Соціальний захист літніх людей

Регламентування розробляє і уводить в дію обов’язкові для виконання (накази, типові положення, посадові інструкції, штатний розпис тощо.

Нормування установлює нормативи  як орієнтир у діяльності соціального  працівника (кількість клієнтів, час  обслуговування тощо).

Інструктування пояснює обстановку, задачі, труднощі і наслідки неправомірних дій клієнта, попереджає, радить тощо, як правило, за допомогою консультативної, інформаційної і методичної діяльності, направленої на захист його громадянських свобод.

Психолого-педагогічні методи впливають на клієнта через механізм регуляції його самопочуття і поведінки за допомогою методів переконання через пояснення, аргументовані рекомендації, приклади, зразки; соціологічні дослідження, спостереження, інформування, гуманізацію умов праці, побуту, розширення для прояву творчих можливостей особи тощо. Методи цієї групи – вивчення результатів діяльності клієнтів, соціальна терапія (індивідульна, групова, трудова, терапія самовихваоння, дискусії, психотерапія, сімейна терапія, ігрова терапія, соціодрама, психодрама тощо), сповідальний метод.

Біографічний метод вивчає наслідки докладених зусиль, реальних змін у життєвих позиціях, системі цінностей, вивчає результати діяльності клієнтів: плани і звіти керівників установ, щоденники, журнали, інші документи; результати діяльності – твори, технічні саморобки, наочні посібники, кіно-, відеофільми, довідкові каталоги; тематичні картотеки; звукозаписи бесід, докладів, дискусій тощо.

Соціальная терапія  цілеспрямовано і систематично надає  допомогу особі або групі, врегульовує почуття, імпульси, думки, стосунки (за І.Г. Зайнишевим).

Соціальна терапія виправляє, коректує поведінку, попереджає дисфункції, забезпечує нормальний розвиток, самоствердження  особи.

Індивідуальна терапія вирішує  проблеми конфіденціального характеру (згвалтування, сімейні конфлікти тощо) з тими, хто не бажає брати участі у груповій терапії.

Групова терапія націлена на допомогу в подоланні емоційних  порушень, соціальних недоліків під керівництвом соціального працівника або професійного терапевта. Групи – 6–8 чоловік, займаються протягом 90 хвилин на тиждень. Є навчальні групи (отримання знань, висловлення думок, обговорення проблем); спільна діяльність, спорт, відвідування театра з подальшим обговоренням тощо; батьківські; чоловічі і жіночі. Психотерапевтичними процедурами є релаксація, пантомима, розігрування рольових ситуацій, виклад біографій, обговорення анонімної історії хвороби, опис сновидінь, фантазій, асоціацій тощо.

Сімейна терапія – діяльність соціального  працівника з групою членів сім’ї з метою перегляду ролей, обов’язків членів сім’ї, сприяння більш гнучкій поведінці, причому, спираючись на актуальні вербальні і невербальні дії членів групи.

Трудова терапія ґрунтується на тонізуючому та активізуючому впливі праці на психофізичну сферу людини, організовує спільну діяльність, полегшуючи стосунки між людьми, знімаючи напруженість, хворобливі переживання.

Терапія самовиховання має за основу самовивчення, самооцінку; переоцінку власної особи; самоаналіз, переоцінку минулого, вияв індивідуальних психологічних бар’єрів; використання одержаних результатів у повсякденному житті і діяльності.

Дискусійна терапія передбачає знайомство членів групи; обговорення  очікувань клієнтів, переживань і обговорення групового напруження, пов’язаного з різницею між очікуваннями і реальністю; формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно вирішити, активної мотивації до участі в групі, нормам і традиціям групи; аналіз динаміки, розвитку і корекції внутрішньогрупових стосунків, закріплення досягнень; обговорення результатів терапії, підведення підсумків; рефлексія.

Соціодрама – метод колективної, групової терапії. Сутність його у тому, що проблема соціальних груп і конфліктні стосунки між групами виступають у стихійно організованих сценах.

Психодрама використовується у  груповій терапії, коли людина виконує  різні ролі, зображуючи себе у стресових ситуаціях соціального характеру або грає ролі своїх антиподів.

Ігрова терапія як форма психотерапії слугує полегшенню спілкування. Учасники користуються іграшками, щоб зобразити ситуації і конфлікти, котрі неможливо або складно вербалізувати.

Сповідальний метод як форма  психотерапії позбавляє від психічних  стресів, труднощів взаємозв’язку  із соціальним оточенням, передбачає спілкування соціального працівника і клієнта наодинці.

Якщо класифікувати методи соціальної роботи за кількістю задіяних людей, то можна розділити методи на індивідуальну  та групову соціальну роботу.

Індивідуальна соціальна робота –  напрям, система цінностей, вид практики для допомоги індивідам у рішенні психологічних, міжособистісних, соціоекономічних проблем через особистісну взаємодію з ними.

Групова соціальна робота передбачає взаємодію невеликої групи осіб із спільними інтересами і загальними проблемами для досягнення цілей.

У соціальній роботі використовуються методи, характерні лише для даного виду професійної діяльності: метод соціального діагностування, метод втручання у критичних випадках, метод роботи у спільності, метод роботи на вулицях.

До методів соціального діагнозу (соціальної діагностики), за І.Г. Зайнишевим, входять:

- збір відомостей про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку населення тощо;

- вивчення історії заселення і освоєння даної території, зміна складу місцевого населення, його занять і традицій тощо;

- інформаційно-цільовий аналіз документів, статей із місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, скарг тощо;

- аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності і смертності населення, залежність якості життя від природних і соціальних факторів.

Метод втручання у критичних  випадках вперше застосовувався у США  у 1847 р., коли Церква захистила дитину, яка зазнала насилля у сім’ї, і в усій країні стали створюватися товариства на захист дітей проти жорстокого поводження.

Метод роботи із спільнотою є засобом  координації традиційних методів  і соціально-політичним засобом  задоволення інтересів, потреб, очікувань  громадян. Застосовані методи з’ясовують сутність і типи проблеми, аналізують причини, розробляють плани, стратегії, залучають необхідні ресурси, виявляють лідерів, регулюють стосунки між членами громади для полегшення зусиль.

Метод роботи на вулицях – відкритий  метод соціальної роботи, зорієнтований на проблеми вулиці і вирішує їх превентивними мірами:

- попередження виникнення груп молоді, особливо вуличних, через установлення випадкових контактів з ними у періоди зборів і проведення дозвілля;

- визначення потреб і проблем вуличних груп молоді і надання їм відповідної допомоги – індивідуальної та групової;

- запобігання чисельного збільшення груп, сприяння їхньому зникненню і направлення їхньої активності у менш агресивний напрямок;

- відбір підлітків вуличних груп, спроба залучити їх у молодіжні групи, які перебувають під педагогічною опікою соціальних працівників;

- пошук приміщень для вуличних груп молоді та проведення й організація екскурсій для прискорення процесу їхньої соціалізації або ресоціалізації;

- установлення контактів з наркоманами, переадресація їх у відповідні заклади і до відповідних фахівців;

- залучення підлітків до підтримки однолітків, формування загонів добровільних помічників соціальних педагогів і соціальних працівників.

Аналіз даної інформації показує, що С.В. Терерський намагався представити нам 2 класифікації методів, до речі, підключаючи до класифікації і класичні методи. Даний підхід є досить конкретним та детальним, але не є системним, тому спочатку нам даються науково-дослідницькі та перетворювальні групи методів з своїми підгрупами, потім індивідуальні та групові, вже без підгруп (просто визначення), а потім – окремо даються методи діагностики, втручання у критичних ситуаціях, робота на вулиці та робота в громаді, ці методи випадають з системи даної спочатку.

Третій підхід до класифікації методів, який запропонували С. Косянчук, В. Сидоров у «Вступі до курсу «Соціальна робота» є досить обґрунтованим та інтегрованим. Це спроба об’єднати усі попередні класифікації (Див. Табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Методи соціальної роботи

Основна   класифікація	Вирізнювані методи чи групи методів
1. Ступінь спільності клієнтів	1.1. Методи індивідуальної  соціальної роботи. 1.2. Методи групової  соціальної роботи. 1.3. Методи соціальної  роботи в общині.
2. Зміст і характер соціальної роботи	2.1. Група соціально-економічних методів соціальної роботи. 2.2. Група організаційно-розпорядчих методів соціальної роботи. 2.3. Група психолого-педагогічних методів соціальної роботи.
3. Сфера застосування: виховання підростаючого покоління	3.1. Метод стимулювання  і залучення до дії. 3.2. Метод репродукування. 3.3. Метод закріплення  та збагачення. 3.4. Метод сприяння  творчості.

 

Більш детально автори розглядають  методи індивідуальної роботи, порівнюючи визначення даних у зарубіжній та російській практиці соціальної роботи, та визнаючи, що «більшість дефініцій цієї групи методів соціальної роботи «підкреслюють аспект адаптації індивіда до його соціального оточення, а не необхідність зміни соціальних умов, що викликали критичний стан», що в окремих випадках суттєво знижує ефективність її застосування». Даний підхід знайшов своє відображення також у методичному посібнику «Соціальна робота з сім’єю у системі міського самоуправління» під ред. В.П. Малихіна, де авторами детально розглядаються перші дві групи методів.

Четвертий підхід до класифікації методів соціальної роботи визначає Український державний центр соціальних служб для молоді у Концепції діяльності ДЦССМ, виходячи з того, що соціальна робота включає до себе різноманітні сфери діяльності: «Методи в соціальній роботі визначаються як комплекс професійних заходів та прийомів, спрямованих на досягнення завдань, які визначаються соціальною політикою.

Психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії.

Педагогічні методи: формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, методи включення, соціальне навчання, методи схвалювання і засудження.

Соціологічні методи: метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів. Власне методи: агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальна реклама.

До класифікації даного підходу подібна точка зору російського  вченого В.І. Курбатова, він поділяє усі методи на методи рішення задач та методи отримання знань; до методів рішення задач відносяться соціологічні, психологічні тощо, до методів отримання знань – комунікативні, філософські, логічні.

П’ятий підхід до класифікації методів  соціальної роботи належить російському вченому В.І. Курбатову у посібнику “Соціальна робота”. Він виділяє теоретичні та практичні методи. До теоретичних відносяться загальнонаукові методи – порівняння, аналіз, ідеалізація, узагальнення, схід від абстрактного до конкретного, індукція, дедукція тощо. До практичних методів відносяться біографічний метод, метод консультування, метод соціального моделювання, метод оцінки ефективності соціальної роботи.

Шостий підхід до класифікації методів  соціальної роботи викладений Н.С. Матвійчуком у посібнику “Соціальна робота в Україні: теорія, практика»: «розрізняють найрізноманітніші групи методів: а) за сферою впливу: економічні, політичні, соціально-психологічні і т. д.; б) за способом впливу: переконання (бесіда, розповідь, лекція, позитивний приклад), формування позитивного досвіду (вправа), корекції (заохочення і покарання); в) за ступенем охоплення: індивідуальної роботи, групової роботи, роботи в мікросоціальному середовищі”. До методів індивідуальної роботи Н. С. Матвійчук відносить метод вирішення проблем (розроблений Х. Перлман), психосоціальний метод (запропонований Ф. Холліс), метод втручання, метод поведінкового підходу, метод екологічного підходу, метод психологічного підходу, кризово-орієнтований метод, раціональний метод, метод терапії. До групової соціальної роботи відноситься метод інтерперсональної допомоги. “Головними методами професійної соціальної роботи в мікросоціальному середовищі є соціальне планування, планування мікросоціального в середовищі, розвиток територіального самоуправління, соціальні акції в мікросоціальному середовищі, макропрактика”.

Детально розкриває  біографічний метод російський вчений, доктор історичних наук, професор, Є. І. Холостова у “Словнику-довіднику з соціальної роботи” та у співавторстві з Л. Г. Гусляковою у навчальному посібнику “Основи теорії соціальної роботи”. Вона визначає як основний метод створення соціальних біографій, який базується на вивченні особових документів, що дозволяє досліджувати суб’єктивні сторони громадського життя. Цей метод визначає взаємозв’язок людини із соціальними процесами та ситуаціями. Існують різноманітні форми біографічного метода: інтерв’ю, свідчення родичів, переписка, фотографії, автобіографічні фрагменти, повідомлення про життя та його етапи тощо. Варіант цього метода – сімейна біографія, яка дозволяє з’ясувати внутрішні фактори, що впливають на становлення і соціальне функціонування людини. Сім’я як один з інститутів соціалізації має багатий спектр ресурсів, від яких у подальшому залежить спосіб життя і діяльності людини. Метод “історія сімей” дозволяє виділити механізми соціалізації: стилю, рівнів, моделей поведінки, цінносних орієнтацій, життєвих позицій тощо. Комплексне психосоціальне моделювання у соціальній роботі є в усіх стадіях дослідження. Будь-яка соціальна підсистема як об’єкт вивчення теорії соціальної роботи, наприклад, соціальна група, сім’я тощо, має спільні соціальні властивості, зокрема, процедури обміну інформацією, певні потреби тощо. Для опису поведінки цих систем існує математичний апарат (класична теорія ігор, у т. ч. теорія дифференціальних ігор, імітаційне моделювання тощо), який дозволяє описати взаємодію елементів цих підсистем у світлі їх координації.