житлом // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 12. – С. 51-53.
13. Гончаров П.К. Социальное государство: сущность и принципы // Вестник Российского университета дружбы народов. – Сер. Политология. – 2000. – №2 – С. 46-59.
14. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навчальний посібник. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2003. – 200 с.
15. Григорьева И.А. Социальная политика и социальное реформирование в России в 90-х г. – СПб., 1998. – 232 с.
16. Гриненко А.М. Соціальна політика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 309 с.
17. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії \За ред. В. Стешенко. - К., 2001.
18. Дікон Б., Хале М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту: Пер. з англ. - К., 1999.
19. Доліна Н. Реабілітація інвалідів - можливість повернутися до звичайного життя // Аргументи та факти: Здоров’я. - № 5 (85). - 10 березня 2005. – С. 15.
20. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року. Міністерство закордонних справ України, Декларація від 12/10/48 за номером 995-015
21. Зайнишев И.Г. Взаимосвязь социальной политики и социальной работы. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 304 с.
22. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» // Людина і праця. - 2000. - № 7.
23. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. - К., 1991.
24. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. - К., 1991.
25. Зомбарт В. Идеалы социальной политики / Пер. с нем. – СПб., 1996. – 132 с.
26. Кабаченко Н., Семигіна Т. Сучасні підходи до соціальної роботи з людьми похилого віку // Соц. політика і соц. робота. - 2005. - №1. - C. 93-109.
27. Калашников С.В. Социальное государство: эволюция и этапы становления // Основные проблемы социального развития России - 78/ Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. - 2004. - №15 (235)
28. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч.посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336 с.
29. Конституція України: із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІУ від 08.12.2004 р. - К: Велес, 2006. - 48 с.
30. Кравченко М. В. Роль державного управління в реалізації нової парадигми соціальних цінностей // Командор. - 2000. - № 1.
31. Крохмаль Н.В. Історичні форми саморегуляції соціальних процесів. – Запоріжжя, 2003. – 187 с.
32. Кузин Ф.А. Магистерская диссертация. Методика написания, правила оформления и процедура защиты. Практическое пособие для студентов-магистрантов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Ось-89, 1999. – 304 с.
33. Курбатов В.И. Социальная работа. Серия «Учебники, учебные пособия». - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - 576 с.
34. Кучер Г.М. Удосконалення системи соціального захисту населення // Там же. – С. 60-70.
35. Леандро Деспун. Права человека и инвалиды / Центр по правам человека. Нью-Йорк: ООН, 1993. - 77 с.
36. Лібанова Е., Баланда А. Незареєстрована зайнятість в Україні: формування й можливості державного регулювання // Україна: аспекти праці. - 2000. - № 4.
37. Малый энциклопедический словарь под ред.Бронгаузъ, Ефронъ.- С.-Петербург, 1900. - Т. 2. - 1150 с.
38. Мамут Л. Социальное государство с точки зрения права // Государство и право. – 2001. - №7.
39. Мандибура В. О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання. - К., 1998.
40. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий механізм соціального захисту громадян України // Проблеми соціального захисту в Україні. Матеріали наук.-практич. конференції (20-21 червня 1996 р.). – ЧЮК: Юрист, 1996. – С. 39-41.
41. Матвійчук Н.С. Методи соціальної роботи//Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді. — У 2-х ч. / За заг. ред. А. Я. Ходорчук. — К.: УДЦССМ, 2001. — С.33.
42. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. – М: Междунар. центр финансово-экон. развития, 1997. – 296 с.
43. Москаленко В.В. Сутність соціального захисту та його місце в політиці соціальної держави // http://www.nbuv.gov.ua.
44. Нойфельд И. Методы социальной работы/Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт, том 1. — Москва–Тула, 1993
45. Ожегов СИ. Словарь русского языка / Под ред. Чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. - 18-е изд. - М.: Русский язык, 1986. - 245 с.
46. Политология: Энциклопедический словарь. – М., 1993.
47. Право социального обеспечения. Учебное пособие / Под ред. К.Н.Гусева. – М.: Проспект, 2000. – 344 с.
48. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21.03.1991 р. № 875-XІІ // Голос України. - 1991. - №82.
49. Про реабілітацію інвалідів в Україні: Закон України від 16 жовтня 2005 р. - Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №2-3. - Ст. 36.
50. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. – Х.: "Одиссей", 2000. – 384 с.
51. Скуратівський В. А. Пенсійна система України та шляхи її реформування // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4.
52. Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика: Навчальний посібник для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності «Державне управління». – К.: УАДУ, 1997. – 360 с.
53. Справочное пособие по социальной работе / Л.С.Алексеев, П.В.Бобкова, Г.Ю.Бурлака и др.; Под ред. А.М.Панова, Е.И.Холостовой. — М., 1997. — С. 153–154.
54. Стаховська Н. Соціальне забезпечення чи захист? // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 8. – С. 54-57.
55. Страшун Б., Мишин А. Социальное государство // Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Т.1-2. - 3-е издание. - М., 1999.
56. Стычинский Б.С. Проблемы совершенствования правового регулирования социального обеспечения граждан: Автореф. дис. канд. юрид. наук (12.00.05) / Укр. юрид. акад. – Х., 1992. – 19 с.
57. Україна. Людський розвиток. Звіт 2001. - К., 1995.
58. Холостова Е.И. Социальная политика: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 204 с.
59. Швецова А.В., Кулачок Л.В. Соціальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки // http://www.nbuv.gov.ua.
60. Шевчук П.І. Соціальна політики: Навчальний посібник. – К., 2001. – 225 с.

         Додатки

Додаток А

Схема руху коштів у обов`язковій  накопичувальній системі